Постанова від 23 червня 2026 р. у справі №756/18224/21 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2026 року

м. Київ

справа № 756/18224/21

провадження № 61-16614св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),

суддів: Воробйової І. А., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - Приватне акціонерне товариство «Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури «Діпрозв`язок»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Лисенко Ганною Олександрівною, на постанову Київського апеляційного суду в складі колегії суддів: Євграфової Є. П., Левенця Б. Б., Саліхова В. В. від 18 грудня 2024 року,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2021 року ПрАТ «Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури «Діпрозв`язок» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення з нього безпідставно отриманих коштів у розмірі 812 157,35 грн, які були виплачені йому в якості премій протягом 2017-2020 років.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказував на недобросовісність дій відповідача, який на думку позивача, подав недостовірні фінансові звіти до адміністрації Держспецзв`язку, щоб отримати премії. Позивач посилався на результати внутрішньої перевірки від 28 листопада 2021 року № 1/07, яка виявила нарахування премій у збільшеному розмірі, та звіт незалежного аудиту ТОВ «ОДІ Аудит Ешюренс» від 26 вересня 2021 року, за змістом якого, фінансова звітність за 2017-2020 року була викривлена в бік завищення прибутковості. Позивач наполягав, що недобросовісне подання недостовірних звітів, в яких відображався неіснуючий прибуток, стало передумовою для отримання як квартальних і річних премій, так і премій за ефективне управління державним майном, а також премій за заохочення за наказами № 107/з від 08 жовтня 2018 року (1 050,00 грн) та № 3 від 13 січня 2020 року (41 493,00 грн). З огляду на наведене, вважав, що виявлені порушення підтверджують недобросовісність дій відповідача, і всі виплачені премії мають ознаки безпідставно набутих коштів.

Справа судами розглядалась неодноразово.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 05 червня 2024 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні, суд виходив із того, що виплачені колишньому директору ОСОБА_1 премії та матеріальна винагорода є частиною заробітної плати і, згідно зі статтею 1215 ЦК України, не підлягають поверненню як безпідставно набуті кошти. Суд встановив, що позивач не довів факт недобросовісності набувача премій, що є обов`язковою умовою для їх стягнення, оскільки презумпція добросовісності не була спрямована. Встановивши, що премії були нараховані на підставі чинних рішень (наказів) Вищого органу (адміністрації Держспецзв`язку), які не були скасовані, суд дійшов висновку про наявність правової підстави для набуття коштів, навіть незважаючи на результати внутрішніх аудитів. Крім того, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, оскільки позивач не надав належних доказів самого факту набуття (отримання) відповідачем спірних грошових коштів.

Постановою Київського апеляційного суду від 26 лютого 2025 року апеляційну скаргу ПрАТ «Український інститут з проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури «Дніпрозв`язок» залишено без задоволення. Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 05 червня 2024 року залишено без змін.

Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 07 травня 2025 року стягнуто з ПрАТ «Дніпрозв`язок» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн.

Постановою Верхового Суду від 27 серпня 2025 року постанову Київського апеляційного суду від 07 травня 2025 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції, Верховний Суд вважав передчасним завершення апеляційного перегляду справи в судовому засіданні 26 лютого 2025 року за відсутності представника позивача, який мав об`єктивні перешкоди для явки в судове засідання, що, в свою чергу, не може свідчити про належне виконання апеляційним судом обов`язків із забезпечення всебічності, повноти і справедливості судового розгляду.

Оскільки додатковою постаново Київського апеляційного суду від 07 травня 2025 року стягнуто з ПрАТ «Дніпрозв`язок» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу, а касаційний суд зробив висновок про скасування постанови апеляційного суду, указане судове рішення також підлягає скасуванню.

Постановою Київського апеляційного суду від 18 грудня 2025 року апеляційну скаргу ПрАТ «Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури «Діпрозв`язок» задоволено. Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 05 червня 2024 року скасовано. Позовні вимоги ПрАТ «Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури «Діпрозв`язок» до ОСОБА_1 про повернення безпідставно набутих грошових коштів задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «Український інститут з проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури «Діпрозв`язок» безпідставно набуті кошти у розмірі 812 157,35 грн. Вирішено питання про судові витрати.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1 , як керівник підприємства, достовірно знав про реальний фінансово-господарський стан товариства, наявність збитків та відсутність фактичного прибутку. Незважаючи на це, він діяв в умовах реального конфлікту інтересів: подав до адміністрації Держспецзв`язку звітність, що не відповідала дійсним фінансовим обставинам, створюючи хибне уявлення про виконання показників ефективності, та ініціював отримання коштів, на які не мав права.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи вимог касаційної скарги

31 грудня 2025 року через підсистему «Електронний суд» до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Лисенко Г. О., в якій заявник просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 18 грудня 2025 року та залишити в силі рішення Оболонського районного суду м. Києва від 05 червня 2024 року.

Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 19 березня 2025 року у справі № 757/18297/23-ц, від 09 червня 2022 року у справі № 904/1345/20, від 24 лютого 2021 року по справі № 714/877/15-ц, від 22 січня 2025 року у справі № 10/Б-5022/1383/2012, від 07 вересня 2022 року у справі № 904/4895/21, від 08 квітня 2020 року у справі № 916/1602/18, від 08 лютого 2024 року у справі № 755/7716/20, від 31 березня 2025 року у справі № 145/89/23, від 24 грудня 2020 року у справі № 914/1979/18, від 19 листопада 2018 року у справі № 752/6514/15-ц, від 02 липня 2025 року у справі № 132/3304/22, від 23 квітня 2025 року у справі № 629/4628/16-ц, від 21 березня 2025 року у справі № 953/5093/20, від 08 січня 2025 року у справі № 757/31237/18-ц, від 17 квітня 2024 року у справі № 127/12240/22, від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15-ц, від 26 червня 2018 року у справі № 174/404/16-ц, від 20 серпня 2021 року у справі № 751/1710/17, від 21 червня 2018 року у справі № 333/2051/16, від 02 червня 2025 року у справі № 201/2056/22, від 24 січня 2025 року у справі № 755/2598/22 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу

17 березня 2026 року через підсистему «Електронний суд» представник ПрАТ «Український інститут з проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури «Діпрозв`язок» - Коваленко А. В. подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просить зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.

В обґрунтування своїх заперечень проти задоволення касаційної скарги зазначає про те, що ухвалюючи рішення апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_1 , як керівник підприємства, достовірно знав про реальний фінансово-господарський стан товариства, наявність збитків та відсутність фактичного прибутку. Незважаючи на це, він діяв в умовах реального конфлікту інтересів: подав до адміністрації Держспецзв`язку звітність, що не відповідала дійсним фінансовим обставинам, створюючи хибне уявлення про виконання показників ефективності, та ініціював отримання коштів у вигляді премій, на які не мав права.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду 27 лютого 2026 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано цивільну справу № 756/18224/21 з Оболонського районного суду м. Києва.

Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 21 травня 2026 року зазначену справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що відповідно до наказу адміністрації Державної служби спеціального звязку та захисту інформації України від 15 листопада 2016 року № 709 на підставі контракту від 08 листопада 2016 року, укладеного між адміністрацією Держспецзв`язку та ОСОБА_1 , останнього було призначено директором ПрАТ «Український інститут з проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури «Діпрозв`язок» з 18 листопада 2016 року.

Згідно з наказом Держспецзв`язку від 02 березня 2021 року № 112 та наказом ПрАТ «Діпрозв`язок» від 03 березня 2021 року № 13/к відповідача було звільнено з посади директора ПрАТ «Діпрозв`язок» з 03 березня 2021 року, з підстав, передбачених контрактом, у звязку з достроковим його розірванням за пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП України.

За результатами внутрішньої перевірки, під час дослідження порядку преміювання директора товариства ОСОБА_1 встановлено, що в порушення чинного на дату нарахування наказу адміністрації Держспецзв`язку від 23 березня 2017 року № 194, пункту 2.3 та пункту 3.3, за окремі звітні періоди виплата премії директору товариства нараховувались у збільшеному розмірі. Результати перевірки оформлені актом внутрішньої перевірки від 28 липня 2021 року № 1/07.

Згідно з висновком встановлено, що у ПрАТ «Діпрозв`язок» за цей період виявлено порушення у веденні бухгалтерського обліку у товаристві не віднесено до складу витрат станом на 31 грудня 2020 року - 3 196 тис. грн, за І півріччя 2021 року - 2 147 тис. грн та відповідно завищено прибуток, всього на 5 343 тис грн. Дослідження дебіторської заборгованості свідчить про те, що дебіторська заборгованість за товари, робота, послуги в сумі 1 306 тис. грн та інша поточна заборгованість в сумі з 594 тис. грн, має ознаки сумнівної або безнадійної, що потребує нарахування резерву або прямого списання на фінансові результати діяльності Товариства у періоді такого визнання. Інші оборотні активи в сумі 228 тис. грн, що відображені на балансовому рахунку 6435, як умовний продаж, на думку аудитора, не відповідають критеріям активу. В балансі підприємства у складі іншої поточної дебіторської заборгованості обліковуються аванси видані в сумі 253 тис. грн.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.

Стаття 1215 ЦК України встановлює випадки, коли набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню.

Так, не підлягають поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача (частина перша статті 1215 ЦК України).

Отже, закон встановлює два виключення із цього правила: по-перше, якщо виплата вказаних платежів є результатом рахункової помилки з боку особи, яка проводила цю виплату; по-друге, у разі недобросовісності з боку набувача.

Правильність виконаних розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, отже, зазначене у статті 1215 ЦК України майно підлягає поверненню у разі наявності цих фактів.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що, що доводи, які викладені позивачем, не доводять факт недобросовісності набувача премій ОСОБА_1 , а тому кошти, які виплачені йому як премія не підлягають поверненню, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Так, судом першої інстанції вірно встановлено, що структура заробітної плати згідно зі статтею 2 Закону України «Про оплату праці» складається із основної, додаткової заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 26 лютого 2020 року по справі № 263/2983/16-ц.

Суд першої інстанції вірно вважав, що премії та матеріальна допомога входять до структури заробітної плати, тому у відповідності до положень статті 1215 ЦК України, премія та матеріальна винагорода можуть бути стягнуті з відповідача лише та виключно за наявності рахункової помилки чи його недобросовісності.

Установлено, що наказами підприємства від 04 квітня 2018 року, 30 липня 2018 року, 06 серпня 2018 року, 27 серпня 2018 року, від 08 жовтня 2018 року, 16 квітня 2019 року, 20 серпня 2019 року, 22 листопада 2019 року, 08 січня 2020 року, 13 січня 2020 року, 22 квітня 2020 року відповідачу були нараховані премії за ефективне виконання посадових обов`язків.

Як встановлено судом першої інстанції накази, на підставі яких нараховано премії ОСОБА_1 , не скасовані.

Наданими доказами підтверджено, що премії відповідачу були нараховані на підставі рішень Вищого органу (Адміністрації), наказів Позивача та у відповідності до Статуту, Контракту, Колективного договору та Положення про нагородження найманих працівників (Додаток №7), Положенням про порядок преміювання керівників державних підприємств та об`єднання державних підприємств, що входять до сфери управління Адміністрації Держспецзвя`зок та виплати їм матеріальної винагороди за ефективне управління державним майном, затвердженого Наказом Адміністрації від 23 березня 2017 року №194, Умовами, диференційованих показників і розмірів преміювання та виплат матеріальної винагороди за ефективне управління державним майном», затверджених Наказами Адміністрації №233 від 25 березня 2016 року, №247 від 16 квітня 2018 року.

За відсутності встановленого та доведеного факту наявності рахункової помилки, недобросовісності набуття ОСОБА_1 отриманих грошових коштів, які є виплаченою премією, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для стягнення з нього виплачених коштів.

Висновки апеляційного суду про доведеність позивачем обставин, якими обґрунтовував позов, не узгоджуються з матеріалами справи.

Оскільки під час дослідження доказів та встановлення фактів у справі, судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права, правильно застосовані норми матеріального закону, тому рішення суду є законним і обґрунтованим.

Установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції відповідно до статті 413 ЦПК України.

Керуючись статтями 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Лисенко Ганною Олександрівною, задовольнити.

Постанову Київського апеляційного суду від 18 грудня 2024 року скасувати та залишити в силі рішення Оболонського районного суду м. Києва від 05 червня 2024 року.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська

Судді:І. А. Воробйова

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун