Рішення від 10 червня 2026 р. у справі №537/42/26 — Крюківський районний суд м. Кременчука

Провадження № 2/537/642/2026

Справа № 537/42/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11.06.2026 року м. Кременчук

Крюківський районний суд м. Кременчука у складі:

головуючої судді Мурашової Н.В.,

за участі секретаря Дейнеки В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань у приміщенні суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,

у с т а н о в и в:

Короткий зміст позовних вимог.

06 січня 2026 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , подана його представником адвокатом Іванченко Д.К., до ОСОБА_2 , в якій просили стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за розпискою від 25 грудня 2022 року у розмірі 100 000,00 грн., відсотки за користування чужими коштами у розмірі 16 473,98 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 25 грудня 2022 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір позики, за умовами якого ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 100 000,00 грн., що підтверджується розпискою, а відповідач зобов`язувався їх повернути до 25 серпня 2023 року сплачуючи кошти щомісячно на банківську картку ОСОБА_1 у АТ «Ощадбанк» № НОМЕР_1 . Позикодавець ОСОБА_1 виконав свої зобов`язання, надав ОСОБА_2 у позику грошові кошти 100000 грн. Проте позичальник ОСОБА_2 не виконав свої зобов`язання за договором позики, не повернув грошові кошти, що підтверджується випискою по картковому рахунку ОСОБА_1 . Позивач неодноразово звертався до ОСОБА_2 шляхом телефонних дзвінків на номер мобільного телефону НОМЕР_2 з вимогою повернути борг, останній обіцяв повернути кошти, однак не виконав. Тому позивач змушений звернутися до суду за захистом своїх прав.

Рух справи.

Ухвалою Крюківського районного суду м. Кременчука від 07 січня 2026 року позовна заява залишена без руху у зв`язку з її невідповідністю вимогам ст.177 ЦПК України.

12 січня 2026 року на виконання ухвали суду від 07 січня 2026 року представник позивача Іванченко Д.К. надала квитанцію про сплату судового збору.

Ухвалою Крюківського районного суду м. Кременчука від 13 січня 2026 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

Ухвалою Крюківського районного суду м. Кременчука від 06 травня 2026 року закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті.

Позиція учасників справи та їх представників у судовому засіданні.

Позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Іванченко Д.К. не з`явилися в судове засідання. Від представника позивача надійшла заява про розгляд справи у їх відсутність, позов підтримують в повному обсязі, не заперечують проти ухвалення заочного рішення.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник адвокат Назаренко В.В. не з`явилися в судове засідання, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином. Із заявами про відкладення розгляду справи не зверталися, причини неявки не повідомили.

В установлений судом строк відповідач та його представник відзив на позовну заяву не надали, тому відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Частиною 1 статті 280 ЦПК України передбачено, що суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

У відповідності до ст.280 ЦПК України, суд ухвалив розглянути справу без участі відповідача та ухвалити по справі заочне рішення.

У зв`язку з неявкою сторін в судове засідання, на підставі ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Обставини справи та норми права, які застосував суд при вирішенні спору по суті.

Суд, всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно дослідивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Установлено, що 25 грудня 2022 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики. За умовами договору ОСОБА_1 передав, а позичальник ОСОБА_2 отримав кошти в сумі 100 000,00 грн., які зобов`язувався повернути в строк до 25 серпня 2023 року щомісячними платежами на картку ОСОБА_1 № НОМЕР_1 в АТ «Ощадбанк», що підтверджується розпискою.

Відповідно до довідки АТ «Ощадбанк» від 12 грудня 2025 року б/н на ім`я ОСОБА_1 в ТВБВ №10026/084 філії – Головного управління по м. Києву та Київській області АТ «Ощадбанк» відкритий 06 лютого 2019 року соціальний рахунок № НОМЕР_3 в національній валюті та підв`язано дві картки: НОМЕР_1 термін дії до 24/02 – закрита 16.11.2024 року, НОМЕР_4 термін до 29/10 діюча.

З наданої виписки по картковому рахунку № НОМЕР_3 за період з 25.12.2022 року по 15.12.2025 року кошти від ОСОБА_2 на виконання договору позики не надходили.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно частини другої статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона – позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона – позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

За своєю суттю договір чи розписка про отримання в борг грошових коштів є документами, якими підтверджуються укладення договору, його умови, а також вони засвідчують отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу за позикою, кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц, від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15, від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17.

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Під час вирішення питання про можливість нарахування та стягнення процентів від суми позики у розмірі, визначеному на рівні облікової ставки Національного банку України, згідно із ч. 1 ст. 1048 ЦК України, необхідно мати на увазі, що такі проценти нараховуються у разі: якщо у договорі позики не зазначені проценти або не вказано, що він безпроцентний; предметом договору позики є грошові кошти у національній валюті України - гривні; період нарахування процентів від суми позики - є період дії договору позики в межах строку, протягом якого позичальник може правомірно не сплачувати кредитору борг (що відбувається у разі повернення боргу періодичними платежами, оскільки на період після закінчення цього строку позика не надавалась.

Відповідно до правового висновку, наведеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.05.2021 у справі № 149/1499/18, правовідносини стосовно здійснення позикодавцем права на визначену договором плату за користування позикою за час, на який він її надав, та правовідносини щодо здійснення позикодавцем права на проценти внаслідок невиконання позичальником обов`язку повернути кошти до визначеного терміну є різними за змістом.

Як неодноразово зауважувала Велика Палата Верховного Суду термін "користування чужими грошовими коштами" (стаття 536 ЦК України) використовується у двох ситуаціях: одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу; прострочення виконання грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх. Законодавство встановило наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (ст. 1048), так і наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх (ст. 625 ЦК України).

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами договору строку надання позики.

Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За своєю правовою природою розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчує отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Суд вважає, що наявність оригіналу боргової розписки у кредитора без зазначення на ній про повернення оспорюваних сум, свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12 листопада 2020 року у справі № 154/3443/18, постанові Верховного Суду від 27 березня 2024 року у справі № 596/1123/19.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

З огляду на наведене, відповідач свої зобов`язання за договором позики не виконав в установлений строк, кошти не повернув, чим порушив права та інтереси позивача, тому суд з врахуванням принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства вважає обґрунтованими вимоги ОСОБА_1 про стягнення з відповідача ОСОБА_2 заборгованості за договором позики в сумі 100 000,00 грн. та процентів від суми позики у розмірі 16 473,98 грн., та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на викладене, оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 211,20 грн.

Керуючись статтями 5, 10, 13, 19, 76, 77, 81, 133, 141, 263, 264, 265, 280, 281, 282 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 25 грудня 2022 року у розмірі 100 000 (сто тисяч) грн. 00 коп., процентів від суми позики у розмірі 16 473 (шістнадцять тисяч чотириста сімдесят три) грн. 98 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати на судовий збір у розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.

Інформація про сторони:

позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_5 , виданий 31 травня 2001 року Залізничним РУ ГУ УМВС України в місті Києві, РНОКПП НОМЕР_6 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ;

відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_7 , паспорт № НОМЕР_8 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 .

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня складення його повного тексту.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день складення його повного тексту, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення його повного тексту.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повне заочне рішення складено 26.06.2026 року.

Суддя Мурашова Н.В.