Постанова від 28 червня 2026 р. у справі №534/1838/26 — Горішньоплавнівський міський суд Полтавської області

Справа №534/1838/26

Провадження №3/534/217/26

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2026 року м. Горішні Плавні

Суддя Горішньоплавнівського міського суду Полтавської області Морозов В`ячеслав Юрійович, розглянувши справу про притягнення до адміністративної відповідальності:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, безробітний, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 ,

- за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 161-1 КУпАП,

у с т а н о в и в:

Згідно з протоколом серії ВАД № 996222, 08.06.2026 об 10 год. 20 хв. за адресою АДРЕСА_2 гр. ОСОБА_1 здійснював роздрібну реалізацію бензину громадянам з території домоволодіння, а саме 20 літрів бензину А95 за ціною 65 грн. за літр на загальну суму 1300 грн. без передбачених законом дозвільних документів та ліцензії.

ОСОБА_1 з`явився та надав пояснення, за змістом, яких вину не визнав.

Дослідивши адміністративні матеріали та додатково надані документальні докази, суд дійшов наступних висновків.

У відповідності до ст. 251 КУпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення, є будь які фактичні данні, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне порушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Таким чином, протокол про адміністративне правопорушення, містить в собі фактичні данні про обставини правопорушення, і відповідно є одним з доказів по справі, у зв`язку з чим, судом, при вирішенні справи про адміністративне правопорушення, протокол оцінюється нарівні з іншими доказами по справі, перед якими, він не має переваги, та відповідно на підставі оцінки всіх доказів по справі, судом приймається відповідне рішення.

Стаття 252 КУпАП передбачає орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Статтею 254 КУпАП визначено, що про вчинення адміністративного правопорушення, складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності. Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається у двох екземплярах, один з яких під розписку вручається особі, яка притягується до адміністративної відповідальності.

Частиною 1 статті 256 КУпАП передбачено у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються : дата і місце його складення, посада, прізвище, ім`я по батькові особи, яка склала протокол, відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення), місце, час вчинення і суть правопорушення, нормативний акт, який передбачає відповідальність, прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є, пояснення особи, яка притягається до відповідальності та інше.

Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП при розгляді справи про адміністративне правопорушення при обов`язковому з`ясуванні вини даної особи у вчиненні адміністративного правопорушення та того чи підлягає вона адміністративній відповідальності, суддя зобов`язаний з`ясувати також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 7 КУпАП констатує, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Склад адміністративного правопорушення - це сукупність законодавчо-визначених ознак, наявність яких дає підстави дійти висновку у кожному конкретному випадку щодо належної правової кваліфікації дій особи, та як наслідок прийняти рішення щодо можливості притягнення такої особи до юридичної відповідальності. Відсутність (недоведеність) хоча б однієї із ознак складу адміністративного правопорушення унеможливлює прийняття рішення про притягнення особи до відповідальності та застосування відносно неї заходів державного примусу, зокрема накладення стягнення у виді штрафу. Тобто, законною підставою для накладення на конкретну особу адміністративного стягнення є достатні дані про вчинення цією особою правопорушення, за яке і накладається дане стягнення.

Відповідно до ст. 63 Конституції України особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім`ї чи близьких родичів, коли яких визначається законом.

Вмотивованість це вимога до суду наводити письмово у рішенні судження, пояснення про наявність чи відсутність фактів, які є основою висновку суду. Це також пояснення суду, чому він виніс саме таке рішення, погодився з одними та відкинув інші доводи.

Відповідно до Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 3436, 40) - судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованими. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, а є насамперед гарантією проти свавілля. Суддя зобов`язаний вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правомірність. Підстави прийняття рішення мають бути узгодженими, чіткими, недвозначними й несуперечливими. Вони повинні давати можливість читачеві простежити логіку міркувань, які привели суддю до ухваленого ним рішення. Виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення.

Як вказує Європейський суд з прав людини, пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди вмотивовувати свої рішення, хоч це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, з-поміж іншого, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» ЄСПЛ повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Суд звертає увагу на те, що у вказаному вище протоколі не вказано, яку норму матеріального права порушено ОСОБА_1 , адже норма ч. 1 ст. 161-1 КУпАП є бланкетною, тобто нормою, яка лише називає або описує правопорушення, а для повного визначення його ознак відсилає до інших галузей права.

В той же час, конкретизований зміст бланкетної диспозиції передбачає деталізацію положень інших нормативно-правових актів, що наповнює норму більш конкретним змістом, для встановлення саме тих ознак, які мають значення для правової кваліфікації за відповідною статтею КУпАП.

Суб`єкт господарювання — це юридична особа будь-якої форми власності (підприємства, компанії, організації) або фізична особа-підємець (ФОП), які здійснюють самостійну господарську діяльність.

Суд встановив, що ОСОБА_1 - не є суб`єктом вказаного адміністративного правопорушення, оскільки не здійснював та не здійснює господарської діяльності, як фізична особа підприємець. Працівниками поліції не надано до суду документи або інші докази на підтвердження вказаного факту.

Зважаючи на викладене, адміністративна відповідальність за ч.1 ст.161-1 КУпАП настає виключно для суб`єкта господарювання, яким ОСОБА_1 не являється.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

У відповідності до ст. 245, 280 КУпАП провадження у справах про адміністративне правопорушення має забезпечувати повне, всебічне і об`єктивне з`ясування всіх обставин справи, що сприяє постановленню законного та обґрунтованого рішення, яке виключало б його двозначне тлумачення і сумніви щодо доведеності вини певної особи в учиненні адміністративного правопорушення.

За умовами ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно із ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

З огляду на викладене, враховуючи, що суд розглядає справу виключно в межах протоколу про адміністративне правопорушення та беручи до уваги досліджені докази у їх сукупності, суддя дійшов висновку про відсутність допустимих доказів на підтвердження наявності в діях ОСОБА_1 складу правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 163-2 КУпАП, що є підставою для закриття провадження у справі.

Виходячи із змісту ст. 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю, зокрема, в разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Керуючись п.1 ст.247, ст.ст.283, 294 КУпАП, суддя,

УХВАЛИВ :

Провадження у справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 за ч. 1 ст.161-1 КУпАП закрити за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Постанова суду може бути оскаржена до Полтавського апеляційного суду через суд першої інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду подаються протягом десяти днів з дня її винесення.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку оскарження.

Суддя В`ячеслав МОРОЗОВ