Рішення від 28 червня 2026 р. у справі №533/117/26 — Козельщинський районний суд Полтавської області

Справа № 533/117/26

Провадження № 2/533/205/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(за правилами загального позовного провадження)

29 червня 2026 року Козельщинський районний суд Полтавської області

в складі: головуючого судді - Оксенюк М. М.,

за участю:

представника позивача – ОСОБА_1 (в режимі ВКЗ),

представника відповідача – ОСОБА_2 ,

секретаря судового засідання – Шуліки Л.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Козельщина цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя,

УСТАНОВИВ

10.02.2025 позивач ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до відповідача ОСОБА_4 та після уточнення позовних вимог просив:

- припинити право спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на майно, а саме: трактор марки ДВ 504 G, 2023 року випуску, який куплений за ціну 143400,00 грн, автомобіль марки Opel Zafira, 2001 року випуску, який куплено за ціну 202100,00 грн, мотоцикл марки SPARK SP 150S-28, 2020 року випуску, за ціну 35000,00 грн, та автомобільний причіп, марки ЛЕВ 183111, 2014 року випуску, за ціну 25000,00 грн;

- визнати право власності на майно, трактор марки ДВ 504 G, 2023 року випуску, вартістю 143400,00 грн за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ;

- визнати право власності на майно: автомобіль марки Opel Zafira, 2001 року випуску, вартістю 202100,00 гривень; мотоцикл марки SPARK SP 150S-28, 2020 року випуску, вартістю 35000,00 грн; автомобільний причіп, марки ЛЕВ 183111, 2014 року випуску, вартістю 25000,00 грн за ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ;

- стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 кошти в сумі 118700,00 грн, в якості компенсації між різницею у вартості спільного сумісного майна подружжя;

- стягнути судові витрати щодо розгляду справи з відповідача на користь позивача.

Позовні вимоги позивачем обґрунтовані тим, що з 14.12.2016 по 08.10.2024 перебував з відповідачем у зареєстрованому шлюбі.

08.10.2024 рішенням Козельщинського районного суду Полтавської області шлюб між ними було розірвано.

За час перебування у шлюбі, за спільні кошти було придбано вищезазначені транспортні засоби, розмір часток у праві спільної сумісної власності визначено не було, шлюбний договір не укладався. Відповідач у добровільному порядку відмовляється поділити спільне сумісне майно.

Ухвалою суду від 11.02.2026 позовна заява позивача залишена без руху.

24.02.2026 позивачем усунуті недоліки позовної заяви.

Ухвалою суду від 10.02.2025 по справі відкрито провадження за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове.

За клопотання представника позивача розгляд справи в підготовчому судовому засіданні відкладався.

12.03.2026 через систему «Електронний суд» від представника відповідача адвоката Юрченко А.В. надійшов відзив, з якого вбачається, що відповідачка позовні вимоги позивача не визнає в повному обсязі, виходячи з наступних підстав.

08.08.2024 між сторонами було укладено шлюбний договір, який було посвідчено приватним нотаріусом Кременчуцького районного нотаріального округу Прокопом Д.О. відповідно до умов якого сторони домовилися, що все майно, в тому числі рухоме і нерухоме майно, придбане та/або набуте чоловіком або дружиною за час шлюбу, є особистим майном і належить на праві особистої приватної власності тому з подружжя, на чиє ім`я воно було придбане або набуте. Належність майна на праві особистої приватної власності одному з подружжя може визначатися за документами, що посвідчують право власності.

Крім цього, сторони були попередньо ознайомлені з вимогами чинного законодавства щодо недійсності правочинів, розуміючи значення своїх дій, діючи вільно, за відсутності будь-якого примусу як фізичного, так і психічного уклали вищевказаний шлюбний договір з метою врегулювання майнових прав та обов`язків подружжя, тому підстави для задоволення позову позивача відсутні, так як майно, яке зазначено позивачем у позові належить відповідачу. Стягнути з позивача на користь відповідачки судові витрати, понесені нею на професійну правничу допомогу у розмірі 8000,00 грн (а.с.30-32).

09.06.2026 через систему «Електронний суд» від представника позивача адвоката Охмак В.І. надійшла відповідь на відзив, з якої вбачається, що аргументи відповідачки, які зазначені у відзиві неповинні братися до уваги, оскільки шлюбний договір укладений в порушення національного законодавства(а.с.108-110).

Ухвалою суду від 22 квітня 2026 року закрито підготовче провадження у цивільній справі, призначено справу до судового розгляду по суті.

За клопотання представника позивача розгляд справи у відкритому судовому засіданні відкладався.

Позивач ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився, належними чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

Представник позивача адвокат Охмак В.І. в судовому засіданні позов позивача підтримав та прохав задовольнити з підстав викладених у позові та відповіді на відзив.

Відповідачка ОСОБА_4 в судове засідання не з`явилася, належними чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи.

Представник відповідача адвокат Юрченко А.В. в судовому засіданні позов позивача не визнала та прохала відмовити з підстав викладених у відзиві.

Суд, вислухавши пояснення представників сторін та дослідивши письмові докази по справі, встановив наступне.

У відповідності до ч 3 та ч.4 ст.12, ч.1 та ч.2 ст.13 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Судом встановлено, що відповідно до відповідей з Територіального сервісного центру МВС №5342, Головного управління Держпродспоживслужби в Полтавській області та свідоцтва про реєстрацію транспортних засобів за відповідачем ОСОБА_4 зареєстровано та належать на праві власності наступні транспортні засоби:

мотоцикл марки SPARK SP 150S-28, реєстраційний номер НОМЕР_3 , дата реєстрації 13.08.2020;

трактор колісний марки DW 504 G, 2021 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_4 , дата реєстрації 03.02.2025;

автомобільний причіп, марки ЛЕВ 183111, 2014 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_5 , дата реєстрації 26.08.2016;

автомобіль марки Opel Zafira, 2001 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_6 , дата реєстрації 20.10.2021(а.с. 8-9,86-89).

08 серпня 2024 року позивач ОСОБА_3 та відповідачка ОСОБА_4 перебуваючи в зареєстрованому шлюбі, який зареєстрований 14 грудня 2016 року Козельщинським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Полтавській області, з метою врегулювання майнових прав та обов`язків подружжя, попередньо ознайомившись з вимогами чинного законодавства щодо недійсності правочинів, розуміючи значення своїх дій, діючи вільно, за відсутності будь-якого примусу як фізичного, так і психічного, уклали шлюбний договір, який посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького районного нотаріального округу Полтавської області Прокопом Д.О., зареєстрований в реєстрі за №1473.

Відповідно до п 2 умов шлюбного договору вбачається, що все майно, в тому числі рухоме і нерухоме, придбане та/або набуте Чоловіком або Дружиною до реєстрації шлюбу, є особистим майном і належить на праві особистої приватної власності тому з Подружжя, на чиє ім`я воно було придбане чи набуте.

Відповідно до пункту 3 шлюбного договору вбачається, що подружжя домовилися про непоширення на майно, набуте та/або придбане ними за час шлюбу, положень ст.60 СК України.

Все майно, в тому числі рухоме і нерухоме майно, придбане та/або набуте чоловіком або дружиною за час шлюбу, є особистим майном і належить на праві особистої приватної власності тому з подружжя, на чиє ім`я воно було придбане або набуте. Належність майна на праві особистої приватної власності одному з подружжя може визначатися за документами, що посвідчують право власності.

Відповідно до рішення Козельщинського районного суду Полтавської області від 08.10.2024 вбачається, що шлюб між ними позивачем та відповідачкою розірвано.

Мотиви, якими керується суд та застосовані норми права.

Згідно з частинами першою, дев`ятою статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) сімейні відносини регулюються цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами на засадах справедливості, добросовісності та розумності відповідно до моральних засад суспільства.

Серед загальних засад регулювання сімейних відносин у частині другій статті 7 СК України закріплена можливість урегулювання цих відносин за домовленістю (договором) між їх учасниками.

Стаття 9 СК України визначає загальні межі договірного регулювання відносин між подружжям, а саме: така домовленість не повинна суперечити вимогам СК України, іншим законам та моральним засадам суспільства. Під вимогами законів у цьому випадку слід розуміти імперативні норми, що встановлюють заборону для договірного регулювання відносин подружжя.

Відповідно до частини першої статті 64 СК України дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Оскільки договір, зокрема, шлюбний договір, насамперед, є категорією цивільного права, то відповідно до статті 8 СК України у випадках договірного регулювання сімейних відносин повинні застосовуватися загальні норми статей 3, 6 ЦК України щодо свободи договору, а також глав 52, 53 ЦК України щодо поняття та умов договору, його укладення, зміни і розірвання.

Відповідно до частини 3 статті 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Таким чином, особам надається право вибору: використати існуючі норми законодавства для регулювання своїх стосунків або встановити для цих стосунків власні правила поведінки.

Принцип свободи договору відповідно до статей 6, 627 ЦК України є визначальним та полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати, по-перше, можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору); по-друге, можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.

Отже, сторони не можуть на власний розсуд врегулювати у договорі свої відносини лише у випадках, якщо існує пряма заборона, встановлена актом цивільного законодавства; заборона випливає зі змісту акта законодавства; така домовленість суперечить суті відносин між сторонами.

Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків.

Шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов`язки. Шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені цим Кодексом, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище. За шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації (частини перша, четверта, п`ята статті 93 СК України).

Відповідно до статті 94 СК України шлюбний договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується.

Відповідно до статті 101 СК України одностороння відмова від шлюбного договору не допускається. Подружжя має право відмовитися від шлюбного договору. У такому разі, за вибором подружжя, права та обов`язки, встановлені шлюбним договором, припиняються з моменту його укладення або в день подання нотаріусу заяви про відмову від нього.

Відповідно до статті 102 СК України на вимогу одного з подружжя шлюбний договір може бути розірваний за рішенням суду з підстав, що мають істотне значення, зокрема, в разі неможливості його виконання.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно з приписами статей 526, 530, 610, частини першої статті 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений строк, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Отже, принцип свободи договору відповідно до статті 6, частини першої статті 626, статті 627 ЦК України є визначальним та полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати, по-перше: можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору); по-друге, можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом. Разом з тим, сторони не можуть на власний розсуд врегулювати у договорі свої відносини лише у випадках, якщо існує пряма заборона, встановлена актом цивільного законодавства, заборона випливає зі змісту акта законодавства, така домовленість суперечить суті відносин між сторонами.

Згідно зі статтями 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз`яснено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частину третю статті 368 ЦК України), відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Матеріалами цивільної справи, які судом дослідженні встановлено, що під час шлюбу позивач та відповідач уклали шлюбний договір від 08.08.2024 року № 1473 відповідно до умов якого, майно набуте кожним з них до вступу у шлюб, а також будь-яке майно, придбане та/або набуте чоловіком або дружиною за час шлюбу, є особистим майном і належить на праві особистої приватної власності тому з подружжя, на чиє ім`я воно було придбане або набуте та належність майна на праві особистої приватної власності одному з подружжя може визначатися за документами, що посвідчують право власності.

Суд звертає увагу на те, що під час розгляду справи вищезазначений шлюбний договір недійсним не визнаний, а отже зобов`язання за цим договором, який укладений між позивачем та відповідачкою підлягає виконанню.

Як вбачається відповідей з Територіального сервісного центру МВС №5342, Головного управління Держпродспоживслужби в Полтавській області та свідоцтва про реєстрацію транспортних засобів за відповідачем ОСОБА_4 зареєстровано та належать на праві власності наступні транспортні засоби:

мотоцикл марки SPARK SP 150S-28, реєстраційний номер НОМЕР_3 , дата реєстрації 13.08.2020;

трактор колісний марки DW 504 G, 2021 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_4 , дата реєстрації 03.02.2025;

автомобільний причіп, марки ЛЕВ 183111, 2014 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_5 , дата реєстрації 26.08.2016;

автомобіль марки Opel Zafira, 2001 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_6 , дата реєстрації 20.10.2021(а.с. 8-9,86-89).

Отже, з врахуванням вищевикладеного, суд вважає, що позов позивача до задоволенню не підлягає, оскільки позивач та відповідачка уклавши шлюбний договір визначили правовий статус (належність) вищезазначеного майна, набутого ними у шлюбі, а саме за відповідачкою.

Щодо судових витрат пов`язаних з розглядом справи.

Згідно зі ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України.

Відповідно до положень ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача.

Ч. 2 ст. 137 цього Кодексу встановлено, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Ч. 4 ст. 137 ЦПІК України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Оцінюючи надані сторонами докази з метою їх розподілу в порядку ст. 141 ЦПК України, суд враховує висновки, викладені у наступних постановах Верховного Суду:

- Великої Палати Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц, Верховного Суду у справі № 922/445/19, що в питанні зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу варто враховувати, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

- Великої Палати Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц від 19 лютого 2020 року (п. 21), що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін;

- Великої Палати Верховного Суду у справі № 922/1964/21 від 16.11.2022, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у ст. 627 ЦК України.

На підтвердження витрат, пов`язаних з правничою допомогою представником відповідачки адвокатом Юрченко А.В. було надано: договір №18/26 про надання правничої допомоги від 11.03.2026; акт №18/26 приймання-передачі правничих послуг, відповідно до якого загальна вартість наданих правничих послуг становить 9152,00 грн, за домовленістю розмір гонорару визначено в сумі 8000,00 грн; розрахунок витрати на правничу допомогу; квитанцію про сплату.

Отже, оцінюючи з метою розподілу судових витрат надані представником відповідачки докази за критеріями, визначеними у ч. 4 ст. 137 ЦПІК України, зважаючи на відмову позивачу у задоволенні позовних вимог, суд вважає, що вартість наданих відповідачці послуг з правничої допомоги у цій справі є співмірною зі складністю цієї справи, ціною позову, обсягом наданих її адвокатом послуг та виконаних робіт, кількістю підготовлених адвокатом процесуальних документів, кількістю засідань, у яких взяла участь представник відповідачки, тому витрати, які вже фактично понесла відповідачка у розмірі 8000,00 гривень, підлягають розподілу, і суд присуджує щодо стягнення з позивача на користь відповідачки всі її витрати на професійну правничу допомогу - як такі, що вже фактично понесені.

На підставі викладеного та керуючись ст.141, 263-265, 353-355 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя.

Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , номер картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстрований та проживає: АДРЕСА_1 ) судові витрати на користь ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , номер картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) – 8000,00 грн.

Рішення може бути оскаржене впродовж тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги до Полтавського апеляційного суду через Козельщинський районний суд.

Апеляційна скарга в електронній формі подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повний текст рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного тексту рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя М. М.Оксенюк