Вирок від 22 червня 2026 р. у справі №602/1202/25 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 602/1202/25Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/817/224/26 Доповідач - ОСОБА_2

Категорія - ч.1 ст.135, ч.2 ст.286-1, ч.1 ст.382 КК України

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 червня 2026 р. Колегія суддів Тернопільського апеляційного суду в складі:

Головуючої - ОСОБА_2

Суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі — ОСОБА_5

з участю:

прокурора - ОСОБА_6

обвинуваченого - ОСОБА_7

захисника - ОСОБА_8

представник потерпілої - ОСОБА_9

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025211030000204 від 23.10.2025 року, за апеляційними скаргами заступника керівника Тернопільської обласної прокуратури та захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - ОСОБА_8 на вирок ІНФОРМАЦІЯ_1 від 02 квітня 2026 року,

в с т а н о в и л а:

Цим вироком

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця с.Лопушне Лановецького району Тернопільської області, громадянина України, українця, з середньо спеціальної освітою, не депутата, одруженого, мешканця АДРЕСА_1 , який зареєстрований в АДРЕСА_2 , не має судимості згідно ст. 89 КК України, -

визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 286-1, ч. 1 ст. 135, ч.1 ст. 382 КК України, та призначено йому покарання:

- за ч. 2 ст. 286-1 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років 6 (шість) місяців з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 8 (вісім) років;

- за ч. 1 ст. 135 КК України у виді позбавлення волі на строк 1 (один) рік 6 (шість) місяців;

- за ч. 1 ст. 382 КК України у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки;

На підставі ч. 1, 3 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом часткового складання призначених покарань, остаточно призначено ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 7 (сім) років, приєднавши до основного покарання, призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень, додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 8 (вісім) років.

Початок строку відбування покарання у виді позбавлення волі ОСОБА_7 визначено рахувати з дня його затримання при виконанні цього вироку.

Зараховано у строк відбуття покарання у виді позбавлення волі ОСОБА_7 :

- строк попереднього ув`язнення 2 (два) дні з розрахунку - один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі;

- строк цілодобового домашнього арешту з 24.10.2025 до дня набрання вироком законної сили включно, виходячи з такого співвідношення - три дні цілодобового домашнього арешту відповідають одному дню позбавлення волі.

Початок строку відбування покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами визначено рахувати з дати набрання вироком законної сили.

Залишено без змін застосований до ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту та продовжено його дію до набрання вироком законної сили.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_10 до ОСОБА_7 про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення, - задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_10 150000 (сто п`ятдесят тисяч) гривень моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Вироком суду також вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.

Згідно вироку суду, 23 жовтня 2025 року близько 11 год 50 хв, водій ОСОБА_7 , грубо порушуючи вимоги пунктів: 2.1 (а), 2.9 (а) Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001, зі змінами і доповненнями (далі у тексті Правила дорожнього руху або ПДР), не маючи відповідного на те права, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння (2,61 %о проміле), керував автомобілем «ВАЗ 2101», р.н. НОМЕР_1 , та рухався ним автодорогою по вулиці Центральна в с. Влащинці Кременецького району Тернопільської області, у напрямку від с. Вербовець Кременецького району Тернопільської області до с. Вишгородок Кременецького району Тернопільської області.

Рухаючись вказаною автодорогою по зустрічній смузі руху, по вул.Центральна в с.Влащинці Кременецького району Тернопільської області, водій ОСОБА_7 , маючи об`єктивну можливість завчасно виявити пішохода ОСОБА_10 , яка рухалась по автодорозі ближче до лівого узбіччя в попутному напрямку автомобіля, в порушення вимог пункту 12.3 ПДР, виявивши небезпеку для свого руху, тобто зміну дорожньої обстановки - появу рухомого об`єкту - пішохода, негайно не вжив заходів до зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, шляхом своєчасного застосування екстреного гальмування, хоча мав таку технічну можливість.

Внаслідок порушення п. 12.3 ПДР ОСОБА_7 не забезпечив безпеку дорожнього руху та не застосував своєчасно екстреного гальмування, чим позбавив себе технічної можливості зупинити керований ним автомобіль «ВАЗ 2101», р.н. НОМЕР_1 , та передньою лівою частиною автомобіля скоїв наїзд на вказаного пішохода.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди потерпіла ОСОБА_10 , отримала тілесні ушкодження у вигляді закритого повного вивиху правої плечової кістки, закритої травми грудної клітки у виді правобічного «малого» гемотораксу (накопичення крові у плевральній порожнині), закритої травми черевної порожнини у виді гемоперитонеуму (накопичення крові в черевнійпорожнині), закритої черепно-мозкової травми із струсом головного мозку та зовнішніми ушкодженнями - синцями на обличчі зліва, «на скроневих, виличних ділянках голови», повіках обох очей, забиття лобової ділянки голови та носа, численних синців обох передпліч, задньої поверхні обох стегон, лівих гомілки та стопи. Вказані вище тілесні ушкодження супроводжувались крововтратою та розвитком травматичного шоку, який за відображеними показниками гемодинаміки відповідає декомпенсованій його стадії. Виявлені в ОСОБА_10 тілесні ушкодження супроводжувались розвитком загрозливих для життя явищ (декомпенсованого травматичного шоку) і за ознакою небезпеки для життя в момент заподіяння належать до тяжких (п.п.2.1., 2.1.1(а), 2.1.2, 2.1.3(о) «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень» (МОЗ України, Київ, 1995).

Порушення вимог пункту 12.3 Правил дорожнього руху ОСОБА_7 перебуває у безпосередньому причинному зв`язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди та заподіянням потерпілій ОСОБА_10 тяжких тілесних ушкоджень.

Таким чином, ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286-1 КК України, тобто порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, що заподіяло потерпілій тяжкі тілесні ушкодження.

Окрім цього, 23 жовтня 2025 року, близько 11 год 50 хв, після наїзду на потерпілу ОСОБА_10 , у водія ОСОБА_7 виник умисел направлений на завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження внаслідок безпорадного стану.

Реалізовуючи свій злочинний умисел, 23 жовтня 2025 року біля 11 год 50 хв, водій ОСОБА_7 , завідомо знаючи та усвідомлюючи, що потерпіла ОСОБА_10 позбавлена можливості самостійно вжити заходів для самозбереження, маючи змогу надати їй допомогу, залишив її в небезпечному для життя стані, в порушення вимог пунктів 2.10 а), г) Правил дорожнього руху, не залишився на місці пригоди, не вжив можливих заходів для надання першої медичної допомоги потерпілій, не викликав карету швидкої медичної допомоги чи уповноважений підрозділ Національної поліції, та з місця пригоди зник, достовірно знаючи, що саме він своїми протиправними діями поставив потерпілу в небезпечний для життя стан, діючи умисно та нехтуючи моральними і правовими нормами, завідомо залишив потерпілу ОСОБА_10 без допомоги, маючи при цьому реальну можливість надати таку допомогу, і з метою уникнення кримінальної відповідальності за вчинене, в порушення вимог п. 2.10 (підпункти «а», «б», «г», «ґ», «д», «е») Правил дорожнього руху, вчинивши дорожньо-транспортну пригоду, не залишався на місці пригоди, не увімкнув аварійну сигналізацію і не встановив знак аварійної зупинки відповідно до вимог пункту 9.10 ПДР, не вжив можливих заходів для надання домедичної допомоги потерпілому, не викликав бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги, не звернувся по допомогу до присутніх і не відправив потерпілого до закладу охорони здоров`я, у разі неможливості виконати дії, перелічені в підпункті «г» пункту 2.10 ПДР, не відвіз потерпілого до найближчого лікувального закладу своїм транспортним засобом, попередньо зафіксувавши розташування слідів пригоди, а також положення транспортного засобу після його зупинки, не повідомив про дорожньо-транспортну пригоду орган чи уповноважений підрозділ Національної поліції та не записав прізвища та адреси очевидців, не чекав прибуття поліцейських, не вжив всіх можливих заходів для збереження слідів пригоди, огородження їх та організації об`їзду місця пригоди, а втік з місця вчинення дорожньо-транспортної пригоди на належному йому автомобілі «ВАЗ 2101», р.н. НОМЕР_1

Тим самим, ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 135 КК України, тобто завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження внаслідок безпорадного стану, якщо той, хто залишив без допомоги, сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан.

Окрім того, постановою ІНФОРМАЦІЯ_1 від 13.05.2024, яка набрала законної сили 23.05.2024, ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 126, ст. 124, ст. 122-4 КУпАП і накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами строком на 2 (два) роки.

Також постановою ІНФОРМАЦІЯ_1 від 18.09.2024, яка набрала законної сили 30.09.2024, ОСОБА_7 , визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст. 124, ст. 122-4, ст. 126 ч. 5, ст. 130 ч. 4 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 40800 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 5 (п`ять) років. До призначеного стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком 5 (п`ять) років, відповідно до ст. 30 КУпАП, приєднано невідбуту частину такого стягнення, призначеного постановою ІНФОРМАЦІЯ_1 від 13.05.2024, та визначено загальний строк позбавлення права керування транспортними засобами - 6 (шість) років 8 (вісім) місяців 5 (п`ять) днів.

В подальшому, ОСОБА_7 , знаючи, що вищевказаними постановами суду його позбавлено права керування транспортними засобами, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи умисно, з метою невиконання постанов суду щодо позбавлення права керування транспортними засобами, маючи реальну можливість їх виконати, підриваючи авторитет органів правосуддя України, в порушення ст.129-1 Конституції України та ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», відповідно до якого судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України, продовжив керувати транспортним засобом за наступних обставин.

Так, 23 жовтня 2025 року, біля 11 год 50 хв, ОСОБА_7 керував автомобілем марки «ВАЗ 2101», р.н. НОМЕР_1 , та рухався ним автодорогою по вулиці Центральна в с. Влащинці Кременецького району Тернопільської області, у напрямку від с. Вербовець Кременецького району Тернопільської області до с. Вишгородок Кременецького району Тернопільської області, де здійснив наїзд на потерпілу ОСОБА_10 .

Таким чином, ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 382 КК України, тобто умисне невиконання постанови суду, що набрала законної сили.

В апеляційних скаргах:

- прокурор, не оспорюючи доведеність вини та юридичну кваліфікацію вчиненого злочину, просить вирок суду змінити в частині призначеного покарання, та призначити ОСОБА_7 покарання:

- за ч. 2 ст. 286-1 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років 6 (шість) місяців з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 8 (вісім) років;

- за ч. 1 ст. 135 КК України у виді позбавлення волі на строк 1 (один) рік 6 (шість) місяців;

- за ч. 1 ст. 382 КК України у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки;

На підставі ч. 1, 3 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом часткового складання призначених покарань, остаточно призначити ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 7 (сім) років, приєднавши до основного покарання, призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень, додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 8 (вісім) років.

Відповідно до ч. 3 ст. 55 КК України початок строку відбуття додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами обчислювати з дня відбуття основного покарання у виді позбавлення волі.

Свої доводи мотивує тим, що судом допущене неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

Вважає, що cудом помилково, всупереч вимогам ч. 3 ст. 55 КК України, визначено рахувати початок строку відбування покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами з дати набрання вироком законної сили.

Як наслідок у період відбування основного покарання, пов`язаного із ізоляцією, засуджений не зможе повною мірою відчути каральний та виправний ефект від додаткового покарання.

–захисник просить поновити строк апеляційного оскарження, а вирок суду скасувати, ухваливши новий, яким визнати ОСОБА_7 невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 286-1, ч. 1 ст. 135, ч.1 ст. 382 КК України, або істотно пом`якшити призначене йому покарання.

Вказані вимоги мотивує тим, що рішення ухвалено із істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильною оцінкою доказів судом.

Так, суд безпідставно відхилив доводи захисту про те, що медична картка N? 4984 та рентгенівський знімок потерпілої були отримані слідчим без ухвали слідчого судді про тимчасовий доступ до речей і документів. Вказані документи містять лікарську таємницю, тому їх отримання шляхом простого запиту є порушенням встановленої процедури і є недопустимим доказом.

Вказує, що під час проведення слідчого експерименту 14.11.2025 року слідчим було допущено суб`єктивізм у визначенні місця наїзду, оскільки обвинувачений не міг його точно вказати через задимленість, а потерпіла не брала участі в експерименті, тому висновок експерта ОСОБА_11 , що базується на цих сумнівних даних, не може бути належним доказом у справі.

Крім того суд критично оцінив свідчення обвинуваченого щодо сильної задимленості дороги в момент ДТП, але свідок ОСОБА_12 підтвердила наявність диму, що підтверджує слова ОСОБА_7 про об?єктивну неможливість вчасно виявити перешкоду (пішохода). Судом не взято до уваги, що стан дорожньої обстановки міг радикально змінюватися протягом короткого проміжку часу.

Також судом призначено покарання без врахування наявності трьох неповнолітніх дітей у обвинуваченого та його часткове визнання вини. Водночас перебування дітей закордоном не означає того, що ОСОБА_7 не бере участі в їх вихованні та утриманні, а вчинене ДТП є результатом необережності.

Крім того суд безпідставно врахував стан сп?яніння як обтяжуючу обставину за статтями 135 та 382 КК України, що призвело до надмірно суворого покарання.

Так, ОСОБА_7 визнав вину за ст. 286-1 КК лише частково (окрім концентрації проїзної частини дороги), але повністю визнав вину за ст. 135 (залишення в небезпеці) та ст. 382 (невиконання рішення суду).

Вважає, що визнання своєї провини ОСОБА_7 , носить не лише формальний характер, а й свідчить про суб?єктивне засудження ним своєї поведінки.

Заслухавши доповідь судді, обвинуваченого та його захисника, які підтримали подану апеляційну скаргу і просять скасувати вирок суду першої інстанції; представника потерпілої, які вирок місцевого суду вважають законним та обґрунтованим і просять відмовити в задоволенні апеляційної скарги захисника, прокурора, що просить скасувати вирок в частині призначеного покарання, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Щодо клопотання захисника про поновлення строку на апеляційне оскарження вироку суду.

Відповідно до ч.7 ст.115 КПК України при обчисленні процесуального строку в нього включаються вихідні і святкові дні, а при обчисленні строку годинами - і неробочий час. Якщо закінчення строку, який обчислюється днями або місяцями, припадає на неробочий день, останнім днем цього строку вважається наступний за ним робочий день, за винятком обчислення строків тримання під вартою та перебування в медичному закладі під час проведення стаціонарної психіатричної експертизи.

Так, вирок суду було постановлено 02 квітня 2026 року, а останій тридцятий день для його оскарження припав на 02 травня 2026 року (субота), що був неробочим днем.

Із урахуванням наведеного, апеляційну скаргу захисником подано наступного робочого дня, а саме 04 травня 2026 року через систему “Електронний суд”, тому колегія суддів зазначає, що строк апеляційного оскарження вироку суду адвокатом не пропущено.

Висновки суду про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні ним інкримінованих йому кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.382, ч.1 ст.135 КК України, відповідають фактичним обставинам справи, є обґрунтованими та ніким із учасників не оспорюються, а отже в апеляційному порядку не переглядаються.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України, судове рішення має бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом, відповідно ст. 94 КПК України, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Згідно статті 392 КПК України рішення суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом з точки зору його законності і обґрунтованості, тобто відповідності нормам матеріального і процесуального закону фактичним обставинам справи, доказам, дослідженим у судовому засіданні.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286-1 КК України, ґрунтується на підставі об`єктивно з`ясованих обставин та підтверджений доказами, які досліджено та оцінено за критеріями, визначеними у ч. 1 ст. 94 КПК та є правильним, а також вірною є кваліфікація дій обвинуваченого.

Статтею 84 КПК передбачено, що доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Стаття 94 КПК передбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Згідно з положеннями ст. 91 КПК, у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, в тому числі, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у його вчиненні, форма вини, мотив і мета його вчинення

Кримінальний процесуальний закон передбачає, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом. Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Вказані вимоги судом першої інстанції при розгляді даного кримінального провадження були повністю дотримані.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286-1 КК України, ґрунтується на підставі об`єктивно з`ясованих обставин та підтверджений доказами, які досліджено та оцінено за критеріями, визначеними у ч. 1 ст. 94 КПК та є правильним, а також вірною є кваліфікація дій останнього саме за ч.2 ст.286-1 КК України.

Зокрема, такого висновку суд дійшов на підставі аналізу даних, що містяться у: - протоколі прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення або таке, що готується від 23.10.2025 (а.с.131); протоколі огляду місця події від 23.10.2025 та у доданих до цього протоколу: схемі (Додаток №1) і фототаблиці (а.с. 133-143); - протоколі огляду місця події від 23.10.2025 та у доданій до цього протоколу фототаблиці (а.с. 144-152); висновку КНП « ІНФОРМАЦІЯ_3 » щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції № 22, складеному 23.10.2025 о 15 год 40 хв. (а.с. 162); висновку експерта № 1075 від 17.11.2025, складеному лікарем судово-медичним експертом-токсикологом (а.с. 187-189); висновку експерта від 17.11.2025 № СЕ-19/120-25/13696-ІТ (а.с. 192-201); висновку експерта від 02.12.2025 № СЕ-19/120-25/13689-ІТ (а.с. 204-216); висновку експерта № 847 від 10.12.2025 (а.с. 220-224); протоколі проведення слідчого експерименту від 14.11.2025, а також у доданих до цього протоколу: схемі (Додаток №1) та фототаблиці (а.с. 225-235); висновку експерта від 02.12.2025 № СЕ-19/120-25/14602-ІТ (а.с. 238-244).

Дав належну оцінку суд і показам безпосередньо допитаних в судовому засіданні свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13 ..

Проаналізував суд і покази обвинуваченого ОСОБА_7 , котрий свою винуватість у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286-1 КК України визнав частково. Суду надав показання про те, що 23.10.2025 був у брата в с.Влащинці Кременецького району Тернопільської області, де на його подвір`ї міняв колеса на своєму автомобілі ВАЗ 2101, який він придбав, однак не переформив його на себе. Зранку того дня випив пива. Після того, близько 11 год разом з пасажиром ОСОБА_14 виїхав з подвір`я брата на дорогу. В цей час побачив, що дорога в с. Влащинці була дуже задимлена через те, що хтось неподалік, приблизно за 200 м, палив листя. Проїжджаючи задимленою ділянкою дороги на швидкості близько 50-60 км/год, відчув удар та зрозумів, що когось збив. Їхав посередині дороги, а удар прийшовся на ліву передню частину автомобіля. Одразу після зіткнення зупинився, відкрив водійські двері та, не виходячи з автомобіля, побачив, що на дорозі лежить старша жінка (дослівно – «бабка»). Злякавшись, поїхав далі та, приїхавши додому, сховав автомобіль у садку, щоб його ніхто не бачив. Після цього перебував вдома, де вживав алкогольні напої. Поліцію та невідкладну швидку допомогу про скоєну ДТП не повідомляв. Після обіду до нього додому приїхали поліцейські з приводу скоєної ДТП. Вважає, що не міг вчасно побачити потерпілу на дорозі через сильну задимленість та відповідним чином зреагувати. Про те, що він позбавлений права керування транспортними засобами постановами суду, достовірно знав. Чому керував автомобілем того дня, не маючи права керування транспортними засобами та будучи напідпитку, пояснити не зміг, зазначивши «думав, що все буде добре». Ніяких дій по відшкодуванню завданої шкоди потерпілій після того не вчиняв, оскільки до нього був застосований запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту, і допомогти фінансово він не мав можливості.

Отже, досліджені в суді першої інстанції докази є такими, що доповнюють один одного, є взаємоузгодженими, належними та допустимими і, в своїй сукупності, та поза розумним сумнівом підтверджують винуватість ОСОБА_7 у вчиненні ним злочину проти безпеки руху та експлуатації транспорту.

Перевіривши матеріали провадження, колегія суддів приходить до висновку, що в основу рішення місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 покладено лише ті докази, що є належними і допустимими, одержані відповідно до вимог кримінального процесуального закону.

Відповідно до вимог ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Аргументи апеляційної скарги обвинуваченого полягають у недопустимості висновку експерта №847 від 10.12.2025 року з підстав, що медична картка N? 4984 та рентгенівський знімок потерпілої були отримані слідчим з порушенням вимог КПК, тобто без ухвали слідчого судді про тимчасовий доступ до речей і документів. Вказані документи містять лікарську таємницю, тому їх отримання шляхом простого запиту є порушенням встановленої процедури і є недопустимим доказом.

Колегія суддів зазначає, що у вироку місцевим судом приділено достатньо уваги цьому питанню та вірно не встановлено підстав для визнання доказів у справі недопустимими.

Так, згідно з положеннями статей 86, 87 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може послатися суд при ухваленні судового рішення. Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, в тому числі, внаслідок порушення права особи на захист та шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених КПК України, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень.

Критеріями допустимості доказів є, зокрема, належні: джерело, суб`єкт, процесуальна форма, фіксація та належні процедура й вид способу формування доказової основи. Тобто, надаючи оцінку доказам, суд перевіряє дотримання, передбаченого кримінальним процесуальним законом, порядку їх отримання.

Положеннями ст. 93 КПК України передбачено право сторони обвинувачення на збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування й отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, службових та фізичних осіб речей, копій документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок; проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.

Крім того, відповідно до вимог ч. 2 ст. 242 КПК України слідчий, прокурор зобов`язані забезпечити проведення експертизи окрім іншого і щодо встановлення причин смерті, встановлення тяжкості та характеру тілесних ушкоджень.

Згідно позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, в постанові ККС ВС від 18 червня 2020 року у справі № 740/2536/17, указано, що медична документація може бути отримана в інший спосіб, також передбачений КПК, а саме - добровільно надана безпосередньо потерпілою особою або медичною установою на запит слідчого, і лише у випадку неможливості отримати документи у такий спосіб слідчий звертається до слідчого судді з метою отримати дозвіл на тимчасовий доступ до речей та документів.

В судовому засіданні апеляційного суду представник потерпілої ствердила, що потерпіла ОСОБА_10 не заперечувала проти надання слідчому медичної документації стосовно стану її здоров`я після ДТП з метою проведення експертизи.

Колегія суддів відхиляє посилання сторони захисту на те, що інформація, яка міститься у медичній картці, є лікарською таємницею, а отже, не могла бути розголошеною, і звертає увагу, що ця інформація стосується виключно потерпілого. Фактично всі дані, що містяться у медичній картці, є інформацією про пацієнта і за бажанням пацієнта чи його законного представника вони, вочевидь, мають бути їм надані. Подальше вирішення питання про використання цих відомостей особою, якої вони стосуються (її законним представником) є виключно їхнім правом. У цьому провадженні потерпіла не заперечувала про надання медичною установою її медичної картки слідчому з метою подальшого проведення експертизи у кримінальному провадженні, у якому вона є потерпілою. Тож сторона захисту не можуть апелювати до порушення лікарської таємниці, оскільки саме особа, якої стосується медична інформація (або її законний представник) має право приймати рішення щодо використання отриманої інформації про себе, в тому числі й щодо використання відомостей, які містяться у її медичній картці.

Отже, підстав уважати, що вилучення медичної документації призвело до порушення прав потерпілої та/або інших осіб, колегія суддів не установила.

Крім того, що стосується посилань сторони захисту на те, що медичні документи не було вилучено на підставі саме ухвали слідчого судді про тимчасовий доступ до речей та документів, то колегія суддів вважає, що вказане не суперечить вимогам кримінального процесуального закону, оскільки, як зазначено вище, такі документи можуть бути надані особою добровільно, в тому числі, з огляду на положення статті 100 КПК.

Отримання слідчим з медичної установи медичної карти потерпілого на підставі власного запиту, а не на підставі ухвали слідчого судді про тимчасовий доступ до речей і документів відповідає, що відповідає КПК, не тягне визнання недопустимими доказами висновків судово-медичних експертиз, під час проведення яких експертами досліджено цю медичну документацію.

За наявності сумнівів щодо достовірності медичних документів, які були об`єктом експертного дослідження та про які є відомості у висновку експерта, сторона захисту, реалізуючи закріплені у статтях 22, 26 КПК принципи змагальності й диспозитивності, на стадії дослідження доказів мала процесуальну можливість клопотати про надання відповідних документів, або ж у порядку, передбаченому ст. 332 КПК клопотання про проведення експертиз, однак цього не зробила. Порушень порядку отримання наданих експертам для дослідження медичних документів не встановлено. Тому посилання захисника на це в апеляційній скарзі на недопустимість висновків експерта з вказаних підстав є необґрунтованими.

Крім того, в апеляційній скарзі захисник вказує на те, що під час проведення слідчого експерименту 14.11.2025 року слідчим було допущено суб`єктивізм у визначенні місця наїзду, оскільки обвинувачений не міг його точно вказати через задимленість, а потерпіла не брала участі в експерименті, тому висновок експерта ОСОБА_11 , що базується на цих сумнівних даних, не може бути належним доказом у справі.

Такі доводи колегія суддів вважає неспроможними, виходячи з наступного.

Відповідно до до ч.1-3, 6 ст. 240 КПК України з метою перевірки і уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, слідчий, прокурор має право провести слідчий експеримент шляхом відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань. За необхідності слідчий експеримент може проводитися за участю спеціаліста. Під час проведення слідчого експерименту можуть проводитися вимірювання, фотографування, звуко- чи відеозапис, складатися плани і схеми, виготовлятися графічні зображення, відбитки та зліпки, які додаються до протоколу. До участі в слідчому експерименті можуть бути залучені підозрюваний, потерпілий, свідок, захисник, представник. Про проведення слідчого експерименту слідчий, прокурор складає протокол згідно з вимогами цього Кодексу. Крім того, у протоколі докладно викладаються умови і результати слідчого експерименту.

14 листопада 2025 року слідчим за участі підозрюваного ОСОБА_7 в присутності понятих проведено слідчий експеримент з метою встановлення розташування місця наїзду автомобіля на пішохода ОСОБА_10 та визначення траєкторії, швидкості руху автомобіля на час ДТП. Слідчий експеримент проводився на місці ДТП в дорожній обстановці, яка наближено відповідає погоднім умовам на момент ДТП, про що складено протокол.

Зі змісту протоколу слідує, що для об`єктивності та найкращого орієнтування на проїзній частині було відновлено базову лінію та сліди під умовним позначенням №1 та №2, згідно протоколу огляду місця ДТП та схеми до нього від 23.10.2025. Надалі слідчим зачитано показання потерпілої ОСОБА_10 , яка за станом здоров`я не змогла з`явитися для проведення слідчого експерименту. Згідно з протоколом допиту потерпілої безпосередньо перед наїздом вона знаходилася біля купи попелу (слід №1), ближче до входу на її господарство, від удару вона відлетіла на декілька метрів та впала обличчям на траву перед хвірткою.

Також у протоколі зазначено, що слідчим запропоновано показати ОСОБА_7 місце наїзду на пішохода, на що останній вказав, що місце наїзду вказати не може, оскільки точно не пам`ятає. Згідно показань ОСОБА_10 місце наїзду, згідно із замірами знаходилося на відстані 8,7 м від БЛ та 0,5 м від лівого краю ПЧД, якщо переміщатися в напрямку руху до с. Вишгородок. Підозрюваний ОСОБА_7 погодився з місцем наїзду, яке в допиті вказала ОСОБА_15 та підтвердив, що місце наїзду може знаходитися там, де вказала потерпіла.

Окрім того, у протоколі огляду місця події від 23.10.2025 та доданій до нього схемі відображено місце розташування сліда юзу (слід №2) – «знаходиться на лівому краю ПЧД, початок на відстані – 8,9 м від БЛ та 0,7 м до лівого краю ПЧД» - який також як і слід №1 (насип попелу) були відновлені на місцевості під час проведення слідчого експерименту відповідно до тих метричних даних, які вказані у протоколі огляду місця події.

За таких обставин місцевий суд вірно оцінив встановлені в ході слідчого експерименту фактичні дані щодо встановлення місця наїзду, що узгоджується з даними, які містяться у протоколі огляду місця події від 23.10.2025, а також з показаннями свідка ОСОБА_13 щодо місця розташування потерпілої ОСОБА_10 до та після ДТП.

Колегія суддів повністю погоджується з висновками суду першої інстанції про безпідставність тверджень сторони захисту про невстановлення органом досудового розслідування місця наїзду на потерпілу ОСОБА_10 , а отже вважає доводи апеляційної скарги в цій частині неспроможними, враховуючи при цьому, що обвинувачений ОСОБА_7 під час слідчого експерименту погодився зі встановленим місцем наїзду. Будь-яких заяв, зауважень та клопотань слідчому не подавав.

Також колегією суддів не встановлено порушень вимог ст.240 КПК під час проведення слідчого експерименту, а отже відсутні підстави вважати неналежними та недопустимими доказами протокол слідчого експерименту, а також висновок експерта на підставі фактичних даних, встановлених під час його проведення.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що фактичні дані, які містяться у медичних документах потерпілої, висновку СМЕ, протоколі слідчого експерименту та висновку судової інженерно-транспортної експертизи, є допустимими доказами.

Крім того неспроможними є твердження обвинуваченого про те, що внаслідок надмірної задимленості проїжджої частини дороги він не бачив потерпілу, оскільки відповідно до вимог п.12.3 ПДР України у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди. При цьому, п.12.2 Правил передбачено, що у темну пору доби та в умовах недостатньої видимості швидкість руху повинна бути такою, щоб водій мав змогу зупинити транспортний засіб у межах видимості дороги.

Що ж стосується призначеної міри покарання ОСОБА_7 за ч.1 ст.382, ч.1 ст.135, ч.1 ст.286-1 КК України, то суд першої інстанції її призначив правильно, у відповідності до вимог ст.ст. 65-67 КК України, так як вона відповідає вчиненим злочинам та особі обвинуваченого, необхідна й достатня для його виправлення та попередження нових правопорушень.

За змістом ст.ст.50, 65 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Як убачається з матеріалів справи, суд при призначенні покарання ОСОБА_7 врахував: ступінь тяжкості вчинених злочинів, які у відповідності до ст.12 КК України відносяться до тяжкого та нетяжких злочинів, особу обвинуваченого, відсутність обставин, що пом`якшують покарання та наявність обставин, що обтяжують покарання, а саме вчинення кримінального правопорушення щодо особи похилого віку (ч.1 ст.135 КК України); вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває у стані алкогольного сп`яніння (ч.1 ст.135, ч.1 ст.382 КК України).

Судом першої інстанції не знайдено й підстав для застосування ст. 69, 75 КК України.

Так, у ст. 65 КК визначено загальні засади призначення покарання, які наділяють суд правом вибору між однією із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, кожна з яких є законною. Завданням такої форми є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість виправлення засудженого без відбування покарання. За змістом ст.75 КК України рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Системне тлумачення цих правових норм дозволяє дійти висновку, що питання призначення кримінального покарання та звільнення від його відбування повинні вирішуватися з урахуванням мети покарання, разом з цим, з огляду на положення ст.75 КК законодавець підкреслює важливість такої цілі покарання як виправлення засудженого, передбачивши, що при призначенні низки покарань, у тому числі, у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, особу може бути звільнено від відбування покарання з іспитовим строком, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, при цьому суд має врахувати не тільки тяжкість злочину, особу винного, але й інші обставини справи.

Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.

Так, з фактичних обставин справи вбачається, що після вчинення дорожньо-транспортної пригоди, що потягло тяжкі наслідки у вигляді тяжких тілесних ушкоджень потерпілій похилого віку, ОСОБА_7 , в порушення вимог ПДР, не залишився на місці пригоди, перемістив транспортний засіб, що має причетність до пригоди, не вжив можливих заходів для надання медичної допомоги потерпілій, не викликав бригаду екстреної медичної допомоги, не повідомив про дорожньо-транспортну пригоду орган чи уповноважений підрозділ Національної поліції, не чекав на прибуття поліцейських, не вжив всіх можливих заходів для порятунку людини та збереження слідів пригоди, а втік з місця пригоди.

Умисний характер дій обвинуваченого, а саме залишення в небезпеці потерпілої, який перебував у безпорадному для життя стані, свідчить про підвищену суспільну небезпечність даного діяння.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що виправлення та перевиховання ОСОБА_7 неможливе без його ізоляції від суспільства, тому призначив покарання у межах санкції статті обвинувачення у виді позбавлення волі на певний строк, оскільки з врахуванням даних про особу обвинуваченого та фактичних обставин кримінального провадження саме таке покарання є необхідне і достатнє для його виправлення та попередження нових злочинів.

Посилання захисника в апеляційній скарзі на те, що у обвинуваченого є троє неповнолітніх дітей, що у випадку реального відбування ним покарання, позбавить його можливості брати участь у їх вихованні та утриманні, колегією суддів враховується, однак зазначені обставини, з урахуванням викладених вище не можуть бути достатньою підставою для зміни призначеного йому покарання.

З врахуванням наведеного, колегія суддів приходить до переконання, що судом першої інстанції вірно визначено вид та розмір покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , а отже не вбачає підстав для його пом`якшення, як про це просить його захисник в апеляційній скарзі.

Разом з тим, визначаючи ОСОБА_7 початок строку відбування додаткового покарання, місцевий суд його визначив неправильно.

Відповідно до ч.3 ст.55 КК України при призначенні позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткового покарання до арешту, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі на певний строк - воно поширюється на увесь час відбування основного покарання і, крім цього, на строк, встановлений вироком суду, що набрав законної сили. При цьому строк додаткового покарання обчислюється з моменту відбуття основного покарання, а при призначенні покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткове до інших основних покарань, а також у разі застосування статті 77 цього Кодексу - з моменту набрання законної сили вироком.

За викладених обставин, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції визначаючи початок строку відбуття додаткового покарання ОСОБА_7 у виді позбавлення права керувати транспортними засобами з дати набрання вироком законної сили, дійшов хибного висновку, у зв`язку із чим даний вирок місцевого суду в частині визначення початку строку відбуття додаткового покарання належить змінити та рахувати його з дня відбуття основного покарання у виді позбавлення волі, чим задовольнити апеляційну скаргу прокурора.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст.404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - ОСОБА_8 – залишити без задоволення, а апеляційну скаргу заступника керівника Тернопільської обласної прокуратури задовольнити.

Вирок ІНФОРМАЦІЯ_1 від 02 квітня 2026 року стосовно ОСОБА_7 в частині визначення початку строку відбування ним додаткового покарання — змінити.

Вважати початок строку відбуття додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами обчислювати з дня відбуття основного покарання у виді позбавлення волі.

В решті вирок суду залишити без змін.

Вирок набирає законної сили з часу проголошення та може бути оскаржений в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців, а особою, яка тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.

Головуючий

Судді