Постанова від 22 червня 2026 р. у справі №461/2381/26 — Львівський апеляційний суд

Справа № 461/2381/26 Головуючий у 1 інстанції: Павлюк О.В.

Провадження № 33/811/852/26 Доповідач: Галапац І. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі:

судді Галапаца І.І.,

розглянувши у судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу представника Львівської митниці Сліпенка Сергія Володимировича на постанову судді Галицького районного суду м.Львова від 7 травня 2026 року,

з участю захисника правопорушника ОСОБА_1

– адвоката Стеця Р.Я.,

представників митниці – Бащука О.Г. та Сліпенка С.В.

в с т а н о в и в:

цією постановою провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. 472 МК України – закрито, у зв`язку з відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення.

Вилучений, згідно протоколу про порушення митних правил № 0231/UA209000/2026 від 13 лютого 2026 року товар повернуто ОСОБА_1 .

Згідно постанови судді, відповідно до протоколу про порушення митних правил №0231/UA209000/2026 від 13 лютого 2026 року, ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), будучи керівником ТОВ «СІТІЦЕНТР 2022» (код ЄДРПОУ 44731926) не заявив у митній декларації від 09 лютого 2026 року№26UA209170010343U1 за встановленою формою точних та достовірних відомостей про товари, які підлягають обов`язковому декларуванню у разі переміщення через митний кордон України, а саме наявність у холодильних модулях потужністю 60kW торгівельної марки TAYBO, модель: TB-CWM60-V-E – 1шт. та модель TB-CWM60-V-E-M - 1шт. речовини R410, яка є сумішю R32 та R125, які відносяться до переліку контрольованих речовин (озоноруйнівних речовин та фторованих парникових газів), експорт та імпорт яких підлягає ліцензуванню, затвердженого ПКМУ № 1795.

В апеляційній скарзі представник Львівської митниці Сліпенко С.В. покликається на те, що висновок суду першої інстанції є помилковим та необгрунтованим, а сама постанова незаконною, прийнятою з порушенням норм матеріального права. Вважає, що в діях ОСОБА_1 наявні ознаки порушення митних правил, передбачених ст. 472 МК України. Звертає увагу на те, що мотивування оскаржуваної постанови, а саме посилання на постанову Пленуму Верховного суду України №8 від 3 червня 2005 року, є недоречним, оскільки описаний у такій постанові прецедент стосується кваліфікації правопорушення, передбаченого ст. 483 МК України.

Просить скасувати постанову судді Галицького районного суду м.Львова від 7 травня 2026 року та винести нову, якою ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні порушення митних правил, передбачених ст. 472 МК України та накласти на нього стягнення, передбачене санкцією даної статті в повному обсязі, а саме: штраф у розмірі від 334827,50 до 669655, 00 гривень та конфіскацію товару. Стягнути з ОСОБА_1 витрати митного органу на зберігання товару на складі митниці.

Заслухавши виступ представників митниці Бащука О.Г. та Сліпенка С.В. про задоволення апеляційної скарги, думку захисника ОСОБА_1 – адвоката Стеця Р.Я. про залишення постанови місцевого суду без змін, перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку що така не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Так, відповідно до ст.ст. 486 МК України та 245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення, в тому числі і порушення митних правил, є своєчасне, всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її з дотриманням вимог закону.

Наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи у його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи встановлюється наявними у справі доказами.

Як вбачається зі ст. 489 МК України при розгляді справи про порушення митних правил необхідно з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують та/або обтяжують відповідальність, чи є підстави для звільнення особи, що вчинила правопорушення, від адміністративної відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Вина особи, яка притягається до відповідальності, повинна бути доведена органом, який склав протокол, а доводи вини повинні ґрунтуватись на доказах, об`єктивність яких не викликала б жодних сумнівів. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

У відповідності ст. 251 КУпАП, ч.1 ст.495 МК України, доказами у справі про порушення митних правил є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку встановлюються наявність або відсутність порушення митних правил, винність особи у його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Такі дані встановлюються: протоколом про порушення митних правил, протоколами процесуальних дій, додатками до зазначених протоколів; поясненнями свідків; поясненнями особи, яка притягується до відповідальності; висновком експерта; іншими документами (належним чином завіреними їх копіями або витягами з них) та інформацією, у тому числі тими, що перебувають в електронному вигляді, а також товарами - безпосередніми предметами порушення митних правил, товарами із спеціально виготовленими сховищами (тайниками), що використовувалися для приховування безпосередніх предметів порушення митних правил від митного контролю, транспортними засобами, що використовувалися для переміщення безпосередніх предметів порушення митних правил через митний кордон України.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 КУпАП.

Апеляційний суд вважає, що зазначені вимоги закону, при розгляді справи про порушення митних правил стосовно ОСОБА_1 в суді першої інстанції були дотримані.

Згідно з протоколом про порушення митних правил №0231/ UA209000/2026 від 13 лютого 2026 року у провину ОСОБА_1 ставиться недекларування за встановленою формою точних відомостей про найменування та кількість товару, що підлягає обов`язковому декларуванню.

Диспозиція ст. 472 МК України передбачає адміністративну відповідальність за недекларування товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України, тобто незаявлення за встановленою формою точних та достовірних відомостей (наявність, найменування або назва, кількість тощо) про товари, транспортні засоби комерційного призначення, які підлягають обов`язковому декларуванню у разі переміщення через митний кордон України.

Об`єктивна сторона зазначеного правопорушення характеризується дією (недостовірне декларування), або ж бездіяльністю (недекларування). Тобто, це незаявлення за встановленою письмовою, усною, або будь-якою іншою формою відомостей або заявлення недостовірних відомостей про товари, їх митного режиму і інших відомостей для митної мети.

Суб`єктивна сторона передбачає наявність умислу чи необережності, тобто винний у скоєнні правопорушення чітко розуміє та усвідомлює, чи може та повинен передбачати обставини і характер незаконного недекларування товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України, тобто незаявлення за встановленою формою точних та достовірних відомостей (наявність,найменування або назва, кількість тощо) про товари, транспортні засоби комерційного призначення, які підлягають обов`язковому декларуванню у разі переміщення через митний кордон України.

Підставою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність в її діях складу адміністративного правопорушення - сукупностіюридичних ознак (об`єктивних і суб`єктивних), що визначають вчинене протиправне діяння як конкретне адміністративне правопорушення.

У частині 1 ст. 266 МК України встановлені обов`язки, права та відповідальність декларанта та утримувача митного режиму, а саме, здійснити декларування товарів, транспортних засобів комерційного призначення відповідно до порядку, встановленого МК України; на вимогу митного органу забезпечити пред`явлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення для митного контролю і митного оформлення; надати митному органу передбачені законодавством документи і відомості, необхідні для виконання митних формальностей; у випадках, визначених МК України та Податковим кодексом України, сплатити митні платежі або забезпечити їх сплату відповідно до розділу X цього Кодексу; у випадках, визначених цим Кодексом та іншими законами України, сплатити інші платежі, контроль за справлянням яких покладено на митні органи.

Відповідно до ч. 4 ст. 266 МК України, у разі декларування товарів, транспортних засобів комерційного призначення утримувачем митного режиму від власного імені або його прямим митним представником передбачену цим Кодексом відповідальність за невиконання обов`язків декларанта, передбачених частиною першою цієї статті, несе утримувач митного режиму.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , як директор ТОВ «СІТІ ЦЕНТР 2022», уклав Договір купівлі-продажу з компанією «MINERFIN, a. s.» від 14 серпня 2025 року, на виконання якого ТОВ «СІТІ ЦЕНТР 2022» замовило поставку товарів, а саме: холодильні модулі потужністю 60kW торгівельної марки TAYBO, модель: TB-CWM60-V-E – 1шт. та модель TB-CWM60-V-E-M - 1шт. речовини R410, яка є сумішю R32 та R125.

09 лютого 2026 року з метою здійснення митного оформлення та в подальшому випуску у вільний обіг товару: «холодильні модулі загальною вагою брутто 993кг.», що надійшли на адресу ТОВ «СІТІЦЕНТР 2022» (код ЄДРПОУ 44731926), декларантом – ФОП ОСОБА_2 (код ЄДРПОУ 2677322980), в особі ОСОБА_3 , на підставі договору про надання митно-брокерських послуг від 17.12.2025 СІТ-17/12-2025, до відділу митного оформлення № 1 митного поста «Городок» Львівської митниці подано митну декларацію типу ІМ/40/ДЕ, якій було присвоєно реєстраційний № 26UA209170010343U1.

Документи, які стали підставою для митного оформлення товару були виготовлені та надані ТОВ «СІТІ ЦЕНТР 2022» саме компанією «MINERFIN, як продавцем, при цьому, директор ТОВ «СІТІ ЦЕНТР 2022» ОСОБА_1 був кінцевим отримувачем товару.

Отже, апеляційний суд вважає, що суддя місцевого суду вірно зазначила у своєму рішенні про те, що митний брокер, який діяв в інтересах ОСОБА_1 , здійснював декларування, виходячи з документів, що супроводжували товар. Митна декларація оформлена у відповідності до наданої відправником товаросупровідної документації.

При цьому, з письмових пояснень ОСОБА_1 від 12 лютого 2026 року, наданих Львівській митниці Державної митної служби України вбачається, що він не знав, що декларований товар містить у своєму складі речовини, які відносяться до переліку контрольованих (озоноруйнівних речовин та фторованих парникових газів), експорт та імпорт яких підлягає ліцензуванню, в порядку визначеному законом.

Таким чином, на думку апеляційного суду, суддя районного суду, враховуючи вищенаведене, прийшла до вірного переконання, що ОСОБА_1 , фактично не міг знати про наявність в обладнанні холодоагента.

Відповідно до ч. 2 ст. 266 МК України, перед подачею митної декларації декларант має право з дозволу митного органу здійснювати фізичний огляд товарів з метою перевірки їх відповідності опису (відомостям), зазначеному у товаросупровідних документах, брати проби та зразки товарів.

Тобто, відповідальність може наступати лише у випадку, коли особі відомі усі необхідні реквізити товару, що підтверджуються відповідними документами, однак особа їх не декларує за встановленою формою.

Одночасно чинне митне законодавство України не встановлює обов`язку декларанта здійснювати перевірку достовірності відомостей, зазначених у товаросупровідних документах, а фізичний огляд товарів перед подачею митної декларації з метою перевірки їх відповідності опису (відомостям), зазначеним у товаросупровідних документах, згідно з ч. 2 ст.266МК України є не обов`язком, а правом декларанта, яке не є безумовним та реалізується виключно з дозволу митного органу.

Тобто, правомірними є дії такого декларанта, який з об`єктивної сторони заповнює митну декларацію у відповідності до супровідних документів, які стали правовою підставою для надання йому митними органами дозволу на пропуск цих товарів через митний кордон, а зі суб`єктивної сторони без умислу порушити митні правила і навпаки.

Отже, на думку апеляційного суду, оцінюючи усі докази у справі, місцевий суд прийшов до вірного переконання про відсутність в матеріалах справи переконливих доказів того, що у ОСОБА_1 був умисел на переміщення або дії, спрямовані на переміщення товарів через митний кордон України шляхом недекларування, тобто незаявлення за встановленою формою точних відомостей про товар, так як ОСОБА_1 не був обізнаний про наявність в холодильному обладнанні холодоагента.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку, що в діях ОСОБА_1 відсутні ознаки порушення митних правил, передбачені ст. 472 МК України, оскільки дії останнього не містять складу інкримінованого йому адміністративного правопорушення.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують Європейську конвенцію з прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення "поза розумним сумнівом", така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків ("Коробов проти України" від 21.10.2011 року).

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.4 ст.3 МК України, у разі якщо норми законів України чи інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи допускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків підприємств і громадян, які переміщують товари, транспортні засоби комерційного призначення через митний кордон України або здійснюють операції з товарами, що перебувають під митним контролем, чи прав та обов`язків посадових осіб органів доходів і зборів, внаслідок чого є можливість прийняття рішення як на користь таких підприємств та громадян, так і на користь органу доходів і зборів, рішення повинно прийматися на користь зазначених підприємств і громадян.

Згідно ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Відповідно до ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

У розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року, притягнення особи до адміністративної відповідальності розцінюється як «кримінальне обвинувачення», оскільки адміністративні правопорушення мають ознаки, притаманні «кримінальному обвинуваченню» у значенні ст. 6 Конвенції. Таку позицію висловив Європейський суд з прав людини в рішенні по справі «Надточій проти України» від 15 травня 2008 року.

Враховуючи наведене, а також принцип презумпції невинуватості, на думку апеляційного суду, обов`язок доказування обставин, викладених у протоколі покладається саме на митний орган. У той час, докази долучені митним органом на підтвердження вини ОСОБА_1 не доводять факту вчинення ним правопорушення, передбаченого ст. 472 МК України.

Згідно ст.62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Так, перевіривши доводи апеляційної скарги і оцінивши надані сторонами по справі докази щодо доведеності вини ОСОБА_1 апеляційний суд вважає, що викладені у протоколі про порушення митних правил №0231/UA209000/2026 від 13 лютого 2026 року обставини не знайшли свого підтвердження та спростовуються перевіреними місцевим судом доказами, які у своїй сукупності свідчать про безпідставність, необґрунтованість та необ`єктивність висновків митного органу.

Отже, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопоркушення, передбаченого ст. 472 МК України.

Таким чином, оскаржувана постанова є законною та обґрунтованою і підстав для її скасування суд апеляційної інстанції не вбачає.

Виходячи з наведеного та керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

апеляційну скаргу представника Львівської митниці Сліпенка С.В. - залишити без задоволення, а постанову судді Галицького районного суду м. Львова від 7 травня 2026 року, якою провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. 472 МК України закрито у зв`язку з відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення - без зміни.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя Галапац І.І.