Постанова від 25 червня 2026 р. у справі №337/4465/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 26.06.2026 Справа № 337/4465/25

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №337/4465/25 Головуючий у 1-й інстанції: Бредун Д. С.

Провадження № 22-ц/807/1521/26 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідача суддів: Подліянової Г.С., Кухаря С.В., Онищенка Е.А.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 24 квітня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фактор П» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фактор П» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Свої вимоги мотивує тим, що 30.06.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю «Фактор П» (далі ТОВ «Сенс Кредит») та ОСОБА_1 уклали кредитний договір №015/00514/11/20, за умовами якого кредитодавець надав позичальнику у кредит грошові кошти в сумі 45 000 грн строком на 300 календарних днів зі сплатою процентів за користування кредитними коштами 11,7311 % річних від суми кредиту з першого по 12 платіж та 714,5337 % річних з 13 до останнього платежу згідно з Графіком платежів, у розрахунку зі сплатою кожні 15 днів – 0,4821% з першого по 12 платіж та 29,3644% з 13 до – 0,4821% з першого по 12 платіж та 29,3644% з 13 до останнього платежу, за період дії договору – 81,2733%. Дата першого платежу визначена з 09.12.2020. Загальна сума всіх платежів з урахуванням процентів становить 62 340 грн, реальна річна процентна ставка по кредиту становить 81,2733%. Сплата суми кредиту та процентів здійснюється коштів 15 календарні днів у національній валюті шляхом внесення платежів у готівковій формі до каси кредитодавця або зарахування грошових коштів на поточний рахунок кредитодавця через банківську установу.

Відповідач свої зобов`язання за договором належним чином не виконує. Станом на 29.07.2025 заборгованість ОСОБА_1 за указаним кредитним договором становить 40 675,30 грн, яка складається з 32 824,83 грн залишку суми кредиту; 7 850,47 грн залишку процентів за користування кредитом.

30.06.2021 між ТОВ «Сенс Кредит» та ТОВ «Фактор П» укладений договір факторингу № 23-ФП-СК-202106, відповідно до якого ТОВ «Сенс Кредит» відступило ТОВ «Фактор П» свої права вимоги, в тому числі і до ОСОБА_1 за кредитним договором № 015/00514/11/20 від 24.11.2020.

Посилаючись на указані обставини, просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фактор П» заборгованість по кредитному договору №015/00514/11/20 від 24.11.2020 року в розмірі 40675,30 гривень та суму сплаченого судового збору в розмірі 2422,40 гривень.

Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 24 квітня 2026 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фактор П» заборгованість за Кредитним договором №015/00514/11/20 від 24 листопада 2020 року в розмірі 40675,30 гривень, з яких: 32824,83 гривень тіло кредиту, 7850,47 гривень проценти за користування кредитом та судові витрати в розмірі 2422,40 гривень.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 24 квітня 2026 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ТОВ «Фактор П» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання апеляційної скарги, покласти на позивача.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції не врахував, що відповідачем здійснено повну сплату заборгованості по кредитним договором №015/00514/11/20 від 24.11.2020 року, відповідно до кредитного звіту від 04.09.2025 року, який підписано кваліфікованим електронним підписом та кредитний договір має статус «закритий 30.06.2021 року». Позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б доводили формування заборгованості перед ТОВ «Фактор П» саме у вказаному розмірі після дати уявного закриття договору. Натомість суд поклався виключно на одноосібний розрахунок позивача, проігнорувавши наданий відповідачем Кредитний звіт УБКІ. Новим кредитором ТОВ «Фактор П» не доведено право вимоги за кредитним договором до відповідача, суд не мотивував факт сплати позивачем коштів за договором відступлення. Суд незаконно поклав тягар доказування на відповідача.

Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу ТОВ «Фактор П» зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та як наслідок ухвалено обгрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необгрунтованими. В зв`язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України).

В силу вимог ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з 1 січня 2026 року це 99 840 грн (відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2026 рік» з 1 січня 2026 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 3328,00 грн (3328,00 грн Х 30 = 99 840 грн), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до п.п. 1, 2 ч. 1, ч .2 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи, зокрема: малозначні справи, що виникають з трудових відносин. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Відповідно п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.

Встановлено, що ціна позову в даній справі становить 40 675,30 грн, що не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Апеляційний суд урахував ціну та предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства та дійшов висновку, що дана справа є незначної складності, ціна позову якої не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, зазначена справа відповідно до п. п.1 , 2 ч. 1 ст. 274 ЦПК України може розглядатися в порядку спрощеного провадження, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України, не належить до виключень із цієї категорії відповідно до ч. 4 ст. 274 ЦПК України.

Отже, зазначена справа є малозначною у силу вимог закону.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України.

Заслухавши суддю доповідача в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення зазначеним вимогам відповідає.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами 24.11.2020 року було укладено кредитний договір №015/00514/11/20, банк надав позичальнику кредит, проте відповідач належним чином не виконувала умови кредитного договору, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором, яка згідно розрахунку заборгованості станом на 29.07.2025 року становить 40 675,30 грн. Суд вважав доведеним факт укладення між первісним кредитором та відповідачем кредитного договору. Позивачем надано належні та допустимі докази щодо фактичного перерахування кредитних коштів на рахунок відповідача, що свідчить про реальне виконання кредитодавцем своїх зобов`язань та виникнення у відповідача обов`язку щодо повернення отриманих грошових коштів та сплати передбачених договором відсотків. Суд вважав доведеним у справі перехід прав вимоги до ТОВ «Фактор П», який є належним позивачем для стягнення заборгованості за кредитним договором № 015/00514/11/20 від 24 листопада 2020 року. Відповідач була обізнана про існування у неї такої заборгованості за кредитним договором та не була позбавлена можливості виконати свої зобов`язання, у тому числі шляхом сплати заборгованості первісному кредитору, однак належних дій для погашення заборгованості не вчинила.

З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погоджується, виходячи з наступного.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Судом встановлено, що 24 листопада 2020 року відповідач ОСОБА_2 заповнила заяву на видачу кредиту № 0110058015, в якій просила ТОВ « Сенс Кредит» видати на підставі договору кредитування кредит в розмірі 45000 грн на таких умовах: продукт «лояльний» 15 днівка, сума внеску 3117 грн (а.с. 28).

Цього ж дня 24 листопада 2020 року між ТОВ «Сенс Кредит» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 015/00514/11/20, за умовами якого кредитодавець надає позичальниці у кредит грошові кошти в сумі 45 000 грн, а позичальник зобов`язалася повернути кредит та сплачувати проценти кредитодавцю відповідно до умов, визначених цим договором (а.с.29).

Відповідно до п. 2.4 кредитного договору кредит повертається позичальником шляхом виплат кожні 15 календарних днів у національній валюті (п. 2.4 кредитного договору).

Перебіг строку кредиту розпочинається з моменту підписання цього договору, перерахування (видачі) коштів позичальнику та складає 300 календарних днів (п. 4.1.1 кредитного договору).

Сума щомісячного платежу в рахунок повернення кредиту та сплати процентів визначається Графіком платежів. З урахуванням ануїтетного характеру платежів за користування кредитом позичальник сплачує кредитодавцю 11,7311 % річних від суми кредиту з першого по 12 платіж та 714,5337 % річних з 13 до останнього платежу згідно з Графіком платежів, у розрахунку зі сплатою кожні 15 днів – 0,4821% з першого по 12 платіж та 29,3644% з 13 до – 0,4821% з першого по 12 платіж та 29,3644% з 13 до останнього платежу, за період дії договору – 81,2733% (п. 4.1.4 кредитного договору).

Дата першого платежу визначена з 09.12.2020 року (п. 4.1.5 кредитного договору).

Дата платежу в рахунок повернення кредиту та сплати процентів визначається Графіком платежів, що є невід`ємною частиною даного договору (п. 4.1.6 кредитного договору).

Загальна сума всіх платежів з урахуванням процентів становить: 62 340 грн, реальна річна процентна ставка по кредиту становить 81,2733% (пункт 4.1.7 Договору).

Сплата суми кредиту та процентів здійснюється коштів 15 календарні днів у національній валюті шляхом внесення платежів у готівковій формі до каси кредитодавця або зарахування грошових коштів на поточний рахунок кредитодавця через банківську установу (пункт 4.1.8 Договору).

Згідно видаткового касового ордеру від 24 листопада 2020 року, на підставі кредитного договору ОСОБА_1 було видано кошти в розмірі 45000,00 гривень (а.с.19).

30 червня 2021 року між ТОВ «Сенс Кредит» (клієнт) та ТОВ «Фактор П» (фактор) укладений договір факторингу №23-ФП-СК-202106, відповідно до умов якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, клієнт відступає (передає), а фактор набуває (приймає) від клієнта належні йому права вимоги за кредитними договорами з усіма змінами і доповненнями до них, перелік та обсяг яких визначається в Додатку 2 цього договору, які укладені між Клієнтом та фізичними особами. Клієнт здійснює оплату за надані фактором факторингові послуги, а фактор перераховує в розпорядження клієнта грошову суму, на умовах, що вказані в цьому договорі (а.с.24).

Відповідно до п. 3.1 договору факторингу права вимоги вважаються відступленими (переданими) та набутими (прийнятими) фактором з моменту підписання Сторонами Акту приймання-передачі відступлених прав (додаток з договору).

30 червня 2021 року сторони договору факторингу підписали Акт приймання-передачі відступлених прав (а.с.21-22).

Відповідно до Додатку 2 до указаного договору факторингу позивач набув право вимоги, в т.ч. до ОСОБА_1 за кредитним договором від 24.11.2020 № 015/00514/11/20 становить 43 675,30 грн (а.с. 22,32).

Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості за Договором про надання кредиту № 015/00514/11/20 від 24.11.2020 року станом на 06.08.2025 року, загальний розмір заборгованості відповідачки становить 40 675,30 грн, з яких: 32 824,83 грн залишок суми кредиту; 7 850,47 грн залишок процентів на користування кредитом (а.с.32).

Згідно зі статтями 526, 530, 610 ЦК України та частиною 1 статті 612 ЦК України, зобов`язання повинне виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Якщо у зобов`язанні установлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Одним з видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

З матеріалів справи установлено, що кредитний договір №015/00514/11/20 між ТОВ «Сенс Кредит» та ОСОБА_1 укладений 24.11.2020 року у письмовій формі та підписаний відповідачкою власноручним підписом. Сторони у належній формі досягли згоди з усіх істотних умов кредитного договору, у тому числі щодо строку кредитування та відсотків за користування кредитом, розмір та порядок нарахування яких визначено в договорі.

Крім того, у додатку № 2 до Договору визначений Графік платежів, який теж підписано відповідачкою ОСОБА_1 , який передбачає здійснення відповідачкою починаючи з 09.12.2020 року 20 платежів рівними сумами в розмірі 3 117 грн, що у сукупності становить 62 340 грн (а.с.25).

Отже своїм підписом відповідачка ОСОБА_1 прийняла пропозицію ТОВ «Сенс Кредит» та підтвердила, що погодилася з усіма умовами кредитного договору, з усіма додатками та невід`ємними частинами до нього.

Відповідно до видаткового касового ордеру від 24 листопада 2020 року ТОВ «Сенс Кредит» видав ОСОБА_1 кошти за кредитним договором №015/00514/11/20 від 24.11.2020 року у розмірі 45000 грн ( а.с. 19).

Указаний договір відповідно до вимог статті 628 ЦК України є обов`язковим до виконання кредитором та позичальником.

За приписами пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).

Отже, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину.

Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України)

Оскільки між первісним кредитором ТОВ «Сенс Кредит» та позивачем 30.06.2021 року укладений Договір факторингу №23-ФП-СК-202106, тому відповідачка несе відповідальність за неналежне виконання зобов`язання за кредитним договором перед новим кредитором ТОВ «Фактор П» у тому ж обсязі, що і перед первісним кредитором.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вірно керувався нормами частин першої та другої статті 207 Цивільного кодексу України про те, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів.

Отже, передумовою для виникнення у позичальника обов`язку повернути кредитні кошти та сплатити проценти за користування ними має бути встановлений факт отримання і використання кредитних коштів відповідачем.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.

Частиною 1 статті 1050 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

В силу вимог ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договору залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 623 ЦК України, боржник, що порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Згідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Зміст кредитного договору №0158/00514/11/20 від 24.11.2020, укладеного між ТОВ «Сенс кредит» та ОСОБА_1 свідчить про те, що строк кредитування становить 300 днів з моменту підписання договору та передачі коштів. Графіком платежів було визначено повернення кредиту та відсотків за користування кредитними коштами шляхом здійснення 20 платежів кожні 15 днів у розмірі 3117 грн з 09.12.2020 по 20.09.2021.

Пунктом 4.1.4 кредитного договору визначено, що сума щомісячного платежу в рахунок повернення кредиту та сплати процентів визначається Графіком платежів. З урахуванням ануїтетного характеру платежів за користування кредитом позичальник сплачує кредитодавцю 11,7311 % річних від суми кредиту з першого по 12 платіж та 714,5337 % річних з 13 до останнього платежу згідно з Графіком платежів, у розрахунку зі сплатою кожні 15 днів – 0,4821% з першого по 12 платіж та 29,3644% з 13 до – 0,4821% з першого по 12 платіж та 29,3644% з 13 до останнього платежу, за період дії договору – 81,2733%.

З врахуванням того, що загальна вартість кредиту становить 62 340 грн (п. 4.1.7 кредитного договору), то, оскільки позивачці було надано кредит у сумі 45 000 грн, відповідно сторонами договору було погоджено сплату відсотків на загальну суму 17 340 грн (62 340 – 45000).

Підписавши кредитний договір власноручним підписом, відповідач, погодилася, з умовами кредитування, в тому числі з розміром та порядком нарахування відсотків за користування кредитними коштами.

Позивач набув право вимоги до відповідача за указаним кредитним договором відповідно до договору факторингу №23-ФП-СК-202106 від 30.06.2021, тобто права вимоги, які існували станом на 30.06.2021.

До позивача перейшло право вимоги до відповідача за кредитним договором від 24.11.2020, при цьому сума заборгованості становила 43 675,30 грн.

Як вбачається з розрахунку заборгованості ТОВ «Фактор П» станом на 06.08.2025 року станом на дату відступлення заборгованість ОСОБА_1 перед первісним кредитором станом на 30.06.2021 становить 53 675,30 грн. В подальшому відповідач продовжила погашати кредитне зобов`язання і після укладення договору факторингу від 30.06.2021, зокрема сплатила: 16.08.2021 – 600 грн, 14.09.2021 – 400 грн, 24.09.2021 – 400 грн, 25.10.2021 – 400 грн, 12.11.2021 – 300 грн, 29.11.2021 – 400 грн, 27.12.2021 – 500 грн, проценти товариством не нараховувались.

Крім того, апеляційний суд ураховує, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження №12-161гс19) зазначено, що: «визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений позивачем розрахунок заборгованості), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду».

У свою чергу, відповідач ОСОБА_1 на спростування заявлених вимог не надала суду належних доказів щодо відсутності заборгованості за кредитом, відсотками, та/або будь-яких доказів, які б свідчили про неправомірність укладеного між сторонами правочину.

Відповідно до положень статті 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до положень статті 89 Цивільного процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин, враховуючи порушення позичальником умов договору, а також зважаючи на відсутність належних та допустимих доказів на спростування заявлених позовних вимог з боку відповідача, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що цивільне (майнове) право позивача по отриманню від відповідача кредитної заборгованості підлягає судовому захисту в порядку, визначеному п. 5 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, а відповідно позов ТОВ «Фактор П» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості підлягає задоволенню, тому з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення сума заборгованості за кредитним договором №015/00514/11/20 від 24.11.2020 року у розмірі 40 675,30 грн, з них: залишок суми кредиту – 32 824,83 грн, залишок суми процентів за користування кредитом – 7850,47 грн.

Згідно детального розрахунку заборгованості встановлено, що внесені відповідачем кошти на погашення кредиту зараховувалися на погашення кредиту та відсотків за користування кредитом.

Заперечуючи проти заявлено заборгованості позивача за кредитним договором №015/00514/11/20 від 24.11.2020 року, посилається на Кредитний звіт від 04.09.2025 року, який є підтвердженням повної сплати нею за кредитним договором. Проте, дані твердження є безпідставними, з огляду на наступне. Так, у п.15 кредитного звіту від 04 вересня 2025 року «Українського бюро кредитних історій www.ubki.ua», наявна інформація про отримання ОСОБА_1 кредиту від «СЕНС К ЛТД» за договором №015/00514/11/20 від 24.11.2020 року на суму 45000 гривень, і статус кредиту «закритий 30.06.2021 року». Як було встановлено раніше, 30 червня 2021 року було укладено договір факторингу №23-ФП-СК-202106 між ТОВ «СЕНС КРЕДИТ» і ТОВ «ФАКТОР П». При укладені цього договору ТОВ «ФАКТОР П» сплатив ТОВ «СЕНС КРЕДИТ» (викупив) заборгованість ОСОБА_1 , та набув права вимоги за кредитним зобов`язанням. Отже статус договору «закритий 30.06.2021 року» є цілком логічним, і підтверджує відсутність у ОСОБА_1 непогашених зобов`язань перед первісним кредитором, але не перед позивачем. Крім того, як вбачається з Детального (щоденного) розрахунку заборгованості за Договором про надання кредиту №015/00514/11/20 від 24.11.2020 року станом на 06.08.2025 року, ОСОБА_1 продовжувала погашати кредитне зобов`язання і після укладення договору факторингу, зокрема сплатила: 16.08.2021 року 600,00 гривень, 14.09.2021 року 400,00 гривень, 24.09.2021 року 400,00 гривень, 25.10.2021 року 400,00 гривень, 12.11.2021 року 300,00 гривень, 29.11.2021 року 400,00 гривень, 27.12.2021 року 500,00 гривень, які було направлені на погашення заборгованості, відповідно процедури, визначеної умовами кредитного договору. Також в матеріалах справи відсутні докази, щодо звернення відповідача до первісного кредитора чи інших організацій для надання архівних виписок руху коштів для підтвердження відсутності заборгованості за кредитним договором. Натомість позивачем доведено виконання обов`язків за кредитним договором №015/00514/11/20 від 24.11.2020 року укладеним між ТОВ «Сенс Кредит» та ОСОБА_1 , яким передбачено видачу кредитних коштів, згідно видаткового касового ордеру від 24.11.2020 було видано кошти в розмірі 45 000 грн, що закріплено особистим підписом та не заперечується боржником. Отже, позивачем доведено належними та допустимими доказами факт наявності у відповідачки заборгованості за кредитним договором перед позивачем як новим кредитором.

Посилання в апеляційні скарзі на те, що позивачем не надано належних доказів заміни кредитора є безпідставними, оскільки позивачем до позовної заяви додано всі належні докази про передачу прав вимоги та надання кредитних коштів за кредитним договором №015/00514/11/20 від 24.11.2020 року. 30 червня 2021 року між ТОВ «Сенс Кредит» (клієнт) та ТОВ «Фактор П» (фактор) укладений договір факторингу №23-ФП-СК-202106, відповідно до умов якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, клієнт відступає (передає), а фактор набуває (приймає) від клієнта належні йому права вимоги за кредитними договорами з усіма змінами і доповненнями до них, перелік та обсяг яких визначається в Додатку 2 цього договору, які укладені між Клієнтом та фізичними особами. Клієнт здійснює оплату за надані фактором факторингові послуги, а фактор перераховує в розпорядження клієнта грошову суму, на умовах, що вказані в цьому договорі. Відповідно до п. 3.1 договору факторингу права вимоги вважаються відступленими (переданими) та набутими (прийнятими) фактором з моменту підписання Сторонами Акту приймання-передачі відступлених прав (додаток з договору). 30 червня 2021 року сторони договору факторингу підписали Акт приймання-передачі відступлених прав. Відповідно до Додатку 2 до указаного договору факторингу позивач набув право вимоги, в т.ч. до ОСОБА_1 за кредитним договором від 24.11.2020 № 015/00514/11/20. Отже, оплата не стосується переходу права вимоги, оскільки перехід права вимоги зумовлюється не оплатою договору факторингу або реєстру прав вимоги до нього, а самим фактом підписання реєстру прав вимоги. В договорах факторингу чітко прописано, що моментом набуття права вимоги є підписання реєстру прав вимоги або акту прийому-передачі реєстру. Матеріали справи містять належні та допустимі докази, які підтверджують факт набуття прав вимоги за кредитним договором та є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умовами, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.

Твердження апелянта про те, що наданий Банком розрахунок заборгованості є невірним, колегія суддів також вважає безпідставними, так як відповідачем ні в суді першої інстанції, ні в апеляційній інстанції на спростування наданого Банком розрахунку не було надано свого розрахунку, квитанцій про сплату кредитної заборгованості, та інше. А тому, вказані твердження апелянта є лише її припущеннями, які нічим не підтверджені.

Щодо твердження заявника про дисбаланс рівності сторін, колегія суддів зазначає наступне. Статтями 22,24 Конституції України закріплено принцип рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом. В рішенні Конституційного суду України №11-рп/2012 зазначається, що засада рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом забезпечує гарантії доступності правосуддя та реалізацію права на судовий захист, закріпленого в ч.1 ст.55 Конституції України. Ця засада є похідною від загального принципу рівності громадян перед законом, визначеного ч.1 ст.24 Основного Закону України, і стосується, зокрема, сфери судочинства. Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом передбачає Єдиний правовий режим, який забезпечує реалізацію їхніх процесуальних прав. Тобто, суд конституційної юрисдикції тлумачить даний принцип як принцип, який дає змогу усім учасникам реалізувати свої процесуальні права. З цього випливає, що право на доступ до суду, в тому числі право на захист порушених чи оспорюваних прав та їх захист судом має не лише відповідач, а й позивач, який звернувся до суду за захистом і таке право йому гарантоване законом. Відповідно до позиції Верховного Суду, висловленої в постанові в справі №219/1704/17 від 13.05.2020, яка, з точки зору ч. 4 ст. 263 ЦПК України, має враховуватися судом, у контексті дотримання принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. ЄСПЛ зазначив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata – принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Дана позиція підтримується у постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 18 червня 2021 року у справі №2-5256/11.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно задовольнив позов, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для скаржника, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Викладені у апеляційній скарзі доводи не спростовують факту наявності у відповідача заборгованості за кредитним договором у вищевказаному розмірі, оскільки, як вбачається із сум погашення нею заборгованості, вона жодного разу не погашала її у повному обсязі. За такого посилання відповідача на відсутність у неї заборгованості за кредитним договором є хибним.

Суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини в справі та правильно визначив характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює та застосував норми права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не містять передбачених законом підстав для скасування судового рішення.

Інші наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди позивача з висновками суду першої інстанції, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального і процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

При зазначених обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно й всебічно дослідив та надав оцінку обставинам по справі,надано належну оцінку зібраним у ній доказам, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, що їх регулює. Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 03 березня 2026 року ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування немає.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін, тому підстав для нового розподілу судових витрат немає.

Керуючись ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 24 квітня 2026 року -залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови,лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Повна постанова складена 26 червня 2026 року.

Головуючий, суддя Суддя Суддя

Подліянова Г.С. Кухар С.В. Онищенко Е.А.