Рішення від 28 червня 2026 р. у справі №509/3641/26 — Овідіопольський районний суд Одеської області

Справа № 509/3641/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2026 року Овідіопольський районний суд Одеської області, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення

ВСТАНОВИВ:

До Овідіопольського районного суду Одеської області надійшов позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (ВЧ НОМЕР_2 ) в якому позивач просить суд:

-Визнати протиправною та скасувати постанову ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) №171914 від 22.04.2026 року складеної начальником відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » підполковником ОСОБА_2 про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в сумі 850 (вісімсот п`ятдесят) гривень на ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.202 Кодексу України про адміністративне правопорушення;

-Закрити провадження у справі на підставі відсутності події і складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.202 КУпАП;

-Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 532 грн 48 коп.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що 21.04.2026 року під час перебування у контрольованому прикордонному районі був зупинений прикордонним нарядом для перевірки документів. При цьому він повідомив працівників прикордонної служби про наявність у нього військового квитка Придністровської Молдавської Республіки та намагався пред`явити електронний військово-обліковий документ через застосунок «Резерв+», однак через відсутність належного інтернет-з`єднання зробити цього не зміг.

Позивач стверджував, що не є громадянином України, що підтверджується довідкою ГУ ДМС України в Одеській області, а тому вимоги пункту 8 Постанови Кабінету Міністрів України №1147 щодо обов`язку мати при собі військово-обліковий документ не поширюються на нього. У зв`язку з цим вважав, що у його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 202 КУпАП.

Крім того, позивач посилався на істотні порушення процедури притягнення його до адміністративної відповідальності. Зазначав, що не був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, не був присутній під час її розгляду, а копію оскаржуваної постанови отримав лише у вигляді фотографії, надісланої через месенджер «Telegram», що, на його думку, не відповідає вимогам КУпАП щодо порядку вручення постанови.

Такі порушення призвели до фактичного позбавлення позивача права на захист, гарантованого ст. 268 КУпАП, що саме по собі є самостійною підставою для скасування постанови.

Також позивач зазначав, що під час складання матеріалів справи йому не було роз`яснено права, передбачені статтею 268 КУпАП, не надано можливості надати пояснення, заявити клопотання, подати докази та скористатися правовою допомогою. Окрім цього, вказував, що протокол про адміністративне правопорушення на місці події не складався, пояснення у нього не відбиралися, а після зупинки його було доставлено до ІНФОРМАЦІЯ_3 .

На підтвердження своїх доводів позивач посилався на витяг з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 №2555-М від 22.04.2026 року, відповідно до якого його було призвано на військову службу під час мобілізації та направлено до військової частини НОМЕР_3 , що, на його думку, свідчить про неможливість його участі у розгляді справи про адміністративне правопорушення в день винесення оскаржуваної постанови.

З огляду на викладене позивач вважав постанову про накладення адміністративного стягнення протиправною та такою, що підлягає скасуванню, а провадження у справі закрити на підставі відсутності події і складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.202 КУпАП.

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 03 червня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.

Відповідно до ч.4 ст.159 КАС України подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Станом на час розгляду справи відзиву на позовну заяву від відповідача до суду не надходило.

Згідно з ч.6 ст.162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні правовідносини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є уродженцем міста Рибниця Республіки Молдова та з 1993 року постійно проживає на території України.

21 квітня 2026 року під час прямування до належного йому дачного будинку в селі Затока Білгород-Дністровського району Одеської області позивача було зупинено прикордонним нарядом «Контрольний пост» для перевірки документів у контрольованому прикордонному районі. Під час перевірки позивач повідомив про наявність у нього військово-облікового документа, виданого Придністровською Молдавською Республікою, а також намагався пред`явити електронний військово-обліковий документ через застосунок «Резерв+».

У подальшому працівниками поліції позивача було доставлено до ІНФОРМАЦІЯ_5 . 22 квітня 2026 року начальником відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » винесено постанову №171914 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 202 КУпАП.

Копію зазначеної постанови позивач у встановленому законом порядку не отримував. Про її існування він дізнався після надсилання фотографії постанови через месенджер «Telegram».

Як вбачається з матеріалів справи, позивач не був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення. Відповідачем не надано належних та допустимих доказів вручення позивачу копії постанови у порядку, передбаченому статтею 285 КУпАП. Надсилання фотографії постанови через месенджер «Telegram» не може вважатися належним повідомленням особи про притягнення її до адміністративної відповідальності.

Судом також встановлено, що під час провадження у справі про адміністративне правопорушення позивачу не було забезпечено реалізацію прав, гарантованих статтею 268 КУпАП, зокрема права на надання пояснень, подання доказів, заявлення клопотань та користування правовою допомогою.

Крім того, відповідачем не надано належних доказів, які б беззаперечно підтверджували наявність у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 202 КУпАП.

З наданих суду доказів убачається, що ОСОБА_1 не є громадянином України. Водночас обов`язок мати при собі військово-обліковий документ під час дії воєнного стану, передбачений законодавством України, покладається на громадян України чоловічої статі віком від 18 до 60 років. Отже, відповідачем не доведено поширення відповідного обов`язку на позивача.

Відтак позивач не є суб`єктом правовідносин, на якого поширюється обов`язок, встановлений пунктом 8 Положення проприкордонний режим, а тому відсутній один із обов`язкових елементів складу адміністративного правопорушення належний суб`єкт відповідальності.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України саме на суб`єкта владних повноважень покладається обов`язок доведення правомірності прийнятого рішення. Проте відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували законність оскаржуваної постанови та наявність у діях позивача події і складу адміністративного правопорушення.

За правилами ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Статтею 9 КУпАП визначено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод нікого не може бути визнано винним у вчиненні будь-якого кримінального правопорушення на підставі будь-якої дії чи бездіяльності, яка на час її вчинення не становила кримінального правопорушення згідно з національним законом або міжнародним правом; також не може бути призначене суворіше покарання ніж те, що підлягало застосуванню на час вчинення кримінального правопорушення.

Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) поширює стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, на провадження у справах про адміністративні правопорушення.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акту чи окремих його положень (ст. 5 КАС України).

Підставою для притягнення будь-якої особи до адміністративної відповідальності є наявність в її діях складу адміністративного правопорушення, який в свою чергу складається з чотирьох обов`язкових елементів: об`єкт, об`єктивна сторона, суб`єкт, суб`єктивна сторона

Стаття 202 КУпАП встановлює адміністративну відповідальність за порушення прикордонного режиму, режиму в пунктах пропуску через державний кордон України або режимних правил у контрольних пунктах в`їзду-виїзду.

Об`єктивною стороною правопорушення, передбаченого цією статтею, полягає у порушенні прикордонного режиму або режиму у пунктах пропуску через Державний кордон України.

Державний кордон України - це лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України - суші, вод, надр, повітряного простору. Державний кордон України визначається Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Захист державного кордону України є невід`ємною частиною загальнодержавної системи забезпечення національної безпеки і полягає у скоординованій діяльності військових формувань та правоохоронних органів держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.

Ця діяльність провадиться в межах наданих їм повноважень шляхом вжиття комплексу політичних, організаційно-правових, дипломатичних, економічних, військових, прикордонних, імміграційних, розвідувальних, контррозвідувальних, оперативно-розшукових, природоохоронних, санітарно- карантинних, екологічних, технічних та інших заходів.

Правила прикордонного режиму встановлюється Положенням «Про прикордонний режим, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України» № 1147 від 27 липня 1998 року. Відповідно до пункту 7 Положення, громадяни України в`їжджають у прикордонну смугу та контрольований прикордонний район, перебувають, проживають або пересуваються в їх межах на підставі документів, що посвідчують їх особу. Особи, зазначені у пунктах 7 та 8 цього Положення, на вимогу уповноважених осіб Державної прикордонної служби та органів Національної поліції, а також членів громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону зобов`язані пред`являти відповідні документи, передбачені цими пунктами.

Відповідно до п.1 ст. 2 Положення про прикордонний режим постанови КМУ №1147 від 27.07.98 року документ, що посвідчує особу: для громадян України - паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт, службовий паспорт, посвідчення особи моряка, службове посвідчення, посвідчення водія чи інший виданий державним органом документ, який має такі обов`язкові реквізити, як прізвище, ім`я, по батькові, фотокартку, підпис відповідальної посадової особи, відбиток печатки або штампу установи, яка видала документ, дату видачі.

Частиною 1 ст.13 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" визначено, що документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються на:

1) документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: паспорт громадянина України; паспорт громадянина України для виїзду за кордон; дипломатичний паспорт України; службовий паспорт України; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну; тимчасове посвідчення громадянина України;

2) документи, що посвідчують особу та підтверджують її спеціальний статус: посвідчення водія; посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон; посвідка на постійне проживання; посвідка на тимчасове проживання; картка мігранта; посвідчення біженця; проїзний документ біженця; посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту; проїзний документ особи, якій надано додатковий захист.

Для дотримання прикордонного режиму, громадяни України, перебуваючи в контрольованому прикордонному районі, повинні мати при собі документи, що посвідчують їх особу, та пред`являти ці документи на вимогу уповноважених осіб Державної прикордонної служби України. Дія всупереч наведеним положенням, зокрема відсутність вказаних документів, або відмова їх пред`явити, є порушенням прикордонного режиму, за що передбачена адміністративна відповідальність.

Статтею 222 -1 КУпАП встановлено, що органи Державної прикордонної служби України розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов`язані з порушенням прикордонного режиму, режиму в пунктах пропуску через державний кордон України або режимних правил у контрольних пунктах в`їзду - виїзду, порушенням іноземцями та особами без громадянства правил перебування в Україні і транзитного проїзду через її територію, невиконанням рішення про заборону в`їзду в Україну, порушенням порядку в`їзду на тимчасово окуповану територію України або виїзду з неї, а також з порушенням порядку в`їзду до району проведення антитерористичної операції або виїзду з нього (стаття 202, частина друга статті 203, стаття 2031 (щодо порушень, виявлених у пункті пропуску (пункті контролю) через державний кордон України, контрольному пункті в`їзду-виїзду або контрольованому прикордонному районі), статті 204-2, 204-4).

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Інструкції з оформлення посадовими особами Державної прикордонної служби України матеріалів справ про адміністративні правопорушення, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 18 вересня 2013 року №898 (далі - Інструкція), складати протоколи про адміністративні правопорушення та протоколи про адміністративні затримання за вчинення правопорушень, протидію яким відповідно до статті 2221, пункту 1 частини першої та пункту 16 частини другої статті 255 КУпАП віднесено до компетенції Держприкордонслужби, мають право: військовослужбовці та працівники Держприкордонслужби під час безпосереднього виконання ними визначених законодавством України завдань.

Пунктом 3 розділу ІІ Інструкції визначено, що від імені Держприкордонслужби розглядати справи про адміністративні правопорушення, передбачені частиною першою статті 222-1 КУпАП, та накладати адміністративні стягнення мають право: … начальники відділів прикордонної служби та їх перші заступники.

Згідно із пункту 1 розділу ІV Інструкції під час розгляду справи про адміністративне правопорушення особа, уповноважена її розглядати, зобов`язана дотримуватися вимог статті 38 КУпАП, відповідно до якої адміністративне стягнення може бути накладено за вчинення правопорушень, передбачених: статтями 202, 203-1, 204-4 КУпАП - не пізніше ніж через два місяці з дня вчинення.

Відповідно до ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Згідно ст. ст.245, 252 КУпАП України завданням провадження в справі про адміністративне правопорушення і обов`язком органу, який її розглядає, є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин справи і вирішення її в точній відповідності з законом. Оцінка доказів, на основі яких встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи у його вчиненні, інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, також має ґрунтуватися на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, на підставі закону.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Відповідно до ст.280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Положеннями ст. 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Обов`язок доказування в адміністративному судочинстві розподіляється таким чином, що позивач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує позовні вимоги, тобто підставу позову, а відповідач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує заперечення проти позову.

Аналогічна правова позиція викладена Верховим Судом у постанові від 14.03.2018 р. у справі № 760/2846/17.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, який визначає людину, її права та свободи найвищою цінністю в державі, що обумовлює можливість обмеження її прав та свобод лише при неухильному дотриманні законодавства України та лише за наявності вини.

Відповідно до ст.62 Конституції України вина особи, яка притягається до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Тобто, особа може бути притягнута до адміністративної відповідальності лише у тому разі, якщо її вину у вчиненні правопорушення буде доведено поза розумним сумнівом, на підставі належних та допустимих доказів із дотриманням встановленої законом процедури.

Відповідно до ст. 77 ч. 1 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Ч. 2 цієї ж статті передбачає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не подано до суду доказів та не зазначено обставин, які підтверджують наявність складу правопорушення та спростовують пояснення позивача ОСОБА_1 , викладені в адміністративному позові, які б дозволили вказати на достовірність обставин викладених у постанові про притягнення до адміністративної відповідальності позивача, а тому спростувати пояснення позивача немає можливості, і будь-які сумніви з приводу наявності вини трактуються на користь особи відносно якої складена постанова, оскільки наявні у справі докази, зокрема постанова не дає підстав для висновку про скоєння ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого ст. 202 КУпАП.

При цьому, незважаючи на заперечення позивачем своєї вини, відповідач, як суб`єкт владних повноважень мав би, використовуючи свої повноваження, зібрати докази, які б підтверджували наявність складу правопорушення та спростувати свідчення позивача, тобто не тільки зафіксувати його шляхом складення постанови, однак такі докази відсутні та як і письмові пояснення Відповідача.

Отже, законодавець встановлює презумпцію вини суб`єкта владних повноважень, рішення, дії чи бездіяльність якого оскаржується - повідомлені позивачем обставини справи про рішення, дії чи бездіяльність відповідача - суб`єкта владних повноважень відповідають дійсності, доки відповідач не спростує їх.

Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Враховуючи викладене, оцінивши наведені позивачем доводи на підтвердження заявлених позовних вимог, враховуючи не подання відзиву відповідачем, суд приходить до висновку про наявність підстав для скасування постанови про адміністративне правопорушення, оскільки відповідачем не надано доказів, які б підтверджували наявність у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 202 КУпАП, а також не спростовано доводи позивача щодо непоширення на нього вимог пункту 8 Положення про прикордонний режиму та відповідно, факт адміністративного правопорушення, відповідачем в межах розгляду даної справи надано не було, а судом таких обставин не встановлено. При цьому матеріали справи не містять жодного належного доказу, який би підтверджував вручення позивачу копії постанови, належне повідомлення його про розгляд справи, роз`яснення прав, передбачених ст. 268 КУпАП, а також доказів того, що позивач є особою, на яку поширюються вимоги пункту 8 Положення про прикордонний режим.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача необхідно стягнути судовий збір в розмірі 532 грн 48 коп.

На підставі ст.ст.202, 247 ч.1 п.1,293 КУпАП, керуючись ст.ст.5, 19, 7, 241-246, 250, 251, 255, 286, 297 КАС України,суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) – задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ,адреса: АДРЕСА_1 ) №171914 від 22 квітня 2026 року, складену начальником відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » підполковником ОСОБА_2 , про накладення на ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_5 ) адміністративного стягнення у вигляді штрафу в сумі 850 грн за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 202 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_5 ) до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 202 Кодексу України про адміністративні правопорушення закрити у зв`язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ,адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_5 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 532 грн 48 коп.

Рішення суду може бути оскаржено до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягм десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складений 29.06.2026 р.

Суддя Кочко В.К.