Рішення від 28 червня 2026 р. у справі №509/2868/26 — Овідіопольський районний суд Одеської області

Справа № 509/2868/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2026 року Овідіопольський районний суд Одеської області в складі:

головуючого судді Кочко В.К.,

при секретарі Савченко М.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в приміщені суду в с-щі Овідіополь цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зняття арешту з майна

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду з зазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що вона є єдиним спадкоємцем своєї матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Після смерті матері, ОСОБА_1 подала заяву до приватного нотаріуса 26.03.2024 року про намір отримати спадщину, яка залишилась після смерті матері. Об`єктом спадкування є земельна ділянка, земельної ділянки розміром 1,49 га., розташована на території Таїровської селищної ради Одеської області поле № НОМЕР_1 , ділянка № НОМЕР_2 .

Позивач вказує, що вона дізналася про те, що в Єдиному реєстрі заборон відчуження нерухомого майна міститься запис від 07.12.2004 року за № 1527405 про накладення арешту на невизначене майно, все майно, все майно, у тому числі земельна ділянка розміром 1,49 га., розташована в селі Чорноморка, поле № НОМЕР_1 , ділянка № НОМЕР_2 Овідіопольського району Одеської Області, реєстратор Овідіопольська районна державна нотаріальна контора, підстава обтяження постанова АВ№ 998469, 01.12.2004 ВДВС Овідіопольського районного управління юстиції Одеської області.

Згідно відповіді Одеського державного нотаріального архіву від 22.04.2026 року стало відомо, що обтяження накладено на підставі ухвали Київського районного суду від 25.10.2004 року для забезпечення позову колишнього чоловіка матері - ОСОБА_2 .

Також, з судових рішень, Позивачу стало відомо, що у жовтні 2004 року ОСОБА_2 звернувся до Київського районного суду м.Одеси з позовом про розірвання шлюбу та поділом спільного майна подружжя, а саме земельної ділянки розміром 1,49 га., розташована на території Таїровської селищної ради Одеської області поле № НОМЕР_1 , ділянка № НОМЕР_2 .

Таким чином, на даний час на майно, що належало її матері безпідставно накладено арешт, чим порушені її майнові права щодо розпорядження власністю

Ухвалою від 04.05.2026 року відкрито провадження по справі та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного провадження, без повідомлення сторін.

Відповідач нескористався правом подати у встановлений час відзив тому суд ухвалив провести заочний розгляд справи, на підставі наявних у ній доказів і зважаючи на вжиті заходи для повідомлення відповідача про розгляд справи.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , у віці 72 років, відповідно до свідоцтва про смерть № НОМЕР_3 від 18.08.2025 року, актовий запис 56.

На день смерті спадкодавця відкрилася спадщина: земельна ділянка розміром 1,49 га., розташована на території Таїровської селищної ради Одеської області поле № НОМЕР_1 , ділянка № НОМЕР_2 .

Згідно повідомлення приватного нотаріуса Давидової від 29.04.2026 року відкрито спадкову справу №19/2025 після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Відповідно інформації в Єдиному реєстрі заборон відчуження нерухомого майна міститься запис від 07.12.2004 року за № 1527405 про накладення арешту на невизначене майно, все майно, все майно, у тому числі земельна ділянка розміром 1,49 га., розташована в селі Чорноморка, поле № НОМЕР_1 , ділянка № НОМЕР_2 Овідіопольського району Одеської Області, реєстратор Овідіопольська районна державна нотаріальна контора, підстава обтяження постанова АВ№ 998469, 01.12.2004 ВДВС Овідіопольського районного управління юстиції Одеської області.

Як, вказано у відповіді Одеського державного нотаріального архіву від 22.04.2026 року та у постанові АВ№ 998469, 01.12.2004 ВДВС Овідіопольського районного управління юстиції Одеської області підстава накладення арешту ухвала Київського районного суду від 25.10.2004 року для забезпечення позову колишнього чоловіка матері - ОСОБА_2 .

Рішенням Київського районного суду від 15.11.2004 року позов ОСОБА_2 задоволений, та визнано за ним право власності на частину земельної ділянки розміром 1,49 га., розташована на території Таїровської селищної ради Одеської області поле № НОМЕР_1 , ділянка № НОМЕР_2 .

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 07.11.2007 року рішення Київського районного суду м.Одеси від 15.11.2004 року скасоване, справа направлена на новий розгляд до Овідіопольського районного суду Одеської області.

05.05.2009 року Овідіопольськім районним судом Одеської області у задоволені позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання спільним майном подружжя земельної ділянки ділянки розміром 1,49 га., розташована на території Таїровської селищної ради Одеської області поле № НОМЕР_1 , ділянка № НОМЕР_2 та її поділу –відмовлено.

Апеляційний суд Одеської області та Верховний суд України залишив вказане рішення без змін.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України , судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно із статтями 12 , 13 ЦПК України , цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України , доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Згідно ч.1 та 2 ст. 5 ЦПК України , здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором . У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно ст.391 ЦК власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійснені ним права користування та розпорядження своїм майном.

Застосовуючи в контексті спірних правовідносин норми статті 391 ЦК України та статті 26 Закону України від 01 липня 2004 року No 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що для ефективного захисту прав володіючого власника нерухомого майна, щодо якого до Реєстру незаконно внесено запис про право іпотеки іншої особи, з якою власник не перебував у зобов`язальних відносинах, має застосовуватись негаторний позов про усунення перешкод у здійсненні власником права розпорядження своїм майном (стаття 391 ЦК України) з яким власник може звернутись, зокрема, шляхом пред`явлення вимоги про скасування державної реєстрації права іпотеки зазначеної особи.

Позовна давність до такого позову не застосовується, а судове рішення про його задоволення, яке набрало законної сили, є підставою для державної реєстрації відомостей про припинення незаконно зареєстрованого за відповідачем права іпотеки, що усуває для позивача перешкоди у здійсненні ним правоможності розпоряджатись своїм нерухомим майном.» (Постанова ВП ВС від 10 квітня 2024 року у справі №496/1059/18)

Тривалий арешт майна боржника за відсутності виконавчого провадження є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном - за умови відсутності виконавчого провадження, майнових претензій з боку стягувача, відсутності відомостей стосовно рішення про стягнення, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном відповідно до постанови ВС від 03.11.2021 №161/14034/20.

Крім того, Верховний Суд зауважує, що застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Спір має приватноправовий характер, так як обумовлений порушенням майнового, приватного права, - тому позов підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства. ( постанова Великої палати ВС від 11.12.2019 року №826/12775/15; 910/7781/19)

У постанові від 19.12.2022 року у справі №359395117 Верховний суд, зокрема, зауважив, що державна реєстрація прав проводиться державним реєстратором не з власної ініціативи, а на підставі відповідної заяви, поданої зацікавленою особою. Відносини у сфері державної реєстрації речового права виникають між суб`єктом звернення за такою послугою та суб`єктом, уповноваженим здійснювати відповідні реєстраційні дії.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі No 925/1265/16).

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). (Постанова КГС ВС від 23.06.2020 у справі №922/2589/19).

Зміст зазначеноії правовоії норми переконливо свідчить про те, що чинна редакція встановлює такі способи судового захисту порушених прав та інтересів особи: судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948) та Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (1950). Стаття 17 Загальної декларації проголошує право приватної власності як основне і невідчужуване право людини. Статтею 1 Протоколу №1 (1952) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом.

В силу ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» , суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Як зазначено в п.п. 19, 22 Рішення Європейського суду з прав людини про справі «Кечко проти України» (Заява № 63134/00) від 08 листопада 2005 року, кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Розділ 7 Порядку визначає процедуру внесення змін до Державного реєстру, внесення записів про скасування державної реєстрації прав, внесення записів про скасування рішення про відмову у державній реєстрації прав та скасування записів Державного реєстру прав.

Відповідно до п.9 ч.1 ст.27 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» , Державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог, в зв`язку з чим позов підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 3 , 12 , 81 , 141 , 265, 280 ЦПК України , суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Скасувати арешт нерухомого майна, а саме земельна ділянка розміром 1,49 га., розташована в селі Чорноморка, поле № НОМЕР_1 , ділянка № НОМЕР_2 АДРЕСА_1 , зареєстрований 07.12.2004 року за № 1527405, реєстратор: Овідіопольська районна державна нотаріальна контора, підстава обтяження постанова АВ№ 998469 від 01.12.2004 ВДВС Овідіопольського районного управління юстиції Одеської області, об`єкт обтяження: невизначене майно, все майно, все майно, у тому числі земельна ділянка розміром 1,49 га., розташована в АДРЕСА_2 , власник ОСОБА_3 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення може бути оскаржене в загальному порядку до Одеського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: Кочко В.К.