Вирок від 28 червня 2026 р. у справі №336/4377/25 — Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

Справа№ 336/4377/25

Пр. 1-кп/336/592/2026

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2026 року м.Запоріжжя

Шевченківський районний суд м.Запоріжжя у складі: головуючого судді ОСОБА_1 , за участі секретарки судового засідання ОСОБА_2 , в режимі відеоконференцзв`язку, розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Запоріжжі кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62024080100006167 від 02.09.2024, яке надійшло до суду на підставі обвинувального акта, складеного відносно:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Алчевська Луганської області, громадянина України, який отримав середню спеціальну освіту, не одруженого, перебував на посаді старшого навідника 2 мінометного взводу 1 мінометної батареї 3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «солдат», адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса фактичного місця проживання: АДРЕСА_2 , інша адреса фактичного проживання: АДРЕСА_3 , відбуває покарання в Державній установі «Криворізька виправна колонія» МЮУ, на утриманні дітей та інших осіб не має, інвалідності не має, раніше судимого:

- 05.12.2023 вироком Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області за ч.5 ст.407 КК України до позбавлення волі строком на 5 років, відповідно до ст.75 КК України звільненого від відбування призначеного судом покарання з іспитовим строком на 1 рік, з покладенням обов?язків: періодично з?являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання (запобіжний захід не застосовувався);

- 05.03.2026 вироком Кам?янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області за ч.4 ст.185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років (запобіжний захід не застосовувався); за повідомленням ДУ «Криворізька виправна колонія» МЮУ початок строку відбування покарання відраховується з 20.05.2026;

за ознаками скоєння кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.5 ст.407 КК України,-

за участі сторін кримінального провадження: з боку обвинувачення: прокурора ОСОБА_4 , з боку захисту: обвинуваченого ОСОБА_3 , -

ВСТАНОВИВ:

Наказом N172 від 18.06.2024 командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_3 призначено на посаду старшого навідника 2 мінометного взводу 1 мінометної батареї 3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 та він вважається таким, що справи та посаду прийняв і приступив до виконання обов?язків за вказаною посадою.

Відповідно до Указу Президента України ОСОБА_5 від 24 лютого 2022 року N64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. В подальшому відповідними Указами Президента України ОСОБА_5 правовий режим воєнного стану в Україні продовжувався та діє до теперішнього часу.

Згідно з вимогами ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Відповідно до ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов?язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов?язком громадян України, які проходять військову службу відповідно до законодавства.

Будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією, солдат ОСОБА_3 , відповідно до вимог ст. 9, 11, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (надалі Статуту), ст.1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов?язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов?язок, суворо дотримуватися Статутів Збройних Сил України (надалі Статуту), бути дисциплінованим, не допускати негідних вчинків самому та утримувати від них інших військовослужбовців, виконувати службові обов?язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою.

Разом з цим, солдат ОСОБА_3 , достовірно знаючи свої обов?язки, передбачені зазначеним вище законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов?язку і проходження військової служби, маючи можливість належно їх виконувати, свідомо допустив їх порушення, вчинивши військовий злочин за таких обставин.

Так, проходячи військову службу за мобілізацією на посаді старшого навідника 2 мінометного взводу 1 мінометної батареї 3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , в порушення вимог ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов?язок і військову службу», ст. 9, 11, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, 29.06.2024, в умовах воєнного стану, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, не з?явився до місця несення служби, а саме до місця тимчасової дислокації підрозділів військової частини поблизу АДРЕСА_4 з лікувального закладу, а саме з КНП «МЛЕ та ШМД» ЗМР, де до 28.06.2024 перебував на стаціонарному лікуванні, свої службові обов?язки не виконував, час проводив на власний розсуд, заходів для повернення до місця служби та військової частини не приймав і перебував за межами місця служби до 14.03.2025, а саме до моменту самостійного прибуття до ТУ ДБР у м. Мелітополі.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення беззаперечно визнав, згоден із правовою кваліфікацією діяння, надав пояснення, які відповідають змісту обвинувачення в обвинувальному акті, підтвердивши фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення (злочину), зокрема, дату, час, місце й спосіб його скоєння. ОСОБА_3 наголосив, що критично оцінює свої дії, щиро розкаявся, планує продовжувати військову службу, що є його усвідомленою позицією, адже він родом з тимчасово окупованої території України, раніше постійно мешкав там, тому бажає захищати Україну.

Так, у судовому засіданні ОСОБА_3 показав суду, що був мобілізований, посаду, військову частину, звання, місце тимчасової дислокації військової частини, зазначене у обвинувальному акті на час події злочину, не спростовував. Також відповідно до показів обвинуваченого, під час дії воєнного стану він вже залишав місце проходження військової служби, був засуджений за ч.5 ст.407 КК України, наслідки вчинення такого злочину розуміє. Так, до часу, вказаного в обвинувальному акті, перебував на лікуванні, захворювання не було пов?язано із військовою службою, проте залишив госпіталь, 4 дні після цього проводив час на власний розсуд, не повернувся до військової частини. За спливом вказаного часу, на п?ятий день, обвинувачений зателефонував командиру, який йому повідомив, що ОСОБА_3 вважається таким, що самовільно залишив військову частину. Після залишення госпіталю, як показав обвинувачений, він у сімейних справах перебував у м.Дніпро. До ДБР у дату, вказану в обвинувальному акті, з?явився самостійно, тобто наміру ухилення від військової служби не мав.

При цьому, ОСОБА_3 на запитання суду пояснив, що про існування воєнного стану в Україні з 24.02.2022 обізнаний. Із своїми обов`язками як військовослужбовця також достеменно обізнаний, зі статутами знайомий. Про незадовільний стан здоров`я обвинувачений суду не повідомляв, поважних причин залишення військової частини у вказаний вище період не мав.

Враховуючи думку учасників кримінального провадження, судом визнано за можливе провести розгляд справи із застосуванням норми ч.3 ст.349 КПК України, а саме, за згодою всіх учасників судового провадження, судом не досліджувався повний обсяг доказів щодо фактичних обставин кримінального провадження, оскільки вони ніким не спростовуються. При цьому судом з`ясовано, що учасники судового розгляду правильно розуміють зміст цих обставин, що їх позиція є добровільною та істинною, а також їм роз`яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини в апеляційному порядку.

Так, згідно зі встановленим порядком судового розгляду кримінального провадження, який змінений із врахуванням позиції ОСОБА_3 , судом досліджено визначений обсяг доказів, а саме надані стороною обвинувачення письмові докази, матеріали, які характеризують особу обвинуваченого, а також здійснено допит обвинуваченого.

Відповідно до Указу Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Рішення про припинення або скасування воєнного стану відповідно до ст.7 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» не приймалось.

Факт проходження військової служби ОСОБА_3 з 19.06.2024 у військовій частині НОМЕР_1 та займана посада підтверджені засвідченою копією (з матеріалів службового розслідування) наказу №172 від 18.06.2024. Також судом досліджено копію військового квитка НОМЕР_2 , за даними якого ОСОБА_3 військову присягу прийняв 18.12.2016, мобілізований 17.11.2022, військова служба призупинялась, після чого продовжена з 10.05.2024, має військове звання «солдат», посада – «старший навідник самохідних гармат».

За даними медичної характеристики за підписом начальника медичного пункту 3 механізованого батальйону медичної частини НОМЕР_1 ОСОБА_6 ОСОБА_3 з 24.06.2024 по 28.06.2024 знаходився на лікуванні в КНП «МЛЕ та ШМД» ЗМР м.Запоріжжя, виписаний за порушення лікарняного режиму.

Стороною захисту визнається, що військовослужбовець (обвинувачений) не мав наміру ухилення від проходження військової служби, самостійно з`явився до ДБР, проте поважних причин для нез?явлення у військову частину після лікування 29.06.2024 не було.

За приписами ч.1 ст.84, ч.1 ст.86 КПК України доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим кодексом порядку, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є, зокрема, показання, документи та висновки експертів. Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Критеріями допустимості доказів є, зокрема, належні: джерело, суб`єкт, процесуальна форма, фіксація та належні процедура й вид способу формування доказової основи. Тобто, надаючи оцінку доказам, суд перевіряє дотримання передбаченого кримінальним процесуальним законом порядку їх отримання (постанова Верховного Суду від 06.06.2023 у справі №293/1947/20, провадження № 51-2110км23).

Так, оцінюючи здобуті у справі та досліджені в судовому засіданні докази, суд визнає їх належними і допустимими для використання в процесі доказування, оскільки ці докази містять у собі фактичні дані, які логічно пов`язані з тими обставинами, які підлягають доказуванню в справі та становлять предмет доказування, передбачені як джерела доказування у КПК України, зібрані відповідно до чинного кримінального процесуального законодавства. Зазначені докази є узгодженими між собою та іншими доказами у справі та сумніву у своїй належності та допустимості не викликають, підтверджують вину обвинуваченого у вчиненні інкримінованого правопорушення.

Аналізуючи за своїм внутрішнім переконанням наведені докази, з урахуванням їх допустимості, належності, достатності, об`єктивності та достовірності, враховуючи встановлення всіх необхідних фактичних обставин вчинення злочину, суд дійшов висновку про доведеність вищевикладеного судом обвинувачення у повному обсязі.

При цьому, суд вважає за необхідне виключити з формулювання обвинувачення, яке визнається судом доведеним, посилання на вчинення злочину з метою ухилення ОСОБА_3 від військової служби, позаяк дана мета властива дезертирству, що видно з диспозиції ст.408 КК України, при цьому, враховуючи самостійне прибуття особи до ТУ ДБР у м.Мелітополі, підстав для такої кваліфікації не встановлено. Про наявність підстав для зміни обвинувачення стороною обвинувачення не повідомлено.

При цьому, згідно з ч.1 ст.337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.

Так, дослідивши визначений обсяг доказів та надавши їм належну оцінку, вислухавши покази обвинуваченого, суд вважає, що його винуватість у вчиненні кримінального правопорушення (злочину) при вище викладених обставинах повністю доведена, а дії ОСОБА_3 суд кваліфікує за ч.5 ст.407 КК України, як нез?явлення військовослужбовця вчасно на службу без поважних причин, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану

При призначенні покарання обвинуваченому суд враховує такі обставини.

За змістом ч.1 ст.65 КК України суд призначає покарання: у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених ч.2 ст.53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Конституційний Суд України у рішенні від 02.11.2004 №15-рп/2004 зазначив, що: «Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину».

Так, у рішенні ЄСПЛ у справі «Scoppola v. Italy (№2) (Заява №10249/03)» від 17.09.2009, констатовано, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним. Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Поняття суддівського розсуду або судової дискреції у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи з цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин кримінального провадження, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції, принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оцінюючі поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (ст. 66-67 КК України), визначенні «інші обставини справи» або ж «інші обставини кримінального провадження», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст.75 КК України, тощо; індивідуалізація покарання – конкретизація виду і розміру державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта (постанова Верховного Суду від 30.03.2023 у справі №373/870/22, провадження № 51-4235 км 22).

Так, діяння, передбачене ч.5 ст.407 КК України згідно зі ст.12 КК України віднесено до тяжких злочинів.

Відповідно до ст.66 КК України обставинами, які пом`якшують покарання обвинуваченого, визнається щире каяття, з?явлення із зізнанням, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Обставин, які обтяжують покарання особи відповідно до ст.67 КК України, судом не встановлено.

Також суд враховує й відомості про особу обвинуваченого, який раніше судимий, раніше вже залишав військову службу самовільно, не одружений, стійких соціальних зв`язків не має (відповідні докази відсутні), під наглядом лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває. Згідно зі службовою характеристикою ОСОБА_3 характеризується задовільно, займаній посаді відповідає, його доцільно залишити на займаній посаді.

Альтернативного виду покарання за вчинення злочину, передбаченого ч.5 ст.407 КК України, ніж позбавлення волі, чинним законом не встановлено.

За результатами розгляду справи, беручи до уваги тяжкість та фактичні обставини вчиненого правопорушення, вищенаведені чинники, форму вини та мотиви вчиненого, суд вважає за необхідне призначити покарання обвинуваченому у виді позбавлення волі відповідно до мінімальної санкції ч.5 ст.407 КК України, на строк п`ять років, що відповідає загальним засадам призначення покарання.

Альтернативного виду покарання санкцією статті не передбачено.

Судом не встановлено підстав, - ані нормативних, ані фактичних для застосування положень ст.69 та ст.75 КК України.

Крім того, судом встановлено, що даний злочин ОСОБА_3 вчинено під час іспитового строку, призначеного вироком Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 05.12.2023, яким обвинуваченого засуджено за ч.5 ст.407 КК України, й, одночасно до ухвалення 05.03.2026 вироку Кам?янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області відносно ОСОБА_3 , яким його засуджено за ч.4 ст.185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

Відповідно до вимог ч.4 ст.70 КК України, за правилами, передбаченими в частинах першій - третій цієї статті, призначається покарання, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому злочині, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку. У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю злочинів, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в статті 72 цього Кодексу.

За змістом ч.1 ст.71 КК України якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.

Відповідно до ч.3 ст.78 КК України у разі вчинення засудженим протягом іспитового строку нового злочину суд призначає йому покарання за правилами, передбаченими в статтях 71, 72 цього Кодексу.

Згідно з п.п.20, 25 Постанови Пленуму ВСУ від 24.10.2003 №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» передбачено, що коли після постановлення вироку у справі буде встановлено, що засуджений винен ще в кількох злочинах, одні з яких вчинено до, а інші після постановлення першого вироку, покарання за останнім за часом вироком призначається із застосуванням як ст.70, так і ст.71 КК: спочатку - за правилами ч.1 ст.70 КК за сукупністю злочинів, вчинених до постановлення першого вироку; після цього - за правилами ч.4 ст.70 КК; потім - за сукупністю злочинів, вчинених після постановлення першого вироку; і остаточно - за сукупністю вироків. За окремими епізодами злочинної діяльності або за окремими пунктами статті (частини статті) КК, які не мають самостійної санкції, покарання не призначається.

При цьому, відповідно до висновків, викладених Об`єднаною палатою Касаційного кримінального суду в складі Верховного Суду у постанові від 22 січня 2024 року у справі №236/4167/20, провадження № 51-1565кмо23, якщо після постановлення вироків буде встановлено, що засуджений винен в кримінальних правопорушеннях, частина яких вчинена до постановлення першого вироку, а інша – між першим і другим вироками, то призначення покарання має складатися з наступних етапів:

1) Призначення покарання за кримінальне правопорушення, вчинене до постановлення попереднього вироку, або, якщо вчинено кілька кримінальних правопорушень, які не охоплюються однією статтею чи частиною статті КК України, призначення покарання за кожне кримінальне правопорушення та призначення покарання за сукупністю кримінальних правопорушень на підставі ч.1 ст.70 КК України;

4) Призначення покарання за кримінальне правопорушення, вчинене після постановлення першого вироку, або, якщо вчинено кілька кримінальних правопорушень, які не охоплюються однією статтею чи частиною статті КК України, то призначення покарання за кожне кримінальне правопорушення окремо та призначення покарання за сукупністю кримінальних правопорушень на підставі ч.1 ст.70 КК України;

5) На підставі ст.71 КК України до покарання, призначеного за кримінальне/кримінальні правопорушення, вчинене після постановлення першого вироку, необхідно повністю або частково приєднати невідбуту частину покарання, призначеного в порядку ч.4 ст.70 КК України за цим вироком;

6) Визначити остаточне покарання відповідно до ч.4 ст.70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом повного або часткового складання покарання, призначеного в порядку ст.71 КК України за цим вироком, та покарання за другим вироком, або шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим;

7) При призначенні покарання за ч.4 ст.70 КК України в строк покарання, призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в ст.72 цього Кодексу.

Аналіз наведених вище положень закону та застосованої судової практики дає суду можливість зробити висновок про те, що у випадку вчинення злочину під час іспитового строку, покарання, від якого особа була звільнена з випробуванням, вважається невідбутою частиною покарання та стає реальним, яке має приєднуватися до покарання за новим вироком.

Таким чином, законодавець звільнення від покарання з випробуванням не вважає невід`ємною частиною покарання, призначеного попереднім вироком, а лише способом виконання такого покарання, який змінюється на реальне відбування покарання у випадку вчинення нового злочину під час іспитового строку.

Відповідно, враховуючи час вчинення кримінального правопорушення у даному провадженні, час ухвалення попередніх вироків, суд дійшов висновку про те, що покарання необхідно призначити за сукупністю вироків у відповідності до вимог ч.1 ст.71 КК України, а також за сукупністю кримінальних правопорушень у відповідності до вимог ч.4 ст.70 КК України, застосувавши в обох випадках принцип часткового складання покарань.

Так, призначивши покарання за ч.5 ст.407 КК України у даній справі, відповідно до ст.71 КК України, до покарання за цим вироком необхідно частково приєднати невідбуте покарання за вироком Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 05.12.2023, визначивши покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 1 місяць.

За повідомленням ДУ «Криворізька виправна колонія» МЮУ початок строку відбування покарання ОСОБА_3 за вироком Кам?янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 05.03.2026 відраховується з 20.05.2026, тобто, на час ухвалення даного вироку відбуто 1 місяць 9 днів.

На підставі ч.4 ст.70 КК України, шляхом часткового складання покарань, призначеного за цим вироком та за вироком Кам?янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 05.03.2026, суд вважає за необхідне остаточно призначити ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років 6 місяців та зарахувати фактично відбутий за попереднім вироком строк покарання в строк покарання за даним вироком суду.

Визначене покарання є необхідним й достатнім для виправлення особи та попередження нових кримінальних правопорушень, тобто, відповідає меті, передбаченій ст.50 КК України, із дотриманням принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Таке покарання, на переконання суду, перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Суд наголошує, що на території України триває воєнний стан, а обвинувачений, будучи військовослужбовцем Збройних Сил України, зобов`язаний був непорушно дотримуватися Конституції України і законів України, військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свої навички і майстерність, а також твердо знати й зразково виконувати свої службові обов`язки, бути дисциплінованим, поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків, дотримуватися правил забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, внутрішнього порядку, у службовий час постійно перебувати у розташуванні військової частини або місця служби і не залишати їх без відповідного дозволу командира (начальника) та наявності законних підстав.

Заходи забезпечення кримінального провадження під час досудового розслідування й судового розгляду не застосовувались.

Процесуальні витрати та речові докази у даному провадженні відсутні.

Відповідно до ч.15 ст.615 КПК України, враховуючи умови дії воєнного стану, після складання та підписання повного тексту вироку суд вважає за доцільне обмежитися проголошенням його резолютивної частини у судовому засіданні у режимі відеоконференції (з урахуванням графіку конвоювання осіб, які перебувають під вартою) з обов`язковим врученням (надісланням) учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.

Керуючись ст. 2, 7, 17, 84-86, 89, 91-95, 98-99, 131, 349, 367-371, 373-374, 376, 392, 394, 395, 615 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Визнати ОСОБА_3 винуватим у пред`явленому йому обвинуваченні у скоєнні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.5 ст.407 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років.

На підставі ст.71 КК України, за сукупністю вироків, до покарання, призначеного за цим вироком, частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 05.12.2023, та призначити ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п?ять) років 1 (один) місяць.

На підставі ч.4 ст.70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом часткового складання покарань, до покарання, призначеного за цим вироком (з урахуванням ст.71 КК України), частково приєднати покарання за вироком Кам?янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 05.03.2026, та призначити ОСОБА_3 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 6 (шість) років 6 (шість) місяців.

Початок строку відбуття ОСОБА_3 призначеного покарання обчислювати з 20.05.2026, зарахувавши відбуте за вироком Кам?янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 05.03.2026 покарання, а саме строк з 20.05.2026 до дати набрання даним вироком законної сили.

Судове рішення суду першої інстанції не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень ч.3 ст.349 цього Кодексу.

Вирок може бути оскаржений до Запорізького апеляційного суду шляхом подання через Шевченківський районний суд м.Запоріжжя апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а для особи, яка перебуває під вартою - з моменту вручення їй копії судового рішення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду.

Роз`яснити, що обвинувачений, захисник мають право подати клопотання про помилування, ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження.

Обвинуваченому роз`яснити право заявляти клопотання про доставку в судове засідання суду апеляційної інстанції.

Копію вироку після його проголошення негайно вручити прокурору та іншим учасникам справи в разі їх присутності під час проголошення вироку, а після його проголошення за допомогою засобів електронного листування та засобів поштового зв`язку надіслати для вручення обвинуваченому через адміністрацію ДУ «Криворізька виправна колонія» МЮУ, не пізніше наступного дня після ухвалення - учасникам судового провадження, які не були присутніми в судовому засіданні.

Відповідно до ч.15 ст.615 КПК України в умовах дії воєнного стану після складання та підписання повного тексту вироку проголосити його резолютивну частину з обов`язковим врученням (надісланням) учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.

Суддя ОСОБА_1