Рішення від 22 червня 2026 р. у справі №297/1400/26 — Берегівський районний суд Закарпатської області

Справа № 297/1400/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2026 року м. Берегове

Берегівський районний суд Закарпатської області в особі головуючого судді МИХАЙЛИШИН В. М., за участю секретаря Балега Ю.О., розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до виконавчого комітету Берегівської міської ради Закарпатської області про визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернувся до Берегівського районного суду Закарпатської області із позовною заявою до виконавчого комітету Берегівської міської ради Закарпатської області про визнання права власності.

Зокрема, позивач просить право власності на квартиру АДРЕСА_1 по 1/2 (одній другій) частці за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Позовна заява мотивована тим, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 – батька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та чоловіка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , розпочався процес прийняття спадщини. Однак, було виявлено, що згідно Витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно №34631872 від 26.06.2012 квартира АДРЕСА_1 зареєстрована на праві спільної сумісної власності за ОСОБА_4 , 1945 року народження, ОСОБА_2 , 1943 року народження, та ОСОБА_3 , 1973 року народження. Поряд з цим, згідно Свідоцтва про право власності від 23.12.1998 року вказана квартира належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_4 у розділі «частка» вказано «1/1». Інформація про інших співвласників та їх частки у Свідоцтві не вказана. В ордері №31 від 20.04.1967 року Виконкому Мужіївської сільської ради депутатів трудящих у складі сім`ї ОСОБА_4 були вказані ОСОБА_2 як жінка та ОСОБА_3 як син. Ураховуючи вказане державний нотаріус Овдійчук О.Ю. не вчиняє нотаріальні дії щодо спадкування даної квартири позивачами. Спадкоємцями ОСОБА_4 є тільки його дружина ОСОБА_2 та син ОСОБА_3 ..

Позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , їх представник адвокат Попович Ш.О. в судове засідання не з`явились. Про місце, дату і час судового засідання були повідомлені належним чином. При цьому, представником було подано заяву, в якій просив провести розгляд справи за його та позивачів відсутності, а позовні вимоги задовольнити.

Відповідач виконавчий комітет Берегівської міської ради Закарпатської області явку свого представника в судове засідання не забезпечив. Про місце, дату і час розгляду справи був повідомлений належним чином. Відзив на позовну заяву не подав. При цьому, подав заяву про розгляд справи без участі представника за наявними у справі матеріалами.

Вивчивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Статтею 392 ЦК України, встановлено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Право власності на спадкове майно, а саме вищевказану квартиру підтверджено наступним: копією свідоцтва про право власності на житло від 23.12.1994 року; копією Витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно; копією ордеру №31 від 20.04.1967 року; копією технічного паспорту на квартиру, що знаходиться у власності громадянина.

Згідно копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 від 26.11.2011 року встановлено, що ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Відповідно до ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно до ч. 2 ст. 1223 ЦК України, у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Судом встановлено, що на квартира АДРЕСА_1 , належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_4 .

Разом з цим, згідно ордеру №31 від 20.04.1967 року, виданого на ім`я ОСОБА_4 до складу його сім`ї входять: ОСОБА_2 (дружина) та ОСОБА_3 (син).

Згідно ст. 1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до ст. 67 Закону України "Про нотаріат" свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством.

Згідно положень пункту 23 постанови Пленуму Верховного суду № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, в установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Як передбачено п. 4.18 Глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, який затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року №296/5, якщо до складу спадкового майна входить нерухоме майно, що підлягає реєстрації (за винятком земельної ділянки), нотаріус вимагає, крім правовстановлюючого документа, витяг з Реєстру прав власності. За відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз`яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.

Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.

Відповідно до ст. 67 Закону України «Про нотаріат», свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством.

Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розглядові у позовному провадженні.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на справедливий суд включає в себе принцип доступу до суду, ефективність якого обумовлюється тим, що особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду за вирішенням певного питання, і що держава не повинна чинити правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Принцип «пропорційності» тісно пов`язаний із принципом верховенства права: принцип верховенства права є фундаментом, на якому базується принцип «пропорційності», натомість принцип «пропорційності» є умовою реалізації принципу верховенства права і водночас його необхідним наслідком. Судова практика Європейського суду з прав людини розглядає принцип «пропорційності» як невід`ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності.

Дотримання принципу «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв`язання проблеми суспільства, і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом в постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 681/203/17.

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.), ратифікованою Законом від 17 липня 1997р. № 475/97-ВР, зокрема ст. 1 Першого протоколу до неї (1952 р.) передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Гарантії здійснення права власності та його захисту закріплено й у вітчизняному законодавстві. Так, відповідно до ч. 4 ст.41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує право власності. Позивачем у зазначених спорах у порядку правонаступництва може виступати спадкоємець, який прийняв спадщину відповідно до вимог статей 1268-1270 ЦК України.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин, оскільки наявні для того законні підстави, а саме позивачами доведено належними та допустимими доказами заявлені позовні вимоги, тому позовну заяву ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 та ОСОБА_3 слід задовольнити та визнати за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 право власності по 1/2 (одній другій) частці вищевказаної квартири.

Керуючись ст.ст. 15, 16, 328, 392, 1218, 1223, 1261, 1268, 1269 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 81, 141, 263, 265, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ), який діє в інтересах ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) та ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до виконавчого комітету Берегівської міської ради Закарпатської області про визнання права власності – задовольнити.

Визнати право власності на квартиру АДРЕСА_1 по 1/2 (одній другій) частці за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга може бути подана до Закарпатського апеляційного суду.

Суддя Віталій МИХАЙЛИШИН