Постанова від 23 червня 2026 р. у справі №725/2282/25 — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 червня 2026 року м. Чернівці справа № 725/2282/25

провадження №22-ц/822/802/26

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Перепелюк І. Б.

суддів: Литвинюк І.М., Лисака І.Н.,

секретар Ярема А.-Л.

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернівецького районного суду м. Чернівців від 4 березня 2026 року та на додаткове рішення Чернівецького районного суду м. Чернівців від 23 березня 2026 року

та апеляційну скаргу ОСОБА_2 на додаткове рішення Чернівецького районного суду м. Чернівців від 23 березня 2026 року,

в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів,

встановив :

ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів.

Позов обґрунтовано наступним. ІНФОРМАЦІЯ_1 у неї та відповідача народилась донька ОСОБА_3 , яка проживає разом з нею, перебуває на її самостійному утриманні, а відповідач, як батько дитини, не приймає належної участі в її матеріальному забезпеченні, хоча є особою працездатного віку, працює за кордоном та має там заробіток, інших дітей немає, а тому повинен і має змогу брати фінансову участь в утримані їх спільної дитини.

Просила врахувати, що дитині зараз 4 роки, фізично здорова, відвідує дитячий садочок, потребує посиленого здорового харчування та забезпечення необхідними засобами для догляду, життєдіяльності, розвитку, соціалізації та навчання, а тому, з урахуванням матеріальних потреб дитини, розмір яких становить близько 38000 грн. щомісячно, вважала за доцільне стягнути аліменти з відповідача на її користь на утримання їх спільної дитини у твердій грошовій сумі в розмірі 19000 грн. щомісячно.

Просила стягнути з відповідача на її користь аліменти в твердій грошовій сумі в розмірі 19000 грн. щомісячно на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 до досягнення нею повноліття.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Чернівецького районного суду м. Чернівців від 4 березня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , аліменти на утримання їх спільної доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у твердій грошовій сумі в розмірі 5000 грн. щомісячно, починаючи з 20.03.2025 року і до досягнення дитиною повноліття.

Рішення допущено до негайного виконанню в частині стягнення аліментів у межах платежів за один місяць.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави 318,55 грн. судового збору.

Додатковим рішення Чернівецького районного суду м.Чернівців від 23 березня 2026 року клопотання представника відповідача про відшкодування витрат на правничу допомогу задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу в сумі 2500 грн. В задоволенні решти вимог – відмовлено.

Короткий зміст вимог апеляційних скарг

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 простить рішення Чернівецького районного суду м. Чернівців від 4 березня 2026 року скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити її позов в повному обсязі.

Додаткове рішення Чернівецького районного суду м.Чернівців від 23.03.2026 року в частині стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 2500 грн. скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у стягненні цих витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 простить додаткове рішення Чернівецького районного суду м. Чернівців від 23.03.2026 року скасувати.

Стягнути з ОСОБА_1 на його користь витрати на оплату основного гонорару адвоката в розмірі 30 000 грн. та гонорару успіху в розмірі 60 000 грн.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 з оскаржуваними рішенням та додатковим рішенням не погоджується, вважає їх незаконними, прийнятими з порушенням норм процесуального та матеріального права.

Посилається на те, що при прийнятті оскаржуваного рішення, суд виходив з достатності аліментів на утримання дитини у твердій грошовій сумі в розмірі 5000 грн., які будуть забезпечувати належне утримання малолітньої доньки та забезпечить баланс інтересів як одержувача, так і платника аліментів і саме такий розмір аліментів не буде суперечити інтересам сторін та створювати для них надмірний тягар, з урахуванням їх однакового обов`язку утримувати своїх дітей, а також тієї обставини, що відповідач визнає свій обов`язок по матеріальному забезпеченню доньки, не має наміру від нього ухилятись, що також підтверджується встановленими в судовому засіданні обставинами про те, що останній періодично добровільно сплачує кошти на утримання дитини, розмір яких коливається в межах 100 євро.

При цьому, судом встановлено, що відповідач є особою працездатного віку, на даний час перебуває за кордоном та не заперечує факту отримання заробітку за кордоном. Хоча суд намагався при винесенні рішення забезпечити баланс інтересів дитини та рівність обов`язку батьків щодо утримання дитини, вказаний баланс інтересів не був забезпечений.

Враховуючи щомісячні витрати позивачки на утримання дитини в розмірі 38000 грн. та при утриманні кожним з батьків дитини в розмірі по 5000 грн., що в сумі становить 10000 грн., аж ніяким чином не покривають щомісячні потреби дитини навіть наполовину, що в свою чергу суперечить принципу забезпечення якнайкращих інтересів дитини. Тому, висновок суду про достатність аліментів в твердій грошовій сумі в розмірі 5000 грн., що забезпечуватиме належне утримання малолітньої доньки, зроблено на припущеннях судді та суперечить розрахункам витрат на дитину в місяць та наданим доказам.

Висновки суду про наявність підстав для стягнення з позивачки на користь відповідача витрат на правничу допомогу в розмірі 2500 грн. вважає незаконними.

Відповідач — працездатна особа, яка має кошти на оплату послуг адвоката в розмірі 90 000 грн. для зменшення розміру аліментів на дитину через начебто неможливість їх сплати у більшому розмірі ніж 3000 грн на місяць, що саме по собі виглядає мінімум дивно та абсурдно. Стягнення витрат призведе до надмірного тягаря для позивача та погіршить в першу чергу умови життя дитини, яка має проблеми зі здоров`ям та потребує постійного лікування.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 зазначає, що суд першої інстанції, зменшуючи розмір основного гонорару до 2 500 грн., послався виключно на незначну складність справи та на те, що представник відповідача брав участь лише в одному судовому засіданні в режимі відеоконференції. Проте такий підхід є хибним та таким, що суперечить як матеріалам справи, так і вимогам процесуального законодавства.

Відповідно до детального опису виконаних робіт від 04.03.2026 року, адвокатом здійснено: — правовий аналіз справи та вивчення судової практики (03.11.2025 – 05.11.2025); — підготовка відзиву на позовну заяву, формування доказової бази (06.11.2025 14.11.2025); — участь у підготовчому судовому засіданні (24.11.2025); — підготовка письмових пояснень та заперечень на докази позивачки (15.01.2026 20.01.2026); — участь у судовому засіданні по суті (04.02.2026); — підготовка заяви про судові витрати та детального опису робіт (25.02.2026 04.03.2026).

Суд першої інстанції відмовив у стягненні гонорару успіху, вказавши, що витрати в розмірі 2 500 грн. повністю покривають обсяг наданої правової допомоги і тому гонорар успіху не був необхідним. Апелянт вважає такий висновок помилковим.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу в якому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 , рішення Чернівецького районного суду м. Чернівців від 4 березня 2026 року залишити без змін.

Мотивувальна частина

Обставини справи, встановлені судом

Судом встановлено, що у сторін є спільна донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтвержується копією свідоцтва про народження дитини.

Відповідно до довідок Лунківського старостинського округу №1 Герцаївської міської ради від 27.02.2025 року №208 та №209, ОСОБА_4 разом з донькою ОСОБА_3 проживають без реєстрації в АДРЕСА_1 .

За наслідками розгляду справи встановлено, що дитина проживає разом з матір`ю окремо від батька.

Також, з матеріалів справи вбачається, що у відповідача окрім спільної з позивачем доньки є також двоє малолітніх дітей - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , які проживають разом з ним та перебувають на його утримання.

З матеріалів справи вбачається, що малолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відвідує заклад дошкільної освіти № 46 «Сонечко» Чернівецької міської ради, що підтверджується довідкою вказаного ЗДО №11 від 04.02.2026 року, займається в логопедичній школі СЕО "Мова-Промова» два рази на тиждень у форматі онлайн, де вартість восьми уроків становить 5557 грн., на підтвердження чого позивачем долучено копію відповідної довідки та рахунку про оплату, відвідує заняття в спортивному клубі з художньої гімнастики, а також проходить навчання на курсах англійської мови у форматі групових онлайн-занять, перебуває на обліку у КНП «Герцаївський центр ПМСД» у лікаря-невролога, та потребує періодичного лікування.

Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційних скарг та перевіривши матеріали справи в межах їх обґрунтувань та заявлених в суді першої інстанції вимог, приходить до наступних висновків.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції керуючись ст.367 ЦПК України переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Як зазначено в ст. 51 Конституції України, 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (ч.ч. 1, 2 ст. 141 СК України).

Згідно із ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Відповідно до вказаної норми аліменти на утримання дитини можуть бути стягнуті на користь того з батьків, з ким вона проживає та на чиєму утриманні вона перебуває.

Суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі (ч. 1 ст. 184 СК України).

Таким чином, положеннями СК України спосіб стягнення аліментів (у частці від доходу відповідача чи у твердій грошовій сумі) поставлений в залежність від вимоги того, хто має на них право та одночасно встановлено, що розмір аліментів, призначений за будь-яким із зазначених способів стягнення аліментів, не може бути меншим ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

За змістом статей 43 та 49 ЦПК України позивач самостійно визначає предмет позову та на власний розсуд розпоряджається своїми правами щодо предмета позову.

Пред`явлення позивачкою позову про стягнення аліментів свідчить про те, що батьки не досягли домовленості щодо способів виконання кожним із батьків обов`язку утримувати дітей, що власне відповідачем не спростовано та підтверджується поданням апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей; непрацездатного чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

При цьому, згідно із ч. 2 ст. 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, а мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

В свою чергу, в силу приписів статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Враховуючи наведене, апеляційний суд виходить із безумовного права дитини на належне утримання, виховання, рівень життя та розвитку від своїх батьків, до досягнення повноліття.

Частиною першою статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Суд не визначає мінімальний розмір аліментів на одну дитину, оскільки такий встановлюється законом, а не судовим рішенням. При присудженні аліментів, суд враховує, що їх розмір на одну дитину не може бути меншим, ніж визначений законом, зокрема, частиною другою статті 182 СК України.

Визначаючи розмір аліментів, суд першої інстанції правильно встановив та врахував обставини визначені в статті 182 СК України, прожитковий мінімум на дитину, рівність обов`язків батьків щодо утримання дитини, а також ту обставину, що дитина проживає разом із позивачкою, що тягне за собою більше витрат.

Судом першої інстанції також було враховано, що відповідач є особою працездатного віку, на даний час перебуває за кордоном та не заперечує факту отримання заробітку за кордоном, при цьому матеріали справи не містять доказів наявності у нього офіційного доходу та його розміру.

Також, з матеріалів справи вбачається, що у відповідача окрім спільної з позивачем доньки є також двоє малолітніх дітей - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , які проживають разом з ним та перебувають на його утриманні.

Враховуючи зазначене, суд першої інстанції, дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання їх спільної доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у твердій грошовій сумі в розмірі 5000 грн. Належними та допустимими доказами позивач не довела можливість сплачувати відповідачем аліменти в розмірі 19000 грн.

Доводи апелянта ОСОБА_1 є аналогічними тим доводами, які були викладені в позові та перевірялися судом першої інстанції під час розгляду справи, однак висновків суду першої інстанції не спростовують і зводяться до суб`єктивного тлумачення чинних норм законодавства України та незгоди з висновками суду першої інстанцій стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом та не можуть бути підставами для скасування судового рішення.

Щодо оскарження додаткового рішення Чернівецького районного суду м. Чернівців від 23.03.2026 року

Вирішуючи питання розподілу судових витрат за наслідками розгляду справи, суд першої інстанції прийшов до висновку, що заявлений до відшкодування ОСОБА_2 розмір витрат на правничу допомогу є завищеними із врахуванням характеру виконаної роботи, принципу співмірності та критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної роботи.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 ЦПК України).

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частин 4 та 5 статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Велика Палата Верховного Суду вже зазначала про те, що під час визначення суми відшкодування суд має керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, враховуючи конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року («East/West Alliance Limited v. Ukraine», заява № 19336/04, § 268)).

Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

– має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 137 ЦПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони (подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21);

– з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені у частинах третій-п`ятій, дев`ятій статті 141 ЦПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами тощо) (близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року N 922/1964/21, а також у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2024 року у справі № 910/615/14 (№ 910/5042/22), від 26 вересня 2024 року у справі № 910/11903/23, від 25 січня 2025 року у справі № 369/849/18).

На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції, відповідач надав копію Договору про надання професійної правничої допомоги, представництво № 0Ц241 від 03.11.2025 р.; копію Додаткового договору № 0Ц241-1 від 03.11.2025 р.; копію свідоцтва адвоката № 533 від 18.05.2012 р.; детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, від 04.03.2026 р.; банківські квитанції про оплату гонорару адвоката на загальну суму 29 910 (двадцять дев`ять тисяч дев`ятсот десять) гривень 00 копійок, а саме:– квитанція АТ «Ощадбанк» № 17 від 04.03.2026 р., 16:35:18, сума 4 985,00 грн;– квитанція АТ «Ощадбанк» № 18 від 04.03.2026 р., 16:39:09, сума 4 985,00 грн;– квитанція АТ «Ощадбанк» № 8 від 05.03.2026 р., 15:11:19, сума 4 985,00 грн;– квитанція АТ «Ощадбанк» № 9 від 05.03.2026 р., 15:14:00, сума 4 985,00 грн;– квитанція АТ «Ощадбанк» № 1 від 09.03.2026 р., 09:12:16, сума 4 985,00 грн;– квитанція АТ «Ощадбанк» № 2 від 09.03.2026 р., 09:14:11, сума 4 985,00 грн.

Відповідачем надано розрахунок понесених витрат на правничу допомогу, де зазначено, що загальний розмір витрат на правничу допомогу у цій справі становить 90 000 грн., з яких: основний гонорар адвоката відповідно до п. 2.2 Додаткового договору № 0Ц241-1 від 03.11.2025 року – 30 000 грн.; гонорар успіху відповідно до п. 2.2 Додаткового договору № 0Ц241-1 від 03.11.2025 року у зв`язку з досягнутим результатом (зменшення розміру аліментів до суми менше шести тисяч гривень на місяць на одну дитину) – 60 000 (шістдесят тисяч) гривень 00 копійок.

Відповідач просив стягнути з позивачки на користь відповідача 90 000 грн. витрат на правничу допомогу.

Позивач надала свої заперечення.

Колегія суддів звертає увагу апелянтів на те, що в постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

У додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виокремити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24) виснувала, що у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково.

Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності), а також розумності їхнього розміру застосовують з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.

Колегія суддів наголошує, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи.

Беручи до уваги характер спірних правовідносин, проаналізувавши обсяг наданих послуг адвокатом, оцінюючи співмірність витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, кількість підготовлених процесуальних документів, кількість засідань, тривалість розгляду справи судом, виходячи із засад розумності та справедливості, суд першої інстанції правильно дійшов до висновку про наявність підстав для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню з позивачки на користь відповідача до 2500 грн.

Колегія суддів також враховує, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу. Така позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24 січня 2022 року у справі № 911/2737/17.

Суд першої інстанцій забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржувані рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд,

ухвалив :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Чернівецького районного суду м. Чернівців від 4 березня 2026 року та додаткове рішення Чернівецького районного суду м. Чернівців від 23 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Судді І.Б. Перепелюк

І.Н. Лисак

І.М. Литвинюк