Вирок від 24 червня 2026 р. у справі №711/802/26 — Черкаський апеляційний суд

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-кп/821/463/26 Справа № 711/802/26 Категорія: ч. 3 ст. 389 КК України Головуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2026 року м. Черкаси

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Черкаського

апеляційного суду у складі:

головуючого ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участі:

секретаря ОСОБА_5 ,

прокурора ОСОБА_6 ,

обвинуваченого ОСОБА_7 ,

захисника ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора Черкаської окружної прокуратури ОСОБА_9 на вирок Придніпровського районного суду м.Черкаси від 02 лютого 2026 року, яким

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Черкаси, Черкаської області, українця, громадянина України, з середньою освітою, неодруженого, тимчасово не працюючого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого: 03.07.2025 Соснівським районним судом міста Черкаси за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 Кримінального кодексу України (далі – КК), до покарання у виді пробаційного нагляду строком на 3 роки,

засуджено за ч. 3 ст. 389 КК до покарання у виді 1 року обмеження волі.

На підставі ст. 71 КК за сукупністю вироків до покарання, призначеного за цим вироком, з урахуванням п. 5 ч. 1 ст. 72 КК частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Соснівського районного суду м. Черкаси від 03.07.2025, за ст. 126-1 КК, та призначено ОСОБА_7 остаточне покарання у виді 2 років 6 місяців обмеження волі.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_7 ухвалено рахувати з моменту приведення вироку до виконання, тобто з моменту фактичного затримання обвинуваченого.

Вирішена доля речових доказів відповідно до ст.100 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).

ВСТАНОВИЛА

Встановлені судом першої інстанції обставини.

Вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено за те, що він, будучи засудженим вироком Соснівського районного суду міста Черкаси від 02.06.2025, за ст. 126-1 КК до покарання у виді 3 років пробаційного нагляду на шлях виправлення не став, та вчинив нове кримінальне правопорушення за таких обставин.

Засудженого ОСОБА_7 , ознайомлено 13.08.2025 з порядком та умовами відбування покарання у виді пробаційного нагляду, роз`яснено обов`язки відповідно до ч. 3 ст. 49-1 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі – КВК), попереджено про наслідки ухилення від відбування вказаного виду покарання, передбачені ст. 49-3 КВК, в тому числі про передбачену законом кримінальну відповідальність ухилення від відбування покарання у виді пробаційного нагляду за ч. 3 ст. 389 КК України, про що 13.08.2025 ОСОБА_7 надав письмову підписку.

Цього ж дня, згідно з винесеної постанови ОСОБА_7 встановлено дні реєстрації в Соснівському РВ філії ДУ «Центр пробації» в Черкаській області, і призначено йому дні явки на другу та четверту середу кожного місяця.

Однак, ОСОБА_7 без поважних причин жодного разу не з`явився на реєстрацію в призначені йому дні, а саме 27.08.2025, 10.09.2025, 24.09.2025, 08.10.2025, 22.10.2025, 12.11.2025, 26.11.2025, 10.12.2025, 24.12.2025 та 14.01.2026, чим порушив п. 1 ч. 2 ст. 59-1 КК, п. п.1, 2 ч. 4 ст. 49-1 КВК.

Отже, ОСОБА_7 діючи умисно, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та свідомо бажаючи настання таких наслідків, систематично не виконував покладені на нього судом обов`язки.

Органом досудового розслідування дії ОСОБА_7 кваліфіковані за ч. 3 ст. 389 КК, як ухилення засудженого від відбування покарання у виді пробаційного нагляду.

Вимоги апеляційної скарги, узагальнені доводи особи, яка її подала.

В апеляційній скарзі прокурор Черкаської окружної прокуратури ОСОБА_9 , не заперечуючи доведеності вини обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, просить скасувати вирок щодо ОСОБА_7 в частині призначеного покарання через неправильне застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність, а також невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості, та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 визнати винним та засудити за ч.3 ст.389 КК до 1 року обмеження волі. На підставі ч.1 ст.71 КК за сукупністю вироків, до покарання призначеного за цим вироком частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Соснівського районного суду м.Черкаси від 02.06.2025, у виді 3 років пробаційного нагляду, що згідно з п.5 ч.1 ст.72 КК відповідає 3 рокам обмеження волі, та остаточно призначити покарання 3 роки 1 місяць обмеження волі. У решті вирок залишити без змін.

Обґрунтовуючи свої вимоги, апелянт посилається на те, що відповідно до ч.1 ст.71 КК, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком (сукупність вироків).

Згідно з положенням ст.71 КК остаточне покарання за сукупністю вироків, крім випадків, коли воно визначається шляхом поглинення одного покарання іншим, призначеним у максимальному розмірі, має бути більшим від покарання, призначеного за нове кримінальне правопорушення, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.

Натомість вказані вимоги закону України про кримінальну відповідальність судом першої інстанції не дотримано. З резолютивної частини вироку вбачається, що в супереч вказаних вище вимог Закону України про кримінальну відповідальність призначене судом покарання за сукупністю вироків є меншим, ніж невідбута частина покарання за вироком Соснівського районного суду м.Черкаси від 02.06.2025.

Позиції учасників судового провадження.

Після докладу суддею-доповідачем змісту вироку, доводів апеляційної скарги, були заслухані:

- прокурор, яка підтримала вимоги апеляційної скарги, пославшись на доводи, що в ній викладені;

- обвинувачений та його захисник, які заперечили проти апеляційної скарги, вважаючи вирок суду першої інстанції законним;

Мотиви суду.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи прокурора, обвинуваченого та його захисника, вивчивши матеріали провадження та дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи, колегія суддів приходить до таких висновків.

У відповідності до ч. 1 ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Стаття 370 КПК визначає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції не дотримано цих вимог закону.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 409, ст. 413 КПК підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, яке полягає у застосуванні закону, який не підлягає застосуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 420 КПК суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі, зокрема, необхідності застосування більш суворого покарання.

Окрім того, згідно з положеннями ч.1 ст.421 КПК обвинувальний вирок, ухвалений судом першої інстанції, може бути скасовано у зв`язку з необхідністю застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи суворіше покарання, скасувати неправильне звільнення обвинуваченого від відбування покарання, збільшити суми, які підлягають стягненню, або в інших випадках, коли це погіршує становище обвинуваченого, лише у разі, якщо з цих підстав апеляційну скаргу подали прокурор, потерпілий чи його представник.

Висновок суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення за обставин, установлених місцевим судом у порядку ст. 381 КПК, а також правильності кваліфікації його дій апеляційний суд не перевіряє, оскільки законності й обґрунтованості судового рішення в цій частині прокурор не оскаржує.

Апеляційний суд вважає правильними встановлені фактичні обставини судом першої інстанції, формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення. Так само прокурором не оскаржується вирок в частині призначення покарання за ч.3 ст.389 КК.

За таких обставин суд першої інстанції правильно визнав винуватим ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 389 КК та призначення покарання за цим законом України про кримінальну відповідальність.

У той же час, доводи прокурора щодо неправильного застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність, а також невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості, колегія суддів вважає обґрунтованими з огляду на таке.

Із матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_7 раніше судимий 02.06.2025 Соснівським районним судом м.Черкаси за ст.126-1 КК до покарання у виді пробаційного нагляду на строк 3 роки.

Суд першої інстанції правильно встановив, що ОСОБА_7 нове кримінальне правопорушення вчинив у період з 27.08.2025 до 14.01.2026, ухиляючись від відбування покарання у виді пробаційного нагляду, цебто у період відбування цього покарання, призначеного за попереднім вироком.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КК, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.

Зазначена вимога закону має імперативний характер і унеможливлює (за умови встановлення судом таких обставин) будь-який інший порядок та правила призначення остаточного покарання.

Разом з тим, аналіз конструкції норми, передбаченої ч. 1 ст. 71 КК, дозволяє дійти висновку, що для застосування закріплених у ній правил призначення покарання за сукупністю вироків законодавець визначив і відповідні спеціальні умови, що мають бути встановлені судом в їх нерозривній єдності:

- перша з яких стосується моменту вчинення кримінального правопорушення засудженим «після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання» за попереднім вироком;

- друга наявності невідбутої частини покарання (основного та/або додаткового) за попереднім вироком на момент, визначений у ч. 1 ст. 71 КК, момент призначення судом покарання за новим вироком (з огляду на те, що правило про приєднання невідбутої частини покарання адресоване саме суду, який постановлятиме новий вирок).

Невідбутою частиною покарання за попереднім вироком треба вважати невідбуту засудженим частину будь-якого основного покарання.

На необхідність точного визначення виду та розміру невідбутої частини основного та/або додаткового покарання за попереднім вироком при призначенні засудженому покарання за правилами ст. 71 КК указують і вимоги частини 4 цієї статті, згідно з якою остаточне покарання за сукупністю вироків, крім випадків, коли воно визначається шляхом поглинення одного покарання іншим, призначеним у максимальному розмірі, має бути більшим від покарання, призначеного за нове кримінальне правопорушення, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.

Водночас при складанні покарань за сукупністю кримінальних правопорушень та сукупністю вироків менш суворий вид покарання переводиться в більш суворий вид виходячи із співвідношення, визначеного положеннями ч.1 ст.72 КК.

Суд першої інстанції за ч.3 ст.389 КК призначив покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік, вид і розмір якого прокурором не оскаржується.

Також суд першої інстанції правильно остаточне покарання призначив за сукупністю вироків.

Разом з тим, застосувавши принцип часткового приєднання до цього покарання, невідбутої частини покарання за попереднім вироком, не дотримався положень ч.4 ст.71 КК. Призначивши остаточне покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки 6 місяців, суд не встановив, що ОСОБА_7 відбув за попереднім вироком, з урахуванням положень п.5 ч.1 ст.72 КК, 1 рік 6 місяців пробаційного нагляду.

Таким чином, слід констатувати, що суд першої інстанції не дотримався вищезазначених вимог закону, оскільки за сукупності вироків призначив ОСОБА_7 покарання, яке є меншим, ніж невідбута частина покарання за вироком Соснівського районного суду м.Черкаси від 02.06.2025.

З урахуванням наведеного, доводи апеляційної скарги прокурора в частині неправильного застосування судом положень ст.71 КК при призначенні покарання ОСОБА_7 заслуговують на увагу, тому вирок суду першої інстанції, на підставі п. 4 ч. 1 ст. 409, п. 2 ч. 1 ст. 413 КПК, в частині призначеного обвинуваченому покарання підлягає скасуванню, з постановленням за правилами ст. 420 КПК апеляційним судом у цій частині нового вироку.

Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 409, 413, 420, п. 15 ст. 615 КПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА

Апеляційну скаргу прокурора Черкаської окружної прокуратури ОСОБА_9 задовольнити.

Вирок Соснівського районного суду м.Черкаси від 02 лютого 2026 року скасувати в частині призначеного покарання.

Ухвалити в цій частині новий вирок, яким ОСОБА_7 за ч.3 ст.389 КК призначити покарання у виді 1 року обмеження волі.

На підставі ч.1 ст.71 КК, за сукупністю вироків, до покарання призначеного за цим вироком частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Соснівського районного суду м.Черкаси від 02 червня 2025 року, з урахуванням положень п.5 ч.1 ст.72 КК, остаточно призначити покарання у виді 3 роки 1 місяць обмеження волі.

В іншій частині вирок залишити без змін.

Вирок апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржений шляхом подачі касаційних скарг безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення вироку судом апеляційної інстанції, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії вироку.

Головуючий ОСОБА_2

Судді: ОСОБА_4

ОСОБА_3