Рішення від 28 червня 2026 р. у справі №759/12971/26 — Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/12971/26

пр. № 2/759/10505/26

29 червня 2026 року Святошинський районний суд м. Києва у складі головуючого судді Ключника А.С. за участю секретаря судового засідання Валинкевич В.А., представника позивача - адвоката Чугай В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі судових засідань цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Святошинський відділ державної виконавчої служби у м. Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Звєрькова Наталія Володимирівна, про звільнення майна з-під арешту,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2026 року позивач звернувся до Святошинського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Святошинський відділ державної виконавчої служби у м. Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Звєрькова Наталія Володимирівна, про звільнення майна з-під арешту.

Позов обґрунтовано тим, що позивач - ОСОБА_1 є єдиною спадкоємицею за заповітом усього майна ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , виданим Київським відділом державної реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 08 травня 2025 року, актовий запис № 7395.

Інших спадкоємців за законом або заповітом немає.

Приватним нотаріусом Звєрьковою Н.В. відкрита (зареєстрована) спадкова справа № 74048082 (номер у нотаріуса 26/2025) після смерті ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 .

У зв`язку з цим ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Звєрькової Н.В. для видачі свідоцтва про право на спадщину.

Однак, 11.12.2025 року приватний нотаріус відмовила у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 у зв`язку з виявленням відомостей з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна про арешт (реєстраційний номер обтяження: 49297 від 02.07.2004 року).

З метою встановлення правових підстав накладення арешту на майно спадкодавця ОСОБА_3 - квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та визначення поточного статусу виконавчого провадження, у межах якого накладено такий арешт, представником Позивача було направлено адвокатський запит до Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.

З листа Відділу ДВС від 09.01.2026 № 2195 вбачається, що виконавче провадження, по виконанню постанови № 149/24 від 29.06.2004 на виконанні у Відділі не перебуває, та зареєстрованим не значиться.

Отримана відповідь Святошинського відділу ДВС у м. Києві підтвердила, що матеріали вказаного виконавчого провадження відсутні на виконанні, а їх паперові носії знищено у зв`язку із закінченням 3-річного строку зберігання, що унеможливлює зняття арешту органом ДВС самостійно.

Так, постанова про арешт майна ОСОБА_3 була винесена в межах виконавчого провадження по виконанню виконавчого листа АЕ-2, виданого 02.12.2002 Тульчинським районним судом Вінницьої області про стягнення з ОСОБА_3 аліментів на користь ОСОБА_4 . Тобто арешт накладався для забезпечення виплат на користь стягувача ( ОСОБА_4 ).

З метою з`ясування інформації про стан виконавчого провадження щодо виконання виконавчого листа АЕ-2, виданого 02.12.2002 Тульчинським районним судом Вінницької області про стягнення з ОСОБА_3 аліментів на користь ОСОБА_4 , було направлено адвокатський запит до Святошинського ВДВС із проханням також надати копію постанови про закінчення виконавчого провадження, архівну довідку про закінчення виконавчого провадження та відсутність невиконаних виконавчих проваджень щодо боржника ОСОБА_3 .

У відповідь на адвокатський запит Святошинський ВДВС повідомив: «виконавче провадження, в якому накладено арешт постановою № 149/24 від 29.06.2004 накладений відділом державної виконавчої служби у Святошинському районі м. Києва знищено за терміном зберігання. Роз`яснено, що враховуючи відсутність у відділу підстав та технічної можливості для припинення обтяження майна ОСОБА_3 , на підставі постанови 149/24 від 29.06.2004 відділом державної виконавчої служби у Святошинському районі м. Києва (реєстраційний номер обтяження 49297), дане питання може бути вирішено заінтересованою особою в судовому порядку».

На даний час виконавче провадження знищене, аліментні зобов`язання ОСОБА_3 перед ОСОБА_4 припинилися, відтак арешт майна втратив свою функцію забезпечення і став суто технічною перешкодою.

Таким чином, за відсутності відкритого виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувана (як особи, в інтересах якої накладався арешт), наявність протягом тривалого часу (24 роки) нескасованого арешту на нерухоме майно, що належало ОСОБА_3 і яке належить ОСОБА_1 як спадкоємиці з часу відкриття спадщини, порушує її права як єдиного спадкоємця, і є невиправданим втручанням у право на мирне володіння спадковим майном, оскільки наявність обтяження (арешту) квартири перешкоджає Позивачу в оформленні спадщини, що відкрилась після смерті ОСОБА_3 , а саме унеможливлює отримання свідоцтва про право на спадщину. У зв`язку цим Позивач позбавлена можливості в повному обсязі користуватися та розпоряджатися спадковим майном на власний розсуд, що стало підставою звернення до суду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.05.2026 року визначено головуючого суддю Ключника А.С. (а.с. 46).

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 20.05.2026 відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Ухвалою суду відповідачу надано встановлений законом строк для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, надано строк для направлення відзиву на позовну заяву (а.с. 49).

Відповідач відзиву на позовну заяву не надіслав.

У судовому засіданні представник позивача - адвокат Чугай В.В. підтримав позовні вимоги у повному обсязі з підстав викладених у позовній заяві.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Представники третіх осіб, у судове засідання не з`явились, про причини неявки суд не повідомили.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що позивач - ОСОБА_1 є єдиною спадкоємицею за заповітом усього майна ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , виданим Київським відділом державної реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 08 травня 2025 року, актовий запис № 7395.

Інших спадкоємців за законом або заповітом немає.

Приватним нотаріусом Звєрьковою Н.В. відкрита (зареєстрована) спадкова справа № 74048082 (номер у нотаріуса 26/2025) після смерті ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 .

У зв`язку з цим ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Звєрькової Н.В. для видачі свідоцтва про право на спадщину.

Однак, 11.12.2025 року приватний нотаріус відмовила у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 у зв`язку з виявленням відомостей з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна про арешт (реєстраційний номер обтяження: 49297 від 02.07.2004 року).

Так, постанова про арешт майна ОСОБА_3 була винесена в межах виконавчого провадження по виконанню виконавчого листа АЕ-2, виданого 02.12.2002 Тульчинським районним судом Вінницьої області про стягнення з ОСОБА_3 аліментів на користь ОСОБА_4 . Тобто арешт накладався для забезпечення виплат на користь стягувача ( ОСОБА_4 ).

З метою з`ясування інформації про стан виконавчого провадження щодо виконання виконавчого листа АЕ-2, виданого 02.12.2002 Тульчинським районним судом Вінницької області про стягнення з ОСОБА_3 аліментів на користь ОСОБА_4 , було направлено адвокатський запит до Святошинського ВДВС із проханням також надати копію постанови про закінчення виконавчого провадження, архівну довідку про закінчення виконавчого провадження та відсутність невиконаних виконавчих проваджень щодо боржника ОСОБА_3 .

У відповідь на адвокатський запит Святошинський ВДВС повідомив: «виконавче провадження, в якому накладено арешт постановою № 149/24 від 29.06.2004 накладений відділом державної виконавчої служби у Святошинському районі м. Києва знищено за терміном зберігання. Роз`яснено, що враховуючи відсутність у відділу підстав та технічної можливості для припинення обтяження майна ОСОБА_3 , на підставі постанови 149/24 від 29.06.2004 відділом державної виконавчої служби у Святошинському районі м. Києва (реєстраційний номер обтяження 49297), дане питання може бути вирішено заінтересованою особою в судовому порядку».

На даний час виконавче провадження знищене, аліментні зобов`язання ОСОБА_3 перед ОСОБА_4 припинилися, відтак арешт майна втратив свою функцію забезпечення і став суто технічною перешкодою.

Згідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення справи з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частинами першою, третьою статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Положеннями статті 41 Конституції України, статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

За змістом ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

У відповідності до ч.ч. 1, 3 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Частиною 1 ст. 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за отриманням свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.

Підпунктами 4.15. та 4.18. п. 4 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністра юстиції України за №296/5 від 22.02.2012, передбачено, що видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, проводиться нотаріусом після подання правовстановлюючих документів щодо належності цього майна спадкодавцеві та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна. Якщо на спадкове майно накладено арешт судовим чи слідчими органами, видача свідоцтва про право на спадщину затримується до зняття арешту.

Вимоги позивачів, що ґрунтуються на їх праві власності на арештоване майно, розглядаються за правилами, установленими для розгляду позовів про звільнення майна з-під арешту. Така позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 15 травня 2013 року № 6-26цс13.

Згідно ч. 4 ст. 59 Закону, підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону.

У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду (ч.5 ст. 59 Закону).

Відповідно до пункту 3 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» визначено, що застосовуючи положення статті 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов`язані із позбавленням права володіння, суд має виходити із того, що відповідно до положень статей 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі №643/3614/17 (провадження № 14-479цс19) вказано, що вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 661/624/16-ц (провадження № 14-618цс18) викладено висновки про те, що у разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, має право звернутися до суду з позовом як про визнання права власності на майно, на яке накладено арешт, та зняття з нього арешту, так і з позовом лише про зняття з такого майна арешту, якщо підтверджено приналежність арештованого майна на праві власності позивачу та відсутність оспорювання або невизнання такого права.

Подібні правові висновки наведено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 30 травня 2018 року у справі № 640/7794/16-ц, від 22 серпня 2018 року у справі № 658/715/16-ц, а в постановах Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 922/1334/17, від 02.10.2018 у справі № 916/3108/17, від 05.03.2019 у справі № 903/206/18, від 30.09.2019 у справі № 908/1532/18, від 04.10.2023 року у справі № 337/2402/22 (провадження № 61-7442св23, від 06.02.2023 року у справі № 463/2924/22 (провадження № 61-11005св22), від 30.11.2023 року у справі № 459/2046/20 (провадження № 61- 18675св21), від 14.02.2024 року у справі № 754/11116/22 (провадження № 61-14490св23).

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами ст. ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно до наявних в матеріалах справи доказів, судом встановлено, що накладений арешт на нерухоме майно існує формально та унеможливлює вільне володіння, користування та розпорядження позивачем своїм майном.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позивач довів ті обставини, на які посилався, як на підставу своїх позовних вимог, у зв`язку з чим наявні підстави для задоволення позову.

На підставі викладеного, керуючись ст. 15, 317, 319, 321, 391, 1216-1218 ЦК України, ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 89, 133, 141, 263-265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Святошинський відділ державної виконавчої служби у м. Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Звєрькова Наталія Володимирівна, про звільнення майна з-під арешту - задовольнити.

Скасувати арешт нерухомого майна, що належало померлому ОСОБА_3 , накладений на все майно, а саме частину квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі постанови Відділу державної виконавчої служби у Святошинському районі м. Києва №149/24 від 29.06.2004, реєстраційний номер обтяження: 49297 та вилучити відповідний запис про обтяження із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів.

Повний текст рішення складено 29.06.2026 року.

Суддя Ключник А.С.