Рішення від 28 червня 2026 р. у справі №343/876/26 — Долинський районний суд Івано-Франківської області

Справа №: 343/876/26

Провадження №: 2/343/755/26

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

I М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 червня 2026 року м. Долина

Долинський районний суд Iвано - Франкiвської областi в складi:

головуючого судді – Андрусіва І.М.,

з участю: секретаря судового засідання - Семків В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі Долинського районного суду Івано - Франківської області, в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу № 343/876/26, за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи підприємця ОСОБА_2 , про стягнення невиплаченої компенсації за невикористані відпустки та середнього заробітку за час затримки розрахунку,

ВСТАНОВИВ:

І. Стислий виклад позиції сторін:

позивачка ОСОБА_1 , в інтересах якої діє її представник - адвокат Комарницький Е.Г., звернулася до суду із позовом (а.с. 1-4), до відповідачки ФОП ОСОБА_2 , в якому просить стягнути із відповідачки на її користь:

- 37 313,52 грн компенсації за невикористані відпустки;

- 46 932,60 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку;

- понесені судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог послалась на те, що з липня 2017 року до червня 2024 року вона працювала у відповідачки ФОП ОСОБА_2 . Після звільнення, остання не виплатила належних їй всіх сум, зокрема, за невикористані відпустки, в розмірі 37 313,52 грн. Окрім цього, оскільки відповідачкою, з її вини, не було виплачено всіх належних їй сум, просить стягнути на її користь 46 932,60 грн середнього заробітку за час затримки (період з 01.07.2024 до 31.12.2024).

У судове засідання позивачка ОСОБА_1 та її представник - адвокат Комарницький Е.Г. не з`явилися. Останній подав клопотання (а.с. 27), про розгляд справи без їх участі.

Відповідачка ФОП ОСОБА_2 у судове засідання повторно не з`явилась, хоча про місце, дату і час проведення таких була повідомленою належним чином (а.с. 25, 26, 32, 34).

ІІ. Заяви та клопотання сторін, процесуальні дії у справі:

24 квітня 2026 року ухвалою суду позовну заяву було залишено без руху та надано позивачці строк для усунення недоліків такої.

Представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Комарницький Е.Г. 01.05.2026 подав заяву на виконання ухвали суду про залишення позовної заяви без руху.

05 травня 2026 року ухвалою суду відкрито провадження у даній справі та призначено судове засідання для розгляду справи по суті в порядку спрощеного позовного провадження.

Представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Комарницький Е.Г. 04.06.2026 подав клопотання про розгляд справи без їхньої участі.

Враховуючи те, що відповідачка ФОП ОСОБА_2 хоча і була повідомленою у встановленому законом порядку про місце, дату і час розгляду справи, проте у судове засідання повторно не з`явилася, причин неявки не повідомила, відзиву на позов не подавала, сторона позивачки щодо ухвалення заочного рішення заперечень не заявляла, ухвалою суду від 29.06.2026 постановлено провести заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Оскільки учасники справи у судове засідання не з`явились, у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

З урахуванням того, що розгляд справи відбувся за відсутності учасників справи, датою ухвалення рішення у справі є дата складання повного судового рішення, що відповідає вимогам ч. 5 ст. 268 ЦПК України.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин:

матеріалами справи встановлено, що позивачка ОСОБА_1 з липня 2017 року до 30 червня 2024 року працювала у відповідачки – фізичної особи підприємця ОСОБА_2 , що підтверджується копією довідки форми ОК-5 (а.с. 7-9).

Із проведених стороною позивачки розрахунків, встановлено, що відповідачкою ФОП ОСОБА_2 при звільненні не було виплачено позивачці ОСОБА_1 в день звільнення 37 313,52 грн – компенсації за невикористані відпустки, у зв`язку із чим, користуючись своїм правом, позивачка просить стягнути з відповідачки також і 46 932,60 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку, за період з 01.07.2024 до 31.12.2024.

Спірні правовідносини між сторонами виникли у зв`язку із не виплатою позивачці в день звільнення всіх сум, що належали їй від відповідачки, що є порушенням її законних прав та інтересів.

ІV. Оцінка суду:

суд, вивчивши зміст позовної заяви, дослідивши та оцінивши наявні в справі докази в їх сукупності, надані позивачкою на обґрунтування позовних вимог, з`ясувавши таким чином фактичні обставини справи, вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Саме суди є останньою правовою інстанцією в державі, в якій кожен громадянин за необхідності шукає захисту своїх прав, свобод та інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ст. 4 ЦПК України).

Стосовно позовних вимог в частині стягнення з відповідачки на користь позивачки всіх сум, що належали їй в день звільнення, суд зазначає таке.

Відповідно до вимог ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно з ч. 1 ст. 3 КЗпП України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої незалежності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Вимогами ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Відповідно до ст. 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена як правило у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно зі ст. 15 Закону України «Про оплату праці», форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною, галузевими (міжгалузевими) і територіальними угодами. У разі, коли колективний договір на підприємстві не укладено, роботодавець зобов`язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво органом.

Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються з урахуванням вимог, передбачених частиною першою цієї статті.

Оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Вказана норма кореспондує ст. 24 Закону України «Про оплату праці».

Суд встановив, що позивачка ОСОБА_1 працювала у відповідачки ФОП ОСОБА_2 та 30.06.2024 була звільнена.

Роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (ст. 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника (ч. 1 ст. 47 КЗпП України).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

В день звільнення позивачці ОСОБА_1 не було виплачено всі суми, що належали їй від відповідачки (компенсація за невикористані відпустки).

Так, розмір вказаних вище сум становить 37 313,52 грн (з врахуванням податків і зборів).

Вирішуючи спірні правовідносини, суд вважає доведеним наявність у відповідачки ФОП ОСОБА_2 перед позивачкою ОСОБА_1 заборгованості по компенсації за невикористані відпустки в розмірі 37 313,52 грн., а тому позовні вимоги в цій частині слід задовольнити.

Стосовно позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час затримки, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Частиною 1 статті 47 Кодексу законів про працю України визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно із ч. 1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення.

За змістом ст. 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Таким чином, всі суми, належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Водночас, згідно із ч. 1 ст. 27 Закону України «Про оплату праці», порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівником, це слід робити відповідно до Порядку обчислення заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995.

Згідно із абз. 4 п. 2 Порядку обчислення заробітної плати, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до п. 8 даного Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», зазначено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Оскільки стороною позивачки правильно проведено розрахунок середнього заробітку за час затримки, суд самостійно не здійснює перерахунок такого.

Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 46 932,60 грн.

При цьому, у п. 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.12.2021, справа № 9901/407/19, зазначено, що системний аналіз п. 3 Порядку № 100 та п. 164.6 ст. 164 ПК України дає підстави для висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як заборгованість із заробітної плати та/або середній заробіток за час вимушеного прогулу, обчислюється без віднімання сум податків і зборів. Податки і збори із присудженої за рішенням суду суми заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із цієї суми при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума зменшується на суму податків і зборів.

Таким чином, з відповідачки ФОП ОСОБА_2 на користь позивачки ОСОБА_1 слід стягнути: 37 313,52 грн компенсації за невикористані відпустки; 46 932,60 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку, з утриманням із цих сум установлених законодавством України податків і зборів.

V. Розподіл судових витрат між сторонами:

питання судових витрат суд вирішує за правилами ст. 141 ЦПК України, при цьому враховує, що до судових витрат, які позивачка понесла у зв`язку з розглядом справи, остання відносить оплату судового збору за позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку у розмірі 1 064,96 грн., що підтверджується відповідною квитанцією (а.с. 21).

Оскільки суд дійшов висновку про задоволення позову, тому, згідно із ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір у розмірі 1 064,96 грн необхідно стягнути з відповідачки на користь позивачки.

Також, беручи до уваги те, що, згідно з положеннями ст. 141 ЦПК України, Закону України «Про судовий збір», позивачка була звільнена від сплати судового збору за пред`явлення позову в частині позовних вимог про стягнення компенсації за невикористані відпустки, судовий збір в розмірі 1 064,96 грн слід стягнути з відповідачки на користь держави.

На підставі викладеного, ст. 43, 55 Конституції України, ст. 3, 21, 94, 95, 115-117, 141, 233 КЗпП України, ст. 15, 24 Закону України «Про оплату праці», керуючись ст. 141, 258, 259, 263, 265, 268, 279, 280-282, 289, 354, 355 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

позов ОСОБА_1 до фізичної особи підприємця ОСОБА_2 , про стягнення невиплаченої компенсації за невикористані відпустки та середнього заробітку за час затримки розрахунку задовольнити.

Стягнути із фізичної особи підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 :

- 37 313 (тридцять сім тисяч триста тринадцять) гривень 52 копійки компенсації за невикористані відпустки;

- 46 932 (сорок шість тисяч дев`ятсот тридцять дві) гривні 60 копійок середнього заробітку за час затримки розрахунку;

- 1 064 (одну тисячу шістдесят чотири) гривні 96 копійок понесених судових витрат.

Стягнути із фізичної особи підприємця ОСОБА_2 на користь держави 1 064 (одну тисячу шістдесят чотири) гривні 96 копійок судового збору.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуто Долинським районним судом Івано - Франківської області за письмовою заявою відповідачки, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складення безпосередньо до Івано – Франківського апеляційного суду.

Позивачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителька АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .

Відповідач: фізична особа підприємець ОСОБА_2 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Повне рішення суду складено 29.06.2026.

Суддя: І.М.Андрусів