Рішення від 17 червня 2026 р. у справі №192/2315/25 — Солонянський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 192/2315/25

Провадження № 2/192/442/26

РІШЕННЯ

Іменем України

18 червня 2026 року Солонянський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді Щербини Н.О.,

за участю секретаря судового засідання - Чернишкіної А. В.,

позивача - ОСОБА_1 в режимі відеоконференції,

представника позивача - адвоката Іванова В. О. в режимі відеоконференції,

представника третьої особи - Котенко І. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в с-щі Солоне Дніпровського (Солонянського) району Дніпропетровської області в порядку загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: виконавчого комітету Покровської районної в місті ради (Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг), як органу опіки і піклування та виконавчого комітету Солонянської селищної ради, як органу опіки і піклування про позбавлення батьківських прав,

В С Т А Н О В И В:

01 вересня 2025 року адвокат Іванов В. О. в інтересах позивача звернувся до суду з позовом до відповідача про позбавлення батьківських прав відносно малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьком якого він є.

На обґрунтування позовних вимог посилається на те, що відповідач бачив дитину декілька разів до настання 5 місячного віку, а потім зник з його життя. На час подання позову дитина проживає разом з матір`ю та рішенням виконавчого комітету Покровської районної в місті Кривий Ріг ради від 21 грудня 2022 року місце проживання дитини визначено разом з матір`ю, а 30 липня 2024 року відповідач написав заяву, згідно якої він не заперечує проти позбавлення його батьківських прав, яка була посвідчена нотаріально. В заяві також вказано, що відповідач свідомо не виконує свої батьківські обов`язки, не спілкується з дитиною через відсутність наміру та бажання. Також вказаною заявою надав згоду на усиновлення дитини чоловіком позивачки.

У позові вказано, що до дитячого садочка, який відвідує дитина, відповідач жодного разу не навідався, з вихователями не спілкувався. Тому позивач вважає, що наявні підстави для позбавлення відповідача батьківських прав.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні 18 червня 2026 року позов підтримала та пояснила, що після народження дитини до досягнення нею 5 місячного віку відповідач підтримував стосунки з нею та спільним сином - ОСОБА_4 . Після цього відповідач став жити разом з іншою жінкою та висловлював погрози про те, що може забрати спільного сина до себе. Тому позивач була вимушена вирішити питання про місце проживання дитини разом з нею шляхом отримання рішення органу опіки та піклування, який вирішив, що дитина повинна проживати саме з матір`ю. Після прийняття такого рішення в грудні 2022 року відповідач зник з життя дитини. З лютого 2026 року позивач разом з дитиною проживає в м. Черкаси через негативну безпекову ситуацію в м. Кривий Ріг. Спілкування з відповідачем не підтримує, отримує регулярно аліменти на утримання дитини. За час проживання в м. Черкаси відповідач жодного разу не відвідував сина, не заважаючи на те, що проходить службу неподалік. Тому позивач вважає, що відповідач свідомо ухиляється від виконання батьківських обов`язків, а доля сина йому не цікава, про що також свідчить нотаріально посвідчена заява від його імені.

Представник позивача - адвокат Іванов В. О. вважав, що факт умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків є доведеним, про що суду надано відповідний висновок органу опіки та піклування, який є обов`язковим для суду.

Відповідач - ОСОБА_2 до суду не з`явився, а про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Згідно довідки ІНФОРМАЦІЯ_2 від 31 жовтня 2025 року № 1/5304 відповідач з 03 квітня 2024 року проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 (а.с.89, т.1). Заявою від 18 лютого 2026 року відповідач просив розглянути справу без його участі, а позовну заяву просив задовольнити (а.с.218-219, т.1).

Представник виконавчого комітету Солонянської селищної ради, як органу опіки і піклування - Котенко І. В. заперечувала проти задоволення позову, оскільки вважала, що надані докази є недостатніми для висновку, що відповідач умисно ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків. Наданий суду висновок органу опіки і піклування за місцем проживання дитини про доцільність позбавлення батьківських прав не є обов`язковим для суду, а носить лише рекомендаційний характер. Просила відмовити в задоволенні позову.

Представник виконавчого комітету Покровської районної в місті ради (Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг), як органу опіки і піклування до суду не з`явився.

Думка малолітнього ОСОБА_3 не була заслухана судом у зв`язку з тим, що на час розгляду справи дитина досягла лише повних 5 років. Тому з огляду на його малолітній вік суд визнав недоцільним викликати дитину до суду, що узгоджується з висновками, викладеними у постанові ВС від 13 липня 2022 року у справі № 705/3040/18 (провадження № 61-19878св21).

Суд, заслухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши надані докази, приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Положеннями ч.1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, а ч. 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до положень ст.ст. 12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, а кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Правовідносини, що склалися між сторонами врегульовані нормами Цивільного Кодексу України, Сімейного Кодексу України, Законом України «Про охорону дитинства», а також міжнародно-правовими актами та договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ст.150 СК України батьки зобов`язанні виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати до самостійного життя. Згідно положень ч.2 ст.157, ст.180-182 цього Кодексу той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні та утриманні.

Статтею 165 цього Кодексу передбачено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

У судовому засіданні було встановлено, що відповідач ОСОБА_2 є батьком малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження дитини (а.с.9, т.1).

Шлюб між батьками дитини було розірвано 18 листопада 2020 року, що підтверджується копією свідоцтва про розірвання шлюбу (а.с.8, т.1), тобто ще до народження дитини.

Згідно копії судового наказу від 24 листопада 2021 року з відповідача стягуються аліменти на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/4 всіх видів його доходу (а.с.5, т.1). Докази про існування заборгованості зі сплати аліментів суду не надані, а позивач підтвердила що така заборгованість відсутня, оскільки вона регулярно отримує аліменти.

Судом встановлено, що рішенням Покровської районної у місті Кривий Ріг ради від 21 грудня 2022 року № 475 «Про визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з матір`ю ОСОБА_5 » визначено місце проживання дитини разом з матір`ю за наступною адресою: АДРЕСА_1 (а. с.11, т.1).

Позивач змінила своє прізвище з « ОСОБА_6 » на « ОСОБА_7 » у зв`язку з реєстрацією шлюбу, що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію шлюбу (а.с.7, т.1).

Згідно психолого-педагогічної характеристики на дитину від 30 липня 2025 року № 29, яка надана директором ясла-садка № 232 міста Кривого Рогу, батько дитини - ОСОБА_2 з вихователями не спілкується, жодного разу у садку не був. Дитина відвідує садочок з 03 червня 2024 року (а.с.12, т.1).

Суд вважає, що оскільки згідно довідки ІНФОРМАЦІЯ_2 від 31 жовтня 2025 року № 1/5304 відповідач з 03 квітня 2024 року проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 (а.с.89,т.1), тому вказана обставина можливо заважала йому відвідувати ясла-садок, які дитина стала відвідувати з червня 2024 року, тобто вже після того, яка відповідач почав проходити військову службу.

У ч.ч. 5,6 ст. 19 Сімейного кодексу України вказано, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню й оцінці судом на основі всіх наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку (постанови ВС від 26 липня 2021 року у справі № 638/15336/18, провадження № 61-13690св20; від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, провадження № 61-1544св21; від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, провадження № 61-10115св23; від 15 листопада 2023 року у справі № 932/2483/21, провадження № 61-5203св23).

За положенням ч. 6 ст. 19 Сімейного кодексу України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Судом встановлено, що згідно Висновку органу опіки та піклування, складеного виконавчим комітетом Покровської районної в місті ради (Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг), як органом опіки і піклування за місцем проживання дитини від 25 грудня 2025 року № 1175, відповідач надіслав органу опіки та піклування електронний лист, в якому вказав, що згоден на його позбавлення батьківських прав, оскільки з дитиною він фактично не зустрічається, участі у вихованні не приймає, аліменти сплачує вчасно та в повному обсязі. Такі ж пояснення відповідач надав представнику органу опіки та піклування в телефонній розмові та в нотаріально посвідченій заяві (а.с.162-163, т.1). Тому у Висновку вказано, що відповідача доцільно позбавити батьківських прав.

Судом досліджено надану до позову нотаріально посвідчену заяву ОСОБА_2 від 30 липня 2024 року (а.с.17, т.1) на яку є посилання у висновку органу опіки та піклування, та на яку посилалися позивач і її представник, як на підставу для позбавлення батьківських прав.

Суд не погоджується з таким Висновком органу опіки та піклування та вважає, що він складений не у відповідності до вимог ст. 19 Сімейного кодексу України, оскільки фактично висновок ґрунтується лише на нотаріально посвідченій заяві ОСОБА_2 та телефонній розмові з ним. Дані про те, що орган опіки та піклування отримав відомості про наявність підстав для висновку про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи - відсутні. Отже вказаний Висновок належно не обґрунтований, зроблений без наведення достатніх доказів, які б підтверджували ухилення відповідача від здійснення батьківських обов`язків, не містить даних, які об`єктивно характеризують відповідача як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов`язків, а тому не є правовою підставою для застосування крайнього заходу - позбавлення батьківських прав.

Суд не погоджується з позицією представника позивача - адвоката Іванова В. О., який посилався на обов`язковість для суду такого Висновку, оскільки ВС у справі № 561/474/24 (61-13691св24) від 26 грудня 2024 року вказав про те, що висновок органну опіки та піклування носить саме рекомендаційний характер, а суд при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, які викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).

Також суд зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 155 Сімейного кодексу України, відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.

Тому суд не приймає в якості доказів ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків вказану нотаріально посвідчену заяву, оскільки остання є неправозгідною та суперечить моральним засадам суспільства.

Позивач в судовому засіданні підтвердила суду, що відповідач не має заборгованості по сплаті аліментів, а тому суд приходить до висновку, що відповідач належним чином виконує свій обов`язок щодо утримання дитини. Докази про існування заборгованості суду не надані, як не надані і докази і про звернення з позовом до відповідача щодо стягнення додаткових витрат на дитину.

Подання відповідачем заяви від 18 лютого 2026 року, в якій він просив задовольнити позовні вимоги, суд оцінює критично, оскільки інші матеріали справи не дають суду підстави для висновку про те, що відповідач умисно ухиляється від виконання батьківських обов`язків.

Крім довідки з ясла-садка та Висновку органу опіки та піклування позивачем та її представником не подано жодного іншого допустимого доказу на підтвердження факту умисного невиконання відповідачем батьківських обов`язків.

Навпаки, з дослідженого судом рішення Покровської районної у місті Кривий Ріг ради від 21 грудня 2022 року № 475 «Про визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з матір`ю ОСОБА_5 » встановлено, що місце проживання дитини визначено разом з матір`ю за наступною адресою: АДРЕСА_1 (а. с.11, т.1).

Позивач в судовому засіданні пояснила, що підставою для звернення до органу опіки та піклування були саме погрози з боку батька дитини - відповідача по справі, про те, що він має намір забрати дитину до себе.

Таким чином суд вважає, що відповідач в 2022 році висловлював свою активну позицію щодо бажання батька про проживання сина разом з ним. Докази щодо протилежного суду не надані. Отже вказане свідчить про те, що відповідач мав бажання проживати разом зі спільною дитиною сторін та не може свідчити про ухилення від виконання батьківських обов`язків.

Також судом встановлено, що в лютому 2026 року позивач змінила своє місце проживання та місце проживання спільної дитини сторін - ОСОБА_3 . Проте докази про те, що батько дитини був повідомлений про те, де на даний час мешкає його син - в матеріалах справи відсутні, а відповідач є військовослужбовцем з квітня 2024 року. Отже вказана обставина можливо перешкоджає йому регулярно бачитися з дитиною, і не може бути визнана судом підставою для висновку про те, що така бездіяльність відповідача щодо відсутності спілкування з дитиною вчиняється ним свідомо.

Суд зазначає, що ст. 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Стаття 9 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до ч. ч.1, 2 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про охорону дитинства», батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 164 Сімейного кодексу України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Отже, тлумачення наведених положень ст. 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Суд зазначає, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом. Суд може у виняткових випадках за доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків.

Такий правовий висновок неодноразово викладений ВС у постановах, зокрема від 07 лютого 2024 року в справі № 455/307/22, провадження № 61-16965св23; від 20 березня 2024 року в справі № 204/2097/22, провадження № 61-951св24; від 24 жовтня 2024 року у справі № 199/3287/23, провадження № 61-8177св24.

Разом з тим, суд під час розгляду цієї справи не встановив в чому саме полягає винність поведінки відповідача щодо виконання ним своїх батьківських обов`язків на підставі наданих доказів. Тому, оскільки судом не було встановлено та доведено таку винну поведінку, тому підстави навіть для попередження відповідача змінити своє ставлення до дитини - відсутні.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови ВС від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22, провадження № 61-14340св23; від 28 лютого 2024 року у справі № 303/4697/22, провадження № 61-16164св23; від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23, провадження № 61-9216св24).

Необґрунтоване (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини (постанова ВС від 23 жовтня 2024 року в справі № 464/2040/23, провадження № 61-9216св24).

Отже, судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав.

Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (ст. 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному і міжнародному рівнях від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини (постанова ВС від 04 грудня 2024 року у справі № 133/747/23, провадження № 61-9650св24).

Тому, виходячи з пріоритету якнайкращих інтересів дитини, суд вважає, що надані позивачем та його представником докази, які були оцінені судом в сукупності, не свідчать про наявність достатніх правових підстав для висновку про необхідність задоволення позову, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, а достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька як особи, яка становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку - суду не надані.

На підставі викладеного, суд оцінивши надані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, з точки зору їх достатності і взаємного зв`язку у їх сукупності вважає, що правові підстави для задоволення позову - відсутні.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з відмовою в задоволенні позову відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, судові витрати по справі слід покласти на позивача.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 133, 141, 142, 247, 258,259, 263-265, 273 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Відмовити задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП - НОМЕР_3 ), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: виконавчого комітету Покровської районної в місті ради (Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг), як органу опіки і піклування та виконавчого комітету Солонянської селищної ради, як органу опіки і піклування про позбавлення батьківських прав.

Судові витрати по справі покласти на позивача.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складене 29 червня 2026 року.

Суддя Н. О. Щербина