Рішення від 25 червня 2026 р. у справі №377/669/26 — Славутицький міський суд Київської області

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

Справа №377/669/26

Провадження №2-а/377/10/26

26 червня 2026 року Славутицький міський суд Київської області у складі головуючої - судді Бабич Н.С., за участю секретаря судового засідання Присяжного В.В., розглянув у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Славутичі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Моісеєнко Олена Миколаївна, до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправною та скасування постанови № 17/2 від 26.02.2026 у справі про адміністративне правопорушення,

У С Т А Н О В И В:

08 червня 2026 року ОСОБА_1 , від імені якого діє представник-адвокат Моісеєнко О.М., через систему «Електронний суд» звернувся до суду з вказаним позовом, просив визнати протиправною та скасувати постанову №17/2 від 26.02.2026 у справі про адміністративне правопорушення, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 полковником ОСОБА_2 , якою ОСОБА_1 , притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 210-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 25 500 гривень, та закрити провадження у справі.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 26 лютого 2026 року начальник ІНФОРМАЦІЯ_1 полковник ОСОБА_2 виніс постанову №17/2, якою ОСОБА_1 визнав винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210-1 КУпАП, та наклав адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 25 500 грн. Позивачу не вручено копію постанови у день її винесення, фактично постанову отримано 28.05.2026 засобами електронної пошти як вкладення до електронного листа на адвокатський запит №8 від 22.05.2026 представника позивача. Позивач не погоджується з вказаною постановою №17/2 від 26.02.2026, оскільки вважає її протиправною, необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню.

Позивач зазначає, що постанова винесена без належного встановлення фактичних обставин справи, достатнього доказового підтвердження події та складу адміністративного правопорушення, а також без дотримання процесуальних гарантій особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Відповідач мав довести конкретний факт належного направлення або виклику позивача на ВЛК, визначення конкретної дати, часу та місця проходження ВЛК, належного доведення цих відомостей до позивача, а також факт його безпідставної неявки або відмови від проходження ВЛК. Формальне зазначення в протоколі загального висновку про не проходження ВЛК без конкретизації дати, часу, місця, способу виклику, реквізитів повістки або направлення, доказів вручення та обставин нібито відмови не відповідає вимогам статті 256 КУпАП.

Вказує, що застосування процедури, передбаченої статтею 279-9 КУпАП можливе лише за наявності відповідної заяви особи, яка є процесуальною підставою для розгляду справи без участі особи та для висновку про те, що особа не оспорює допущене порушення. Проте серед наданих матеріалів відсутня заява ОСОБА_1 про те, що він визнає порушення, не оспорює його та погоджується на притягнення до адміністративної відповідальності за його відсутності. Крім того, у наданих матеріалах відсутні докази належного повідомлення позивача про дату, час і місце розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Стверджує, що відповідач повинен був з`ясувати, чи існувала конкретна подія правопорушення, чи було позивача належним чином викликано або направлено на ВЛК, чи отримував він відповідну повістку або направлення, чи було йому відомо про дату, час і місце проходження ВЛК, чи мав він реальну можливість виконати такий обов`язок, чи були поважні причини не проходження ВЛК, а також чи наявна вина у формі умислу або необережності. Оскаржувана постанова №17/2 від 26.02.2026 містить загальний висновок про те, що позивач не пройшов ВЛК, однак не містить конкретного посилання на повістку або направлення на ВЛК, дату їх вручення, спосіб повідомлення позивача, дату, час і місце проходження ВЛК, а також доказ безпідставної неявки або відмови від проходження ВЛК.

Звертає увагу на те, що сам по собі загальний обов`язок військовозобов`язаного проходити медичний огляд не є достатнім для накладення адміністративного стягнення. З наданих матеріалів не вбачається, що позивачу було вручено повістку або направлення на проходження ВЛК, визначено конкретну дату, час і місце проходження ВЛК, а також підтверджено факт його безпідставної неявки або відмови від проходження ВЛК. У постанові №17/2 від 26.02.2026 року зазначено лише загальний висновок про те, що позивач не пройшов військово-лікарську комісію. Водночас постанова не містить реквізитів повістки чи направлення, доказів їх вручення, конкретної дати, часу та місця проходження ВЛК, а також доказів відмови позивача від її проходження. Протокол №17/2 від 11.02.2026 року також не усуває цих недоліків, оскільки в ньому не конкретизовано, коли саме позивач мав пройти ВЛК, яким документом його було викликано або направлено, чи отримував він такий документ, та в чому саме полягало невиконання покладеного на нього обов`язку. За відсутності доказів належного виклику або направлення на ВЛК неможливо встановити виникнення у позивача конкретного обов`язку прибути у визначений день, час і місце. За відсутності доказів відмови або безпідставної неявки неможливо встановити саму подію адміністративного правопорушення.

Ухвалою судді від 15 червня 2026 року за клопотанням позивача визнано поважними причини пропуску строку звернення до адміністративного суду та поновлено позивачу строк звернення до адміністративного суду, прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, визначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справ. Задоволено клопотання позивача про витребування доказів. Витребувано у ІНФОРМАЦІЯ_1 для огляду в судовому засіданні матеріали справи про адміністративне правопорушення, передбачене частиною 3 статті 210-1 КУпАП, стосовно ОСОБА_1 (постанова №17/2 від 11.02.2026).

22 червня 2026 року представник ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 через систему «Електронний суд» подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позову за необґрунтованістю, оскільки оскаржувана постанова ухвалена у межах компетенції начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 та на підставі повно і всебічно з`ясованих обставинах справи, з дотриманням вимог діючого на час вчинення правопорушення законодавства та строків накладення адміністративного стягнення.

Представник відповідача вказував, що 04.05.2024 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» (№3621-IX від 21.03.2024). Відповідно до абз.2 Прикінцевих положень вказаного Закону громадяни України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом (крім осіб, визнаних в установленому порядку особами з інвалідністю), з дня набрання чинності цим Законом зобов`язані до 5 червня 2025 року пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби. Такі громадяни зобов`язані самостійно звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані та резервісти Служби безпеки України - до Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України, військовозобов`язані та резервісти розвідувальних органів України - до відповідного підрозділу розвідувальних органів України) або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста з метою отримання направлення на військово- лікарську комісію для проходження медичного огляду. На ОСОБА_1 як на військовозобов`язаного, який останню ВЛК проходив 21.12.2015 та був визнаний – придатним до військової служби, з набранням чинності зазначеним Законом України покладався обов`язок пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби в строк до 05.06.2025 та не передбачено попереднього направлення повістки про виклик. Оскільки позивач самостійно не вжив заходів щодо отримання направлення на ВЛК для походження повторного медичного огляду до 05.06.2025 і такий огляд не проходив, відповідно в його діях наявний склад адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена частиною 3 статті 210-1 КУпАП. У зв`язку з ігноруванням позивачем обов`язку згідно чинного законодавства щодо проходження повторного медичного огляду в строк до 05.06.2025 , в автоматичному режимі в АІС «Оберіг» було відображено позначку «Перебуває в розшуку», що в свою чергу згідно з вимогами пункту 56 постанови КМУ №1487 від 30.12.2022 «Про затвердження Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів» шляхом електронної інформаційної взаємодії між Єдиним державним реєстром призовників, військовозобов`язаних та резервістів та Єдиною інформаційною системою МВС, передбачає обов`язок працівників НПУ здійснити адміністративне затримання та доставлення призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які вчинили адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 КУпАП, до найближчого районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ.

Зазначав, що 11.02.2026 ОСОБА_1 було доставлено працівниками поліції до ІНФОРМАЦІЯ_5 , посадовою особою якого стосовно нього складено протокол №17/2 про адміністративне правопорушення за порушення правил військового обліку, а саме не проходження ВЛК, при цьому роз`яснено зміст статті 63 Конституції України та статті 268 КУпАП, повідомлено про розгляд справи про адміністративне правопорушення на 26.02.2026 09.10 год та вручено другий примірник протоколу №17/2, про що ОСОБА_1 власноручно розписався. Крім того, 11.02.2026 ОСОБА_1 погодився пройти ВЛК, але під час доставлення його працівниками ІНФОРМАЦІЯ_4 для проходження ВЛК виплигнув з автомобіля та втік.

Дослідив матеріали справи та надані докази, суд дійшов такого висновку.

Суд встановив, що 11 лютого 2026 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , було доставлено працівниками поліції до ІНФОРМАЦІЯ_5 , про що посадовою особою ІНФОРМАЦІЯ_5 (Славутич) майором ОСОБА_4 складено довідку про доставку (супроводження) громадянина до територіального центру комплектування та соціальної підтримки ( а.с. 76).

11 лютого 2026 року офіцер цивільно військового співробітництва ІНФОРМАЦІЯ_7 лейтенант ОСОБА_5 склав протокол №17/2 про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 за те, що 11 лютого 2026 року о 19 годині 30 хвилин у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_5 було встановлено, що ОСОБА_1 , будучи військовозобов`язаним під час проведення мобілізації в особливий період, не виконав вимог частини 1 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», не пройшов медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, чим вчинив правопорушення, передбачене частиною 3 статті 210-1 КУпАП ( а.с.28, 52-53,77).

26 лютого 2026 року начальник ІНФОРМАЦІЯ_1 полковник ОСОБА_2 виніс постанову №17/2 по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 КУпАП стосовно ОСОБА_1 , якою наклав на останнього адміністративне стягнення у виді штрафу у сумі 25 500,00 гривень, у разі несплати якого зазначено стягнути з останнього штраф у подвійному розмірі в сумі 51 000 гривень ( а.с. 25-27,52-53, 60-61,78-79).

У постанові вказано, що під час розгляду справи встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , являючись військовозобов`язаним під час дії особливого періоду та оголошення мобілізації, не пройшов військово-лікарської комісії для визначення придатності до військової служби. Відповідно до частини 1 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» громадяни зобов`язані проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки. У діях ОСОБА_1 наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210-1 КУпАП, а саме: порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчинене в особливий період, оскільки він не виконав вимоги закону та у встановлений строк не пройшов військово-лікарську комісію.

14 травня 2026 року вказану постанову направлено на примусове виконання до Славутицького відділу Державної виконавчої служби у Вишгородському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Київ), про що свідчить заява про примусове виконання рішення начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 від 14.05.2026 № 956 ( а.с. 82).

На підтвердження обставин, за яких позивач дізнався про винесення оскаржуваної постанови, до позовної заяви додано: копію адвокатського запиту адвоката Лук`янця Д.М. до ІНФОРМАЦІЯ_5 з проханням повідомити, чи приймалася постанова про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , надання копії протоколу та постанови; копію ордера серії СВ №1172498 адвоката Лук`янця Д.М. та свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЧН № 001316/1 ОСОБА_6 ; копію листа – відповіді начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 майора ОСОБА_4 від 28.05.2026 за № 1073; копії роздруківки скріншотів екрана комп`ютера; копію заяви начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 від 14.05.2026 № 956 про примусове виконання рішення ( а.с. 15-18, 21-22, 24).

До матеріалів справи також долучено витяг з реєстру Славутицької територіальної громади №2023/000600198 від 24.01.2023, згідно з яким ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 14).

Крім того, на підтвердження обставин, на які посилається позивач, матеріали справи містять: копію сторінок паспорта серії НОМЕР_1 громадянина України ОСОБА_1 ; протоколу № 17/2 від 11.02.2026, постанови № 17/2 від 26.02.2026; роздруківки військово-облікового документу з додатку «Резерв +» ОСОБА_1 ( а.с. 23,25-29).

Вважаючи винесену постанову № 17/2 від 26.02.2026 протиправною, необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню, позивач через свого представника звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи спір згідно із встановленими обставинами справи та відповідними їм правовідносинами, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 9 КУпАП передбачено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до вимог статті 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Положеннями статтею 280 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Отже, обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення, в тому числі встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.

Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до статті 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 72 КАС України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 73 КАС України). Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом (частина перша статті 74 КАС України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 75 КАС України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 76 КАС України).

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За нормами статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).

Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Спірні правовідносини в цій справі склались щодо правомірності притягнення позивача до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210-1 КУпАП.

Так, відповідно до частини 1 статті 210-1 КУпАП адміністративна відповідальність настає за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, тягне за собою накладення штрафу на громадян від п`ятисот до семисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від однієї тисячі п`ятисот до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (частина 2 статті 210-1 КУпАП).

Вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період, тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (частина 3 статті 210-1 КУпАП).

Положеннями статті 1 Закону України «Про оборону України» визначено, що особливий період - період, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Указом Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, який триває і по теперішній час.

Указом Президента України №69/2022 «Про загальну мобілізацію» у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань було оголошено проведення в Україні загальної мобілізації.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначено в Законі України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року №3543-XII з наступними змінами (далі – Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).

Статтею 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Згідно з частиною першою статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» під час мобілізації громадяни зобов`язані, зокрема:

з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.

проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.

Відповідно до частини третьої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов`язаний з`явитися у зазначені у ній місце та строк.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період ( далі- Порядок №560).

Вказаний Порядок визначає, зокрема, процедуру оповіщення військовозобов`язаних та резервістів, їх прибуття до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, процедуру перевірки військово-облікових документів громадян, уточнення персональних даних військовозобов`язаних, організацію медичного огляду військовозобов`язаних та резервістів для визначення придатності до військової служби, процедуру оформлення призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Згідно з підпунктом 1 пункту 27 Порядку №560 під час мобілізації громадяни викликаються до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки або їх відділів з метою взяття на військовий облік; проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби; уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки); призову на військову службу під час мобілізації та відправлення до місць проходження військової служби.

Відповідно до пункту 28 Порядку №560 виклик громадян до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки чи їх відділів, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ під час мобілізації здійснюється шляхом вручення (надсилання) повістки (додаток 1).

Пунктом 69 Порядку №560 передбачено, що особи, які не проходили медичний огляд, або в яких закінчився строк дії рішення (постанови) про придатність до військової служби, або які були визнані обмежено придатними та не проходили повторний медичний огляд з метою визначення їх придатності до військової служби (за винятком тих, які визнані в установленому порядку особами з інвалідністю) направляються на військово-лікарську комісію.

Громадяни України, які перебувають на військовому обліку та з набранням чинності Указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, прибули до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для уточнення своїх облікових даних (адреси місця проживання, номерів засобів зв`язку, адреси електронної пошти (за наявності) та інших персональних даних), можуть бути направлені на медичний огляд шляхом вручення їм повісток за наявності підстав для проходження медичного огляду відповідно до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів (зокрема у разі відсутності дійсного рішення військово-лікарської комісії про ступінь придатності військовозобов`язаного до військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період та/або під час дії правового режиму воєнного стану та/або наявності інших підстав, передбачених законодавством), а також направлені на такий огляд у разі, коли такі громадяни самостійно виявили бажання пройти медичний огляд.

Придатність за станом здоров`я до військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів визначає військово-лікарська експертиза, яка діє на підставі Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України 14.08.2008 №402, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.11.2008 за № 1109/15800 ( далі- Положення №402).

Медичний огляд військовозобов`язаних у мирний час та під час мобілізації, на особливий період врегульований главою 3 розділу ІІ Положення №402.

Пунктом 3.1. глави 3 розділу ІІ Положення №402 визначено, що медичний огляд військовозобов`язаних проводиться за рішенням керівників ТЦК та СП, командирів військових частин, начальників центрів рекрутингу Збройних Сил України на підставі направлення, яке формується відповідно до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560, ВЛК при ТЦК та СП за місцем провадження медичної практики у закладах охорони здоров`я комунальної або державної форми власності, які мають договір із НСЗУ на пакет медичних послуг, включений до програми державних гарантій медичного обслуговування населення на відповідний рік щодо медичного огляду осіб, який організовується ТЦК та СП, лікарями, які входять до складу ВЛК при ТЦК та СП. При цьому особам віком до 45 років видається направлення з метою визначення їх придатності до служби у Десантно-штурмових військах, підрозділах спеціального призначення, на підводних човнах, надводних кораблях, у морській піхоті.

З аналізу вказаних правових норм вбачається, що у разі необхідності відповідно до вимог частини першої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» військовозобов`язаному пройти черговий медичний огляд, центр комплектування та соціальної підтримки повинен викликати такого військовозобов`язаного повісткою та такому військовозобов`язаному повинно бути вручено відповідне направлення його на військово-лікарську комісію.

Виходячи з викладених обставин, обов`язковою умовою для притягнення особи до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 КУпАП за порушення вимог статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», якою передбачено, що громадяни зобов`язані проходити медичні огляди для визначення придатності до військової служби, є встановлення факту належного оповіщення про виклик до ТЦК з метою проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби та вручення військовослужбовцю направлення для проходження медичного огляду.

Як вбачається із наданих ІНФОРМАЦІЯ_8 в Київській області суду матеріалів справи про адміністративне правопорушення, передбачене частиною 3 статті 210-1 КУпАП, стосовно ОСОБА_1 (постанова №17/2 від 11.02.2026), вони містять: роздруківку військово-облікового документа із застосунку «Резерв +» щодо ОСОБА_1 , в якому зазначено, що датою проведення ВЛК є 21.12.2015, за висновком якої зазначена відмітка «придатний»; роздруківку витягу з АТС «Оберіг»; копію повістки №6593289 від 11 лютого 2026 року про виклик ОСОБА_1 на 02 березня 2026 року 10:00 годину для проходження медичного огляду при ІНФОРМАЦІЯ_5 ( ОСОБА_7 ) із заповненим бланком розписки про отримання повістки; копію поштового конверта з рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення від 13.02.2026 №0710102463533 ( повістки ТЦК), адресатом в якому вказаний ОСОБА_1 ; копію поштового конверта з рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення від 26.02.2026 №0710102463533, адресатом в якому зазначений ІНФОРМАЦІЯ_9 ; копію сторінок паспорта громадянина України ОСОБА_1 ; копію тимчасового посвідчення військовозобов`язаного № НОМЕР_2 від 23.01.2023 ОСОБА_1 ; копію довідки про доставку (супроводження) громадянина ОСОБА_1 до ТЦК та СП; копію протоколу № 17/2 від 11.02.2026 про адміністративне правопорушення, передбачене частиною 3 статті 210-1 КУпАП; копію постанови № 17/2 від 26.02.2026 по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 КУпАП; копію поштового конверта з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення від 02.05.2026 № R067157038041, адресатом в якому вказаний ОСОБА_1 ( а.с. 64-82).

Відповідно до положень Глави 19 КУпАП протокол про адміністративне правопорушення є важливим процесуальним документом, у якому викладається твердження про вчинення особою відповідного правопорушення, при доведенні вчинення якого особа піддається певним заходам примусу. Протокол про адміністративне правопорушення є підставою для подальшого провадження у справі, викликає у особи необхідність здійснення свого захисту у зв`язку із чим до нього пред`являються особливі вимоги. Оскільки протокол про адміністративне правопорушення є підставою для провадження у справі про адміністративне правопорушення у ньому повинна викладатись сутність правопорушення, поставленого особі у вину, яка повинна відповідати диспозиції відповідної статті (частини статті) КУпАП.

Згідно із статтею 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, прізвище викривача (за його письмовою згодою), якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи.

Згідно з пунктом 1 розділу ІІ Інструкції зі складання територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки протоколів та оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення, затвердженою наказом Міністерства оборони України №3 від 01.01.2024, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 05.01.2024 за №36/41381 (далі – Інструкція №36/41381 ), протокол складає уповноважена посадова особа територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, у двох примірниках, один з яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Протокол не складається у разі вчинення в особливий період адміністративних правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 КУпАП, якщо особа подала відповідну заяву, в якій вона не оспорює допущене порушення, та згодна на притягнення її до адміністративної відповідальності за її відсутності.

Пунктами 3,4 розділу ІІ Інструкції №36/41381 передбачено, що у протоколі зазначається: дата і місце його складання, посада, прізвище, ім`я, по батькові (за наявності) особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягується до адміністративної відповідальності; місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативно-правовий акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, імена, по батькові (за наявності), адреси свідків (якщо вони є); пояснення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Під час складання протоколу особі, яка притягується до адміністративної відповідальності, уповноваженою особою, яка складає протокол, доводиться зміст статті 63 Конституції України та роз`яснюються права та обов`язки, передбачені статтею 268 КУпАП, про що робиться відмітка в протоколі та ставиться підпис особи, яка притягується до адміністративної відповідальності. Протокол підписується уповноваженою посадовою особою, яка його склала, та особою, яка притягується до адміністративної відповідальності. За наявності свідків протокол може бути підписано також і цими особами.

Зі змісту складеного протоколу № 17/2 від 11.02.2026 вбачається, що ОСОБА_1 інкриміновано вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210-1 КУпАП, яке полягало у невиконанні ним вимог частини 1 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», якою передбачено обов`язок проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Статтею 283 КУпАП передбачено, що за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення орган (посадова особа) виносить постанову по справі, яка повинна містити найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи, відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я по батькові ( за наявності), дату народження, місце проживання чи перебування, опис обставин, установлених під час розгляду справи, зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення та прийняте у справі рішення.

Постанова по справі про адміністративне правопорушення, передбачене статтями 210 і 210-1 цього Кодексу, у випадках, якщо особа не оспорює допущене порушення та згодна на притягнення її до адміністративної відповідальності за її відсутності, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити також відомості про дату, спосіб надходження та зміст заяви від особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Крім того, у постанові про накладення адміністративного стягнення мають міститися інформація про порядок виконання адміністративного стягнення, у тому числі реквізити для сплати штрафу, та відомості про те, що постанова вважатиметься виконаною у разі сплати протягом десяти календарних днів з дня набрання такою постановою законної сили не менше ніж 50 відсотків розміру штрафу.

Згідно з пунктом 11 розділу ІІ Інструкції №36/41381, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки відповідно до статті 283 КУпАП виносить постанову по справі про адміністративне правопорушення.

З наведених вище норм можна дійти висновку, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки зобов`язаний з`ясувати обставини правопорушення, встановити подію і склад адміністративного правопорушення та у винесеній постанові зазначити докази, якими підтверджується подія і склад адміністративного правопорушення.

Таким чином, опис адміністративного правопорушення без зазначення конкретних обставин правопорушення, свідчитиме про відсутність чіткого формулювання обвинувачення та є важливою умовою справедливого та об`єктивного розгляду справи, є необхідним для реалізації права на захист, на що неодноразово наголошував у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини.

Зокрема, у рішенні від 25.07.2000 у справі «Маттоціа проти Італії» Європейський суд з прав людини зазначив, що «обвинувачений у вчиненні злочину має бути негайно і детально проінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення; а також про характер обвинувачення, тобто юридичну кваліфікацію згаданих фактів. Хоча ступінь «детальності» інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту.

Згідно з постановою № 17/2 від 26.02.2026 під час розгляду справи встановлено, що ОСОБА_1 , являючись військовозобов`язаним, під час дії особливого періоду та оголошення мобілізації не пройшов військово-лікарської комісії для визначення придатності до військової служби.

Натомість при винесенні постанови про накладення стягнення на ОСОБА_1 , в порушення вимог статті 280 КУпАП, не було встановлено ні дати, ні часу вчинення інкримінованого особі правопорушення, не визначено коли та яким чином органом ТЦК та СП приймалося відповідне рішення про направлення особи для проходження такого огляду та яким чином зафіксовано таку відмову військовозобов`язаного ОСОБА_1 пройти такий медичний огляд.

За вказаних обставин суд констатує, що докази направлення ОСОБА_1 на медичний огляд з дотриманням процедури, визначеної Порядком №560, в матеріалах справи відсутні, а тому факт вчинення адміністративного правопорушення, зазначений в оскаржуваній постанові, не встановлено.

Тому суд погоджується з доводами позивача, що формальне зазначення в протоколі загального висновку про не проходження ВЛК без конкретизації дати, часу, місця, способу виклику, реквізитів повістки або направлення, доказів вручення та обставин нібито відмови не відповідає вимогам статті 256 КУпАП.

Суд також враховує доводи позивача та вважає посилання начальника ІНФОРМАЦІЯ_10 при винесенні постанови № 17/2 від 26.02.2026 на положення статті 279-9 КУпАП безпідставним, оскільки статтею 279-9 КУпАП передбачено, що у разі вчинення в особливий період адміністративних правопорушень, передбачених статтями 210 і 210-1 КУпАП, особа може звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, у якому вона перебуває на обліку, із заявою, у якій зазначає, що не оспорює допущене порушення та згодна на притягнення її до адміністративної відповідальності за її відсутності. Натомість надані відповідачем матеріали справи про адміністративне правопорушення не містять доказів того, що ОСОБА_1 не оспорює допущене порушення та згоден на притягнення його до адміністративної відповідальності за його відсутності.

Також суд вважає необґрунтованими доводи представника відповідача про те, що на ОСОБА_1 як на військовозобов`язаного, який останню ВЛК проходив 01.12.2015 та був визнаний «придатним» до військової служби, покладено обов`язок самостійно пройти повторний медичний огляд відповідно до абзацу 2 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» (№3621-IX від 21.03.2024).

Так, вказаним законодавчим актом встановлено обов`язок з проходження повторного медичного огляду з метою визначення придатності до військової служби для громадян України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності вказаним вище Законом (крім осіб, визнаних в установленому порядку особами з інвалідністю). Вказані громадяни зобов`язані з 15 лютого 2025 року (дати набрання чинності Закону № 4235-ІХ) до 05 червня 2025 року самостійно звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду.

Проте, матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 до дати набрання чинності вказаним законом мав статус «обмежено придатний».

Статтею 62 Конституції України передбачено, що вина особи, яка притягається до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях і усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь.

З урахуванням викладеного, оскільки вина ОСОБА_1 щодо порушення вимог частини 1 статті 22 Закону України « Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не доведена належними, допустимими та достатніми доказами, суд вважає, що в діях позивача відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210-1 КУпАП.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оскільки визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі, суд під час розгляду справи повинен створювати необхідні умови для всебічного, повного й об`єктивного дослідження справи, однак не зобов`язаний підміняти собою учасників процесу, шукаючи докази виключно за власною ініціативою. Адміністративний суд має активно підтримувати перебіг провадження, досліджувати фактичні обставини справи в найбільш повному обсязі.

На обов`язок та важливість доведення саме відповідачем як суб`єктом владних повноважень правомірності винесення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, правомірності та законності прийнятої постанови вказує Верховний Суд у постановах від 24 квітня 2019 року (справа №537/4012/16-а), від 08 листопада 2018 року (справа № 201/12431/16-а), від 23 жовтня 2018 року (справа № 743/1128/17), від 15 листопада 2018 року (справа № 524/7184/16-а).

Такої ж правової позиції дотримується і Верховний Суд у постанові від 08 липня 2020 року у справі № 463/1352/16-а, в якій зазначив, що «процесуальний обов`язок щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності відповідно до положень чинного на момент виникнення спірних правовідносин процесуального законодавства покладено на відповідача як на суб`єкта владних повноважень».

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 08.07.2020 у справі № 463/1352/16-а, де вказано, що в силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь, недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

Відтак, суд зазначає, що відповідач не виконав свій обов`язок доказування, який на нього покладено згідно з частиною другою статті 77 КАС України та відповідно до якого в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається саме на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі, що не було зроблено відповідачем, а тому наявність підстав для притягнення позивача до адміністративної відповідальності - не доведена.

Водночас, суд не погоджується з доводами позивача про те, що в наданих матеріалах відсутні докази належного повідомлення позивача про дату, час і місце розгляду справи про адміністративне правопорушення, оскільки у складеному протоколі №17/2 від 11.02.2026 про адміністративне правопорушення зазначено, що розгляд справи відбудеться 26 лютого 2026 року о 09:10 год. в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_4 , протокол був складений в присутності ОСОБА_1 , про що свідчить його підпис у протоколі. Таким чином, позивач був повідомлений про розгляд справи про адміністративне правопорушення.

Проте, саме по собі належне повідомлення позивача про розгляд справи про адміністративне правопорушення, наслідком якої стало винесення оскаржуваної постанови, за відсутності в матеріалах справи доказів наявності в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210-1 КУпАП, не може бути самостійною підставою для залишення такої постанови без змін.

Відповідно до частини третьої статті 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

За наведених обставин суд доходить висновку, що постанова №17/2 від 11.02.2026 по справі про адміністративне правопорушення, винесена начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 полковником ОСОБА_2 , якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 210-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 25 500 гривень, із згаданих вище підстав є протиправною, тому підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення -закриттю.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова або службова особа.

Позивач сплатив за подання позовної заяви судовий збір у сумі 665,60 грн ( а.с.1,2).

Тому з ІНФОРМАЦІЯ_1 за рахунок бюджетних асигнувань за правилами частини першої статті 139 КАС України слід стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 665,60 грн.

Керуючись статтями 243-246, 286 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову №17/2 від 26 лютого 2026 року по справі про адміністративне правопорушення, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 полковником ОСОБА_2 , якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 210-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 25 500 гривень, і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_8 судовий збір у сумі 665 гривень 60 копійок.

Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Учасники справи:

Позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач – ІНФОРМАЦІЯ_11 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 .

Відповідач – ІНФОРМАЦІЯ_12 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 .

Повне рішення суду складено 26 червня 2026 року.

Суддя Н. С. Бабич