Постанова від 25 червня 2026 р. у справі №380/3924/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: землеустрою; державної експертизи землевпорядної документації; регулювання земельних відносин, з них

Дата: 25 червня 2026 р.

Справа: №380/3924/26

Суддя: Кушнір Віталіна Олександрівна

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2026 рокум. ЛьвівСправа №380/3924/26 пров. №А/857/21376/26

суддя в 1-й інстанції – Морська Г.М.

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Кушнір В.О.,

суддів Гуляка В.В., Ільчишин Н.В.

розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 11 березня 2026 року, ухвалену в судовому засіданні в м.Львові у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Бібрської міської ради Львівського району Львівської області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання прийняти рішення, -

ВСТАНОВИВ:

І. ОПИСОВА ЧАСТИНА

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Виконавчого комітету Бібрської міської ради Львівського району Львівської області, в якому просив:

" Визнати неприйняття виконкомом Бібрської міської ради рішення по заявленому мною, в зверненні №757 від 09.09.2025р., земельного спору (що є доказом того, що спір не розглядався) фактом протиправної бездіяльності і керуючись частиною 1 статті 7, частиною 7 статті 8, пунктом 1 частини 4 статті 245 КАС України зобов`язати його:

1. В десятиденний строк прийняти рішення про внесення змін до частини першої рішення №2487 від 24 вересня 2021р. Бібрської міської ради Львівського району Львівської області XIV сесії VIII скликання про затвердження ОСОБА_2 технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі кадастровий номер 46215559000:03:003:0093 АДРЕСА_1 і доповнити її.

1.1 Змінити межу АБ вздовж проїзду кадастрового плану №4621555900:03:003:0093 і розташувати її для забезпечення необхідної ширини проїздної частини проїзду, на відстані 4.0 м по прямій лінії від паркану по межі ВГ вздовж проїзду протилежної по проїзду земельної ділянки по АДРЕСА_2 кадастрового плану №4621555900:03:003:0108.

1.2 Змінити межі АБ і АД кадастрового плану №4621555900:03:003:0093 для влаштування в місці їх перетину (перетину проїзду з вул.Зелена) заокруглення радіусом не менше 6,0 м.".

Обґрунтовуючи доводи позовної заяви, позивач зазначив, що у своєму зверненні позивач порушував питання "забезпечення належного, відповідно до вимог ДБН, проїзду до будинків №1, 7 земельної ділянки №5, по вул.Зелена смт Нові Стрілища" шляхом внесення змін до рішення від 24.09.2021 №2487, зокрема в частині внесення змін до технічної документації на підставі якої була здійснена державна реєстрація земельної ділянки. Позивач вважає протиправними дії/бездіяльність відповідача щодо не внесення змін до рішення суб`єкта владних повноважень, яким затверджено технічну документацію ОСОБА_2 та передано земельну ділянку у власність.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 11 березня 2026 року у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Бібрської міської ради Львівського району Львівської області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання прийняти рішення відмовлено.

Відмовляючи у відкритті провадження суд першої інстанції виходив з того, що відносини, пов`язані з набуттям та реалізацією права власності фізичними особами регулюються ЦК України, іншими нормативно-правовими актами.

1.1. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ТА УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Не погодившись з даною ухвалою позивач оскаржив таку в апеляційному порядку, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В обґрунтування апеляційної скарги, зокрема, зазначає, що затвердження технічної документації про встановлення меж, в частині межі вздовж проїзду, і приватизації на її підставі відбулося в порушенні ч.8 ст.186 ЗК України, при її невідповідності вимогам закону, що стало причиною заявленого позову до відповідача земельного спору, який перейшов в адміністративний спір. Окрім того, він звертався до відповідача про вирішення земельного спору, однак відповідач не вирішив його в порядку, передбаченому Земельним кодексом України, а надав лише відповідь на звернення.

1.2.ПОЗИЦІЯ ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

1.3. МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ ТА ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Враховуючи те, що клопотання від учасників справи про розгляд справи за їх участю відсутні, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, доходить переконання, що ухвала суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України не відповідає.

ІІ. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

ДОВОДИ ТА МОТИВИ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА

Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Відповідно до ч.1 ст.19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала свою правову позицію щодо правил розмежування предметної юрисдикції, а також критеріїв, які при цьому потрібно враховувати.

До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб`єкт владних повноважень" означає орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини 1 статті 4 КАС України).

Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 чинного КАС України, якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суд повинен виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернувся позивач, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії.

Визначальні ознаки приватноправових відносин - юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб`єкта.

Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.

якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язані з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів особи, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту її цивільних прав та інтересів.

При цьому розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів.

Аналогічна правова позиція відображена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2018 року у справі №761/33504/14-а, від 20 червня 2018 року у справі №727/10968/17, від 12 червня 2019 року у справі №1903/944/12.

Відносини, пов`язані з набуттям та реалізацією права власності фізичними особами регулюються Цивільним кодексом України, іншими нормативно-правовими актами.

Слід зазначити, що за ст.1 Цивільного кодексу України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Згідно ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 19 Цивільного процесуального кодексу України установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів характер, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Перевіривши матеріали справи, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що виникнення спірних правовідносин у цій справі зумовлено незгодою позивача з затвердженням відповідачем технічної документації ОСОБА_2 без урахування вимог ДБН щодо дотримання 4,0 м ширини проїзної частини.

У позовній заяві позивач не наводить жодних аргументів та фактів порушення відповідачем саме процедури розгляду "заяви про вирішення земельного спору", більше того, позивач зазначає по всьому тексту позову, що це є земельний спір.

Зокрема позивач вказує, що відповідач породив спір недотриманням закону при вчиненні правочину по передачі своїм рішенням №2487 від 24 вересня 2021 року у приватну власність ОСОБА_2 частини його ділянки по АДРЕСА_1 .

Колегія суддів звертає увагу, що листом від 06.10.2025р. відповідач надав відповідь на заяву позивача.

Відповідно до ч.3 ст.158 Земельного кодексу України органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах території територіальних громад щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, обмежень у використанні земель та земельних сервітутів, додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.

Суд проаналізувавши звернення позивача про вирішення земельного спору, вважає, що воно не є заявою про вирішення земельного спору в порядку статті 158 ЗК України, а є заявою на бездіяльність, рішення та дії відповідача щодо усунення перешкод в користуванні його права власності.

Зі змісту позовних вимог та обставин, якими позивач їх обґрунтовує, слідує, що спір у цій справі не пов`язаний із захистом його прав у сфері саме публічно-правових відносин, адже подання цього позову покликано на поновлення порушених, на думку позивача, його права на вільний проїзд до його присадибної ділянки шляхом зменшення речових прав ОСОБА_2 на земельну ділянку.

За таких обставин апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що даний спір не є адміністративним, його належить розглядати в порядку цивільного судочинства.

2.3. ВИСНОВКИ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Згідно із статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи зазначені вище встановлені обставини справи, норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини та правові висновки Верховного Суду, колегія суддів дійшла висновку, що правильним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, який ухвалив судове рішення з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не стягуються.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 11 березня 2026 року у справі №380/3924/26 – без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В. О. Кушнір

судді В. В. Гуляк

Н. В. Ільчишин

Повне судове рішення складено 26.06.26

Оригінал: reyestr.court.gov.ua