Постанова від 24 червня 2026 р. у справі №380/1131/26 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2026 року

м. Київ

справа № 380/1131/26

адміністративне провадження № К/990/18845/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

суддя-доповідач Блажівської Н.Є.,

суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.,

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 13 березня 2026 року (суддя Сподарик Н.І.)

та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2026 року (судді: Гудим Л.Я., Качмар В.Я., Онишкевич Т.В.

у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області

третя особа Головне управління Державної казначейської служби України у Львівській області

про зобов`язання вчинити дії

В С Т А Н О В И В:

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1.1. Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - ГУ ПФУ, Відповідач) в якому просила:

- визнати протиправною відмову ГУ ПФУ у підготовці та поданні до органів Державної казначейської служби України подання про повернення ОСОБА_1 збору на обов`язкове державне пенсійне страхування у сумі 13 660,00 грн;

- зобов`язати ГУ ПФУ підготувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області подання про повернення ОСОБА_1 на рахунок № НОМЕР_1 збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, сплаченого згідно з квитанцією № 0006821389 від 10 лютого 2025 року у сумі 13 660,00 грн протягом 10 (десяти) днів з дня набрання рішенням суду законної сили.

1.2. Короткий зміст оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 27 січня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано Позивачу строк на усунення недоліків шляхом подання до суду клопотання про поновлення строку звернення до суду та доказів у підтвердження викладеного у такому клопотанні з обґрунтуванням поважності причин пропуску строку на звернення до суду.

Залишаючи позовну заяву без руху суд першої інстанції вказав на те, що Позивачем позовну заяву подано із пропущенням встановленого строку звернення до суду, оскільки збір на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна Позивачем було сплачено 10 лютого 2025 року, водночас з цим позовом до суду вона звернулася лише 21 січня 2026 року, тобто більш ніж через шість місяців після того, як повинна була дізнатись про порушення своїх прав.

27 січня 2025 року до суду першої інстанції через підсистему "Електронний суд" надійшла заява ОСОБА_1 про усунення недоліків, в якій вона зазначила про те, що строк звернення до суду нею не попущено, оскільки про порушення своїх прав вона дізналась 11 листопада 2025 року після отримання офіційного листа-відмови Відповідача. Також у вказаній заяві Позивач у випадку, якщо суд буде вважати, що строк на звернення до суду нею не було пропущено просила врахувати наступні поважні причини його пропуску: вона є внутрішньо переміщеною особою з міста Харкова та з 2024 року проживає у Львові, що об`єктивно ускладнює дистанційний збір архівних документів у прифронтових регіонах; необхідність збору вичерпного пакету архівних документів за всіма місцями проживання з 1992 року потребувало значного часу через обмежену роботу установ в умовах воєнного стану; ОСОБА_1 добросовісно намагалась врегулювати спір у досудовому порядку та звернулась до суду одразу після отримання відмови Відповідача.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 3 лютого 2026 року позовну заяву прийнято, відкрито провадження у справі та постановлено, що питання щодо строку звернення до суду буде вирішено під час розгляду справи по суті.

Водночас зазначеною ухвалою залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - Головне управління Державної казначейської служби України у Львівській області.

Львівський окружний адміністративний суд ухвалою від 13 березня 2026 року відмовив у задоволенні заяви Позивача про поновлення строків звернення до суду, визнав неповажними причини пропуску строку звернення до суду та залишив позовну заяву без розгляду.

Залишаючи позовну заяву без розгляду суд першої інстанції виходив з того, що збір на обов`язкове державне пенсійне страхування, через помилковість сплати якого виник цей спір, сплачений Позивачем 10 лютого 2025 року під час операції з купівлі-продажу нерухомого майна, тобто більш ніж за шість місяців до звернення до суду 21 січня 2026 року.

Водночас суд першої інстанції зазначив, що отримання Позивачем листа Відповідача від 11 листопада 2025 року у відповідь на її заяву не змінює момент, з якого ОСОБА_1 повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права на повернення сплаченої суми збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду в цьому випадку.

Надаючи оцінку зазначеним Позивачем причинам пропуску строку на звернення до суду та формуючи висновок про їх неповажність суд першої інстанції виходив з того, що Позивачем не наведено обґрунтованих доводів та не надано належних і допустимих доказів на підтвердження наявності у неї непереборних та об`єктивних перешкод або труднощів, які не залежали від її волі та унеможливили своєчасне подання позову.

Відповідний висновок суду першої інстанції обґрунтований тим, що Позивачем не надано суду доказів триваючої неможливості звернення до суду з цим позовом. При цьому, суд першої інстанції зауважив, що додаткові документи (довідки АТ «Ощадбанк»), отримання яких, як на те покликається Позивач, вимагало значного часу, повинні були б бути подані Позивачем під час укладення договору купівлі-продажу для підтвердження наявності підстав для звільнення її від сплати збору.

Щодо покликань Позивача на те, що вона є внутрішньо переміщеною особою, суд першої інстанції зауважив, що відповідно до довідки, виданої Шевченківським відділом соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, Позивач взята на облік як внутрішньо переміщена особа 3 липня 2024 року. В той же час, Позивач не зазначає, яким чином зазначена обставина вплинула на пропуск строку звернення до суду.

Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 23 квітня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 13 березня 2026 року без змін.

У постанові апеляційний суд погодився з тими висновками, що cформував суд першої інстанції.

Також суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що реалізація Позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від неї самої, не реалізація цього права зумовлена лише її власною пасивною поведінкою. Водночас суд апеляційної інстанції визнав безпідставним покликання Позивача на складність дистанційного збору документів з прифронтового регіону, з огляду на те, що на підтвердження вказаних обставин нею не долучено жодного доказу.

2. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

2.1. Доводи Позивача (особи, яка подала касаційну скаргу)

Позивач не погоджується з ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 13 березня 2026 року та постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2026 року і вважає, що вони ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просить судові рішення судів попередніх інстанцій скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Суди попередніх інстанцій, на переконання Позивача, при винесенні оскаржуваних судових рішень допустили надмірний формалізм та відмовили їй в доступі до правосуддя виключно виходячи з того, що вона не подала невідкладно позов до суду після покупки житла та вимушеної сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування.

Вказує, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку, що строк звернення до суду розпочався в момент сплати збору, оскільки предметом спору є саме відмова Відповідача у підготовці подання на повернення коштів, яку ОСОБА_1 отримала 11 листопада 2025 року. При цьому зазначає, що право, на захист якого подано цей позов, було порушено лише після того, як Відповідач відмовився вчинити дію, а саме, повернути помилково сплачені кошти, у той час, як до моменту звернення до ГУ ПФУ із заявою та отримання офіційної відмови правовідносини між сторонами не були спірними.

Вважає, що позов було подано у межах шестимісячного строку на звернення до суду, а саме протягом двох місяців з моменту отримання відмови Відповідача.

Покликається на те, що суди проігнорували той факт, що ані Законом України «Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування», ані Порядком повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України 3 вересня 2013 року № 787 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25 вересня 2013 року за № 1650/24182 (далі - Порядок №787), не встановлено граничного строку звернення особи до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про повернення помилково сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування.

2.2. Доводи Відповідача (особи, яка подала відзив на касаційну скаргу)

Відповідач вважає, що ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду прийняті відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, є законними та обґрунтованими, а тому їх слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Зазначає, що громадяни, які придбавають житло вперше, звільняються від сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування на підставі Закону, України «Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування», а не за рішенням органу Пенсійного фонду України. При цьому зазначає, що до компетенції органів Пенсійного фонду України не належить питання підтвердження факту придбання особою житла вперше, а питання про звільнення від сплати збору у відповідному випадку повинно з`ясовуватись при нотаріальному оформленні цивільно-правового договору.

Стверджує, що з позовної заяви та доданих до неї документів вбачається, що Позивач придбала квартиру 10 лютого 2025 року, а до суду звернулася 21 січня 2026 року, тобто з пропуском 6-місячного строку від дня коли вона дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів

Наголошує, що поважність причин пропуску строку звернення до адміністративного суду Позивачем жодним чином не доведені.

3. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

3.1. Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

Верховний Суд, обговоривши доводи касаційної скарги, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування норм матеріального і процесуального права, виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

Загальні норми процедури судового оскарження в межах розгляду публічно-правових спорів регулюються КАС України.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю (частина перша статті 5 КАС України).

Положеннями частини першої статті 122 КАС України унормовано, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов`язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень (частина четверта статті 122 КАС України).

Відповідно до частини третьої статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 123 КАС України, встановлено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Згідно з частиною третьою статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Відповідно до частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інше подібне за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.

Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість пропущеного строку; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.

Визначення строку звернення до адміністративного суду в системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень.

За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд, зокрема, у постановах від 30 серпня 2018 року в адміністративній справі № 813/2897/16, від 21 серпня 2025 року у справі № 380/20996/24.

Підставою для залишення позовної заяви без розгляду слугував висновок судів попередніх інстанцій щодо пропуску Позивачем шестимісячного строку на звернення до суду, який, як вже було зазначено, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Цим днем, на думку судів першої та апеляційної інстанцій, є 10 лютого 2025 року, а саме дата сплата Позивачем збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна при укладенні відповідного договору.

Суд першої інстанції дійшов зазначеного висновку виходячи з того, що спір який є предметом розгляду у цій справі виник через помилковість сплати Позивачем збору на обов`язкове державне пенсійне страхування під час операції з купівлі-продажу нерухомого майна 10 лютого 2025 року.

При цьому, надаючи оцінку факту отримання Позивачем листа Відповідача від 11 листопада 2025 року, яким було відмолено у підготовці та поданні до органів Державної казначейської служби України подання про повернення ОСОБА_1 збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, суд першої інстанції вказав на те, що він свідчить лише про те, коли Позивач почала вчиняти дії щодо реалізації свого права на повернення сплаченої суми збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду в цьому випадку.

Апеляційний суд погодився з відповідними висновками суду першої інстанції.

Відповідно до абзацу першого пункту 9 статті 1 Закону України «Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування» платниками збору на обов`язкове державне пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.

Відповідно до підпункту «в» пункту 15-2 Порядку сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 листопада 1998 року № 1740 (далі - Порядок 1740) встановлено, що збір на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі нерухомого майна не сплачується, якщо особа придбаває житло вперше, що підтверджується заявою фізичної особи про те, що вона не має та не набувала права власності на житло (в тому числі не приватизовувала, не успадковувала, не отримувала у дар, не купувала, зокрема як частку в спільному майні подружжя), та відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (з урахуванням відомостей з невід`ємної архівної складової частини цього Реєстру про набуття, зміну і припинення речових прав на нерухоме майно, про внесені зміни до відповідних записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно) про відсутність зареєстрованих за такою особою прав власності на житло, а також даними про невикористання житлових чеків для приватизації або використання їх для приватизації частки майна державних підприємств і земельного фонду. Документом, що підтверджує невикористання житлових чеків для приватизації державного житлового фонду, є довідки з місць проживання (після 1992 року);

Згідно з пунктом 15-3 вказаного Порядку нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється без документального підтвердження сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна за наявності зазначених у підпунктах "в" і "г" пункту 15-2 цього Порядку інформації та документів, що підтверджують звільнення від сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування.

В постанові від 5 листопада 2025 року у справі № 340/3681/24 Верховний Суд зазначив, про те, що фізична особа звільняється від сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна, зокрема, якщо подає нотаріусу заяву про те, що вона не має та не набула права власності на житло, що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про відсутність зареєстрованого права власності на житло, а також дані невикористання житлових чеків для приватизації державного житлового фонду.

Також у вказаній постанові Верховний Суд вказав про те, що якщо ж особа не скористалася цим механізмом на стадії посвідчення договору в нотаріуса та помилково сплатила збір, то вона вправі скористатися ним вже після посвідчення нотаріусом договору, подавши відповідному територіальному органу Пенсійного фонду визначені підпунктом «в» пункту 15-2 Порядку № 1740 інформацію та пакет документів, що підтверджують звільнення від сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, для формування відповідного подання про повернення безпідставно сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування. У разі отримання відмови особа може оскаржити таке рішення до суду.

Позивач у позовній заяві просить визнати протиправною відмову ГУ ПФУ у підготовці та поданні до органів Державної казначейської служби України подання про повернення їй збору на обов`язкове державне пенсійне страхування у сумі 13 660,00 грн та зобов`язати Відповідача підготувати та подати відповідне подання.

Такий спосіб захисту порушеного права, як слідує зі змісту позовної заяви, матеріалів справи, апеляційної та касаційної скарг Позивач обрала, оскільки порушення свого права, на захист якого подано цей позов, Позивач пов`язує з тим, що Відповідачем їй протиправно відмовлено у поверненні збору на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування сплаченого помилково, оскільки нерухоме майно нею придбавалось вперше.

Наведеному оцінки суди попередніх інстанцій не надали, а, ухвалюючи судові рішення, формально виходили лише з дати сплати Позивачем збору на обов`язкове державне пенсійне страхування без врахування суті спірних правовідносин та обставин, які, на думку Позивача, обумовили порушення її прав та інтересів.

В частині покликань суду першої інстанції в ухвалі від 27 січня 2026 року на постанову Верховного Суду від 19 серпня 2021 року у справі № 360/2687/20 Суд звертає увагу на те, що в зазначеній справі було заявлено позовну вимогу щодо зобов`язання відповідача сформувати подання до Управління Державної казначейської служби України у м. Сєвєродонецьку Луганської області щодо повернення позивачу сплаченого збору на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомості. Водночас у цій справі, як вже зазначалось судом, заявлено вимогу щодо визнання протиправною відмови ГУ ПФУ у підготовці та поданні до органів Державної казначейської служби України подання про повернення Позивачу збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з якою Позивач і пов`язує порушення свого права.

Тому висновок у справі № 360/2687/20 не є релевантним до обставин цієї справи.

Відтак, знайшли своє підтвердження у ході розгляді справи наведені у касаційній скарзі доводи Позивача про формальний підхід до розгляду справи та неврахування судами попередніх інстанцій обставин з якими вона пов`язує порушення свого права на захист якого було подано даний позов.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій зробили передчасні висновки про порушення Позивачем строку звернення до суду з позовом у цій справі.

Судам попередніх інстанцій належало дослідити відповідні докази та з`ясувати з якими саме діями, рішенням чи бездіяльністю Відповідача Позивач пов`язує порушення свого права та відповідно виходячи з цього встановити момент з якого Позивач дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав та відповідно належним чином перевірити питання дотримання строків та у разі їх пропуску перевірити наявність поважних причин їх пропуску.

Отже, висновки судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для залишення позовної заяви без розгляду є передчасними та такими, що сформовані за неповних оцінки обставин та дослідження доказів.

Означене вище дає підстави погодитися із твердженнями Позивача, наведеними у касаційній скарзі, щодо необхідності скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій й направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Враховуючи наведе Суд доходить висновку про наявність достатніх підстав для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанції з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

3.2 Щодо стягнення судових витрат

Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд, серед іншого, вирішує, чи слід позов задовольнити або в позові відмовити, та як розподілити між сторонами судові витрати.

Питання розподілу судових витрат не є вимогою позову, яка направлена на захист порушених суб`єктом владних повноважень прав, свобод або законних інтересів позивача. Розподіл судових витрат має компенсаційний характер і, певною мірою, є відповідальністю кожної зі сторін за вчинення дій, в тому числі, процесуальних, під час розгляду справи. Вирішення цього питання є обов`язком суду, яке вирішується за результатами розгляду справи в залежності від того, яке рішення приймається судом.

Відповідно до статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За загальним правилом розподілу судових витрат, що передбачені статтею 139 КАС України, стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, компенсуються понесені у зв`язку з розглядом справи судові витрати за рахунок іншої сторони. У разі часткового задоволення адміністративного позову судові витрати розподіляються за принципом пропорційності.

У даному випадку суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що судове рішення про направлення справи для продовження розгляду або на новий розгляд не є рішенням, прийнятим на користь однієї із сторін у справі, оскільки передбачає повторну передачу справи до суду відповідної інстанції для нового розгляду по суті спору. У випадках передачі справи на новий розгляд або для продовження розгляду розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання касаційної скарги, здійснює адміністративний суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 19 січня 2022 року у справі №500/2632/19 при вирішенні питання щодо формування єдиної правозастосовчої практики в частині можливості здійснення при ухваленні судового рішення судом касаційної інстанції розподілу судових витрат, понесених стороною під час розгляду справи в суді касаційної інстанції, у випадку направлення справи на новий розгляд або для продовження розгляду, дійшла висновку, що судові витрати, пов`язані з розглядом відповідної касаційної скарги, підлягають розподілу за результатами нового розгляду спору та ухвалення остаточного рішення, з урахуванням загальних правил розподілу судових витрат.

Таким чином, при ухваленні судового рішення про повернення справи на новий розгляд розподіл судових витрат не здійснюється.

Зазначене також узгоджується з позицією Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладеною в ухвалах від 13 жовтня 2020 року у справі № 540/474/19, від 20 листопада 2023 року у справі №160/14306/21, від 24 січня 2024 року у справі №520/12293/2020 та інших.

Враховуючи, що суд касаційної інстанції не приймає у цій справі рішення по суті, а направляє її на продовження розгляду до суду першої інстанції, у колегії суддів Верховного Суду відсутні правові підстави для здійснення розподілу судових витрат.

Аналогічна позиція викладена в ухвалі Верховного Суду від 07 лютого 2024 року у справі №280/8788/21.

3.3. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Враховуючи викладене, зокрема з огляду на допущені судами порушення норм процесуального права при вирішенні питання щодо дотримання Позивачем строку звернення до суду з відповідними позовними вимогами, судові рішення, ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій, підлягають скасуванню з направленням справи на продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 345, 353, 355, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 13 березня 2026 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2026 року скасувати.

Справу передати для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н.Є. Блажівська

Судді О.В. Білоус

І.Л. Желтобрюх