Постанова від 25 червня 2026 р. у справі №460/6059/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військової служби

Дата: 25 червня 2026 р.

Справа: №460/6059/25

Суддя: Шинкар Тетяна Ігорівна

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 460/6059/25 пров. № А/857/39708/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача Шинкар Т.І.,

суддів Довгої О. І.,

Запотічного І. І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на додаткове рішення Рівненського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Гресько О.Р.) ухвалене у порядку письмового провадження в м. Рівне 17 вересня 2025 року у справі №460/6059/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій,

В С Т А Н О В И В :

В провадженні Рівненського окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 01.09.2025 у справі №460/6059/25 позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 22.08.2017 по 28.02.2018 з застосуванням базового місяця - січень 2008 року. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 22.08.2017 по 28.02.2018 з застосуванням базового місяця - січень 2008 року, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, з урахуванням виплачених сум. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не врахування вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 при нарахуванні та виплаті індексації-різниці грошового забезпечення ОСОБА_1 в період з 01.03.2018 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 31.12.2024. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та доплату індексації-різниці грошового забезпечення ОСОБА_1 у фіксованому розмірі 3997,55 грн. за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 31.12.2024 із урахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, з урахуванням виплачених сум. В задоволенні решти позовних вимог, відмовлено.

Представником позивача 08.09.2025 подано заяву про ухвалення додаткового рішення про стягнення понесених позивачем витрат на правничу допомогу.

Додатковим рішенням Рівненського окружного суду від 17 вересня 2025 року заяву представника ОСОБА_1 адвоката Чернишової Галини Юріївни про винесення додаткового судового рішення задоволено частково. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн (три тисячі гривень 00 копійок).

Задовольняючи частково заяву, суд першої інстанції виходив з того, що заявлені позивачем до відшкодування 6100,00 грн витрат на правничу допомогу є необґрунтованими, не відповідають реальності таких витрат, розумності їхнього розміру. Заявлений розмір витрат не є співмірним із складністю справи та виконаним адвокатом робіт (наданих послуг), із реальним часом витраченим адвокатом та із обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт). Відтак, з огляду на незначну складність справи та обсяг наданих послуг, суд, виходячи з критерію пропорційності вважає, що розмір витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню з Військової частини НОМЕР_1 , повинен становити 3000,00 грн.

Не погоджуючись з додатковим рішенням суду першої інстанції, Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, просить скасувати додаткове судове рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2025 року по справі №460/6059/25 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 відмовити у повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що сума, яку суд присудив як витрати позивача на професійну правничу допомогу, не співмірна із даною категорією спору та виконаною адвокатом роботою.

Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.

Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного додаткового рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване додаткове рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає.

Статтею 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Зазначені вимоги кореспондуються з положеннями частини 3 статті 143 КАС України, якими передбачено, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Таким чином, необхідною умовою для відшкодування витрат на правничу допомогу є подання стороною детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Згідно з положеннями статті 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз вищенаведених положень дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка в силу приписів частини 2 статті 6 КАС України та статті 17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини” застосовується судами як джерело права, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі “Баришевський проти України”, від 10 грудня 2009 року у справі “Гімайдуліна і інших проти України”, від 12 жовтня 2006 року у справі “Двойних проти України”, від 30 березня 2004 року у справі “Меріт проти України”.

Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи. Надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинні бути доведені стороною у справі. При цьому, складність справи є не єдиним критерієм для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу.

З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що 01.02.2025 ОСОБА_1 та адвокатом Чернишовою Галиною Юріївною було укладено договір про надання правничої допомоги №25.17/впгз.

Відповідно до пункту 1.1 Договору клієнт доручає, а Адвокат приймає на себе зобов`язання надавати правничу допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним Договором.

Пунктом 2.1 Договору визначено , що Адвокат на підставі звернення Клієнта приймає на себе зобов`язання з надання правничої допомоги з питань проходження військової служби Клієнтом, а також представляти у встановленому порядку інтереси Клієнта у справі за (зверненням) позовом Клієнта до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання здійснити перерахунок (нарахування) та доплату (виплату) індексації грошового забезпечення Клієнта за період 22.08.2017 року по 31.12.2024 року.

Розділом 4 Договору визначено, що за надання правничої допомоги за цим Договором Клієнт сплачує Авокату аванс 3000,00 грн за надані послуги, (а саме - вивчення документів Клієнта, надання консультації, підготовка та направлення письмових запитів в інтересах Клієнта пошук та ознайомлення з судовою практикою, підготовку та поданням позовної заяви до суду в інтересах Клієнта, яка підготовлена відповідно до п.2.1. Договору та інші дії, які будуть вчинені задля необхідні для захисту прав Клієнта).

За надання правничої допомоги за цим Договором Клієнт сплачує Адвокату 3100,00 грн в строк протягом 5 календарних днів з дня прийняття адміністративним судом ухвали про відкриття провадження за позовною заявою поданою в інтересах Клієнта відповідно до п.2.1. Договору.

3а результатами надання правничої допомоги складається акт, що підписується представниками кожної зі сторін. В акті вказується обсяг наданої Адвокатом правничої допомоги і її вартість. Акт надсилається Клієнту Адвокатом електронною або звичайною поштою.

Відповідно до акта приймання-передачі наданих послуг від 01.09.2025 визначено, що Адвокатом надано послуг (виконано роботи) на суму 6100,00 грн., а саме:

- консультація Клієнта з питань проходження військової служби, ознайомлення з наданими документами (1.5 год) - 1300,00 грн.;

- підготовка, складання та подання заяви в інтересах Клієнта до військової частини НОМЕР_1 (1.5 год) - 1300,00 грн.;

- вивчення практики Верховного Суду у подібних правовідносинах (0.5 год) - 500,00 гн.;

- складання, оформлення та подання до Рівненського окружного адміністративного суду позовної заяви у справі Клієнта (3 год) - 3000,00 грн.

У Додатку №2 до Договору сторонами узгоджено фіксовану вартість гонорару у розмірі 10 000 (п`ятнадцять тисяч) грн. 00 коп. (комплекс правничої допомоги по правовому супроводу адміністративної справи про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів №UА204020/2024/000052/1 від 21 серпня 2024 року).

Позивачем оплачено кошти в розмірі 6100,00 грн. за надані адвокатські послуги згідно з Договором.

На переконання суду першої інстанції, розмір понесених витрат на правничу допомогу в сумі 6 100,00 грн по цій справі не є співмірним із складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг, задовольнивши заяву частково. Водночас, апеляційну скаргу позивач на додаткове судове рішення не подав.

Щодо аргументів апеляційної скарги про не співмірність витратна на професійну допомогу із даною категорією спору та виконаною адвокатом роботою і проханням відмовити у повному обсязі в задоволенні заяви, то суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Водночас, адвокат самостійно визначається зі стратегією захисту інтересів свого клієнта та алгоритмом дій задля задоволення вимог останнього та найкращого його захисту.

Разом з тим, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (частина 1 статті 72 КАС України).

З огляду на зміст спірних правовідносин та правове регулювання таких, з врахуванням наданих позивачем документів, враховуючи критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката, критерії, з врахуванням яких визначається розмір витрат на оплату послуг адвоката встановлених частиною 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що витрати на правничу допомогу адвоката в загальному розмірі 3000,00 грн. є співмірними із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Крім того, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне вказати, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення понесених збитків, але і у певному сенсі спонукання суб`єкта владних повноважень утримуватися від подачі безпідставних заяв, скарг та своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин.

Отже, на переконання суду апеляційної інстанції, Військовою частиною НОМЕР_1 не спростовано правомірність стягнення судом першої інстанції на користь позивача судових витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3000,00 грн, не доведено, що надані послуги були необґрунтованими, не доцільними, не спростовано вплив наданих послуг на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, з врахуванням часткового задоволення позовних вимог.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що при винесені оскаржуваного додаткового рішення суд першої інстанції правильно застосував норми процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність додаткового рішення суду першої інстанції не впливають.

Керуючись статтями 241, 243, 252, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а додаткове рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2025 року у справі №460/6059/25- без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Т. І. Шинкар

судді О. І. Довга

І. І. Запотічний

Оригінал: reyestr.court.gov.ua