Постанова від 25 червня 2026 р. у справі №380/2264/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2026 рокум. ЛьвівСправа №380/2264/26 пров. №А/857/23846/26

суддя в 1-й інстанції – Кедик М.В.

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Кушнір В.О.,

суддів Гуляка В.В., Ільчишин Н.В.

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 березня 2026 року, ухвалене у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м.Львові у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

І. ОПИСОВА ЧАСТИНА

1.1. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - відповідач), в якому просив визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови у перерахунку та виплаті підвищення до пенсії ОСОБА_1 у розмірі, передбаченому пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ з розрахунку 50% від мінімальної пенсій за віком; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату підвищення пенсії у розмірі 50% від мінімальної пенсії за віком встановленої на відповідний календарний бюджетний рік згідно з пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», починаючи з 08.10.2025, із врахуванням раніше виплачених сум.

1.2. КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 20 березня 2026 року позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо не здійснення перерахунку і виплати підвищення до пенсії ОСОБА_1 відповідно до пункту «г» частини 1 статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату підвищення пенсії у розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком згідно з пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», починаючи з 08.10.2025, з урахуванням раніше виплачених сум.

1.3. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ТА УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Не погоджуючись із вказаним рішенням Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області подало апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову повністю. Вважає, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені чинним законодавством.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, апелянт звертає увагу суду на те, що підвищення до пенсії передбачені Законом України «Про пенсійне забезпечення», в тому числі й ті, які виплачуються громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було примусово переселено, здійснюється у розмірах, визначених постановою Кабінету Міністрів України №654. Вказує, що позивач відноситься до категорії осіб, які належать до членів сім`ї особи, яка зазнала політичних репресій та свідчить про відсутність законних підстав для проведення ОСОБА_1 перерахунку пенсії у розмірі 50% від мінімальної пенсії за віком встановленої на відповідний календарний бюджетний рік, згідно з п.«г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

1.4.ПОЗИЦІЯ ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

1.5. МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ ТА ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Відповідно до статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню.

ІІ. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

2.1 ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДАМИ

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку у органах Пенсійного фонду України та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV.

Відповідно до довідки від 26.05.1997 №3/3-28151, яка видана інформаційним бюро Управління внутрішніх справ у Івано-Франківській області ОСОБА_2 , 1913 року народження та ОСОБА_3 ,1918 року народження, як сім`я посібника учасникам Організації українських націоналістів, 16.03.1952 року виселені з с.Велика Тур`я Долинського району Станіславської області на спец поселення в Тюменську область з конфіскацією майна. Разом з ними вивезені неповнолітні: ОСОБА_4 , 1943 року народження, ОСОБА_5 , 1945 року народження, ОСОБА_1 , 1948 року народження, ОСОБА_6 , 1951 року народження. На підставі ст.3 Закону Української PCP від 17.04.1991 «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» вищевказані особи - реабілітовані з поновленням у всіх громадянських правах із поверненням конфіскованого майна або його вартості.

ОСОБА_1 29.09.2025 видане посвідчення № НОМЕР_1 , відповідно до якого він має право на пільги та компенсації, встановлені Законом України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років».

Позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою від 08.10.2025 щодо встановлення підвищення пенсії відповідно до пункту "г" статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» як реабілітованій особі.

Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області листом від 22.10.2025 повідомило, що розмір пенсії за віком станом на 01.10.2025 становить 8350,43 грн, та включає надбавку членам сім`ї реабілітованих у розмірі 43,52 грн.

Вважаючи дії відповідача протиправними, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з даним позовом до суду.

2.2. ДОВОДИ ТА МОТИВИ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА.

Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Пунктом «г» частини першої статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, — на 50 відсотків, а членам їхніх сімей, яких було примусово переселено, — на 25 відсотків мінімальної пенсії за віком. Зміст наведеної норми є імперативним і не залишає органу Пенсійного фонду України повноваження самостійно змінювати встановлений законом спосіб визначення розміру підвищення.

Водночас підпунктом 2 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №654 визначено фіксовані грошові розміри відповідного підвищення: 54,40 грн — для репресованих осіб, яких у подальшому було реабілітовано, та 43,52 грн — для членів їхніх сімей, яких було примусово переселено. Однак зазначене підзаконне регулювання не може застосовуватися в тій частині, у якій воно фактично замінює передбачений законом відсотковий механізм обчислення підвищення фіксованою сумою, що є істотно меншою за розмір, визначений за законом.

Верховенство права, закріплене у статті 8 Конституції України, передбачає не лише формальну ієрархію нормативно-правових актів, а й обов`язок держави забезпечити реальну дієвість права, наданого законом. Закон має вищу юридичну силу порівняно з актом Кабінету Міністрів України, а тому підзаконний акт не може звужувати зміст та обсяг права, прямо встановленого законом. Інакше нормативна модель соціального захисту була б підмінена адміністративним розсудом органу виконавчої влади, що є несумісним із принципами правової визначеності та легітимних очікувань особи.

Такий підхід відповідає правовій позиції Верховного Суду, висловленій у постанові від 14.02.2019 у справі №345/1416/17. У зазначеній постанові Верховний Суд дійшов висновку, що при визначенні розміру підвищення до пенсії особам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, а також членам їхніх сімей, яких було примусово переселено, слід керуватися нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення», який має вищу юридичну силу, а не підпунктом 2 пункту 4 постанови КМУ №654, оскільки останній звужує розмір сум, що підлягають виплаті. Верховний Суд також визнав протиправними дії органу Пенсійного фонду щодо виплати підвищення у фіксованому розмірі 43,52 грн замість 25 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Колегія суддів бере до уваги, що правова ситуація у справі, яка переглядається, є подібною за своїм матеріально-правовим змістом: позивач належить до кола осіб, пов`язаних із примусовим переселенням унаслідок політичних репресій, отримував підвищення в розмірі 43,52 грн, а спір виник через відмову органу Пенсійного фонду застосувати відсотковий розмір, передбачений пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Тому наведений висновок Верховного Суду є релевантним для цієї справи та підлягає врахуванню апеляційним судом при формуванні правової оцінки.

Разом з тим суд апеляційної інстанції вважає правильним і висновок суду першої інстанції про те, що позивач має право саме на 25 відсотків мінімальної пенсії за віком, а не на 50 відсотків.

Закон України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» розмежовує правовий статус репресованих осіб, реабілітованих осіб, потерпілих від репресій та членів сім`ї репресованої особи. За змістом статті 1-1 цього Закону членами сім`ї репресованої особи є, зокрема, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім`єю та були пов`язані спільним побутом. Стаття 13 цього Закону, у свою чергу, визначає коло осіб, які визнаються потерпілими від репресій, зокрема дітей репресованої особи за умов, передбачених законом.

Суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що ОСОБА_1 був примусово переселений разом із батьками як неповнолітня дитина у складі сім`ї, а не як самостійний суб`єкт репресивного переслідування, щодо якого окремо застосовано репресію у формі, що дає підстави для віднесення його до категорії репресованих осіб у значенні пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» для цілей підвищення на 50 відсотків. Сам факт реабілітації або видачі посвідчення про право на пільги не усуває необхідності правової кваліфікації конкретної підстави, форми та суб`єктного статусу особи при застосуванні відповідного виду пенсійного підвищення.

Іншими словами, реабілітаційний статус позивача підтверджує його право на передбачені законом гарантії, однак розмір відповідного пенсійного підвищення залежить від того, до якої саме категорії, передбаченої пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», він належить.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно довідки виданої Управлінням Міністерства внутрішніх справ у Івано-Франківській області від 26.05.1997 №3/3-28І5І, ОСОБА_1 разом з сім`єю 16 березня 1952 року був виселений з с. Велика Тур`я Долинського району Станіславської області на спецпоселення в Тюменську область з конфіскацією майна, проте сам позивач згідно довідки на персональному обліку спецпоселення не стояв, а відповідно є членом сім`ї репресованої особи, якого було примусово переселено, що підтверджується самим відповідачем у відзиві на позов та безпосередньо в апеляційній скарзі, тому належним є застосування до ОСОБА_1 ч.2 пункту «г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та відповідно призначити підвищення пенсії на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції щодо застосування саме мінімальної пенсії за віком як розрахункової величини. Стаття 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначає мінімальний розмір пенсії за віком, який прив`язується до прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Закон України «Про прожитковий мінімум» визначає прожитковий мінімум як базовий державний соціальний стандарт, що використовується, зокрема, для встановлення розмірів мінімальної пенсії за віком. Отже, за відсутності іншої спеціальної розрахункової величини саме мінімальна пенсія за віком, визначена за правилами статті 28 Закону №1058-IV, має використовуватися для обчислення підвищення, передбаченого пунктом «г» статті 77 Закону №1788-XII.

Доводи про те, що стаття 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» застосовується виключно для визначення пенсій, призначених за цим Законом, не спростовують висновків суду першої інстанції. У цій справі стаття 28 Закону №1058-IV не є самостійною матеріальною підставою для призначення позивачу нового виду пенсії, а використовується як законодавчо визначений критерій мінімальної пенсії за віком, на який прямо відсилає пункт «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Саме таке тлумачення забезпечує системну узгодженість пенсійного законодавства та реальну дію гарантії, встановленої законом.

Не заслуговують на увагу і доводи про правомірність застосування відповідачем фіксованої суми 43,52 грн. Постанова КМУ № 654 може застосовуватися лише в тій частині, у якій вона не суперечить закону та не звужує обсяг прав, установлених законом. Якщо ж підзаконний акт фактично зменшує розмір соціальної виплати порівняно з тим, що безпосередньо передбачено законом, застосуванню підлягає акт вищої юридичної сили — закон.

Колегія суддів зазначає, що обраний судом першої інстанції спосіб захисту прав позивача є належним та ефективним, оскільки не лише констатує неправомірність дій відповідача, а й відновлює порушене право шляхом зобов`язання здійснити перерахунок та виплату підвищення пенсії у розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком, починаючи з 08.10.2025, з урахуванням раніше виплачених сум. Саме з цієї дати позивач звернувся до органу Пенсійного фонду із заявою про встановлення відповідного підвищення, а тому визначений судом першої інстанції початок перерахунку відповідає змісту спірних правовідносин та заявленим позовним вимогам.

Оцінюючи рішення суду першої інстанції в цілому, колегія суддів вважає, що суд повно встановив фактичні обставини справи, правильно визначив характер спірних правовідносин, надав належну правову оцінку доказам, правильно застосував норми матеріального права та не допустив порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування чи зміни судового рішення.

Доводи апеляційної скарги зводяться переважно до незгоди з правовою оцінкою суду першої інстанції та фактично повторюють позицію, яка була предметом дослідження суду першої інстанції. Такі доводи не спростовують установлених судом обставин і не доводять неправильного застосування норм матеріального права. Водночас підстав для висновку про те, що суд першої інстанції помилково визначив правовий статус позивача або неправильно встановив розмір належного йому підвищення до пенсії, суд апеляційної інстанції не вбачає.

2.3. ВИСНОВКИ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Згідно із статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи зазначені вище встановлені обставини справи, норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини та правові висновки Верховного Суду, колегія суддів дійшла висновку, що правильним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, який ухвалив судове рішення з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не стягуються.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 березня 2026 року у справі №380/2264/26 – без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В. О. Кушнір

судді В. В. Гуляк

Н. В. Ільчишин

Повне судове рішення складено 26.06.26