Постанова від 23 червня 2026 р. у справі №466/1465/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 466/1465/26 пров. № А/857/24506/26

суддя в 1-й інстанції – Баєв О.І.

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Кушнір В.О.,

суддів Гуляка В.В., Ільчишин Н.В.

за участю:

секретаря судового засідання Плесак М.В.

позивача ОСОБА_1

представника відповідача Вахули Р.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції на рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 17 квітня 2026 року, ухвалене у відкритому судовому засіданні в м.Львові у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення, -

ВСТАНОВИВ:

І. ОПИСОВА ЧАСТИНА

1.1. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Департаменту патрульної поліції, в якому просив скасувати постанову серії ЕНА №6697824, винесену 20.02.2026 про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі за ч.1 ст.121 КУпАП з накладенням штрафу у розмірі 340 грн.

1.2. КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Рішенням Шевченківського районного суду м.Львова від 17 квітня 2026 року позов задоволено повністю.

Визнано протиправною та скасовано постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія ЕНА №6697824 від 20.02.2026 про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді адміністративного штрафу в сумі 340 грн, а провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.121 Кодексу України про адміністративні правопорушення відносно ОСОБА_1 – закрити.

1.3. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ТА УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Не погоджуючись із вказаним рішенням Департамент патрульної поліції подав апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову повністю.

Апелянт звертає увагу суду, що судом першої інстанції не враховано, що правопорушення зафіксовано о 22:02 год. (темна пора доби), відтак у такому випадку норма п.31.5 ПДР не підлягає застосуванню, а будь-який рух після моменту виявлення несправності вночі є прямим порушенням п.31.6 ПДР та утворює склад ч.1 ст.121 КУпАП.

Також вважає, що висновок суду щодо обставин виникнення несправності транспортного засобу ґрунтується виключно на декларативних твердженнях позивача, без підтвердження належними і допустимими доказами.

1.4.ПОЗИЦІЯ ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Відповідач скористався своїм правом на подання відзиву в порядку ст.304 КАС України, у якому він просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

1.5. МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ ТА ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Відповідно до статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга підлягає задоволенню у повному обсязі.

ІІ. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

2.1 ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДАМИ

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 20.02.2026 відносно ОСОБА_1 винесено постанову серії ЕНА №6697824 про визнання його винним у скоєнні правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КУпАП і накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в сумі 340 грн.

Відповідно до фабули оскаржуваної постанови 20.02.2026 о 22:02 год. в с.Зимна Вода, дорога М11 Львів-Шегині км10+5 водій керував ТЗ у якому не горіла ліва фара в режимі ближнього світла в темну пору доби, чим порушив п. 31.4.3.в ПДР України відповідальність за що передбачена ч.1 ст.122 КУпАП.

Позивач, не погоджуючись із зазначеною постановою, звернувся з позовом до суду.

2.2. ДОВОДИ ТА МОТИВИ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА.

Відповідно до статті 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення адміністративним правопорушенням є протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Отже, для наявності складу адміністративного правопорушення не є обов`язковим встановлення саме умисної форми вини, оскільки адміністративна відповідальність може наставати і за необережне порушення встановлених правил поведінки.

Згідно зі статтею 11 КУпАП адміністративне правопорушення визнається вчиненим з необережності, коли особа передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення, або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачити. У контексті спірних правовідносин це означає, що водій транспортного засобу зобов`язаний не лише утримуватись від умисного керування технічно несправним транспортним засобом, а й проявляти належну обачність щодо контролю за технічним станом такого засобу, особливо під час руху в темну пору доби.

Пунктом 2.3 «а» Правил дорожнього руху України встановлено обов`язок водія перед виїздом перевірити та забезпечити технічно справний стан і комплектність транспортного засобу. Крім того, пунктом 2.3 «б» цих Правил передбачено обов`язок водія бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за технічним станом транспортного засобу та не відволікатися від керування. Таким чином, контроль за справністю транспортного засобу є не факультативним, а імперативним обов`язком водія, невиконання якого свідчить щонайменше про необережну форму вини.

Частина 1 статті 121 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за керування водієм транспортним засобом, що має несправності, зокрема зовнішніх світлових приладів у темну пору доби, з якими відповідно до встановлених правил експлуатація транспортного засобу забороняється. Підпунктом «в» пункту 31.4.3 Правил дорожнього руху України прямо передбачено заборону експлуатації транспортного засобу у разі, якщо не горить лампа лівої фари в режимі ближнього світла.

Крім того, пунктом 31.6 «б» Правил дорожнього руху України встановлено спеціальну заборону подальшого руху транспортних засобів, у яких у темну пору доби або в умовах недостатньої видимості не горять лампи фар чи задніх габаритних ліхтарів. Оскільки правопорушення було зафіксовано о 22 год. 02 хв., тобто в темну пору доби, правова оцінка поведінки позивача повинна здійснюватися не лише через загальне положення пункту 31.5 Правил дорожнього руху України, а з урахуванням спеціальної заборони, встановленої пунктом 31.6 «б» цих Правил.

Пункт 31.5 Правил дорожнього руху України регламентує загальний порядок дій водія у разі виникнення в дорозі несправностей, зазначених у пункті 31.4 цих Правил, і передбачає обов`язок водія вжити заходів для їх усунення, а якщо це неможливо — рухатися якомога коротшим шляхом до місця стоянки або ремонту з дотриманням запобіжних заходів. Водночас ця норма не може тлумачитися як така, що легалізує подальший рух у темну пору доби з несправними зовнішніми світловими приладами у випадках, коли пунктом 31.6 Правил дорожнього руху встановлено пряму заборону подальшого руху. Інше тлумачення фактично нівелювало б зміст пункту 31.6 Правил дорожнього руху України та суперечило б меті правового регулювання у сфері безпеки дорожнього руху.

Суд першої інстанції помилково виходив із того, що самі лише пояснення позивача про нібито раптове виникнення несправності в дорозі є достатніми для висновку про відсутність у його діях вини та складу адміністративного правопорушення. Такі твердження мають оціночний і декларативний характер та не підтверджені жодними належними і допустимими доказами. Матеріали справи не містять доказів того, що безпосередньо перед початком руху позивач перевіряв справність зовнішніх світлових приладів транспортного засобу, зокрема лівої фари ближнього світла. Також відсутні чеки на придбання лампи, документи щодо проведення ремонту або технічного обслуговування, акти виконаних робіт станції технічного обслуговування, показання свідків, дані власного відеореєстратора позивача чи інші об`єктивні докази, які б підтверджували справність транспортного засобу саме перед виїздом.

За таких обставин посилання позивача на те, що інспектор поліції не встановив момент виникнення несправності - до початку руху чи під час експлуатації транспортного засобу, — не може бути підставою для скасування постанови про адміністративне правопорушення. Встановленню у цій категорії справ підлягає не технічна історія виникнення несправності як така, а факт керування транспортним засобом у темну пору доби за наявності несправності зовнішнього світлового приладу, з якою експлуатація або подальший рух транспортного засобу забороняється. Саме цей факт і був покладений в основу оскаржуваної постанови.

При цьому позивач не заперечував факту керування транспортним засобом у зазначений у постанові час та місці, а також не спростував обставини, що на момент зупинки транспортного засобу ліва фара ближнього світла не працювала. Його заперечення фактично зводяться лише до припущення про раптовість виникнення несправності та відсутність умислу. Однак відсутність умислу сама по собі не виключає адміністративної відповідальності, оскільки склад правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КУпАП, може мати місце і за необережної форми вини, що виявляється у невиконанні водієм обов`язку щодо належного контролю за технічним станом транспортного засобу.

Колегія суддів також вважає помилковим висновок суду першої інстанції про недостатність доказової бази з мотивів нескладення поліцейськими окремого протоколу огляду транспортного засобу або акта перевірки технічного стану транспортного засобу. Стаття 251 КУпАП визначає доказами у справі про адміністративне правопорушення будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюються наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи у його вчиненні та інші істотні обставини. Такі дані можуть встановлюватися, зокрема, показаннями технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису.

Отже, відеозапис з нагрудної камери поліцейського є самостійним і передбаченим законом доказом у справах цієї категорії. Норми КУпАП не встановлюють обов`язку поліцейського у кожному випадку візуально очевидної несправності зовнішнього світлового приладу складати окремий акт технічного стану транспортного засобу. Такий акт може бути одним із можливих доказів, однак його відсутність не свідчить автоматично про недоведеність правопорушення, якщо відповідні обставини підтверджуються іншими належними доказами у їх сукупності.

З наявних у матеріалах справи відеозаписів із нагрудної камери поліцейського та відеореєстратора службового автомобіля вбачається, що після зупинки транспортного засобу працівниками поліції позивачу було повідомлено про несправність лівої фари ближнього світла. Сам позивач у спілкуванні з поліцейськими не заперечував факту наявності несправності, а лише пояснював її ймовірну раптовість та зазначав про готовність усунути її на місці. Таким чином, об`єктивна сторона правопорушення підтверджується не лише візуальним спостереженням екіпажу патрульної поліції, а й матеріалами відеофіксації та поясненнями самого позивача щодо фактичного стану транспортного засобу на момент зупинки.

Суд першої інстанції, оцінюючи докази, фактично надав перевагу суб`єктивним поясненням позивача над об`єктивними даними відеофіксації та не врахував, що пояснення особи, яка оскаржує постанову, мають оцінюватися у сукупності з іншими доказами, а не сприйматися як безумовна підстава для висновку про відсутність складу правопорушення. Презумпція невинуватості не означає, що будь-яке непідтверджене твердження особи автоматично спростовує належні докази, подані суб`єктом владних повноважень. Вона вимагає, щоб сумніви були об`єктивними, істотними та такими, що випливають із матеріалів справи, а не ґрунтувалися виключно на припущеннях сторони.

Також колегія суддів враховує, що відповідно до статті 280 КУпАП орган, який розглядає справу про адміністративне правопорушення, зобов`язаний з`ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна особа у його вчиненні та чи підлягає вона адміністративній відповідальності. З матеріалів справи вбачається, що поліцейським встановлено факт керування транспортним засобом у темну пору доби за наявності несправності зовнішнього світлового приладу, повідомлено водія про суть порушення, зафіксовано відповідні обставини технічними засобами відеозапису та винесено постанову в межах наданих законом повноважень. Доказів того, що при розгляді справи було допущено такі істотні порушення процедури, які б вплинули на правильність вирішення справи або унеможливили реалізацію позивачем його прав, матеріали справи не містять.

Посилання суду першої інстанції на те, що поліцейськими не допитувалися свідки та не здійснювалася фотозйомка транспортного засобу, також не спростовує правомірності винесеної постанови. Закон не встановлює вичерпного переліку доказів, які обов`язково мають бути зібрані у кожній справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху. Достатність доказів визначається не їх кількістю, а здатністю у сукупності підтвердити юридично значущі обставини. У цій справі факт керування транспортним засобом, час і місце події, темна пора доби, наявність несправності лівої фари ближнього світла та обізнаність позивача про виявлену несправність підтверджуються матеріалами справи в обсязі, достатньому для висновку про наявність складу адміністративного правопорушення.

Колегія суддів звертає увагу, що обов`язок суб`єкта владних повноважень довести правомірність свого рішення не звільняє позивача від обов`язку підтвердити ті фактичні обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог. Якщо позивач стверджує, що перед виїздом транспортний засіб був технічно справним, а несправність виникла раптово і об`єктивно не могла бути ним виявлена, саме такі обставини мають бути підтверджені хоча б мінімальними об`єктивними даними. У даній справі таких доказів не подано.

Висновок суду першої інстанції про те, що відповідач мав довести, що несправність виникла не під час руху, є помилковим, оскільки переносить предмет доказування з факту керування технічно несправним транспортним засобом у темну пору доби на встановлення точного моменту технічного виходу з ладу окремого елемента транспортного засобу. Такий підхід не відповідає змісту ч.1 ст.121 КУпАП та Правил дорожнього руху України, оскільки для кваліфікації правопорушення визначальним є факт керування транспортним засобом із відповідною несправністю за умов, коли експлуатація або подальший рух забороняється, а не доведення хвилини чи причини виникнення такої несправності.

За наведених обставин апеляційний суд доходить висновку, що відповідачем доведено правомірність винесення постанови серії ЕНА №6697824 від 20.02.2026 року, а матеріали справи містять достатні докази для встановлення в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КУпАП. Натомість висновки суду першої інстанції про відсутність події та складу адміністративного правопорушення є передчасними, такими, що не відповідають фактичним обставинам справи та ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права.

2.3. ВИСНОВКИ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Зважаючи на викладене, враховуючи встановлені у справі обставини, положення статей 9, 11, 121, 251, 280 КУпАП, пунктів 2.3 «а», 31.4.3 «в», 31.6 «б» Правил дорожнього руху України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що на момент винесення постанови серії ЕНА №6697824 від 20.02.2026 у відповідача були правові та фактичні підстави для притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.121 КУпАП.

Таким чином суд першої інстанції задовольняючи позов допустив невідповідність своїх висновків обставинам справи та неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, що відповідно до приписів ст.317 КАС України є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нової постанови про відмову у задоволені позову.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Рішенням суду першої інстанції було стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції на користь позивача судовий збір у розмірі 665,60 грн. Оскільки за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а у задоволенні позову належить відмовити, підстави для стягнення на користь позивача судового збору за рахунок бюджетних асигнувань відповідача відсутні.

З огляду на положення статті 139 КАС України, судові витрати, понесені позивачем у зв`язку з поданням позову, покладаються на позивача та відшкодуванню за рахунок відповідача не підлягають.

Водночас суд апеляційної інстанції враховує, що відповідач є суб`єктом владних повноважень, а матеріали справи не містять доказів понесення ним витрат, пов`язаних із залученням свідків чи проведенням експертиз, які могли б підлягати розподілу відповідно до положень КАС України. Тому судові витрати, понесені відповідачем у зв`язку з апеляційним переглядом справи, розподілу та стягненню з позивача не підлягають.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, —

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції задовольнити повністю.

Рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 17 квітня 2026 року у справі №466/1465/26 скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволені позову ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення – відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та не може бути оскаржена.

Головуючий суддя В. О. Кушнір

судді В. В. Гуляк

Н. В. Ільчишин

Повне судове рішення складено 25.06.26