Постанова від 25 червня 2026 р. у справі №380/23510/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/23510/24 пров. № А/857/22204/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Шавеля Р.М.,

суддів Бруновської Н.В. та Глазька С.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29.04.2025р. в адміністративній справі за позовом представника адвоката Слободянюка Руслана Олександровича, діючого на підставі ордеру на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправним та скасування рішення щодо відмови в перетинанні державного кордону (суддя суду І інстанції: Желік О.М., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 29.04.2025р., м.Львів; дата складання повного рішення суду І інстанції: не зазначена),-

В С Т А Н О В И В:

18.11.2024р. за допомогою системи «Електронний суд» представник адвокат Слободянюк Р.О., діючий на підставі ордеру на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив протиправним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) від 19.10.2024р. про відмову громадянину ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в перетині державного кордону України, прийняте на автомобільному пункті пропуску «Шегені» начальником 2 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип А) старшим лейтенантом ОСОБА_3 ; вирішити питання про розподіл судових витрат (а.с.1-8).

Згідно ухвали суду від 28.11.2024р. вирішено розгляд цієї справи, що віднесена процесуальним законом до справ незначної складності, проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні) (а.с.45 і на звороті).

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29.04.2025р. заявлений позов задоволено; визнано протиправним та скасовано рішення начальника 2 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 » (тип А) старшого лейтенанта ОСОБА_3 від 19.10.2024р. про відмову в перетинанні державного кордону України, яким громадянину ОСОБА_2 відмовлено у перетинанні державного кордону України; стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_5 (Військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору в сумі 605 грн. 60 коп. (а.с.49-52).

Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржив відповідач ІНФОРМАЦІЯ_6 (Військова частина НОМЕР_1 ), який покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що у своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить рішення суду скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні заявленого позову відмовити (а.с.55-61).

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що на час виникнення спірних правовідносин в Україні діяв воєнний стан та було оголошено загальну мобілізацію, а тому конституційне право громадян України на вільне залишення території України обмежувалось законодавством.

Враховуючи вимоги Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та постанови Кабінету Міністрів України № 57 від 27.01.1995р. «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України» громадянину ОСОБА_2 відмовлено у виїзді з України з причин ненадання документів, які дають право на виїзд з України в умовах дії правового режиму воєнного стану.

Зокрема, позивач при проходженні прикордонного контролю не надав документів, які б підтверджували факт самостійного виховання позивачем дитини; позивач не представив суду доказів того, що матір не має права зустрічатися та без перешкод спілкуватися з дитиною. Долучене позивачем рішення суду про розірвання шлюбу не підтверджує факт самостійного виховання дитини батьком. При цьому, матір зобов`язана брати участь у вихованні дітей, матеріальному забезпеченні та духовному розвитку, незалежно від стосунків із батьком.

Отже, позивач під час здійснення перетину кордону не надав документи, які б свідчили про встановлення певного юридичного факту (свідоцтва про смерть) чи рішення суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім), які підтверджують те, що права та обов`язки у цьому випадку матері стосовно дитини є припиненими і свідчать про те, що позивач здійснює самостійне виховання дитини віком до 18 років.

Звідси, відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а доводи позивача є безпідставними та необґрунтованими.

При цьому спірне рішення уповноваженої посадової особи має разовий характер і вичерпало свою дію фактом їх виконання, тому за наявності на те законних підстав, які дійсно надають право на перетин державного кордону на виїзд з України, оскаржуване рішення уповноваженої посадової особи в будь-який спосіб не створює перешкод для перетину позивачем кордону України.

Інший учасник справи не подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Розгляд справи в апеляційному порядку здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Як встановлено під час судового розгляду, позивач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянином України, що підтверджується його паспортом (а.с.19-21).

19.10.2024р. ОСОБА_4 прибув до пункту пропуску через державний кордон України з метою перетину кордону.

Для підтвердження права на перетин державного кордону позивач надав уповноваженій особі органу ДПС наступні документи: паспорт громадянина України для виїзду закордон серія НОМЕР_2 ; військово-обліковий документ № НОМЕР_3 від 01.07.2024р., виданий ІНФОРМАЦІЯ_7 ; довідку відповідно до Додатку № 6 до постанови № 560 про надання відстрочки № 5612 від 17.08.2024р.; підтверджуючі документи; нотаріально завірену копію рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 02.09.2022р. по справі № 932/4177/22 про розірвання шлюбу; нотаріально завірену копію свідоцтва про народження дитини ОСОБА_5 , 2008р.н., серія НОМЕР_4 від 23.07.2008р.; нотаріально завірену довідку про склад сім`ї № 3643 від 03.05.2024р. (а.с.24-27).

Рішенням про відмову в перетині державного кордону від 19.102024р., виданим начальником 2 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип А) старшим лейтенантом ОСОБА_3 , відмовлено ОСОБА_2 у виїзді з України з тих підстав, що ним не надано на паспортний контроль необхідні документи, які дають право на виїзд з України в умовах дії правового режиму воєнного стану відповідно до постанови Кабінету Міністрів /КМ/ України № 57 від 27.01.1995р. «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України» (а.с.523 і на звороті)

Приймаючи рішення по справі та задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач під час здійснення прикордонного контролю пред`явив уповноваженим службовим особам документи, які підтверджують той факт, що він є особою, яка самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду.

Водночас, у спірному рішенні відповідач не вказав, які саме документи, що посвідчували приналежність позивача до категорії осіб, які звільнені від мобілізації та підпадають під дію Правил, мав подати позивач під час проходження прикордонного контролю.

Отже, невиконання відповідачем законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акту індивідуальної дії свідчить про його протиправність.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову шляхом визнання протиправним та скасування рішення від 19.10.2024р., прийнятого начальником 2 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 » (тип А) старшим лейтенантом ОСОБА_3 про відмову в перетинанні державного кордону України.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильних та обґрунтованих висновків про наявність правових підстав щодо задоволення заявленого позову, з огляду на наступне.

Із змісту заявленого позову слідує, що позивач ОСОБА_2 оскаржує спірне рішення від 19.10.2024р. про відмову в перетинанні державного кордону України, видане начальником 2 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 » (тип А) старшим лейтенантом ОСОБА_3 .

Відповідно до абз.1 ст.33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом

Статтею 64 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Згідно з п.2 Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022р. «Про введення воєнного стану в Україні» військовому командуванню (зокрема, Державній прикордонній службі України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Відповідно до п.3 цього Указу в зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30, 34, 38, 39, 41, 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

На момент розгляду адміністративної справи в суді апеляційної інстанції строк дії воєнного стану в Україні продовжено.

Відповідно до ст.1 Закону України № 389-VIII від 12.05.2015р. «Про правовий режим воєнного стану» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Згідно з п.6 ч.1 ст.8 цього Закону в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.

Відповідно до п.8 Порядку встановлення особливого режиму в`їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, затв. постановою КМ України № 1455 від 29.12.2021р. (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю на території, де введено воєнний стан, здійснюється з урахуванням обмежень, встановлених законодавством.

Указом Президента України № 69/2022 від 24.02.2022р. «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

Статтею 1 Закону України № 3543-ХІІ від 21.10.1993р. «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначає Закону України № 1710-VI від 05.11.2009р. «Про прикордонний контроль» (далі - Закон № 1710-VI).

Частиною 1 ст.2 Закону № 1710-VI передбачено, що прикордонний контроль - державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.

За приписами ч.1 ст.14 Закону № 1710-VI громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв`язку з відсутністю документів, необхідних для в`їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв`язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови.

Форма рішення про відмову у перетинанні державного кордону України, затверджена наказом МВС України № 457 від 05.06.2023р.

Так, у рішенні, поміж іншого, зазначається причина відмови іноземцю, особі без громадянства або громадянину України в перетинанні державного кордону України із зазначенням підстав та строків тимчасового обмеження громадянина України у праві на виїзд з України або рішення про заборону в`їзду в Україну іноземцю, особі без громадянства в разі наявності в базах даних Державної прикордонної служби України відомостей про таке обмеження.

Обґрунтовуючи відмову в перетинанні державного кордону, відповідач у рішенні від 19.10.2024р. зазначив, що ОСОБА_2 відмовлено у перетинанні державного кордону на виїзд з України на підставі відповідно до постанови КМ України № 57 від 27.01.1995р. «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України» у зв`язку з ненаданням на паспортний контроль необхідних документів, які дають право на виїзд з України в умовах дії правового режиму воєнного стану.

Водночас, рішення про відмову в перетинанні державного кордону України є актом індивідуальної дії, головною рисою якого є його конкретність (гранична чіткість), а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб`єктом адміністративного права, який видає такий акт; розв`язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата, конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами; чітка відповідність такого акта нормам чинного законодавства.

Також загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто, визначення суб`єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.

Сталою є позиція Верховного Суду, що вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб`єкта владних повноважень. І навпаки, ненаведення мотивів прийнятих рішень «суб`єктивізує» акт державного органу і не дає змоги суду встановити дійсні підстави та причини, з яких цей орган дійшов саме таких висновків, надати їм правову оцінку, та встановити законність, обґрунтованість, пропорційність рішення (постанови Верховного Суду від 18.09.2019р. у справі № 826/6528/18, від 10.04.2020р. у справі № 819/330/18, від 10.01.2020р. у справі № 2040/6763/18).

У спірному рішенні про відмову позивачу в перетинанні державного кордону відповідач лише послався на Правила перетинання державного кордону громадянами України, проте не зазначив конкретну норму законодавства, на підставі якої позивачу обмежено виїзд з України.

Також спірне рішення не визначає, які документи позивач повинен був надати і не надав на паспортний контроль для дотримання умови, за якої реалізується наявне в позивача право виїзду за кордон, у зв`язку з чим було відмовлено в перетинанні державного кордону.

Водночас, спірне рішення не містить висновків про недостатність, недостовірність чи невідповідність документів, поданих ОСОБА_2 під час здійснення прикордонного контролю.

Зокрема, для підтвердження права на перетин державного кордону позивач надав уповноваженій особі органу ДПС наступні документи: паспорт громадянина України для виїзду закордон серія НОМЕР_2 ; військово-обліковий документ № НОМЕР_3 від 01.07.2024р., виданий ІНФОРМАЦІЯ_7 ; довідку відповідно до Додатку № 6 до постанови № 560 про надання відстрочки № 5612 від 17.08.2024р.; підтверджуючі документи; нотаріально завірену копію рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 02.09.2022р. по справі № 932/4177/22 про розірвання шлюбу; нотаріально завірену копію свідоцтва про народження дитини ОСОБА_5 , 2008р.н., серія НОМЕР_4 від 23.07.2008р.; нотаріально завірену довідку про склад сім`ї № 3643 від 03.05.2024р.

Відтак, як правильно зазначив суд першої інстанції, згадані документи підтверджують факт, що позивач є особою, яка самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду.

Водночас, відповідно до абз.4 ч.1 ст.23 Закону України № 3543-XII від 21.10.1993р. «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі – Закон 3543-XII) не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.

При цьому Правила та інші нормативно-правові акти не визначають, які саме документи мають бути надані на підтвердження того, що позивач є особою, яка самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду.

З огляду на вказане, спірне рішення від 19.10.2024р. не відповідає критеріям обґрунтованості, вмотивованості, чіткості та зрозумілості акта індивідуальної дії та породжує його неоднозначне трактування, що протиправно втручається у можливість реалізації конституційного права позивача вільно залишати територію України, а отже є протиправним та підлягає скасуванню.

При цьому, колегія суддів враховує висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду від 12.11.2024р. у справі № 380/11916/22, які відповідно до вимог ч.5ст.242 КАС України підлягають врахуванню судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

З огляду на перелік наданих позивачем документів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що в позивача було наявне право на перетин державного кордону. Разом з тим, в оскаржуваному рішенні не вказано чіткі причини (підстави) відмови в перетині державного кордону України громадянину України, зокрема, які документи потрібно надати громадянину.

Оцінюючи в сукупності наведене, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що заявлений позов є підставним та обґрунтованим, через що останній підлягає до задоволення.

Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, якими вимоги позивача задоволені у визначений спосіб.

Оцінюючи в сукупності обставини справи та враховуючи вищенаведені положення законодавства, колегія суддів приходить до переконання про те, що заявлений позов є підставним та обґрунтованим, через що підлягає до задоволення.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування останнього колегія суддів не вбачає.

За правилами ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта ІНФОРМАЦІЯ_6 (Військова частина НОМЕР_1 ).

Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29.04.2025р. в адміністративній справі № 380/23510/24 залишити без задоволення, а вказане рішення суду – без змін.

Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта ІНФОРМАЦІЯ_8 (Військова частина НОМЕР_1 ).

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення, та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. М. Шавель

судді Н. В. Бруновська

С. М. Глазько

Дата складання повного судового рішення: 26.06.2026р.