Постанова від 24 червня 2026 р. у справі №380/5565/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2026 року Справа № 380/5565/25 пров. № А/857/31556/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача – Качмара В.Я.,

суддів – Гудима Л.Я., Онишкевича Т.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 червня 2025 року (суддя Ланкевич А.З., м.Львів), -

ВСТАНОВИВ:

У березні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (далі в/ч), в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.10.2023 по 07.03.2025 (згідно норм статей 117 Кодексу законів про працю України (далі – КзПП), яка діє після 19.07.2022) в розмірі 170021,52 грн, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 № 100 (далі Порядок № 100);

- зобов?язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.10.2023 року по 07.03.2025 року (згідно норм статті 117 КЗпП, яка діє після 19.07.2022) в розмірі 170021,52 грн, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до Порядку № 100.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 26 червня 2025 року позов задоволено частково. Стягнуто з в/ч на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 168173,46 грн. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із ухваленим рішенням, в частині задоволених позовних вимог, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

В доводах апеляційної скарги вказує, що положення КзПП щодо відповідальності за затримку розрахунку при звільненні (стаття 117) не є застосовними до військовослужбовців Національної гвардії України.

Зазначає, що загальний розмір належних позивачу при звільненні виплат складав 740 321,30 грн (461 599,92 грн - сума, виплачена позивачу при звільненні, та 278 721,38 грн - сума виплачена позивачу на виконання рішення суду у справі № 380/652/24 щодо несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення). Питома вага коштів, виплачених позивачу на виконання судового рішення про виплату несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення (278 721,38 грн у порівняні з 740 321,30 грн загального розміру належних Позивачу при звільненні виплат) становить 37,65%. Виходячи з принципу пропорційності, належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача, на думку відповідача, є стягнення на користь позивача 63 317,31 грн як середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (37,65% від визначеної судом першої інстанції повної суми середнього заробітку у розмірі 168 173,46 грн).

Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подав.

У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС), суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на судове рішення, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.

Переглянувши справу за наявними у ній матеріалами, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, на яку має право позивач за вказаний період, становить 168173,46 грн (924,03 грн х 182 календарних дні).

Такі висновки суду першої інстанції є дещо помилковими з таких міркувань.

Відповідно до частини першої статті 308 КАС суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

В іншій частині - щодо відмови у задоволенні позову, рішення суду першої інстанції фактично не оскаржується, тому суд апеляційної інстанції не має права робити правові висновки щодо цієї частини судового рішення.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що позивач у період з 1997 по 31.10.2023 проходив військову службу у лавах Національної гвардії України, останнім місцем проходження служби була в/ч.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 1 жовтня 2024 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2025 року у справі №380/652/24 (далі Рішення суду), зокрема, зобов`язано в/ч нарахувати та виплатити (з урахуванням виплачених сум) ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 з урахуванням січня 2008 року як місяця підвищення доходу. Зобов`язано в/ч здійснити нарахування та виплату на користь ОСОБА_1 індексації-різниці за період з 01.03.2018 року по 31.12.2022 відповідно до абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

07.03.2025 було здійснено зарахування на банківський рахунок позивача АТ КБ «ПриватБанк» в сумі 278721,38 грн.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон № 2011-XII) встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до статей 1-2 Закону № 2011-XII, військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Абзацом часини першої статті 9 Закону № 2011-XII обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Слід зазначити, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільнені військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Водночас, такі питання врегульовані КЗпП, оскільки трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі, що спростовує доводи апеляційної скарги.

Наведене відповідає правовому висновку щодо застосування норм КЗпП при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладеному в постановах Верховного Суду від 31 травня 2018 року у справі №823/1023/16, від 30 січня 2019 року у справі №807/3664/14, від 26 червня 2019 року у справі №826/15235/16, від 30 квітня 2020 року у справі №140/2006/19.

За змістом частини першої статті 47 КЗпП (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до приписів статті 116 КЗпП При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

19.07.2022 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі Закон №2352-ІХ), яким, зокрема викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП.

Згідно зі статтею 117 КЗпП (в редакції Закону № 2352-ІХ) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Отже, за встановлених обставин справи, до спірних правовідносин застосуванню підлягають положення статті 117 КЗпП у новій редакції Закону №2352-IX, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

У постанові від 16 лютого 2023 року у справі № 420/20192/21 Верховний Суд зауважив, що передбачене статтею 117 КЗпП відшкодування за затримку розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, що нараховується в розмірі середнього заробітку і спрямоване на захист прав звільненого працівника щодо отримання ним у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на які працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій). Цією нормою Кодексу на роботодавця покладено обов`язок виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за відсутності спору про розмір належних звільненому працівникові сум або в разі вирішення цього спору повністю на користь працівника. Окремо обумовлено, що в разі вирішення спору на користь працівника частково розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Водночас невиконання роботодавцем в добровільному порядку обов`язку виплатити працівникові в зазначених випадках середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні зумовлює виникнення нового спору про стягнення відповідної суми відшкодування в судовому порядку. Зважаючи на викладене, питання про стягнення на користь працівника середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні може вирішуватися судом одночасно з вирішенням спору про розміри належних звільненому працівникові сум або бути окремим предметом судового розгляду.

У постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду висловила правову позицію, згідно із якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

З матеріалів справи встановлено, що на виконання Рішення суду відповідач 07.03.2025 здійснив виплату позивачу індексації грошового забезпечення у розмірі 278721,38 грн.

Тож спірним у цих правовідносинах є період з 01.11.2023 (перший день після звільнення) по 06.03.2025 (день, що передує дню остаточного розрахунку), який регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП, яка передбачає обмеження виплати середнього заробітку працівникові шістьма місяцями.

В розрізі викладеного, апеляційний суд вважає за необхідне наголосити на постанові Великої Палати Верховного Суду від 8 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 в якій викладено наступну позицію: «обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.».

Відтак, необхідно констатувати, що при розрахунку суми середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, у спірних правовідносинах, слід звертати увагу на співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи, у період як до 18.07.2022, так і після 19.07.2022.

За змістом пункту другого розділу ІІ Порядку № 100 у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з пунктом восьмим розділу IV Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до довідки про нараховане та виплачене грошове забезпечення за 2023 рік ОСОБА_1 , виданої в/ч, розмір грошового забезпечення позивача у серпні 2023 року склав 28183 грн, у вересні 2023 року – 28183 грн.

Кількість календарних днів за серпень-вересень 2023 року становить 61 день.

Отже, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 924,03 грн (56366,00 грн (розмір грошового забезпечення за серпень-вересень 2023 року) / 61 (кількість календарних днів).

Період за час затримки розрахунку при звільненні з 30.10.2023 (дата звільнення позивача) до 30.04.2024 (шість місяців відповідно до статті 117 КЗпП у редакції Закону №2352-ІХ) становить 182 календарні дні.

Сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, на яку має право позивач за вказаний період, становить 168173,46 грн (924,03 грн х 182 календарні дні).

При цьому, суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16).

У постанові від 8 жовтня 2025 року у справі №489/6074/23 Велика Палата Верховного Суду прямо підтвердила компенсаційний характер відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП та наголосила, що навіть після внесення змін Законом №2352-ІХ застосування принципу співмірності не усунуто на нормативному рівні.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП, з урахуванням середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні необхідно враховувати таке (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 805/3167/18-а, від 30 жовтня 2019 року у справі № 806/2473/18.

Таким чином, з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, слід застосувати принцип співмірності, оцінивши розмір і тривалість заборгованості (розмір заборгованості 278721,38 грн; тривалість заборгованості з 01.11.2023 включно по 06.03.2025 становить 492 дні), її частку у загальній сумі належних виплат (168173,46 грн/278721,38 грн = 60,34 %) та середній денний заробіток позивача (924,03 грн).

З огляду на неспівмірність суми середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за спірний період зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд уважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у розмірі 101475,87 грн (924,03 грн * 182 * 60,34%).

Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні за період з 01.11.2023 по 07.03.2025, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.

На думку апеляційного суду, розрахована сума є справедливим відшкодуванням втраченого середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, який підлягає стягненню з відповідача та за рахунок коштів державного бюджету країни, на території якої ведеться повномасштабна війна.

З огляду на викладене рішення суду в частині визначення суми стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні необхідно змінити в його резолютивній частині та стягнути з відповідача спірний середній заробіток у розмірі 101475,87 грн.

Відповідно до частини четвертої статті 317 КАС зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

В частині доводів апеляційної скарги відповідача щодо неправильного зазначення учасників справи при вирішенні питання про стягнення судового збору суд апеляційної інстанції зазначає, що такі недоліки є наслідком очевидної описки, допущеної судом першої інстанції при зазначенні найменування учасників справи. З огляду на це, позивач не позбавлений права звернутися до суду першої інстанції із заявою про виправлення описки в порядку, передбаченому статтею 253 КАС.

Інші доводи апеляційної скарги, висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав вважати, що судом неправильно застосовано норми матеріального права та процесуального права під час ухвалення оскаржуваного рішення.

Відповідно до частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

В решті рішення суду необхідно залишити без змін, так як доводи, наведені в апеляційній скарзі не спростовують правильності застосування судом норм матеріального права та дотримання норм процесуального права до встановлених ним на підставі безпосередньо досліджених та оцінених доказів та фактичних обставин справи.

Керуючись статтями 308, 311, 315-317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) задовольнити частково.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 червня 2025 року змінити, виклавши абзац другий резолютивної частини рішення, у такій редакції:

«Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ) середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 101475,87 (сто одна тисяча чотириста сімдесят п`ять) гривень 87 копійок.».

В решті рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 червня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС.

Суддя-доповідач В. Я. Качмар

судді Л. Я. Гудим

Т. В. Онишкевич