Постанова від 24 червня 2026 р. у справі №380/15479/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/15479/25 пров. № А/857/12317/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий-суддя Довга О.І.,

суддя Запотічний І.І.,

суддя Шинкар Т.І.

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2026 року (головуючий суддя Морська Г.М., м.Львів) у справі №380/15479/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу державного нагляду (контролю) у Львівській області, Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови, -

В С Т А Н О В И В:

29.07.2025 позивач ( ОСОБА_1 ) звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Відділу державного нагляду (контролю) у Львівській області, Державної служби України з безпеки на транспорті, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову відділу державного нагляду (контролю) у Львівській області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу від 23.04.2025 №ПШ111344.

Позов обґрунтовує тим, що 23 квітня 2025 року ОСОБА_1 надійшла постанова № ПШ 111344 від 23.04.2025 відділу державного нагляду (контролю) у Львівській області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування до неї адміністративно-господарського штрафу в розмірі 17 000,00 грн, винесена за результатами розгляду Акта проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом № АР 091628 від 20.03.2025. Згідно з Актом посадовою особою відповідача 2 проведено рейдову перевірку транспортного засобу марки MERCEDES-BENS, державний номерний знак НОМЕР_1 , серія і номер свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_2 , водієм якого на момент перевірки був ОСОБА_2 . Як зазначено в Акті, під час перевірки виявлено порушення вимог ст. 34, 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» та в Наказі Міністерства транспорту та зв`язку України від 24.06.2010 № 385 – здійснення водієм вантажних перевезень (води) за відсутності товарно-транспортної накладної або іншого визначеного законодавством документа на вантаж, відсутній протокол перевірки та адаптації тахографа на транспортний засіб. Також, в Акті вказано, що транспортний засіб MERCEDES-BENS, державний номерний знак НОМЕР_1 , належить ОСОБА_1 . Під час розгляду Акта, що відбувся 20.03.2025 о 10:35 год в приміщенні відділу державного нагляду (контролю) у Львівській області, позивачка пояснила, що сама по собі належність на праві власності автомобіля марки MERCEDES-BENS, державного номерного знаку НОМЕР_1 позивачці не може бути підставою для притягнення її до відповідальності, передбаченої абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», оскільки відповідач не надав належних, достатніх та беззаперечних доказів на підтвердження того, що під час проведення рейдової перевірки 20.03.2025 ОСОБА_1 на зазначеному транспортному засобі надавала послуги з перевезення вантажів на замовлення та, що вона є автомобільним перевізником у розумінні Закону № 2344-ІІІ. Стверджує, що на час складання Акту перевірки "№ АР 091628 від 20.03.2025, так і на момент прийняття оскаржуваної постанови № ПШ111344 від 23.04.2025 позивачка не була суб`єктом господарювання. За результатами розгляду Акту стосовно Позивачки винесено постанову № ПШ111344 від 23.04.2025 про застосування адміністративно-господарського штрафу в розмірі 17 000,00 грн. Позивачка вважає, що зазначена постанова прийнята протиправно, з порушенням норм законодавства про автомобільний транспорт та має бути скасована.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2026 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову від 23.04.2025 №ПШ 111344 відділу державного нагляду (контролю) у Львівській області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування до ОСОБА_1 адміністративно-господарського штрафу в розмірі 17 000,00 грн.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального права зазначив, що відповідно до пунктів 3, 4 Порядку № 422, 20 березня 2025, на автомобільній дорозі Н-13 Київ-Самбір-Ужгород 63 км + 200 км, старшим державним інспектором Відділу державного нагляду (контролю) у Львівській області здійснено перевірку транспортного засобу марки MERCEDES-BENS, номерний знак НОМЕР_3 , серія і номер свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_2 , який належить позивачці ОСОБА_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 . При здійсненні перевірки посадовою особою Укртрансбезпеки було виявлено, що на момент перевірки документи, визначені статтею 48 Закону № 2344-ІІІ, відсутні товарно-транспортна накладна або інший, визначений законодавством документ на вантаж, протокол перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу. Не обладнано тахографом відсутній протокол перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу передбачений п. 3.3. Наказу МТЗУ № 385 від 24.06.2010р., у тому числі порушення, відповідальність за які передбачена статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» ч. 1 абз. 3 перевезення вантажів за відсутністю на момент проведення перевірки документів визначених ст. 48 цього Закону. За результатами рейдової перевірки складено Акт № АР 091628. Згідно свідоцтва НОМЕР_2 про реєстрацію транспортного засобу марки MERCEDES-BENS, державний реєстраційний знак НОМЕР_3 належить ОСОБА_1 . Отже, враховуючи те, що товарно-транспортна накладна взагалі не була надана водієм, транспортний засіб відповідно до свідоцтва про реєстрацію належить позивачці та під час перевірки водієм не було надано жодного договору про оренду транспортного засобу, який перевірявся – уповноваженими особами було правильно визначено належного перевізника. Вказує, що до матеріалів справи таку товарно-транспортну накладну, рівно як доказів на підтвердження передання транспортного засобу в користування іншій особі не долучено. Отже, наведене у своїй сукупності свідчить про законність застосування до ОСОБА_1 постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу № ПШ 111344 від 23.04.2025 року. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.

Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.

Судом встановлені наступні обставини.

Відповідно до пунктів 3, 4 Порядку зупинення транспортного засобу, що здійснює автомобільні перевезення пасажирів та вантажів, посадовими особами Державної служби з безпеки на транспорті та її територіальних органів, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 422 від 20.05.2013 (Порядок № 422), 20 березня 2025, на автомобільній дорозі Н-13 Київ-Самбір-Ужгород 63 км + 200 км, старшим державним інспектором Відділу державного нагляду (контролю) у Львівській області здійснено перевірку транспортного засобу марки MERCEDES-BENS, державний номерний знак НОМЕР_3 , серія і номер свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_2 , який належить позивачці ОСОБА_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 .

За результатами рейдової перевірки складений Акт № АР 091628 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 20.03.2025 року.

Згідно з Актом посадовою особою відповідача 2 проведено рейдову перевірку транспортного засобу марки MERCEDES-BENS, державний номерний знак НОМЕР_1 , серія і номер свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_2 , водієм якого на момент перевірки був ОСОБА_2 .

Зі змісту акта перевірки слідує, що, водій транспортного засобу марки МЕКСЕБЕ8-ВЕМ8, номерний знак НОМЕР_1 , надав для перевірки посадовим особам Укртрансбезпеки: посвідчення водія серії НОМЕР_4 від 11.04.2006 р.; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу марки МЕКСЕОЕ8-ВЕН8, номерний знак НОМЕР_1 , серія і номер свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_2 .

У акті зазначено, що під час перевірки виявлено порушення ст.ст. 34, 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», положення Інструкції, затвердженої наказом МТЗУ № 385 від 24.06.2010, зокрема при здійсненні вантажних перевезень (вода) перевізник не забезпечив водія ОСОБА_2 оформленою товарно-транспортною накладною, або іншим документом передбаченим законодавством, відсутній протокол перевірки та адаптації тахографа на транспортний засіб. У тому числі порушення, відповідальність за які передбачена статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» абзац З частина 1 перевезення вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених ст. 48 цього Закону. Також в Акті вказано, що транспортний засіб MERCEDES-BENS, державний номерний знак НОМЕР_1 , належить ОСОБА_1 .

Водій зі змістом акту № АР 091628 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів та вантажів автомобільним транспортом від 20.03.2025 ознайомився, копію отримав.

Під час розгляду Акта, що відбувся 20.03.2025 о 10:35 год в приміщенні відділу державного нагляду (контролю) у Львівській області, позивачка пояснила, що не є автомобільним перевізником, не займається підприємницькою діяльністю, а тому не є суб`єктом відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт в розумінні Закону і не може нести відповідальність, передбачену абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону.

23.04.2025 в.о. заступника начальника Відділу державного нагляду (контролю) у Львівській області Державної служби України з безпеки на транспорті Ліною Ярулліною розглянувши справу про порушення законодавства про автомобільний транспорт, прийняла постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №ПШ 111344, відповідно до якої за порушення вимог статей 39, 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідальність за яке передбачена абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», постановлено стягнути з ОСОБА_1 адміністративно-господарський штраф на суму 17000,00 грн, згідно якою позивачкою, як автомобільним перевізником, допущено порушення вимог ст. 48 Закону – відсутність на момент перевірки товарно-транспортної накладної, протоколу перевірки та адаптації тахографа на транспортний засіб або іншого визначеного законодавством документа на вантаж, – відповідальність за яке передбачена абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» у вигляді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Позивачка вважає зазначену постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу протиправною та такою, що підлягає скасуванню виходячи з наступного. ОСОБА_1 отримала повідомлення про розгляд справи після її розгляду, що позбавило її можливості надати докази своєї невинуватості у вчиненні правопорушення, визначеного абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт». Зокрема, положеннями Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 № 1567 чітко визначено, що справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи суб`єкта господарювання. Розгляд справи про порушення можливий у відсутність уповноваженої особи суб`єкта господарювання лише у разі належного сповіщення суб`єкта господарювання про розгляд справи. Крім цього, у розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт» позивачка не була перевізником, а тому не може нести відповідальності за вчинене правопорушення, так як на момент перевірки автомобіль перебував в користуванні іншої особи.

Не погоджуючись з наведеним, позивачка звернулася в суд першої інстанції з позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне.

Згідно із положеннями частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України від 05 квітня 2001 року № 2344-III «Про автомобільний транспорт» (Закон № 2344-III, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), статтею 1 якого визначено, що: 1) автомобільний перевізник - це фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; 2) водій - це особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка; 3) товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу (крім фізичних осіб, які здійснюють перевезення вантажу за рахунок власних коштів та для власних потреб) документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, який складається у паперовій та/або електронній формі та містить обов`язкові реквізити, передбачені цим Законом та правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом; 4) послуга з перевезення пасажирів чи вантажів - перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату.

Відповідно до частини першої статті 33 Закону № 2344-III автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб`єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах.

Частиною першою статті 34 Закону № 2344-ІІІ передбачено, що автомобільний перевізник повинен, зокрема: виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства; забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів.

Згідно з частинами першою, другою статті 50 Закону №2344-III договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція тощо).

Відповідно до статті 48 Закону № 2344-III автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Абзацом третім частини першої статті 60 Закону № 2344-III визначено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи, зокрема за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Колегія суддів зазначає, що автомобільний перевізник має використовувати транспортний засіб для перевезення вантажу на законних підставах. Проте, автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору (із замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу, а не власник/користувач транспортного засобу. Надання цієї послуги може передбачати використання (на законних підставах) транспортного засобу, який належить іншій особі, але ця обставина не змінює правового статусу перевізника в цих правовідносинах, особливо коли йдеться про застосування відповідальності, передбаченої частиною першою статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт». Тому автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб (адже такі дані не завжди можуть збігатися). Отже, системний аналіз наведених вище положень законодавства свідчить про те, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, яка передбачена положеннями частини першої статті 60 Закону № 2344-III, застосовується лише до автомобільних перевізників, а не до власників/користувачів транспортного засобу, яким перевозиться вантаж.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 24 січня 2025 року у справі № 520/11723/23.

Водночас, у постанові від 13 березня 2025 року у справі № 140/6098/22 Верховний Суд виснував, що відповідальність за порушення вимог законодавства сфері автомобільного транспорту під час перевезення вантажів несуть саме перевізники, а не інші особи (власники транспортних засобів, водії тощо).

Запровадивши такий інститут відповідальності законодавець чітко окреслив, що він стосується саме перевізників та визначив ознаки, за якими визначають особу автомобільного перевізника. Це означає, що такий не обов`язково має бути власником транспортного засобу, оскільки норми законодавства не забороняють використання транспортних засобів, що належать іншим особам, у перевезеннях вантажів на підставі договорів укладених між власником та перевізником або інших правочинів.

Враховуючи наведене, а також приписи Закону № 2344-III, до власника автомобільного транспорту можуть бути застосовані адміністративно-господарські санкції за умови, якщо він відповідає усім характеристикам, визначеним Законом № 2344-III для автомобільних перевізників. У разі якщо особа не відповідає цим вимогам, відсутні підстави для застосування до неї відповідальності у вигляді штрафу, передбаченої частиною першою статті 60 Закону № 2344-III.

Апеляційний суд звертає увагу, що в акті № АР091628 від 20.03.2025 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом відповідач дійшов висновку про порушення позивачкою вимог статей 39, 48 Закону № 2344-ІІІ, Інструкції з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті від 24 червня 2010 року № 385, суть яких полягає у тому, що під час перевезення вантажу (води) перевізник не забезпечив водія товарно-транспортною накладною або іншим документом, передбаченим законодавством, а також протоколом перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу.

Отже, вирішальним під час розгляду цієї справи є встановлення факту чи була ОСОБА_1 на час проведення спірної рейдової перевірки автомобільним перевізником у розумінні Закону № 2344-III та правомірність застосування до неї адміністративно-господарської санкції у вигляді штрафу як до власниці транспортного засобу, яка, на думку відповідача, надавала послугу з перевезення на комерційній основі як суб`єкт господарювання.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 22.07.2025 № 119496605418 ОСОБА_1 на час складання акту та прийняття відповідачем спірної постанови не була зареєстрована суб`єктом господарської діяльності. Отже, докази того, що позивачка здійснює діяльність у сфері автомобільного перевезення, зокрема надає послуги з перевезення вантажу автомобільним транспортом за плату, тобто на комерційній основі у матеріалах справи відсутні. Відсутній також у матеріалах справи укладений позивачкою договір на здійснення перевезення вантажів автомобільним транспортом, тож доказів того, що позивачка на час проведення спірної рейдової перевірки відповідно до законодавства надавала послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, немає. Відповідно у позивачки не було найманих працівників за вказаний період, зокрема й водія ОСОБА_2 , який керував транспортним засобом позивачки на час його зупинки для проведення рейдової перевірки.

Отже, докази того, що за період, в межах якого проведено рейдову перевірку, позивачка використовувала працю найманих працівників також відсутні.

Водночас, доказування правомірності свого рішення за приписами частини другої статті 77 КАС України покладено на суб`єкта владних повноважень, який повинен довести фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує правову підставу ухвалення рішення, вчинення дії чи утримання від неї. За такого правового регулювання будь-які сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, повинні тлумачитися на її користь, оскільки обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення нормами КАС України покладено на відповідача.

Однак, апелянтом не надано доказів здійснення позивачкою перевезення вантажу на комерційній основі, тобто не доведено, що позивачка на час проведення спірної рейдової перевірки вважалася автомобільним перевізником у розумінні Закону № 2344-ІІІ.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що положеннями статті 48 Закону № 2344-III визначений перелік документів, які повинні мати автомобільні перевізники та водії для здійснення внутрішніх перевезень, одним із яких є товаро-транспортна накладна, яку законодавець визначив як єдиний документ для призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, який складається у паперовій та/або електронній формі та містить обов`язкові реквізити, передбачені цим Законом та правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом. Тому, відсутність такого документа під час перевірки уповноваженим органом є підставою для притягнення перевізника до відповідальності установленої абзацом третім частини першої статті 60 Закону № 2344-III. Виключенням з цього правила є лише випадки якщо перевезення здійснюється фізичною особою за рахунок власних коштів та для власних потреб.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом у вже згаданій вище постанові від 13 березня 2025 року у справі № 140/6098/22.

У спірній ситуації, позивачка здійснювала перевезення вантажу належним їй транспортним засобом за рахунок власних коштів та для власних потреб, без використання найманої праці, тобто не була автомобільним перевізником у розумінні Закону № 2344-ІІІ. Як наслідок у позивачки не було обов`язку пред`являти посадовим особам Укртрансбезпеки під час рейдової перевірки 20 березня 2025 року товарно-транспортну накладну на вантаж, що перевозився.

Що стосується відсутності протоколу перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до статті 18 Закону № 2344-ІІІ з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов`язані, зокрема організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України. Контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов`язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю.

Положення щодо режимів праці та відпочинку водіїв транспортних засобів визначається законодавством.

Відповідно до Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року № 153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті, статті 18 Закону України «Про автомобільний транспорт» та з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв колісних транспортних засобів наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 07 червня 2010 року № 340 затверджено Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів.

Положення встановлює особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (водії) та порядок його обліку (пункт 1.2 Положення № 340).

За правилами пункту 1.3 Положення № 340 вимоги цього Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами (ТЗ).

Приписами пункту 1.4 Положення № 340 передбачено, що це Положення не поширюється на перевезення пасажирів чи/та вантажів, які здійснюються: фізичними особами за власний рахунок для власних потреб без використання праці найманих водіїв; під час стихійного лиха, аварій та інших надзвичайних ситуацій; транспортними засобами Міністерства внутрішніх справ України (у тому числі Національної гвардії України), Міністерства оборони України, Офісу Генерального прокурора, Служби безпеки України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Національної поліції України та Державної прикордонної служби України або транспортними засобами, орендованими ними без водія, коли такі перевезення здійснюються з метою виконання завдань, покладених на ці державні органи, та під їх контролем; сільськогосподарськими підприємствами або підприємствами лісового господарства, якщо ці перевезення виконуються тракторами або іншою технікою, призначеною для місцевих сільськогосподарських робіт чи робіт у галузі лісового господарства, та слугують виключно для цілей експлуатації цих підприємств; закладами охорони здоров`я незалежно від форми власності.

Відповідно до пункту 6.1 Положення № 340 автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.

Водії зберігають записи щодо режиму праці та відпочинку протягом робочої зміни та 28 днів з дня її закінчення.

Водій, що керує ТЗ, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія (додаток 3) або повинен мати копію графіка змінності водіїв (пункт 6.3 Положення № 340).

Згідно з пунктом 7.1 Положення № 340 органи, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху проводять перевірку встановленого режиму праці та відпочинку водіїв відповідно до законодавства України.

У постанові від 11 березня 2020 року у справі № 823/1199/17 Верховний Суд, аналізуючи положення статті 18 Закону № 2344-ІІІ, пунктів 6.1, 6.3 Положення № 340, дійшов висновку, що водії, які здійснюють перевезення на маршруті протяжністю понад 50 км, зобов`язані мати при собі діючий та повірений тахограф. У разі, якщо ТЗ не обладнаний тахографом, водій веде індивідуальну контрольну книжку водія.

У постанові від 11 лютого 2020 року у справі № 820/4624/17 Верховний Суд також указав на те, що положеннями статті 48 Закону № 2344-ІІІ передбачено необхідність наявності як у перевізника так і у водія інших документів, передбачених законодавством, а наявність протоколу про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу, або індивідуальної контрольної книжки водія - в разі не обладнання транспортного засобу тахографом, передбачено Положенням № 340. Зауважив, що за відсутності таких до перевізника застосовуються адміністративно-господарські штрафи.

Водночас, висновки, викладені у вказаних постановах, не є релевантними до спірних правовідносин, ураховуючи таке.

Як було вказано вище, позивачка не надавала послуг з перевезення вантажу на договірних умовах із замовником послуги за плату, не використовувала працю найманого водія, а здійснювала перевезення вантажу за власний рахунок для власних потреб.

За правилами пункту 1.4 Положення № 340 це Положення не поширюється на перевезення вантажів, які здійснюються фізичними особами за власний рахунок для власних потреб без використання праці найманих водіїв.

Отже, приписи Положення № 340, зокрема і пункту 6.1, якими встановлено обов`язок обладнувати тахографами вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн не можуть бути поширені на позивачку.

Як наслідок у позивачки не було обов`язку пред`являти посадовим особам Укртрансбезпеки під час рейдової перевірки 20 березня 2025 року протокол перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 02 жовтня 2025 року у справі № 460/4580/23.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про визнання протиправною та скасування постанови від 23.04.2025 №ПШ 111344 відділу державного нагляду (контролю) у Львівській області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування до ОСОБА_1 адміністративно-господарського штрафу в розмірі 17 000,00 грн.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об`єктивно і всебічно з`ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.

Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб`єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.

В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2026 року у справі № 380/15479/25 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя О. І. Довга

судді І. І. Запотічний

Т. І. Шинкар