Постанова від 24 червня 2026 р. у справі №460/16920/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 460/16920/25 пров. № А/857/12190/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий-суддя Довга О.І.,

суддя Запотічний І.І.,

суддя Шинкар Т.І.

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 21 січня 2026 року (головуючий суддя Максимчук О.О., м. Рівне) у справі №460/16920/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій,-

В С Т А Н О В И В:

18.09.2025 позивач ( ОСОБА_1 ) звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (відповідач-2), в якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення відповідача-2 №172850032560 від 19.06.2025р., щодо відмови позивачу у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»; зобов`язати відповідача-1 зарахувати позивачу до його страхового стажу період роботи трактористом з 18.06.1988 по 03.08.1989, періоди отримання допомоги по безробіттю із 15.07.2003 по 08.07.2004 та отримання матеріальної допомоги по безробіттю з 17.08.2004 по 18.10.2004 та призначити позивачу пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 11.07.2025.

Позов обґрунтовує тим, що відповідачем-2 протиправно прийнято рішення від №172850032560 від 19.06.2025 про відмову в призначенні йому пенсії за віком, відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (Закон №1058-IV), оскільки відсутній необхідний страховий стаж. Вважає, що не зарахування відповідачем до страхового стажу періодів роботи зазначених в трудовій книжці, оскільки в трудовій книжці містяться неточності, не може мати негативних наслідків для особи, оскільки відповідальність за організацію робіт по веденню, обліку, зберіганню та видачі трудових книжок покладається на адміністрацію підприємства, де працює особа. Зазначає, що Пенсійним органом застосовано надмірний формалізм до записів трудової книжки.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 21 січня 2026 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 172850032560 від 19.06.2025 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 12.06.2025 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період його роботи з 18.06.1988 по 03.08.1989 та період отримання матеріальної допомоги по безробіттю з 15.07.2003 по 08.07.2004 та з 17.08.2004 по 18.10.2004.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач-2 подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального права зазначив, що листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомило позивача про відсутність підстав для зарахування до страхового стажу періодів роботи: 5- з 18.06.1988 по 03.08.1989 згідно записів в трудовій книжці НОМЕР_1 від 04.12.1985, оскільки відсутні підстави про звільнення (необхідно надати уточнюючи довідку); період отримання допомоги по безробіттю з 15.07.2003 по 08.07.2004 оскільки відсутня дата наказу про припинення виплат (необхідно надати уточнюючи довідку); період отримання матеріальної допомоги по безробіттю з 17.08.2004 по 18.10.2004, оскільки це не передбачено законодавством; період з 01.12.2020 по 31.12.2020, оскільки відсутня сплата внесків в індивідуальних відомостях про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Для врахування періодів роботи згідно з трудовою книжкою необхідно надати уточнюючи довідку з першого місця роботи з обов`язковим зазначенням дати народження, підстав для прийму та звільнення і інформації про реорганізацію підприємства. Зазначає, що необхідний страховий стаж зазначений пунктом 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» становить 32 роки. Страховий стаж позивача становить 29 років 7 місяців 1 день ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.

23.03.2026 позивачем подано до суду відзив на апеляційну скаргу. Доводи відзиву аналогічні доводам адміністративного позову, окрім того зазначає, що позиція апелянта щодо передчасності ухвалення рішення судом першої інстанції та недотримання вимог ст. 90 КАС України є необґрунтованою, оскільки всі надані у справі докази були належним чином досліджені судом, їм надано належну правову оцінку, а судом першої інстанції сформовано вичерпні правові висновки щодо спірних правовідносин, зокрема щодо зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 18.06.1988 по 03.08.1989, а також періодів отримання матеріальної допомоги по безробіттю з 15.07.2003 по 08.07.2004 та з 17.08.2004 по 18.10.2004, із правильним застосуванням норм матеріального права та з урахуванням правових позицій Верховного Суду. Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення.

Враховуючи те, що рішення суду першої інстанції не оскаржується в частині відмови в задоволенні позову, відтак, у відповідності до статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає оскаржуване рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.

Судом встановлені наступні обставини.

ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Чмирівка Старобільського району Луганської області.

Відповідно до довідки від 08.05.2023 №5612-5002749595, ОСОБА_1 взятий на облік внутрішньо переміщеної особи, де фактичним місцем проживання/перебування є: АДРЕСА_1 .

Досягнувши 59-річного віку позивач 12.06.2025 звернувся до Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону №№1058-IV. Вказану заяву за принципом екстериторіальності було передано для розгляду до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

19.06.2025 відповідачем-2 прийнято рішення №172850032560, яким відмовлено позивачу в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV, оскільки страховий стаж позивача становить 29 років 7 місяців 1 день, що є недостатнім, так як відповідно до статті 26 Закону №1058-IV право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення 60 років за наявності страхового стажу, зокрема, в період з 01 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року – не менше 32 років. У рішенні також зазначено, що до страхового стажу позивача не зараховані: - період роботи з 18.06.1988 по 03.08.1989 згідно записів в трудовій книжці НОМЕР_1 від 04.12.1985, оскільки відсутні підстави про звільнення (необхідно надати уточнюючи довідку); - період отримання допомоги по безробіттю з 15.07.2003 по 08.07.2004 оскільки відсутня дата наказу про припинення виплат (необхідно надати уточнюючи довідку); - період отримання матеріальної допомоги по безробіттю з 17.08.2004 по 18.10.2004, оскільки це не передбачено законодавством; -період з 01.12.2020 по 31.12.2020, оскільки відсутня сплата внесків в індивідуальних відомостях про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Не погодившись з таким рішенням відповідача-2, позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне.

Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом №1058-IV та Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ (Закон №1788-ХІІ).

Відповідно до статті 1 Закону №1058-ІV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону №1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Частиною 1 статті 9 Закону №1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до статті 11 Закону №1058-IV загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню підлягають в т.ч.: громадяни України, іноземці (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України) та особи без громадянства, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах цих підприємств та організацій, у громадських об`єднаннях, у фізичних осіб - підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, та в інших фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством, або виконують роботи (надають послуги) на зазначених підприємствах, в установах, організаціях чи у фізичних осіб за договорами цивільно-правового характеру, фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Згідно частини 1 статті 26 Закону №1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 01 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 01 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.

У разі відсутності, починаючи з 01 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною 1 цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу з 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 22 до 32 років (ч. 2 ст. 26 Закону №1058-IV).

За приписами частини 4 статті 26 Закону №1058-IV, у разі відсутності, починаючи з 01 січня 2018 року, необхідного страхового стажу на дату досягнення віку, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, пенсію за віком може бути призначено після набуття особою страхового стажу, визначеного частинами першою - третьою цієї статті на дату досягнення відповідного віку. Наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.

З оскаржуваного рішення відповідача-2 №172850032560 від 19.06.2025 вбачається, що підставою для відмови позивачу у призначенні пенсії за віком слугувала відсутність необхідної кількості страхового стажу, який на момент звернення позивача із заявою про призначення вказаного виду пенсії становив 29 років 7 місяців 1 день, водночас відповідно до статті 26 Закону №1058-IV право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення 60 років за наявності страхового стажу, зокрема, в період з 01 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року – не менше 32 років.

Апелянт у своєму рішенні також зазначив, що до страхового стажу позивача не зараховано: - період роботи з 18.06.1988 по 03.08.1989 згідно записів в трудовій книжці НОМЕР_1 від 04.12.1985, оскільки відсутні підстави про звільнення (необхідно надати уточнюючи довідку); - період отримання допомоги по безробіттю з 15.07.2003 по 08.07.2004 оскільки відсутня дата наказу про припинення виплат (необхідно надати уточнюючи довідку); - період отримання матеріальної допомоги по безробіттю з 17.08.2004 по 18.10.204, оскільки це не передбачено законодавством; - період з 01.12.2020 по 31.12.2020, оскільки відсутня сплата внесків в індивідуальних відомостях про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону №1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Згідно з частиною 2 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до частини 4 статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

В період до 01 січня 2004 року обчислення трудового стажу здійснювалося згідно зі ст. 56-63 Закону №1788-ХІІ.

Згідно статті 56 Закону №1788-ХІІ до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Статтею 62 Закону №1788-ХІІ визначено, що основним документом, який підтверджує наявний трудовий стаж, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 62 Закону №1788-ХІІ постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (Порядок №637).

Пунктами 1, 2 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (персоніфікований облік), є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку № 637: довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи, а за відсутності документів про наявний стаж або відсутності архівних даних, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, пов`язаних з заявником спільною роботою.

Системний аналіз наведених норм доводить, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, і лише у разі її відсутності, або відсутності в ній відповідних записів, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, зокрема, уточнюючих довідок підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. Таким чином, надання уточнюючих довідок повинно здійснюватися лише у випадках неправильного, неповного або нечіткого заповнення трудової книжки, що робить незрозумілим зроблений запис.

Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 по справі №235/805/17, від 06.12.2019 по справі №663/686/16-а, від 06.12.2019 по справі №500/1561/17, від 05.12.2019 по справі №242/2536/16-а.

З наявних у матеріалах справи записів трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 від 04.12.1985, які стосуються спірних періодів трудової діяльності позивача, вбачається, що у період з 18.06.1988 по 03.08.1989 позивач працював трактористом у радгоспі «Старобельський» (записи трудової книжки №5-6); у період з 15.07.2003 по 08.07.2004 та з 17.08.2004 по 18.10.2004 позивач перебував на обліку у Старобільському районному центрі зайнятості як безробітний отримував допомогу по безробіттю (записи трудової книжки №15-18).

Апеляційний суд зазначає, що записи трудової книжки виконані чітко, без підтирань та закреслень, містять підписи посадових осіб, які здійснювали записи у трудовій книжці позивача, а також матеріали справи не містять доказів визнання недостовірними таких записів трудової книжки щодо періодів його роботи та отримання допомоги по безробіттю.

Окрім цього, щодо тверджень відповідача-2 про незарахування позивачу до його страхового стажу періоду роботи з 18.06.1988 по 03.08.1989 з тих підстав, що згідно записів в трудовій книжці НОМЕР_1 від 04.12.1985 відсутні підстави про звільнення, то колегія суддів такі доводи апелянта оцінює критично, відповідно до запису трудової книжки №6, позивач був звільнений з посади тракториста 03.08.1989 за власним бажанням, що свідчить про безпідставність відмови у зарахуванні вказаного періоди роботи позивача до його страхового стажу з зазначених у спірному рішенні підстав.

Також суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до абзацу 1 пункту 1.1 глави 1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена постановою Державного Комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20.06.1974 №162 (Інструкція №162) трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.

Пунктом 2.3, 2.4 Інструкції №162 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Відповідно до пункту 2.6 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи

зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

Пунктом 2.8 передбачено, що якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м. Києва, держжархівом м.Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму.

Пунктом 8.1. Інструкції №162 встановлено, що контроль за дотриманням порядку ведення трудових книжок здійснюється в порядку, передбаченому постановою Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 6 вересня 1973 року №656 «Про трудові книжки робітників і службовців» (Постанова №656).

Так, відповідно до пункту 18 Постанови №656 відповідальність за організацію робіт щодо ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, закладу, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, яка призначається наказом (розпорядженням) керівника підприємства, закладу, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну відповідальність, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Подібні правові приписи містить і діюча Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників від 29.07.1993 №58 та Постанова Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301 «Про трудові книжки працівників».

Із аналізу вказаних правових норм слідує, що законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення періодів роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.

Відтак, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17, згідно із якою відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення.

Такого ж висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, у постанові від 30.09.2021 у справі №300/860/17.

Однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Відповідачем-2 не враховано, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 19.12.2019 року у справі №307/541/17.

Апеляційний суд зазначає, що за основними критеріями записи трудової книжки позивача відповідають вимогам оформлення трудових книжок, зокрема, містять дані про працевлаштування, окрім того, зазначені періоди роботи позивача містять посилання на накази, згідно яких позивача прийнято та звільнено з роботи (окрім запису №6), інформацію про роботодавців, записи про звільнення засвідчені підписами посадових осіб, що унеможливлює неврахування періодів роботи позивача зазначених в трудовій книжці до його страхового стажу.

Колегія суддів також зауважує, що інших недоліків трудової книжки, зокрема, в частині неправильних чи неточних записів про періоди роботи позивача, відповідачем-2 при розгляді заяви позивача не встановлено та у рішенні не зазначено та доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо періодів роботи позивача, відповідачем-2 суду не надано.

Відтак, апеляційний суд констатує формальний характер зауважень апелянта до трудової книжки позивача, оскільки в іншій частині її зміст дозволяє однозначно встановити її достовірність та належність як документу, що містить відомості про стаж позивача в періоди його роботи та отримання допомоги по безробіттю, крім того позивач не є та не може бути відповідальною особою за ведення та заповнення трудової книжки.

Слід зазначити, що у разі виявлення будь-яких сумнівів щодо наявності у позивача страхового стажу чи розбіжностях у поданих документах, відповідач мав право отримати будь-які необхідні документи або інформацію безпосередньо від позивача, підприємства-роботодавця, архівних установ, а не відмовляти позивачу в призначенні пенсії.

У спірному випадку пенсійний орган не надав суду доказів вчинення таких дій.

Окремо суд апеляційної інстанції зазначає щодо не зарахування до страхового стажу позивача періодів отримання останнім матеріальної допомоги по безробіттю.

Приписами статті 56 Закону №1788 «Про пенсійне забезпечення» (Закон №1788) передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

До стажу роботи зараховується також: будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків; військова служба.

Відповідно пункту «а» частини 3 статті 56 Закону №1788 до стажу для обчислення пенсії зараховується період одержання допомоги по безробіттю.

При тому, зі змісту статті 24 Закону №1058 слідує, що підставою для зарахування періоду до 1 січня 2004 року є записи в трудовій книжці, внесені органом державної служби зайнятості населення. За відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи, підтвердити період одержання допомоги по безробіттю можна на підставі відповідної довідки служби зайнятості, що передбачено «Порядком підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993.

Після 1 січня 2004 року до страхового стажу зараховуються періоди, коли людина перебувала на обліку в центрі зайнятості і отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності) та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації.

Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 20.04.2022 у справі №638/7217/16-а, згідно з ч. 1 ст. 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Також, судом вказано, що період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності) та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу. Суд вказав, що законом передбачено можливість зарахування до страхового стажу лише періоду, протягом якого особа отримувала допомогу по безробіттю, а не весь період перебування особи на обліку в центрі зайнятості як безробітного.

Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», чинним на той час, зокрема ч. 1 ст. 28 було встановлено, що безробітним, у яких закінчився строк виплати допомоги по безробіттю, матеріальна допомога по безробіттю надається за умови, що середньомісячний сукупний доход на члена сім`ї не перевищує прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Матеріальна допомога по безробіттю надається протягом 180 календарних днів у розмірі 75 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відтак, враховуючи викладене, у відсутні сумніви щодо працевлаштування позивача та отримання ним матеріальної допомоги по безробіттю в періоди, які підтверджуються записами трудової книжки, які безпідставно не взяті до уваги відповідачем-2 під час винесення рішення про відмову в призначенні пенсії позивачу.

Апеляційний суд також враховує ту обставину, що в матеріалах справи наявна відповідь на запит позивача від Луганського обласного центру зайнятості, який був направлений позивачем з метою підтвердження переодів його перебування на обліку в центрі зайнятості як отримувача матеріальної допомоги по безробіттю. З вказаної відповіді суд встановив, що підтвердити такі періоди перебування позивача на обліку в центрі зайнятості немає можливості, оскільки все майно та документи установи залишились в приміщенні Старобільського районного центру зайнятості, яке перебуває на тимчасово окупованій території. Отже суд констатує, що позивачем вчинялись всі необхідні заходи для підтвердження періодів перебування його на обліку у Старобільському районному центрі зайнятості як отримувача матеріальної допомоги по безробіттю, які в повній мірі підтверджуються записами трудової книжки позивача, та які мали бути враховані відповідачем-2 при прийнятті оскаржуваного рішення.

Щодо зазначення відповідачем-2 у спірному рішення про необхідність надання позивачем додаткових довідок, то колегія суддів звертає увагу на те, що згідно з пунктом 1.8 Порядку №22-1, у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис (у разі подання заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія таке повідомлення надсилається особі через електронний кабінет користувача вебпорталу або засобами Порталу Дія). Якщо документи будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата реєстрації заяви на вебпорталі або засобами Порталу Дія.

Отже, апелянт міг скористатись зазначеним механізмом та повідомити позивача про недостатність документів, необхідних для прийняття рішення по суті заяви.

Окрім цього, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до частини 3 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Тобто, наявність сумнівів у відповідача щодо підстав для зарахування періодів роботи до страхового стажу, може бути підставою для перевірки, в ході якої має бути встановлено обставини, які перешкоджають зарахуванню періоду роботи до стажу, однак не можуть нівелювати відомості трудової книжки та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового стажу. Такий висновок узгоджується з позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №127/9055/17.

У даному випадку орган пенсійного забезпечення не здійснив жодних дій, спрямованих на отримання відомостей або додаткових документів, на підставі яких можна було б переконатися у достовірності інформації зазначеної у спірних архівних довідках, що є порушенням вищезазначених норм.

Неможливість отримання від відповідних органів державної влади необхідної інформації для проведення перевірки чи звірки нічим не підтверджена, жодного скерованого запиту, який залишений без розгляду або у розгляді якого відмовлено, відповідач-2 суду не представив.

Окрім цього, колегія суддів зазначає, що витребування, перевірка додаткових документів і довідок є правом пенсійного органу. Неможливість пенсійного органу скористатись правом на перевірку таких документів не може бути підставою для обмеження права пенсіонера на соціальний захист та пенсійне забезпечення.

Верховний Суд у постанові від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а зазначив, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Реалізовуючи обов`язок держави щодо забезпечення реалізації права особи на соціальний захист, територіальний орган Пенсійного фонду, в межах наданих йому повноважень та відповідно до чинного законодавства, повинен сприяти такій особі у реалізації права на призначення їй пенсії, зокрема, шляхом перевірки правильності оформлення заяви, відповідності викладених у ній відомостей, змісту і належності оформлення, а у випадку їх невідповідності - роз`яснити такій особі її права, а також надати строк для усунення виявлених недоліків.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 №137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (п. 23 ч. I). Ратифікувавши вказану Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині I Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

Таким чином, проаналізувавши вищезазначені нормативно-правові акти, колегія суддів апеляційної інстанції вважає вірним рішення суду першої інстанції, що вказані у рішенні відповідача-2 підстави для відмови позивачу в призначенні пенсії за віком є необґрунтованими та не можуть бути підставою для відмови в призначенні такої пенсії з огляду на висновки суду наведені вище в цьому рішенні, отже на переконання суду рішення відповідача-2 №172850032560 від 19.06.2025 є протиправним та підлягає скасуванню, а спірні періоди роботи позивача та отримання ним допомоги по безробіттю з 18.06.1988 по 03.08.1989, з 15.07.2003 по 08.07.2004 та з 17.08.2004 по 18.10.2004 підлягають зарахуванню до його страхового стажу.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об`єктивно і всебічно з`ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.

Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб`єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.

В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 21 січня 2026 року у справі № 460/16920/25 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя О. І. Довга

судді І. І. Запотічний

Т. І. Шинкар