Постанова від 15 червня 2026 р. у справі №204/3605/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4886/26 Справа № 204/3605/25 Суддя у 1-й інстанції - Мачуський О.М. Суддя у 2-й інстанції - Макаров М. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2026 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого - судді Макарова М.О.

суддів - Городничої В.С., Петешенкової М.Ю.

при секретарі - Пікос А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Індустріального районного суду міста Дніпра від 22 січня 2026 року за позовом ОСОБА_3 до Акціонерного товариства «Акцент-Банк» про визнання кредитного договору недійсним, -

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2025 року ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Акцент-Банк» про визнання кредитного договору недійсним.

Позов обґрунтовано тим, що 16 січня 2013 року ОСОБА_1 звернувся до відділення Акціонерного товариства «Акцент-Банк» з метою відкрити картковий рахунок для власного використання, щоб здійснювати оплату рахунків та послуг за допомогою банківської картки онлайн. У анкеті-заяві позивачем було зазначені персональні дані. У графі виявлено бажання оформити на своє ім`я картку: платіжна картка «Універсальна» та зазначення бажаного кредитного ліміту за платіжною карткою Кредитка «Універсальна»/Gold не зазначено ніяких даних, сум та позначок. 19 квітня 2023 року АТ «Акцент-Банк» звернувся до Біляївського районного суду Одеської області з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором.

Позивач вказує, що анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ А-Банку від 16 січня 2013 року містить інформацію про відкриття в АТ «А-Банк» рахунку на ім`я відповідача ОСОБА_1 без зазначення виду картки, також не зазначений розмір будь-якого ліміту. Крім цього, анкета-заява датована 16 січня 2013 року, а АТ «Акцент-Банк» у своїй позовній заяві та інших документах стверджує, що датою підписання договору № б/н між сторонами є 21 січня 2013 року, що не відповідає дійсності та не доведено жодним письмовим доказом. Також посилання банку в позовній заяві, що всі основні умови доведені ОСОБА_1 , що свідчить його підпис в паспорті споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка» також не відповідають дійсності у зв`язку з відсутністю документа з такою назвою та особистим підписом ОСОБА_1 .

Враховуючи наведене, позивач просив визнати недійсним кредитний договір, укладений між ним та АТ «Акцент-Банк», який складається з анкети-Заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в А-Банку, підписаної ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 та Умов та правил, які викладені на банківському сайті https://a-bank.com.ua/terms, від початку його укладення.

Рішенням Індустріального районного суду міста Дніпра від 22 січня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ про визнання кредитного договору недійсним відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що позивачем не доведено, що оспорюваний кредитний договір був укладений іншою особою, яка була б визнана винною у вчиненні злочину, передбаченого КК України. Також позивачем не надано доказів вчинення шахрайських дій з грошовими коштами на його рахунку позивача.

В апеляційній скарзі представник відповідача - ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, незаконним та ухваленим з порушенням норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права.

Апеляційна скарга обґрунтовано тим, що за відсутності достатніх підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила надання банківських послуг в А- Банку, відсутності в Анкеті-заяві домовленості сторін про розміру ліміту, підстави та порядок нарахування відсотків, неустойки, комісії, зазначені вище докази не повинні розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки названі документи достовірно не підтверджують вказаних обставин. У зв`язку з цим до спірних правовідносин не можуть бути застосовані правила ч. 1 ст. 634 ЦК України, які визначають правові засади договору приєднання.

Від представника відповідача ТОВ «А-Банк» надійшов відзив на апеляційну скаргу, який обґрунтований законністю рішення суду першої інстанції та необґрунтованістю доводів апеляційної скарги. Обставини укладення кредитного договору та отримання відповідачем кредитних коштів апелянтом не спростовано належними та допустимими доказами. Доводи скаржника є безпідставними та спростовуються матеріалами справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що 16 січня 2013 року ОСОБА_1 звернувся до АТ «Акцент-Банк». В подальшому ознайомившись з умовами та правилами надання банківських послуг, тарифами АТ «Акцент-банк», особисто підписав Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку.

22 грудня 2020 року позивачем підписано Паспорт споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка» за допомогою простого електронного підпису шляхом підтвердження дзвінком 22-12-2020 11:46 з номера телефону НОМЕР_1 у відповідності з Умовами та правилами надання банківських послуг.

У матеріалах справи наявна копія Паспорта споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка» від 22 грудня 2020 року, який підписано простим електронним підписом, шляхом підтвердження дзвінком 22-12-2020 11:46 з номера телефону НОМЕР_1 у відповідності з Умовами та правилами надання банківських послуг.

Відповідно до довідки за картками ОСОБА_1 відкрито рахунок № НОМЕР_2 та видано наступні картки: № НОМЕР_3 строком дії до травня 2018 року; № НОМЕР_4 строком дії до грудня 2019 року; № НОМЕР_5 строком дії до липня місяця 2027 року.

Також з довідки за лімітами вбачається, що ОСОБА_1 за кредитним договором б/н (внутрішньобанківський референс SAMAB00000001001686) від 21 січня 2013 року за період з 21 січня 2013 року по 14 вересня 2023 року неодноразово було змінено кредитний ліміт.

Так, 09 жовтня 2013 року встановлено кредитний ліміт у сумі 25 000,00 грн, 13 жовтня 2015 року кредитний ліміт збільшено до 50 000,00 грн, 06 березня 2020 року кредитний ліміт збільшено до 65 000,00 грн, 16 червня 2020 року кредитний ліміт збільшено до 95 000,00 грн, 26 лютого 2023 року кредитний ліміт змінено на 94 960,26 грн, 23 травня 2023 року кредитний ліміт збільшено до 95 000,00 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції посилався на те, що матеріалами справи підтверджується факт укладання позивача з відповідачем договору на надання банківських послуг, який складається з Анкети-Заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в А-Банку, підписаної ОСОБА_1 16 січня 2013 року, Умов та правил, які викладені на банківському сайті https://a-bank.com.ua/terms та Паспорту споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка» від 22 грудня 2020 року. Доказів вчинення шахрайських дій з грошовими коштами на рахунку позивача суду не надано, а тому позивачем не доведено факт укладання договору іншою особою, яка була б визнана винною у вчиненні злочину, передбаченого КК України.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, вважає його законним та вмотивованим, а доводи апеляційної скарги про помилковість цих висновків - необґрунтованими, зважаючи на наступне.

Правовідносини, що виникли між сторонами, врегульовано Цивільним кодексом України, Законом України «Про споживче кредитування», Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно зі ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У відповідності до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Частиною першою статті 13 Закону України «Про споживче кредитування» зазначено, що договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 Закону України «Про споживче кредитування»; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 Закону України «Про споживче кредитування»; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, про зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» регламентуються вимоги до підпису сторін договору. Так, частиною першою цієї статті визначено, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема: електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

У силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Однак важливо розуміти в якому конкретному випадку потрібно створювати електронний договір у вигляді окремого електронного документа, а коли досить висловити свою волю за допомогою засобів електронної комунікації.

Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.

Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: 1)електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; 2)електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом;3) аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично у вигляді окремого документа.

Договір в спрощеній формі шляхом обміну, наприклад, електронними листами та іншими засобами електронної комунікації, або договір, який укладається шляхом приєднання до нього можна підписати з використанням:

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Таким чином, укладений між сторонами договір на надання банківських послуг містить усі істотні умови кредитного договору, а також необхідні реквізити сторін, зокрема персональні дані відповідача, його ідентифікаційні відомості.

Отже, наявні у матеріалах справи докази у їх сукупності свідчать про належне укладення між сторонами кредитного договору та досягнення згоди з усіх його істотних умов.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що договір на надання банківських послуг укладений між сторонами у спосіб, визначений чинним законодавством України. Сторони кредитного договору досягли згоди з усіх істотних умов договору перед його укладанням, зокрема, щодо суми кредиту, умов збільшення кредитного ліміту, строку кредиту, процентної ставки за кредитом, розміру процентів за користування кредитом, річної процентної ставки та, виходячи з обраних умов кредитування, позивач погодився на укладення договору саме такого змісту та підписав договір за допомогою електронного підпису, тому відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір вважається укладеним.

Доводи апеляційної скарги про відсутність доказів на підтвердження того, що саме підпис позивача міститься в паспорті споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка» колегія судів не бере до уваги, оскільки вказані доводи спростовуються матеріалами справи.

Також безпідставними є й аргументи представника відповідача про неналежне дослідження судом першої інстанції доказів у справі та встановлення дійсних обставин справи не в повній мірі, оскільки жодних додаткових обґрунтувань чи нових доказів, що не були подані позивачем до суду першої інстанції, апеляційна скарга не містить. При цьому з матеріалів справи вбачається, що суд першої інстанції дослідив надані сторонами докази у їх сукупності, надав їм належну правову оцінку відповідно до вимог статей 76 - 81, 89 ЦПК України та дійшов обґрунтованих висновків щодо відсутності правових підстав для задоволення позову.

Отже, інші доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та правильність висновків суду першої інстанції щодо відсутності підстав для визнання кредитного договору недійсним, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині рішення суду, а зводяться до переоцінки доказів, незгоди скаржника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки суду, який їх спростував.

Тож колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не є суттєвими та не містять передбачених законом підстав висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, та відповідно для скасування судового рішення.

Фактично всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду.

З урахуванням вищезазначеного та на підставі належним чином оцінених доказів, суд першої інстанції, з яким погоджується колегія суддів, дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності правових підстав для визнання кредитного договору недійсним та відповідно про відмову у задоволенні позову.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції та вважає, що суд першої інстанції виконав вимоги закону про обґрунтованість та законність рішення суду.

Решта доводів, приведених в апеляційній скарзі, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Згідно зі статтею 141 ЦПК України суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду без змін, не змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Індустріального районного суду міста Дніпра від 22 січня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошено 16 червня 2026 року.

Повний текст постанови складено 26 червня 2026 року.

Головуючий суддя М.О. Макаров

Судді В.С. Городнича

М.Ю. Петешенкова