Постанова від 25 червня 2026 р. у справі №932/11945/24 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/329/26 Справа № 932/11945/24 Головуючий у першій інстанції: Коваленко Т. О. Суддя-доповідач: Красвітна Т. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого – Красвітної Т.П.,

суддів: Городничої В.С., Петешенкової М.Ю.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпро цивільну справу по апеляційній скарзі ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м.Дніпра у складі судді Коваленко Т.О. від 15 травня 2025 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення сплачених платежів за житлово-комунальні послуги, –

В С Т А Н О В И В :

У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на те, що ОСОБА_3 на праві приватної власності належала квартира за адресою АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, після її смерті відкрита спадкова справа. ОСОБА_2 , листом на адресу приватного нотаріуса ДМНО Дніпропетровської області Огородник Л.В. надіслано заяву про прийняття спадщини за заповітом. 02.11.2020 приватним нотаріусом ДМНО Дніпропетровської області Огородник Л.В. видано ОСОБА_4 свідоцтво про право на спадщину за законом, а саме 1/2 частини вказаної квартири. 21.10.2021 між ОСОБА_4 та позивачем укладений договір дарування, згідно якого ОСОБА_4 подарував ОСОБА_1 1/2 частину квартири на АДРЕСА_1 . Після подання заяви про прийняття спадщини за заповітом, ОСОБА_2 не було отримано свідоцтво про право власності на спадкове майно та не зареєстроване право власності на 1/2 квартири за вищевказаною адресою. З листопада 2021 року ОСОБА_1 повністю оплачує платежі за комунальні послуги, які надаються до вказаної квартири. Жодних договорів або домовленостей про сплату за житлово-комунальні послуги між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не укладались. Сума витрат за житлово-комунальні послуги за період з грудня 2021 по листопад 2024 року, становить 13377,65 грн, 1145,07 грн - опалення, 8694,35 грн – оплата послуг з утримання будинку і споруд та прибудинкової території, сума оплачених комунальних послуг становить 23217,07 грн. Тому, уточнивши позовні вимоги, позивач просив стягнути на свою користь з відповідача суму сплачених платежів за житлово-комунальні послуги у розмірі 11608,54 грн, інфляційне збільшення за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання зі сплачених житлово-комунальних послуг з 14.12.2021 до 31.01.2025 у розмірі 2575,71 грн та 3% річних за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання зі сплачених житлово-комунальних послуг з 14.12.2021 до 28.02.2025 у розмірі 657,86 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Дніпра від 15 травня 2025 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового про задоволення позовних вимог.

Згідно приписів ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги ціну позову в розмірі 14842,11 грн, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення, виходячи з наступного.

Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , що підтверджено копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого Шевченківським районним у місті Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро), якій на праві власності належала квартира АДРЕСА_2 ., на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно індексний номер: 209551118, що також підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності серії ЕЕА 092529 (а.с. 4-5, 6 т.1).

Відповідно до листа приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Огородник Л.В. №78 від 14.04.2025, у межах спадкової справи після ОСОБА_3 , що померла ІНФОРМАЦІЯ_2 було подано заяву від імені ОСОБА_4 про прийняття спадщини від 29.05.2020 та заяву від імені ОСОБА_2 про прийняття спадщини від 04.09.2020 (вхідний №1231 від 01.10.2020). У межах зазначеної спадкової справи на підставі поданої заяви про видачу свідоцтва про право на спадщину нотаріусом було видані свідоцтва на ім`я ОСОБА_4 від 02.11.2020 №5626, №5628, №5627. Заява про видачу свідоцтва про право на спадщину від іншого спадкоємця ОСОБА_2 не надходила (а.с. 18 т.2).

ОСОБА_4 нотаріусом було видане свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частку у праві власності на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , від 02.11.2020, зареєстроване в реєстрі за №5626 (а.с. 7 т.1).

21.10.2021 між ОСОБА_4 та позивачем ОСОБА_1 укладений договір дарування 1/2 частки квартири АДРЕСА_2 , який посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Сеідовою В.О. за реєстровим №4384 (а.с. 8 т.1).

Таким чином, власником 1/2 частини вказаної вище квартири з 21.10.2021 є позич ОСОБА_1 , що підтверджено також витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №280449794 від 21.10.2021 (а.с. 9 т.1).

Право власності на іншу 1/2 частину квартири за адресою АДРЕСА_1 зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за спадкодавцем ОСОБА_3 , що померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 10 т.1).

Відповідно до листа Відділу обліку проживання фізичних осіб Управління у сфері державної реєстрації Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради №2597 від 24.12.2024, згідно даних реєстру територіальної громади міста Дніпра та картотеки з питань реєстрації місця проживання осіб міста Дніпра, інформація про реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 відсутня (а.с. 132 т.1).

Згідно копії довідки №814 про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні від 05.02.2025, виданої Відділом обліку проживання фізичних осіб Управління у сфері державної реєстрації Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, за адресою АДРЕСА_1 зареєстровані особи відсутні; незареєстрований співвласник квартири - ОСОБА_1 (а.с. 144 т.1).

Як убачається з наданих позивачем квитанцій про плату за надання житлово-комунальні послуги, які подаються до квартири за адресою АДРЕСА_1 , а саме опалення, абонентська плата за водопостачання та водовідведення, сплата послуг з утримання будинку і споруд та прибудинкової території (ЖБК) сума сплачених платежів становить 14842,11 грн.

Згідно зі статтями 319, 321 ЦК України власність зобов`язує. Власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 року №2189-VIII, до житлово-комунальних послуг належать комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.

Споживач має право одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів (п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону №2189-VIII).

Частиною першою статті 15 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 року №2189-VIII встановлено, що договір про надання послуг з управління багатоквартирним будинком (зміни до нього) від імені всіх співвласників багатоквартирного будинку укладається з визначеним відповідно до законодавства управителем співвласником (співвласниками), уповноваженим (уповноваженими) на це рішенням зборів співвласників. Такий договір підписується на умовах, затверджених зборами співвласників, та є обов`язковим для виконання всіма співвласниками.

За змістом пунктів 1, 2 частини другої статті 8 вказаного вище Закону, виконавець комунальної послуги зобов`язаний забезпечувати своєчасність надання, безперервність і відповідну якість комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договорів про їх надання, у тому числі шляхом створення системи управління якістю відповідно до національних або міжнародних стандартів; готувати та укладати із споживачем договори про надання комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов їх виконання згідно з типовим договором.

Споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору (ч. 1 ст. 9 Закону України №2189-VIII).

Згідно ч. 3 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.

Статтею 360 ЦК України передбачено, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог, відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник, який виконав солідарний обов`язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього (частини четверта статті 544 ЦК України).

Аналіз наведених норм права дає підстави зробити висновок, що кожен співвласник зобов`язаний брати участь у витратах щодо утримання майна, що є у спільній частковій власності, незалежно від того, хто здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна. Співвласник, який виконав солідарний обов`язок щодо сплати необхідних витрат на утримання майна, має право вимагати від іншого співвласника їх відшкодування (право зворотної вимоги - регрес).

Якщо хтось із співвласників відмовляється брати участь у витратах, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно і вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або ж безпосередньо звернутись до суду з позовом про примусове стягнення з співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна, коштів для цієї мети.

Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 13 березня 2019 року у справі №521/3743/17-ц.

За змістом частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).

Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Пред`являючи вимоги до відповідача про стягнення половини сплачених витрат на житлово-комунальні послуги за адресою АДРЕСА_1 , позивачем не представлено належних та допустимих доказів щодо умов договорів про надання відповідних послуг за цією адресою, розміру встановлених тарифів за цими комунальними послугами, наявність або відсутність приладів обліку для обрахування спожитих комунальних послуг; клопотання про витребування відповідних доказів судом - не заявлено, що підтверджується письмовими матеріалами справи.

Самі по собі копії квитанцій та витяг з особового рахунку № НОМЕР_2 не дають підстав встановити наведені вище обставини для з`ясування правомірності заявлених вимог.

Відповідно до статтей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За положеннями статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини (ч. 1 ст. 1269 ЦК України).

Частиною першою статті 1270 ЦК України встановлено, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Крім того, позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що відповідач є спадкоємцем за законом чи за заповітом після ОСОБА_3 , що свідчить про недоведеність, що відповідач є належним.

Так, матеріали справи не містять копії спадкової справи, відомостей про наявність чи відсутність заповіту після ОСОБА_3 , а також доказів родинних зв`язків відповідача зі спадкодавцем, які б підтверджували його право на спадкування за законом.

Зі змісту свідоцтва про право на спадщину за законом №5626 від 02.11.2020 вбачається, що ОСОБА_4 є чоловіком ОСОБА_3 , тобто спадкоємцем першої черги, однак будь-які докази, які б давали суду можливість встановити підстави набуття саме відповідачем права на спадкування або його право на обов`язкову частку чи спадкування за заповітом, позивачем не надані. Сам по собі лист приватного нотаріуса про надходження заяви відповідача про прийняття спадщини не підтверджує факту, що відповідач є суб”єктом спадкування та набуття права власності на нерухоме майно. При цьому позивачем клопотання про витребування відповідних доказів судом - не заявлено.

За таких обставин, твердження позивача про належність відповідачу на праві власності іншої 1/2 частини квартири ґрунтується на припущеннях, що відповідно до статті 81 ЦПК України є недопустимим.

При цьому судом також установлено, що місце проживання відповідача у квартирі за адресою АДРЕСА_1 не зареєстроване. Право власності на іншу 1/2 частину вказаної квартири у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, на цей час, зареєстроване за спадкодавцем ОСОБА_3 , що померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Місцевий суд передчасно дійшов висновку, що відповідач є спадкоємцем після ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що однак не призвело до ухвалення незаконного рішення. А тому не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності, приймаючи до уваги недоведеність позовних вимог, - колегія дійшла висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми сплачених платежів за житлово-комунальні послуги у розмірі 11608,54 грн, інфляційних у розмірі 2575,71 грн та 3% річних в сумі 657,86 грн.

Отже, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування районним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.

Суд звертає увагу, що, відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на вищевикладене, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення місцевого суду є законним і обґрунтованим, тому підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 7, 367, 369, 375 ЦПК України, суд, –

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м.Дніпра від 15 травня 2025 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 26 червня 2026 року.

Головуючий Т.П. Красвітна

Судді В.С. Городнича

М.Ю. Петешенкова