Постанова від 24 червня 2026 р. у справі №580/9069/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 580/9069/25 Суддя (судді) першої інстанції: Сергій КУЛЬЧИЦЬКИЙ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача - Осіпової О.О.,

суддів - Златіна С.В., Воловика С.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И Л А :

До Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Військової частини НОМЕР_2 , (далі - відповідач 1), Військової частини НОМЕР_1 далі відповідач 2), Міністерства оборони України (далі відповідач 3), в якому просить:

- визнати протиправними та скасувати кадрові рішення військової частини НОМЕР_1 , визначені наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 11.07.2023 451? та військової частини НОМЕР_2 , визначені наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 14.07.2023 199, щодо кадрового призначення ОСОБА_1 на посаду офіцера резерву 44 запасної роти Військової частини НОМЕР_3 ;

- зобов`язати Міністерство оборони України здійснити забезпечення і контроль належного скасування зазначених кадрових рішень військової частини НОМЕР_1 та військової частини НОМЕР_2 ;

- визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України через неналежний розгляд поданих ОСОБА_1 , звернень;

- зобов`язати здійснити перевірку і надати правову оцінку дій військової частини НОМЕР_4 протиправності рішення про кадрове призначення на посаду офіцера резерву 44 запасної роти Військової частини НОМЕР_2 стосовно ОСОБА_1 .

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 16.10.2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_1 , Міністерства оборони України про визнання протиправним і скасування рішення, визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії залишено без руху з підстав не сплати судового збору на рахунки Черкаського окружного адміністративного суду за подання позову щодо кожної позовної вимоги або обґрунтованого клопотання про відстрочення (розстрочення) такої сплати, а також обґрунтованої заяви щодо поновлення пропущеного строку на звернення до суду зі вказівкою поважних причин його пропуску та не надання доказів щодо фактів і обставин, які об`єктивно перешкодили йому своєчасно звернутися в суд із вказаними вище позовними вимогами.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 12.11.2025 відмовлено повністю у задоволенні заяви від 28.10.2025 про поновлення строку звернення до суду. Повернуто позовну заяву.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.02.2026 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2025 року задоволено частково та ухвалу про повернення позовної заяви в частині позовних про визнання протиправною бездіяльності Міністерства оборони України через неналежний розгляд поданих ОСОБА_1 звернень скасовано, а справу в цій частині направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду. В іншій частині ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2025 року залишено без змін.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 17.03.2026 позовну заяву ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії залишено без руху. Роз`яснено позивачу про необхідність уточнити позовні вимоги та вказати, які саме звернення ним надсилалися, коли вони датовані, їх зміст та прохальну частину, а також інформацію щодо дати отримання відповідачем таких звернень, а в разі необхідності надати обґрунтовану заяву щодо поновлення пропущеного строку на звернення до суду зі вказівкою поважних причин його пропуску та надати докази щодо фактів і обставин, які об`єктивно перешкодили йому своєчасно звернутися до суду із позовом.

30.03.2026 до суду надійшла заява про усунення недоліків, заява про долучення доказів, заява про уточнення позовних вимог та заява про поновлення строку звернення до суду за захистом своїх прав.

Заява про поновлення строку звернення до суду за захистом своїх прав мотивована тим, що 10.08.2023, не погоджуючись з рішеннями відповідачів 1, 2, позивач розпочав процедуру їх досудового оскарження шляхом подання відповідного звернення до Міністерства оброни України. 20.06.2025 у справі 580/7087/25 позивач звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом про визнання протиправними дій, військової частини НОМЕР_2 , та ВІДПОВІДАЧА 2, військової частини НОМЕР_1 , зокрема щодо спірного кадрового призначення. 25.06.2025 у справі 580/7087/25 ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду позовну заяву було повернуто у зв`язку з необхідністю роз`єднання позовних вимог. 11.08.2025 у справі 580/9069/25 позивач після виконання приписів ухвали суду від 25.06.2025 повторно звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з відповідним позовом щодо оскарження кадрових рішень ВІДПОВІДАЧА 1, військової частини НОМЕР_5 , та ВІДПОВІДАЧА 2, військової частини НОМЕР_1 . 12.11.2025 у справі 580/9069/25 ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду позовну заяву було знову повернуто. 01.12.2025 у справі 580/9069/25 Шостим апеляційним адміністративним судом відкрито апеляційне провадження у справі. 27.02.2026 у справі 580/7087/25 ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду направлено справу для продовження розгляду до Черкаського окружного адміністративного суду. 11.03.26 у справі 580/7087/25 Черкаським окружним адміністративним судом продовжено розгляд. Таким чином, з формальної точки зору, з огляду на те, що оскаржуване кадрове рішення прийнято 14.07.2023, а первинне звернення до суду відбулося 20.06.2025, строк звернення до суду становить майже два роки, що також зазначено в ухвалі Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.02.2026. Водночас, враховуючи, що остання дія в межах досудового оскарження була здійснена 24.05.2025, фактичний строк звернення до суду становить менше одного місяця, що відповідає вимогам частини п`ятої статті 122 КАС України.

Надаючи оцінку заявам позивача, Черкаський окружний адміністративний суд ухвалою від 07.04.2026р. повернув позовну заяву, оскільки в ухвалі суду про залишення позовної заяви без руху від 17.03.2026р. роз`яснено позивачу про необхідність уточнення, які саме звернення ним надсилалися, коли вони датовані, їх зміст та прохальну частину, а також інформацію щодо дати отримання відповідачем таких звернень.

Разом з тим, позивач не врахував висновки, викладені в ухвалі від 17.03.2026, та не вказав, які саме звернення (із поданих ним) відповідач розглянув неналежно, що мало наслідком протиправну бездіяльність.

Позивач обмежився лише загальною вимогою "належно розглянути подані звернення позивача», враховуючи, що звернень до відповідача 3 була декілька та, які саме він вважає неналежно розглянутим, встановити немає можливості.

При цьому суд першої інстанції зазначив, що йому не зрозуміло, якого саме періоду стосуються звернення, та позивач не виконав вимоги ухвали суду від 17.03.2026 та не привів позовні вимоги у відповідність із зазначенням конкретного звернення, його дати та дати отримання відповіді на нього.

Крім того, позивач не вказав жодного аргументу щодо поважності причин пропущеного строку на звернення до суду, враховуючи, що процедуру оскарження позивач розпочав ще 10.08.2023, повторно заявивши позовні вимоги з простроченням.

Оскільки викладені у заяві доводи не підтверджені доказами щодо конкретних обставин і фактів, які позивачу об`єктивно перешкодили звернутися до суду, то підстави для поновлення пропущеного строку не підтверджені.

Вказані недоліки не дали суду першої інстанції можливості встановити, чи дотримався позивач строку звернення до суду в частині оскарження ймовірної бездіяльності Міністерства оборони України.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить ухвалу суду скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Позивач вказує, що суд першої інстанції помилково всупереч приписам КАС України дійшов висновку про повернення позовної заяви, оскільки його позовні вимоги про зобов`язання відповідача належно розглянути подані ним звернення стосуються всіх звернень, перелік яких наведено у заяві про долучення доказів, та позивач фактично мав на увазі необхідність розгляду питань, порушених у всіх поданих зверненнях.

Тобто неточність або узагальненість формулювання однієї позовної вимоги не може бути підставою для повернення позовної заяви.

Отже, на думку позивача, висновок суду першої інстанції про не усунення недоліків є формальним та не відповідає фактичним обставинам справи.

Щодо заяви про поновлення строку звернення до суду в апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що під час вирішення питання про повернення позовної заяви не було надано жодної оцінки документам, доданим до заяви про долучення доказів, в яких вказано, які саме звернення направлялися; дати таких звернень; їх зміст та прохальну частину; інформацію щодо отримання звернень відповідачем.

Також судом першої інстанції не було враховано медичну документацію про хронічне захворювання позивача, що має тривалий характер, тенденцію до погіршення та потребу у постійному лікуванні та реабілітації, що об`єктивно обмежує повсякденну функціональність позивача та, зокрема, його можливості у реалізації права на судовий захист.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.04.2026р. за апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження та встановлено строк для подання відзиву учасниками справи.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та оскаржувану ухвалу залишити без змін, оскільки позивач був обізнаний із порушенням його прав, коли отримав відповіді на звернення від військової частини НОМЕР_2 №461/07 від 07.07.2023р, від військової частини НОМЕР_1 (оперативне командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 ») від 13.07.2023р. №501/23/1302, №501/507 від 13.07.2023р. та №501/554 від 24.07.2023р. від ІНФОРМАЦІЯ_1 від 29.09.2023р. №674/1/7454.

Водночас із цим позовом ОСОБА_1 звернувся до суду 11.08.2025р. , тобто з пропущенням місячного строку звернення до суду, встановленого частиною 5 ст.122 КАС України.

Крім того, відсутні будь-які докази обставин, що свідчать про негативне здоров`я позивача, починаючи з 2023 року, до моменту його звернення до суду (11.08.2025р.).

Отже, на думку представника відповідача, відсутні поважні причини пропуску строку звернення до суду.

Позивачем подана відповідь на відзив, де вказано, що відповідач як безпосередній адресат його звернень володіє інформацією щодо їх знаходження, змісту та результатів розгляду, а тому має об`єктивну можливість надати суду відповідні пояснення та документи.

Зазначає, що ще в 2023 році його здоров`я суттєво погіршилося після реалізації оскаржуваного кадрового рішення та подальших дій та бездіяльності Міністерства оборони України, що підтверджується належною медичною документацією.

Також під час проходження ним стаціонарного лікування у період з 17.04.2026р. до 04.05.2026р. було підтверджено підозру на аксіальний спондилоартирит, центральну форму (хворобу Бехтєрєва) - хронічне невиліковне захворювання, систематика якого фактично проявлялася у позивача ще з 2023 року, коли він був вимушений оскаржувати дії та рішення різних органів військового управління.

Апеляційна скарга розглянута апеляційним судом відповідно до ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку письмового провадження.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частин першої та другої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).

Пунктом 1 частини четвертої цієї статті кодексу встановлено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Вимоги, які висуваються процесуальним законом до позовної заяви, визначені статтею 160 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема частиною п`ятою цієї статті встановлено, що в позовній заяві зазначаються:

1) найменування суду першої інстанції, до якого подається заява;

2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб); поштовий індекс; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України); реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості відомі позивачу), відомі номери засобів зв`язку, офіційна електронна адреса або адреса електронної пошти;

3) зазначення ціни позову, обґрунтований розрахунок суми, що стягується, - якщо у позовній заяві містяться вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної оскаржуваним рішенням, діями, бездіяльністю суб`єкта владних повноважень;

4) зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів;

5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини;

6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору - у випадку, якщо законом встановлений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору;

7) відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися;

8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності), зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви;

9) у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень - обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача;

10) у справах щодо оскарження нормативно-правових актів - відомості про застосування оскаржуваного нормативно-правового акта до позивача або належність позивача до суб`єктів правовідносин, у яких застосовується або буде застосовано цей акт;

11) власне письмове підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

Процесуальне законодавство встановлює вимоги до змісту позовної заяви. Від якості позовної заяви, юридично правильного змісту позовних вимог, зазначення способу судового захисту залежить швидкий і ефективний розгляд справи. Законодавство не вимагає матеріально-правового обґрунтування вимог, однак обґрунтування позову не правовими фактами може негативно вплинути на наслідки вирішення вимоги по суті.

Звертаючись до суду, позивач самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, в тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмета заявленого позову як наслідок наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.

Так, відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в позовній заяві зазначаються зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів.

Зміст позовних вимог - це вимоги позивача (предмет позову). Предметом позову є безпосередньо матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої особа звертається до суду за захистом своїх прав чи інтересів.

Іншими словами зміст позовних вимог - це максимально чітко і зрозуміло сформовані визначення способу захисту порушеного права, свободи чи інтересу у прохальній частині позову.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що спосіб захисту прав та інтересів має бути належним, зокрема ефективним, тобто призводити у конкретному спорі до того результату, на який спрямована мета позивача, - до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Застосування способу захисту має бути об`єктивно виправданим і обґрунтованим, тобто залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання, оспорення та спричинених відповідними діяннями наслідків (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29.11.2023 у справі № 513/879/19 (провадження № 14-49цс22, пункт 24).

Водночас невідповідність чи неповна відповідність позовних вимог належному способу захисту не може бути підставою для відмови в позові з формальних підстав, якщо прагнення позивача не викликає сумніву, а позовні вимоги можуть бути витлумачені відповідно до належного способу захисту прав, і якщо таке тлумачення не призводить до порушення процесуальних прав відповідача (зокрема, щодо подання заперечень, надання відповідних доказів тощо).

Близькі за змістом висновки сформульовані у постановах Верховного Суду від 19.04.2023 у справі № 904/7803/21 (пункт 6.46), від 20.09.2023 у справі № 910/3453/22 (пункт 58), від 01.11.2023 у справі № 910/7987/22 (пункт 5.30).

Крім того, відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду у справі № 990/150/23 суд не наділений повноваженнями визначати спосіб захисту порушеного права на стадії відкриття провадження, оскільки саме позивач наділений правом на звернення та обов`язком визначення способу захисту.

За правовими висновками Великої Палати Верховного Суду у справі №990/220/24 незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для визнання позовної заяви неподаною і повернення позивачу. Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Колегія суддів також враховує, що в адміністративному судочинстві діє принцип офіційного з`ясування усіх обставин справи, отже у разі наявності у суду додаткових питань він має можливість з`ясувати їх у підготовчому засіданні.

Зокрема, повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції вказав про те, що позивач на виконання вимог ухвали не зазначив, які саме звернення (із поданих ним) відповідач розглянув неналежно, що мало наслідком протиправну бездіяльність.

Суд не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Як вбачається з переліку документів та інших доказів, що додаються до заяви про усунення недоліків, позивач, серед іншого, у якості додатку 1 вказав заяву про долучення доказів до матеріалів справи (а.с.173), в якій у формі розгорнутої таблиці перелічив подані ним звернення (а.с.175, зворотній бік, а.с.176), в тому числі зазначив дату та номер звернень, кому вони були адресовані та викладені в них питання, а також отримані відповіді, щодо яких ОСОБА_1 дійшов висновку, що вони мають формальний характер, не містять вирішення порушених ним питань по суті та не відповідають вимогам Закону України «Про звернення громадян» (а.с.176, зворотній бік).

Зокрема, на підставі цих даних можливо визначити позовні вимоги та які саме звернення надсилалися позивачем, коли вони датовані, їх зміст та прохальну частину, а також інформацію щодо дати отримання відповідачем таких звернень.

Отже, у суду першої інстанції на час вирішення питання про відкриття провадження у справі/залишення позовної заяви без руху були документи, з яких можна визначити уточнені позовні вимоги.

Оскільки позивач у заяві про долучення доказів перелічив, які саме звернення не були розглянуті відповідачем, то вказане дає можливість встановити, чи дотримався він строку звернення до суду із позовними вимогами про оскарження бездіяльності Міністерства оборони України та зобов`язання його вчинити певні дії.

Водночас суд апеляційної інстанції зауважує, що, визначаючи наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду у статті 123 КАС України, законодавець одночасно встановив певний порядок дій суду при виявленні факту подання особою позову після закінчення строків, установлених законом.

Відповідно до ч.1 ст.123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (ч.2 цієї ж статті).

Таким чином, питання дотримання позивачем строку звернення із позовом з`ясовується судом на стадії відкриття провадження, а пропуск цього строку є підставою для повернення позовної заяви, якщо суд дійде висновку, що причини, з яких такий строк пропущений, не відповідають критеріям поважності. Суд може повернутися до вирішення питання про дотримання позивачем строку звернення до суду й після відкриття провадження, і, установивши, що об`єктивних перешкод для своєчасного звернення до суду не існувало, постановити ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду.

Отже, законодавчо закріплений порядок дає підстави для висновку, що як і до, так і після відкриття провадження в адміністративній справі застосуванню процесуальних наслідків пропуску строку звернення до суду має передувати оцінка судом зазначених у заяві позивача про поновлення строку звернення з позовом причин пропуску такого строку.

Разом з тим, у цій справі суд першої інстанції не надав оцінки жодним обставинам, що мають значення для вирішення питання щодо дотримання строку звернення до суду, оскільки конкретних висновків суду по суті поданого позивачем клопотання про поновлення строку оскаржувана ухвала не містить.

Так, в заяві про поновлення строку звернення до суду, яка є додатком 3 до заяви про усунення недоліків позовної заяви (а.с.173), позивачем, серед іншого, вказано про його стан здоров`я як об`єктивне обмеження реалізації його процесуальних прав (а.с.184)

Натомість в оскаржуваній ухвалі суд першої інстанції зазначив, що позивач не вказав жодного аргументу щодо поважності причин пропущеного строку.

Підсумовуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції, залишаючи позовну заяву позов без розгляду, вказаних вище обставин не з`ясував, аргументам позивача з цього приводу детальної оцінки не надав, що свідчить про те, що оскаржувана ухвала прийнята судом першої інстанції без повного з`ясування обставин, що мають значення для справи.

Європейським судом з прав людини зазначено, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. рішення у справах «Zubac v. Croatia», «Beles and Others v. the Czech Republic», № 47273/99, пп. 50-51 та 69, та «Walchli v. France»,№35787/03, п. 29).

При цьому, Європейський суд з прав людини провів певну лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Надмірний ж формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.

У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Kutic v. Croatia», заява №48778/99, пункт 25).

Рішеннями ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним». Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права» (рішення у справах «Bellet v. France» та «Nunes Dias v. Portugal»).

Суворе трактування національним законодавством процесуального права (надмірний формалізм) може позбавити заявників права звертатися до суду (рішення ЄСПЛ у справі «Perez de Rada Cavanilles v. Spain»).

На підставі вищенаведеного в сукупності, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції помилково та передчасно повернув позовну заяву ОСОБА_1 .

На підставі вищевикладеного колегія суддів апеляційної інстанції вважає обґрунтованими доводи апелянта про порушення судом першої інстанції норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю.

Відповідно до п.4 частини першої статті 320 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Зважаючи на те, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання, то є підстави, передбачені статтею 320 КАС України для скасування його ухвали та направлення справи для продовження розгляду на стадію вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Керуючись статтями 308, 315, 320, 321, 325, 328 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И ЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2026 року про повернення позовної заяви у справі № 580/9069/25 скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О.О. Осіпова

Суддя С.В. Златін

Суддя С.В. Воловик