Постанова від 24 червня 2026 р. у справі №420/41407/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 червня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/41407/25

Головуючий в 1 інстанції: Стефанов С.О.

Дата і місце ухвалення 12.02.2026р., м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Бойка А.В.,

суддів: Тарновецького І.І.,

Шевчук О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), в якому просив:

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у задоволенні рапорта про звільнення з військової служби за сімейними обставинами відповідно до абз. 13 п.п. 3 п. 12 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, у зв`язку з наявністю батька із числа осіб з інвалідністю ІІ групи;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 вчинити дії щодо звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі абз. 13 п.п. 3 п. 12 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв`язку з наявністю батька із числа осіб з інвалідністю ІІ групи;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення, шляхом видання наказу військової частини про звільнення з лав Збройних Сил України” ОСОБА_1 з військової служби на підставі абз. 13 п.п. 3 п. 12 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв`язку з наявністю батька із числа осіб з інвалідністю ІІ групи.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12.02.2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилався на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин у справі, що призвело до неправильного вирішення справи.

У поданій апеляційній скарзі апелянт зазначив, що судом першої інстанції не було враховано поданих позивачем до суду документів, які підтверджують факти неможливості здійснення постійного догляду за ОСОБА_2 , який має ІІ групу інвалідності, відповідно до акта огляду медико-експертної комісії №071542, серія 12 ААД від 16.07.2024р., і за висновком лікарсько-консультативної комісії №579 від 06.08.24Р., потребує постійного догляду, що підтверджується відповідними документами, які були додані до рапорту, іншими особами, окрім його єдиного сина, тобто родича І ступеню споріднення.

Апелянт вказував на те, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (онук), є непрацездатним та не може доглядати та забезпечувати свого дідуся похилого віку, крім того, він навчається на 2 курсі першого бакалаврського рівня вищої освіти денної форми здобуття вищої освіти у Національному університеті «Одеська Політехніка», що підтверджується Довідкою № 279/026 від 06.09.2024р.

Також апелянт зазначив, що судом першої інстанції не взято до уваги, що його рідна донька та онука ОСОБА_2 - ОСОБА_4 проживає в іншому місці, що підтверджується документами, наявними в матеріалах справи; не має матеріальної спроможності для здійснення постійного догляду за дідусем та встановлених сімейних відносин з особою, яка потребує постійного догляду.

На думку позивача судом першої інстанції взагалі не взято до уваги, що особа яка потребує постійного стороннього догляду також потребує постійної матеріальної допомоги, не враховано обставини погіршення стану здоров`я та специфічні діагнози особи, яка потребує постійного догляду.

За таких обставин апелянт вважає, що судом першої інстанції не досліджено питання щодо неможливості здійснення постійного стороннього догляду рідними онуками за своїм дідусем.

Крім того апелянт посилався на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що виразилось у прийнятті до розгляду відзиву відповідача, поданого з порушенням встановленого в ухвалі про відкриття провадження по справі строку, а також у ненаданні позивачу можливості подати відповідь на відзив, через те, що рішення у справі ухвалено на наступний день після подання відповідачем відзиву на позов.

З огляду на зазначене апелянт просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12.02.2026 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.

Справа призначена до розгляду у порядку письмового провадження у відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного:

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем та проходить військову службу в НОМЕР_2 прикордонному загоні (військова частина НОМЕР_1 ) на посаді начальника групи матеріально-технічного забезпечення зв`язку відділення зв`язку та інформаційних систем.

26.07.2024 року ОСОБА_1 подав рапорт про звільнення з військової служби на підставі пункту 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (в редакції від 20.06.2024 року) у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за батьком з інвалідністю ІІ групи.

До рапорту позивачем додано: копії свідоцтва про народження, паспорту батька з відмітками про одруження та прописки, копію ІНН батька, копію Висновку медико-соціальної експертної комісії про наявність другої групи інвалідності батька; копію Свідоцтва про одруження батьків, копію Свідоцтва про смерть матері; копію Свідоцтва про народження брата; копію Свідоцтва про смерть брата.

В подальшому військовою частиною був зареєстрований рапорт позивача від 30.08.2024 року про долучення ряду додаткових документів, який було внесено до реєстра за № 02.8.5/7591/24-Вн від 30.08.2024 року, в якому він уточнив, що просить про звільнення з військової служби за сімейними обставинами згідно п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу, а також додав до рапорту наступний пакет документів, зокрема, завірені копії: Висновку ЛКК від 06.08.2024 року №579; Висновку МСЕК від 16.07.2024 року №071542; Свідоцтва про шлюб його батька та матері; копію паспорту, ІНН, військового квитка; свідоцтва про народження, свідоцтва про одруження; копії паспорту дружини, ІНН дружини, свідоцтва про народження дружини, свідоцтва про народження його брата, свідоцтва про смерть брата, свідоцтва про смерть матері, копію паспорту батька дружини, ІНН батька дружини, копію пенсійного посвідчення батька дружини, копію Висновку МСЕК батька дружини від 08.06.2010 року №051572, копію паспорту сестри його батька ОСОБА_5 , пенсійного посвідчення сестри його батька ОСОБА_5 , свідоцтва про народження сестри його батька ОСОБА_5 , паспорту сестри його батька ОСОБА_6 , копію пенсійного посвідчення сестри його батька ОСОБА_6 , свідоцтва про народження сестри його батька ОСОБА_6 , копію паспорту сестри його батька ОСОБА_7 , пенсійного посвідчення сестри його батька ОСОБА_7 , свідоцтва про народження сестри батька ОСОБА_7 , копію паспорту сестри його батька ОСОБА_8 , копію пенсійного посвідчення сестри його батька ОСОБА_8 , свідоцтва про народження сестри його батька ОСОБА_8 ; оригінали Акту сумісного проживання та довідки ОСББ.

07.09.2024 року позивач подав рапорт, в якому просив долучити до його рапорту від 26.07.2024 року № 02.8.5/6521/24-Вн довідку про навчання його сина ОСОБА_3 , а саме оригінал довідки Національного університету «Одеська Політехніка» від 06 вересня 2024 року № 279/026.

21.09.2024 року у відповідь на адвокатський запит від 11.09.2024 року Начальник НОМЕР_2 прикордонного загону Держаної прикордонної служби України листом повідомив, що клопотання та зазначені в ньому підстави, питання звільнення з військової служби не було реалізовано, у зв`язку з наявністю інших членів сім`ї другого ступеня споріднення у ОСОБА_2 , а саме: ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 (рідний онук), та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 (рідна онука).

Не погоджуючись з даною відповіддю, позивач 25.11.2024 року звернувся з адміністративним позовом до Одеського окружного адміністративного суду про визнання дій 2138 протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28.08.2025 року по справі №420/36355/24 було частково задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_3 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_3 щодо нерозгляду рапорту ОСОБА_1 від 26.07.2024 про звільнення за підпунктом “г” пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв`язку з наявністю батька із числа осіб з інвалідністю II групи.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_3 розглянути рапорт ОСОБА_1 від 26.07.2024 року про звільнення за підпунктом “г” пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв`язку з наявністю батька із числа осіб з інвалідністю II групи.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18.08.2025 року у справі № 420/36355/24, Військовою частиною НОМЕР_1 був розглянутий поданий позивачем рапорт від 26.07.2024 року № 02.8.5/6521/24-Вн (із врахуванням рапортів про долучення документів від 30.08.2024 № 02.8/7591/24-Вн, від 07.09.2024 № 04.4/7866/24-Вн) та надано позивачу відповідь від 25.10.2025 року, в якій зазначено, що причини для звільнення ОСОБА_1 з військової служби за підпунктом “г” пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII відсутні у зв`язку з наявністю інших членів сім`ї другого ступеня споріднення у ОСОБА_2 , а саме: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який є рідним онуком та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка є рідною онукою.

Вважаючи протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 у задоволенні рапорту про звільнення з військової служби за сімейними обставинами відповідно до статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”, позивач звернувся з даним позовом до суду першої інстанції.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що за правовідносин, щодо яких виник спір, звільнення з військової служби через сімейні обставини можливе у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови, якщо у такої особи відсутні інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення або ж, якщо такі особи є, то вони самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Суд вказав на те, що для встановлення факту потреби у постійному сторонньому догляді може подаватись у тому числі висновок лікарсько-консультативної комісії, що вказує на помилковість доводів відповідача щодо неможливості підтвердження потреби у постійному сторонньому догляді висновком ЛКК. Проте, визначальним фактором для звільнення позивача з військової служби, на думку суду першої інстанції, є не лише наявність у його батька інвалідності ІІ групи з необхідністю у постійному догляді, але й відсутність інших родичів першого або другого ступеня споріднення, які можуть здійснювати догляд за ним.

Судом встановлено, що у ОСОБА_2 наявні інші крім позивача члени сім`ї другого ступеня споріднення, а саме: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (рідний онук) та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (рідна онука).

Як вказав суд, позивачем не надано належних і допустимих доказів того, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 самі потребують постійного стороннього догляду, що відповідно до вимог закону є окремою самостійною підставою, яка могла б виключати можливість здійснення ними догляду за ОСОБА_2 . Доводи позивача про відсутність фактичної можливості здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 судом оцінені критично, оскільки подані на їх підтвердження обставини не свідчать, на думку суду, про об`єктивну та документально підтверджену неможливість такого догляду у розумінні вимог закону.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що наведені позивачем обставини не дають підстав вважати інших членів сім`ї такими, що є відсутніми у розумінні абзацу тринадцятого підпункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України №2232-XII “Про військовий обов`язок і військову службу”, а тому, відмовляючи позивачу у звільненні з військової служби відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Колегія суддів не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне:

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі – Закон № 2232-XII).

Частинами 1 та 2 статті 1 Закону № 2232-XII передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Відповідно до ч. 9 ст. 1 Закону № 2232-XII, щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники, призовники, військовослужбовці, військовозобов`язані, резервісти.

Згідно із частиною першою статті 2 цього Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

На підставі частини другої цієї статті проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом.

Одним з різновидів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період (абзац третій частини шостої статті 2 Закону про військову службу).

Як передбачено частиною чотирнадцятою статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з абзацом тринадцятим частини першої статті 1 Закону України «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

17.03.2014 року після оприлюднення Указу Президента України № 303/2014 «Про часткову мобілізацію» в Україні розпочав діяти особливий період.

Крім того, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб, який затверджений Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-ІХ.

У подальшому воєнний стан неодноразово продовжувався та триває на час розгляду цієї справи.

За змістом частини четвертої статті 2 Закону № 2232-XII, порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Підстави для звільнення військовослужбовців із військової служби, в тому числі і особливості звільнення з військової служби під час дії особливого періоду, визначені у частині четвертій статті 26 Закону про військову службу.

Так, відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Згідно з абзацом тринадцятим пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (в редакції станом на момент подання позивачем рапорту), військовослужбовці під час дії воєнного стану звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних, зокрема, у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Пунктом 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, визначено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.

Відповідно до підпункту 26 пункту 5 Додатку 19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом міністра оборони України від 10.04.2009 № 170 (в редакції станом на 02.10.2024 року), при поданні до звільнення з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», подаються:

копія аркуша бесіди;

копія рапорту військовослужбовця;

копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років);

документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, а саме:

у разі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я:

документи, які підтверджують відповідні родинні зв`язки з цією особою (особами);

один із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім`ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків): один із документів, що підтверджує інвалідність особи першого чи другого ступеня споріднення, її потребу у постійному догляді та акт обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформація про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки;

один із документів, що підтверджує інвалідність особи, яка потребує догляду: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики;

висновок медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я про потребу в постійному догляді.

Судом встановлено, що згідно з поданим рапортом та доданими до нього документами (із врахуванням додатково поданих рапортів та додатково залучених документів), батько позивача ОСОБА_2 є особою з інвалідністю ІІ групи безстроково, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією від 24.07.2024 серії 12 ААД № 071542.

Відповідно до медичного висновку про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та обслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, від 06.08.2024 року № 579 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , за станом здоров`я потребує постійної сторонньої допомоги.

Згідно послідовної практики Верховного Суду, яка викладена, зокрема, в постановах від 21.02.2024 у справі №120/1909/23 та від 13.06.2024 у справі №520/21316/23, необхідність постійного стороннього догляду за хворою матір`ю може підтверджуватися відповідним медичним висновком ЛКК.

Отже, наявність особи, яка потребує постійного догляду, у цій справі є встановленою та сторонами не оспорюється.

Підставою для відмови позивачу у звільненні з військової служби на підставі п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» відповідачем у відповіді від 25.10.2025 року № 08.1/11263-25-Вих про результати розгляду рапорту зазначено: наявність інших членів сім`ї другого ступеня споріднення у ОСОБА_2 (батька).

Звертаючись до суду з даним адміністративним позовом, позивач посилався на безпідставність висновку військової частини НОМЕР_1 про наявність інших членів сім`ї другого ступеня споріднення у ОСОБА_2 , а саме онука та онучки, які б могли здійснювати за ним постійний догляд, через об`єктивну та реальну відсутність можливості в онука та онучки здійснювати такий догляд за дідусем.

Таким чином спірним питанням у даних правовідносинах є з`ясування наявності чи відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які можуть здійснювати такий догляд.

Щодо вказаного питання Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постановах від 27.02.2025 у справі № 380/16966/24 та від 07.05.2025 у справі № 420/30227/24 сформував такі висновки.

Для звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, достатньою є наявність однієї з таких умов:

- відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи;

- інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

При цьому, «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

У постанові від 29.04.2026 року у справі № 520/14746/25 Верховний Суд зазначив, що у розумінні Закону про військову службу поняття «члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення» необхідно тлумачити більш широко - як таке, що охоплює осіб, пов`язаних із відповідною особою родинними відносинами першого чи другого ступеня споріднення, оскільки інше тлумачення призвело б до необґрунтованого звуження сфери застосування спірної норми та суперечило б її меті.

З урахуванням наведеного, колегія суддів Верховного Суду погодилась з висновками судів попередніх інстанцій у частині встановлення факту наявності у матері позивача онуки як особи другого ступеня споріднення у розумінні Закону про військову службу.

Водночас, Верховний Суд зазначив, що сама по собі юридична наявність такої особи не є достатньою для висновку про відсутність підстав для звільнення позивача з військової служби.

Відповідно до сформованої практики Верховного Суду, під поняттям «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення» слід розуміти не лише їх формальну (юридичну) відсутність, а й відсутність таких осіб у фактичному розумінні, тобто відсутність реальності можливості здійснення ними постійного догляду за особою, яка цього потребує.

Отже, як вказав Верховний Суд, у випадку встановлення юридичної наявності відповідної особи суди мають перевірити, чи має така особа реальну можливість здійснювати постійний догляд, з урахуванням конкретних обставин справи та інших об`єктивних факторів.

В ході розгляду даної справи судом встановлено, що у батька позивача - ОСОБА_2 наявні члени сім`ї другого ступеня споріднення, а саме: онука - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та онук – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Досліджуючи питання наявності у онуків батька позивача реальної можливості здійснювати постійний догляд, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне:

Заперечуючи наявність у своїх дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_3 можливості здійснювати постійний догляд за його батьком – ОСОБА_2 , позивач посилався на те, що його син ОСОБА_3 є непрацездатним та не може доглядати та забезпечувати свого дідуся похилого віку, крім того, позивач посилався на те, що його син навчається на 2 курсі першого бакалаврського рівня вищої освіти денної форми здобуття вищої освіти у Національному університеті «Одеська Політехніка», що підтверджується Довідкою № 279/026 від 06.09.2024р., яка була надана відповідачу.

Щодо своєї доньки ОСОБА_4 позивач зазначив, що вона перебуває на обліку внутрішньо переміщеної особи, шо підтверджується довідкою від 08.04.2022р. № 5129-7000433405 і її фактичне місце проживання - АДРЕСА_1 . Позивач також посилався на те, що його донька проживає разом та здійснює догляд за своїми родичами: ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , якому встановлена 2 група інвалідності (безстроково) з дитинства, що підтверджується Довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією Серія 12 ААВ № 528800 від 13.06.2022р., а також ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , якому також встановлена 2 група інвалідності (безстроково), що підтверджується Випискою із Акта огляду МСЕК до Довідки Сер. 2-18 ОД № 051572 від 08.06.2010р.

Позивач зазначив, що ОСОБА_4 ніколи не мала тісних сімейних стосунків зі своїм дідусем - ОСОБА_2 та фізично не має можливості його доглядати: не має достатньої фізичної сили доглядати свого дідуся, а також не має для цього матеріального доходу та не має із ними щільних стосунків, які притаманні сім`ї та родичам.

Вважає, що суду необхідно взяти до уваги і бажання особи, яка потребує постійного догляду, а саме врахувати заяву від ОСОБА_2 про вибір доглядача, яка була додана до рапорту 26.07.2024 року.

Надаючи оцінку вказаним доводам позивача у справі, колегія суддів зазначає наступне:

Згідно наданої позивачем довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 08.04.2022 року №5129-7000433405 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована в АДРЕСА_2 , однак фактичне місце її проживання/перебування – АДРЕСА_1 .

На виконання вимог ухвали П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26.05.2026 року позивач також надав довідку Управління соціального захисту населення Ізмаїльської районної державної адміністрації Одеської області від 28.05.2026 року № 100, згідно якої ОСОБА_4 перебуває на обліку в Управлінні соціального захисту населення Ізмаїльської районної державної адміністрації Одеської області (територія Ренійської громади) як внутрішньо переміщена особа з 08.04.2022 року по теперішній час.

Позивачем були надані: Свідоцтво про одруження серії НОМЕР_4 , згідно з яким 08.11.1997 року між ним – ОСОБА_1 та ОСОБА_11 був укладений шлюб, і прізвище дружини після одруження – ОСОБА_12 ; Свідоцтво про народження серії НОМЕР_5 , з якого вбачається, що батьками ОСОБА_4 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_7 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_13 .

Відповідно до Свідоцтва про народження ОСОБА_11 серії НОМЕР_6 , її батьками є ОСОБА_10 та ОСОБА_14 .

Згідно акту депутата Ренійської міської ради від 28.05.2026 року, ОСОБА_15 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ), ОСОБА_16 ( ІНФОРМАЦІЯ_8 ), ОСОБА_17 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 ) зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 . Крім того в акті зазначено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована в АДРЕСА_2 , але фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Відомості про проживання ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , у АДРЕСА_1 , підтверджуються також відомостями про місце проживання, внесеними до паспорта громадянина України серії НОМЕР_7 .

Відповідно до довідки до акта огляду МСЕК Серії 2-18 ОД № 051572 від 08.06.2010 року ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_6 встановлена ІІ група інвалідності безстроково.

Згідно Свідоцтва про народження № НОМЕР_8 , виданого 07.09.1982 року, ОСОБА_15 народився ІНФОРМАЦІЯ_9 , його батьками є ОСОБА_17 та ОСОБА_16 .

ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_5 зареєстрований з 21.02.2005 року за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Витягами з реєстру територіальної громади від 14.09.2022 року, а також від 29.05.2026 року.

Відповідно до довідки до акта огляду МСЕК Серії 12 ААВ № 528800 від 13.06.2022 року ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_5 встановлена ІІ група інвалідності безстроково.

Таким чином наданими позивачем доказами підтверджено, що ОСОБА_4 не проживає разом із своїм дідом – ОСОБА_2 , а фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 разом із своїми родичами: ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , який є її дідусем, та якому встановлена ІІ група інвалідності, ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , яка є її бабусею та ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (дядько), якому також встановлена ІІ група інвалідності.

На думку колегії суддів, обставини проживання ОСОБА_4 в іншому населеному пункті разом із родичами, які є особами з інвалідністю, а також із бабусею, яка є особою похилого віку, яким необхідний догляд, підтверджують обґрунтованість доводів позивача про фактичну неможливість ОСОБА_4 здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 .

Також з доданих позивачем до рапорту доказів судом встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно довідки Національного університету «Одеська політехніка» № 279/026 від 06.09.2024 року є студентом 2 курсу першого бакалаврського рівня вищої освіти денної форми здобуття вищої освіти Навчально-наукового інституту цифрових технологій, дизайну та транспорту Національного університету «Одеська політехніка». За відомостями даної довідки, закінчення навчання планується 30.06.2027 року.

Крім того позивачем буда подана до суду довідка Національного університету «Одеська політехніка» № 229/026 від 29.05.2026 року, яка підтверджує, що ОСОБА_3 і на теперішній час є студентом 3 курсу першого бакалаврського рівня вищої освіти денної форми здобуття вищої освіти Навчально-наукового інституту цифрових технологій, дизайну та транспорту Національного університету «Одеська політехніка». За відомостями даної довідки, закінчення навчання планується 30.06.2027 року.

За Відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела та суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору за період з січня 2024 року по грудень 2024 року ОСОБА_3 отримав дохід у розмірі 21019,92 грн. При цьому відповідно до вказаних відомостей, ОСОБА_3 по березень включно отримував заробітну плату, а з квітня 2024 року заробітна плата йому нараховувалась.

Вказаними відомостями підтверджено, що ОСОБА_3 навчається на денній формі навчання в Національному університеті «Одеська політехніка», яка передбачає щоденне особисте відвідування ним закладу віщої освіти, та фактично позбавлений фізичної та матеріальної можливості здійснювати постійний догляд за дідусем – ОСОБА_2 .

Колегія суддів враховує, що згідно акту про проживання від 16.08.2024 року, складеному Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Одеська чайка.1» та довідки Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Одеська чайка.1» від 16.08.2024 року № 12-00 за адресою: АДРЕСА_2 з 03.07.2018 року проживає 2 особи: позивач - ОСОБА_1 та його батько - ОСОБА_2 .

Таким чином фактично єдиною особою, яка має реальну можливість здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 є його син – ОСОБА_1 , який і здійснює відповідний догляд.

Сама по собі наявність інших членів сім`ї другого ступеня споріднення, а саме: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (рідний онук) та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (рідна онука), без врахування обставин відсутності реальної можливості здійснення ними постійного догляду за особою, яка цього потребує, не може бути підставою для відмови у звільненні позивача з військової служби за сімейними обставинами, а саме, у зв`язку з об`єктивною необхідністю здійснення постійного догляду за своїм батьком, який є особою з інвалідністю ІІ групи.

За встановлених у даній справі обставин, колегія суддів вважає, що приймаючи рішення про відмову у звільненні позивача з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», військова частина НОМЕР_1 не перевірила чи мають рідні онуки ОСОБА_2 реальну можливість здійснювати постійний догляд за ним, з урахуванням конкретних обставин та інших об`єктивних факторів, а обмежилась лише посиланням на сам факт наявності у особи, яка потребує постійного стороннього догляду, членів сім`ї другого ступеня споріднення, що не відповідає принципам обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень.

Колегія суддів звертає увагу, що рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі обставини, необхідні для прийняття обґрунтованого рішення, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.

В даному випадку відповідач не надав належну оцінку обставинам, на які посилався позивач, внаслідок чого дійшов безпідставного висновку про відсутність передбачених законом умов для звільнення позивача з військової служби.

З огляду на все вищевикладене колегія суддів доходить висновку про протиправність та необґрунтованість відмови ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) у звільненні позивача з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за сімейними обставинами, передбаченими абзацом тринадцятим пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а саме, у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за своїм батьком, який є особою з інвалідністю II групи.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 вчинити дії щодо звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі абз. 13 п.п. 3 п. 12 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв`язку з наявністю батька із числа осіб з інвалідністю ІІ групи, а також зобов`язання військової частини НОМЕР_1 прийняти рішення, шляхом видання наказу військової частини про звільнення з лав Збройних Сил України” ОСОБА_1 з військової служби на підставі абз. 13 п.п. 3 п. 12 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв`язку з наявністю батька із числа осіб з інвалідністю ІІ групи, слід зазначити наступне:

Колегія суддів враховує, що спосіб захисту має враховувати суть порушення, допущеного суб`єктом владних повноважень - відповідачем, а тому суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

Відповідно до ст.13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів» наголошено, що ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal проти Об`єднаного королівства» (заява №22414/93) зазначив, що ст.13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, її суть зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист (параграф 145).

У Рішенні від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 Конституційний Суд України вказав на те, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення).

Верховний Суд у постанові від 13 квітня 2023 року у справі № 757/30991/18-а звертав увагу на те, що адміністративний суд, використовуючи всі надані йому процесуальним законом повноваження, з урахуванням фактичних обставин справи та положень законодавства, зобов`язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав позивача, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій з боку відповідача – суб`єкта владних повноважень; ефективний спосіб захисту повинен забезпечити негайне поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам, призводити до потрібних (бажаних) позивачу результатів (наслідків); ухвалення судами рішень, які безпосередньо не призводять до необхідних змін в обсязі прав позивача або не гарантують забезпечення можливого примусового виконання судового рішення, не відповідає змісту цього поняття.

За встановлених у даній справі обставин, зважаючи на доведення позивачем факту незаконності відмови військової частини НОМЕР_1 у звільненні його з військової служби через сімейні обставини, колегія суддів вважає, що ефективним та належним способом відновлення порушеного права позивача буде визнання протиправною відмови ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) у звільненні позивача з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за сімейними обставинами, передбаченими абзацом тринадцятим пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а саме, у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за своїм батьком, який є особою з інвалідністю II групи, а також зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) звільнити ОСОБА_1 з військової служби, як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» через такі сімейні обставини: у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за батьком, який є особою з інвалідністю II групи та відсутністю у нього інших членів сім`ї першого і другого ступеня споріднення.

В свою чергу позовні вимоги ОСОБА_1 в частині зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 вчинити дії щодо звільнення ОСОБА_1 з військової служби є фактично дублюванням вимоги про зобов`язання відповідача звільнити його з військової служби та задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

На підставі наведеного у сукупності, оскільки судом першої інстанції не надано належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам, які мають істотне значення для правильного вирішення спору, а також не вжито передбачених процесуальним законом заходів з метою повного з`ясування всіх обставин у справі, чим порушено засади повного й об`єктивного судового розгляду, порушено норми матеріального права, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Частиною 1 ст. 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.1 та ч. 3 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

З матеріалів справи колегією суддів встановлено, що відповідно до квитанції № 9202-0665-9849-0228 від 10.12.2025 року позивачем до суду першої інстанції сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Відповідно до квитанції від 13.03.2026 року № 2395-9918-4097-2776 до суду апеляційної інстанції сплачено судовий збір у розмірі 1331,20 грн., а згідно платіжної інструкції від 25.03.2026 року № 9ВКК-К2МА-5РМА-КТ1Т здійснено доплату судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 122,24 грн., що загалом становить 1453,44 грн.

Таким чином при зверненні позивача до суду першої та апеляційної інстанції ним був сплачений судовий збір у загальному розмірі 2664,64 грн.

З огляду на висновок суду апеляційної інстанції про наявність підстав для часткового задоволення заявлених позовних вимог ОСОБА_1 , а також задоволення судом двох вимог немайнового характеру, одна з яких є похідною від іншої, стягненню на користь ОСОБА_1 , з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань підлягає сума сплаченого позивачем судового збору у розмірі 2664,64 грн.

Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 139, 245, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2026 року скасувати.

Прийняти нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) у звільненні ОСОБА_1 з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за сімейними обставинами, передбаченими абзацом тринадцятим пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а саме, у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за своїм батьком, який є особою з інвалідністю II групи.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) звільнити ОСОБА_1 з військової служби, як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» через такі сімейні обставини: у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за батьком, який є особою з інвалідністю II групи та відсутністю у нього інших членів сім`ї першого і другого ступеня споріднення.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_9 ) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_10 , АДРЕСА_2 ) сплачений судовий збір у розмірі 2664,64 грн (дві тисячі шістсот шістдесят чотири гривні 64 копійки).

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Суддя-доповідач: А.В. Бойко

Суддя: І.І. Тарновецький

Суддя: О.А. Шевчук