Постанова від 24 червня 2026 р. у справі №420/13297/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 червня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/13297/25

Головуючий в 1 інстанції: Свида Л.І.

Дата і місце ухвалення: 18.03.2026, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Тарновецького І.І.,

суддів: Бойка А.В.,

Шевчук О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 березня 2026 року у справі №420/13297/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, що полягає у невключенні до складу грошового забезпечення сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», при обчисленні під час звільнення розміру грошової компенсації за 25 календарних днів частини щорічної основної відпустки за 2022 рік, невикористані 5 календарних днів частини щорічної основної відпустки за 2024 рік та грошової компенсації за невикористані 98 календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2019 року по 2025 роки;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України перерахувати та доплатити позивачу компенсацію у розмірі 102000,47 грн за невикористані 25 календарних днів частини щорічної основної відпустки за 2022 рік, невикористані 5 календарних днів частини щорічної основної відпустки за 2024 рік та грошову компенсацію за невикористані 98 календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2019 року по 2025 роки, обчисливши її виходячи із розміру місячного грошового забезпечення з урахуванням сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18 березня 2026 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що, на думку апелянта, призвело до неправильного вирішення справи.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168, є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення та не підлягає включенню до складу місячного грошового забезпечення, з якого обчислюється грошова компенсація за невикористані дні відпусток при звільненні.

Апелянт вказує, що протягом проходження військової служби, у тому числі безпосередньо перед звільненням, він щомісячно отримував додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України №168, яка, на його думку, за своєю правовою природою є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення та повинна враховуватися при визначенні розміру грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток.

На обґрунтування своєї позиції апелянт посилається на положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постанови Кабінету Міністрів України №704 та №168, а також на правові висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 20 серпня 2024 року у справі №420/693/23, від 23 вересня 2024 року у справі №240/32125/23, від 10 квітня 2025 року у справах №240/2078/24 та №420/35446/23, від 22 травня 2025 року у справі №240/4156/24 та інших, відповідно до яких додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України №168, підлягає включенню до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється компенсація за невикористані дні відпустки.

Посилаючись на наведені обставини, апелянт просить рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 березня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

У відзиві на апеляційну скаргу Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України заперечує проти її задоволення та просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, посилаючись на те, що додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168, не належить до щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, які мають постійний характер, а є окремою виплатою, що здійснюється виключно на період дії воєнного стану на підставі наказів командирів (начальників), залежить від наявності визначених законодавством умов для її нарахування та не має сталого розміру, у зв`язку з чим не підлягає включенню до складу місячного грошового забезпечення, з якого обчислюється грошова компенсація за невикористані дні відпустки.

На підтвердження своєї позиції відповідач посилається, зокрема, на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 29 серпня 2024 року у справі №640/13029/22, а також на постанови Верховного Суду від 26 вересня 2025 року у справі №300/4692/23 та від 12 лютого 2026 року у справі №420/77/25, вважаючи, що зазначена винагорода є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення та не враховується при визначенні розміру компенсації за невикористані дні відпусток, а тому підстав для задоволення позовних вимог та апеляційної скарги немає.

Справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України у період з 21 березня 2014 року по 08 березня 2025 року.

Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (по стройовій частині) №67 від 08 березня 2025 року позивача виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення у зв`язку зі звільненням з військової служби.

При звільненні позивачу було виплачено грошову компенсацію за 25 календарних днів частини щорічної основної відпустки за 2022 рік, 5 календарних днів частини щорічної основної відпустки за 2024 рік, а також грошову компенсацію за 98 календарних днів невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2019 по 2025 роки.

Вважаючи, що під час обчислення зазначених компенсацій відповідач протиправно не включив до складу місячного грошового забезпечення додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір по суті та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168, за своєю правовою природою є окремим додатковим видом грошового забезпечення, виплата якого запроваджена виключно на період дії воєнного стану та залежить від наявності визначених законодавством умов. Суд першої інстанції дійшов висновку, що така винагорода не має постійного характеру, її виплата здійснюється на підставі наказів командирів (начальників), а її розмір не є сталим, оскільки визначається залежно від умов проходження військової служби та часу участі військовослужбовця у відповідних заходах.

З огляду на це суд першої інстанції вважав, що додаткова винагорода, встановлена постановою Кабінету Міністрів України №168, не належить до щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, які мають постійний характер, а тому не підлягає включенню до складу місячного грошового забезпечення, з якого обчислюється грошова компенсація за невикористані дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій при звільненні військовослужбовця.

При цьому суд першої інстанції врахував релевантні правові висновки Верховного Суду щодо правової природи додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168.

Врахувавши наведене, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідача та зобов`язання здійснити перерахунок і доплату позивачу спірної грошової компенсації, у зв`язку з чим у задоволенні позову відмовив повністю.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення у випадках, передбачених законом.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України під час розгляду справ щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

Правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Законом України «Про відпустки», постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168, а також нормативно-правовими актами, що визначають порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Національної гвардії України.

Як убачається з установлених судом першої інстанції обставин, предметом спору є питання включення додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168, до складу місячного грошового забезпечення, з якого обчислюється грошова компенсація за невикористані дні відпустки при звільненні військовослужбовця.

Таким чином, ключовим питанням у даній справі є визначення правової природи додаткової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України №168, та з`ясування того, чи підлягає вона включенню до складу місячного грошового забезпечення, з якого обчислюється грошова компенсація за невикористані дні відпустки при звільненні військовослужбовця.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, а також щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Аналогічний підхід закріплено у пункті 2 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704, відповідно до якого грошове забезпечення військовослужбовців складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Отже, законодавець розмежував щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення як самостійні складові системи грошового забезпечення військовослужбовців, встановивши для кожного з них окремий правовий режим.

Відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Національної гвардії України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України, грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної та додаткових відпусток обчислюється виходячи з розміру місячного грошового забезпечення військовослужбовця на день його виключення зі списків особового складу військової частини.

Зазначений Порядок пов`язує обчислення спірної компенсації саме з місячним грошовим забезпеченням військовослужбовця, що зумовлює необхідність з`ясування, чи належить додаткова винагорода, передбачена постановою №168, до складових такого місячного грошового забезпечення.

Таким чином, для вирішення цього спору визначальним є встановлення того, чи належить додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168, до складових саме місячного грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення грошової компенсації за невикористані дні відпустки.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 на період дії воєнного стану запроваджено додаткову винагороду військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та іншим особам, визначеним цією постановою.

Як убачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, у період проходження служби позивачу фактично виплачувалась додаткова винагорода, передбачена зазначеною постановою.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, позивач посилається на те, що така винагорода виплачувалася йому щомісячно, а тому повинна враховуватися при визначенні розміру грошової компенсації за невикористані дні відпустки.

Проте колегія суддів не може погодитися з наведеними доводами з огляду на таке.

Сам по собі факт періодичності здійснення певної виплати не є визначальним критерієм для віднесення її до щомісячних додаткових видів грошового забезпечення у розумінні статті 9 Закону №2011-ХІІ та постанови Кабінету Міністрів України №704.

Визначальним є правова природа відповідної виплати, підстави її призначення, умови отримання та нормативне регулювання.

Додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України №168, була запроваджена державою як спеціальна тимчасова виплата на період дії воєнного стану з метою додаткового матеріального стимулювання військовослужбовців в умовах збройної агресії та виконання завдань із забезпечення оборони держави.

Право на її отримання залежить від проходження військової служби в умовах воєнного стану та наявності визначених нормативними актами підстав, а її розмір може змінюватися залежно від умов проходження служби, участі військовослужбовця у бойових діях та інших передбачених законодавством обставин.

Отже, така виплата не має ознак постійної складової місячного грошового забезпечення, яка гарантовано виплачується у фіксованому розмірі незалежно від особливостей проходження служби, а має спеціальний та тимчасовий характер, безпосередньо пов`язаний із правовим режимом воєнного стану.

Колегія суддів враховує, що в апеляційній скарзі позивач посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 20 серпня 2024 року у справі №420/693/23, від 23 вересня 2024 року у справі №240/32125/23, від 10 квітня 2025 року у справах №240/2078/24 та №420/35446/23, відповідно до яких додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України №168, підлягає врахуванню при визначенні розміру окремих виплат, що обчислюються з грошового забезпечення військовослужбовців.

Разом із тим колегія суддів зазначає, що наведені апелянтом постанови Верховного Суду

ухвалені за відмінного нормативного регулювання або за інших фактичних обставин, що мають істотне значення для правильного вирішення спору.

Крім того, предмет спору та нормативне регулювання у зазначених справах не є тотожними спірним правовідносинам у даній справі.

Тому наведені у цих постановах висновки не можуть бути застосовані без урахування особливостей спірних правовідносин.

У постанові від 29 серпня 2024 року у справі №640/13029/22 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на особливий правовий характер додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168, та необхідність врахування спеціального нормативного регулювання при вирішенні питання щодо її врахування під час обчислення конкретних виплат.

Разом із тим із зазначеної постанови Великої Палати Верховного Суду не вбачається висновку про обов`язковість включення такої винагороди до складу місячного грошового забезпечення для цілей обчислення усіх без винятку виплат, пов`язаних із проходженням військової служби.

Навпаки, питання щодо врахування додаткової винагороди при обчисленні конкретного виду виплати має вирішуватися з урахуванням спеціального нормативного регулювання, яке визначає порядок обчислення відповідної виплати.

Ураховуючи наведені висновки Великої Палати Верховного Суду щодо правової природи додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168, колегія суддів доходить висновку, що сама по собі обставина її отримання військовослужбовцем не свідчить про належність такої виплати до складових місячного грошового забезпечення, які враховуються при визначенні розміру грошової компенсації за невикористані дні відпустки.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України №168, не підлягає включенню до складу місячного грошового забезпечення, з якого обчислюється грошова компенсація за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток при звільненні військовослужбовця.

За наведених обставин доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, а фактично зводяться до іншого тлумачення норм права та незгоди з наданою судом правовою оцінкою встановлених обставин справи.

Колегія суддів також враховує, що відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі та застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Колегія суддів враховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 12 лютого 2026 року у справі №420/77/25, щодо правової природи додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168, та необхідності врахування спеціального нормативного регулювання при вирішенні питання про її включення до розрахункової бази для обчислення конкретного виду виплат.

Аналіз наведених сторонами судових рішень Верховного Суду свідчить про те, що правова природа додаткової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України №168, оцінюється з урахуванням характеру конкретних правовідносин та нормативного регулювання відповідного виду виплати. Сам факт віднесення такої винагороди до складових грошового забезпечення військовослужбовця не означає її автоматичного включення до розрахункової бази для обчислення усіх виплат, передбачених законодавством.

Суд першої інстанції правильно виходив із того, що при вирішенні даного спору визначальне значення має не лише правова природа спірної виплати, а й спеціальний порядок обчислення грошової компенсації за невикористані дні відпустки, встановлений законодавством для військовослужбовців Національної гвардії України.

При цьому колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що неврахування додаткової винагороди при обчисленні спірної компенсації призводить до порушення принципу належного соціального забезпечення військовослужбовців.

Запровадження державою додаткової винагороди на період дії воєнного стану спрямоване на матеріальне стимулювання проходження військової служби в особливих умовах та саме по собі не змінює встановленого законодавством порядку обчислення грошової компенсації за невикористані дні відпустки. Питання врахування такої виплати при визначенні розміру відповідної компенсації має вирішуватися з урахуванням спеціального нормативного регулювання, яке застосовується до цього виду виплат.

Враховуючи наведене у сукупності, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, надав їм належну правову оцінку та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, не свідчать про неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права та не дають підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оцінивши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та застосування норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 березня 2026 року є законним та обґрунтованим.

За таких обставин підстав для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 та скасування рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 березня 2026 року колегія суддів не вбачає.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС України відсутні.

Керуючись ст. ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст.315, ст. ст. 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 березня 2026 року у справі №420/13297/25 - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку лише у випадках та у строки, визначені статтею 328 КАС України.

Головуючий: І.І. Тарновецький

Судді: А.В. Бойко

О.А. Шевчук