Постанова від 24 червня 2026 р. у справі №420/19320/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 червня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/19320/25

Головуючий в 1 інстанції: Бойко О.Я.

Дата і місце ухвалення: 30.01.2026 року, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Тарновецького І.І.,

суддів: Бойка А.В.,

Шевчук О.А.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 січня 2026 року у справі №420/19320/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

У червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Одеській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2020 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції в Одеській області виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2020 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30 січня 2026 року адміністративний позов задоволено.

Для цієї справи, з урахуванням доводів апеляційної скарги, цей блок доцільно викласти так:

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Головне управління Національної поліції в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що, на думку апелянта, призвело до неправильного вирішення справи.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність у позивача права на отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2020 роки.

Апелянт вказує, що додаткова відпустка, передбачена статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», не належить до категорії щорічних відпусток, а тому на неї не поширюються положення статті 24 Закону України «Про відпустки» та статті 83 Кодексу законів про працю України щодо виплати грошової компенсації при звільненні.

На думку скаржника, така відпустка надається виключно протягом відповідного календарного року, не підлягає перенесенню на наступні роки та не може бути замінена грошовою компенсацією. У зв`язку з цим апелянт вважає, що висновок суду першої інстанції про наявність підстав для виплати позивачу компенсації за невикористані дні зазначеної відпустки є необґрунтованим.

Крім того, апелянт зазначає, що в матеріалах особової справи позивача відсутні документи, які б підтверджували наявність у нього статусу учасника бойових дій під час проходження служби, а із заявами чи рапортами про надання додаткової відпустки як учаснику бойових дій або виплату відповідної компенсації позивач до Головного управління Національної поліції в Одеській області не звертався.

Також апелянт вважає, що позивачем пропущено встановлений законом строк звернення до суду, оскільки про невиплату відповідної компенсації йому було відомо ще під час звільнення зі служби у вересні 2020 року, тоді як із цим позовом він звернувся лише у 2025 році.

Посилаючись на викладені обставини, апелянт просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 січня 2026 року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Позивач не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.

Справа призначена до розгляду у порядку письмового провадження у відповідності до п.3 ч.1 ст.311 КАС України.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного:

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 проходив службу в Головному управлінні Національної поліції в Одеській області та відповідно до витягу з наказу ГУНП в Одеській області №1323 о/с від 30 вересня 2020 року був звільнений зі служби в поліції з 30 вересня 2020 року.

Судом також встановлено, що позивач має статус учасника бойових дій та за період проходження служби з 2015 по 2020 роки не використав передбачену законодавством додаткову відпустку як учасник бойових дій. При цьому грошова компенсація за невикористані дні такої відпустки відповідачем не нараховувалась та не виплачувалась.

Звернувшись до відповідача з питання виплати відповідної компенсації, позивач отримав лист Головного управління Національної поліції в Одеській області від 20 березня 2025 року №11303-2025, яким його повідомлено, що грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за весь час проходження служби не нараховувалась та не виплачувалась.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період проходження служби, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив із того, що позивач як учасник бойових дій має гарантоване законом право на додаткову оплачувану відпустку тривалістю 14 календарних днів на рік, передбачену статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Суд зазначив, що у разі звільнення поліцейського йому підлягає виплаті грошова компенсація за всі невикористані дні відпусток, у тому числі додаткової відпустки як учаснику бойових дій, незалежно від року набуття права на таку відпустку.

Враховуючи, що позивачу при звільненні зі служби не було нараховано та виплачено грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2020 роки, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність бездіяльності відповідача та наявність підстав для зобов`язання останнього нарахувати і виплатити позивачу відповідну компенсацію виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення. При цьому суд врахував правові висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постанові від 14 квітня 2021 року у справі №620/1487/20.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у випадках, передбачених законом.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною другою статті 2 КАС України під час розгляду справ щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті такі рішення, вчинені дії або допущена бездіяльність на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

Правовідносини, що виникли між сторонами у даній справі, регулюються Законом України від 02 липня 2015 року №580-VIII «Про Національну поліцію», Законом України від 22 жовтня 1993 року №3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Законом України від 15 листопада 1996 року №504/96-ВР «Про відпустки», Кодексом законів про працю України та іншими нормативно-правовими актами, що визначають порядок проходження служби в поліції та здійснення виплат поліцейським при звільненні.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що позивач проходив службу в органах Національної поліції України та був звільнений зі служби в поліції на підставі наказу Головного управління Національної поліції в Одеській області від 30 вересня 2020 року.

Також судом встановлено, що позивач має статус учасника бойових дій.

Відповідно до пункту 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам бойових дій надається право на використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також право на одержання додаткової оплачуваної відпустки строком 14 календарних днів на рік.

Наведеним положенням кореспондують приписи статті 16-2 Закону України «Про відпустки», якими встановлено, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та особам з інвалідністю внаслідок війни надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 14 календарних днів на рік.

Отже, право на додаткову оплачувану відпустку є однією із соціальних гарантій, установлених державою для учасників бойових дій, та підлягає обов`язковому забезпеченню незалежно від розсуду роботодавця чи суб`єкта владних повноважень.

Згідно з частинами першою та десятою статті 93 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки, а також інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейському виплачується грошова компенсація відповідно до закону.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги про те, що додаткова відпустка учасника бойових дій не належить до щорічних відпусток, не накопичується та не підлягає компенсації при звільненні, колегія суддів враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 19 січня 2021 року у справі №160/10875/19.

У зазначеній постанові Верховний Суд відступив від раніше сформованої правової позиції та дійшов висновку, що положення частини десятої статті 93 Закону України «Про Національну поліцію» щодо виплати компенсації за невикористану в році звільнення відпустку слід тлумачити таким чином, що поліцейський у разі звільнення має право на отримання грошової компенсації за всі невикористані дні відпусток, право на які було набуте ним під час проходження служби, незалежно від часу їх виникнення.

Верховний Суд зазначив, що невикористання особою права на відпустку протягом відповідного календарного року не припиняє такого права та не позбавляє особу можливості реалізувати його в інший передбачений законом спосіб. У випадку звільнення таким способом реалізації права є отримання грошової компенсації за всі невикористані дні відпусток.

Наведений правовий підхід надалі був підтриманий Верховним Судом, зокрема у постановах від 14 квітня 2021 року у справі №620/1487/20, від 26 травня 2021 року у справі №360/1362/20, від 31 травня 2021 року у справі №200/13837/19-а, від 11 листопада 2021 року у справі №200/1175/20-а та інших справах цієї категорії.

Таким чином, доводи апелянта про те, що додаткова відпустка учасника бойових дій не переноситься на наступний рік та не підлягає компенсації при звільненні, суперечать наведеним правовим висновкам Верховного Суду та ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм матеріального права.

Колегія суддів також відхиляє посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 05 вересня 2018 року у справі №750/9956/17, оскільки після її ухвалення Судовою палатою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 19 січня 2021 року у справі №160/10875/19 було сформовано новий правовий підхід до вирішення спорів цієї категорії, який у подальшому став сталим та послідовно застосовується Верховним Судом.

Не приймає колегія суддів і посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 31 жовтня 2022 року у справі №241/2229/20, оскільки правовідносини у зазначеній справі не є тотожними спірним правовідносинам, а тому наведені у ній висновки не можуть бути застосовані до спірних правовідносин без урахування фактичних обставин цієї справи.

Крім того, наведені у зазначеній постанові висновки не спростовують правового підходу, сформульованого Судовою палатою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 19 січня 2021 року у справі №160/10875/19.

Матеріалами справи підтверджується, що на день звільнення позивач мав невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки як учасник бойових дій, однак відповідач не здійснив нарахування та виплату відповідної грошової компенсації.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що невиплата позивачу компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій є протиправною, а тому порушене право позивача підлягає судовому захисту.

Не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги про відсутність рапортів позивача щодо надання додаткової відпустки або виплати компенсації за її невикористання, оскільки право на відповідну соціальну гарантію виникає безпосередньо із закону та не ставиться у залежність від подання особою будь-яких додаткових заяв чи рапортів. Неподання таких документів не припиняє самого права на відпустку та не позбавляє особу права на отримання відповідної компенсації при звільненні.

Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги щодо пропуску позивачем строку звернення до суду.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду грошова компенсація за невикористані дні відпустки є складовою належних працівникові (службовцю) виплат при звільненні.

На момент звільнення позивача зі служби та виникнення права на отримання спірної компенсації частина друга статті 233 КЗпП України передбачала право працівника звернутися до суду з вимогами про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Оскільки грошова компенсація за невикористані дні відпустки належить до виплат, що підлягають проведенню при звільненні, доводи апелянта щодо пропуску строку звернення до суду є безпідставними.

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують встановлених судом першої інстанції обставин справи та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Фактично доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди відповідача з правовою оцінкою встановлених обставин справи та правовими висновками Верховного Суду щодо застосування положень статті 93 Закону України «Про Національну поліцію», статті 16-2 Закону України «Про відпустки» та пункту 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у правовідносинах, пов`язаних із виплатою компенсації за невикористані дні додаткової відпустки учасникам бойових дій при звільненні зі служби.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Оскільки Верховним Судом сформовано сталий та послідовний підхід до вирішення спорів цієї категорії, підстав для відступу від відповідних правових висновків колегія суддів не вбачає.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оцінивши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та застосування норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 січня 2026 року є законним та обґрунтованим.

За таких обставин підстав для задоволення апеляційної скарги Головного управління Національної поліції в Одеській області та скасування рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 січня 2026 року колегія суддів не вбачає.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС України відсутні.

Керуючись ст. ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст.315, ст. ст. 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Одеській області залишити без задоволення, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 січня 2026 року у справі №420/19320/25 - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуючий: І.І. Тарновецький

Судді: А.В. Бойко

О.А. Шевчук