Постанова від 24 червня 2026 р. у справі №400/12582/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 червня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/12582/25

Головуючий в 1 інстанції: Дерев`янко Л.Л.

Дата і місце ухвалення: 18.03.2026 року, м. Миколаїв

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Тарновецького І.І.,

суддів: Бойка А.В.,

Шевчук О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 березня 2026 року та додаткове рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2026 року у справі №400/12582/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом, в якому просив:

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , які полягають у обчислені та виплаті Позивачу грошового забезпечення у періоди з 29.01.2020 року по 27.07.2021 року та з 28.02.2022 року по 23.10.2025 року, а саме: посадового окладу, окладу за військовим званням та інших складових щомісячних основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, а також одноразових додаткових видів грошового забезпечення (надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, премій, допомоги на оздоровлення тощо), із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2018 року, тобто 1762 грн;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення Позивача, а саме: посадового окладу, окладу за військовим званням та інших складових щомісячних основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, а також одноразових додаткових видів грошового забезпечення (надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, премій, допомоги на оздоровлення тощо), виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, за періоди: з 29.01.2020 року по 31.12.2020 року включно, встановленого станом на 01.01.2020 року Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (2102,00 грн); з 01.01.2021 року по 27.07.2021 року включно, встановленого станом на 01.01.2021 року Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» (2270,00 грн); з 28.02.2022 року по 31.12.2022 року включно, встановленого станом на 01.01.2022 року Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» (2481,00 грн); з 01.01.2023 року по 27.03.2023 року включно, встановленого станом на 01.01.2023 року Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» (2684,00 грн); з 01.01.2024 року по 31.12.2024 року включно, встановленого станом на 01.01.2024 року Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» (3028,00 грн); з 01.01.2025 року по 02.04.2025 року включно, встановленого станом на 01.01.2025 року Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» (3028,00 грн), на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та провести виплату з урахуванням раніше сплачених коштів.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 березня 2026 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено.

Додатковим рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2026 року стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн.

Не погоджуючись із рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 березня 2026 року та додатковим рішенням цього ж суду від 02 квітня 2026 року, Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що, на думку апелянта, призвело до ухвалення незаконних судових рішень.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для перерахунку грошового забезпечення позивача із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року.

На думку апелянта, після скасування пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 не відбулося автоматичного відновлення попередньої редакції пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704, а тому у спірний період посадові оклади та оклади за військовими званнями підлягали визначенню виходячи з розрахункової величини 1762 грн.

Апелянт також посилається на положення бюджетного законодавства, принцип збалансованості бюджету, практику Конституційного Суду України, Верховного Суду та Європейського суду з прав людини, зазначаючи, що застосування іншого підходу призведе до втручання у бюджетні повноваження Кабінету Міністрів України та зміни показників Державного бюджету України.

Крім того, скаржник вважає, що військова частина діяла в межах чинного нормативного регулювання та бюджетних асигнувань, а тому відсутні підстави як для задоволення позовних вимог, так і для стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу.

У зв`язку з наведеним апелянт просить скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 березня 2026 року та додаткове рішення цього ж суду від 02 квітня 2026 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Позивач не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.

Справа призначена до розгляду у порядку письмового провадження у відповідності до п.3 ч.1 ст.311 КАС України.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як установлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 у період з 08 червня 2015 року по 27 липня 2021 року та з 28 лютого 2022 року по 23 жовтня 2025 року.

У спірні періоди під час нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення відповідач застосовував як розрахункову величину прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік», у розмірі 1762 грн.

Вважаючи, що після 29 січня 2020 року посадовий оклад, оклад за військовим званням та похідні від них складові грошового забезпечення підлягали визначенню із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня відповідного календарного року, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив із того, що після набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18, якою визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103, положення пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 підлягають застосуванню в частині, що не суперечить нормативно-правовим актам вищої юридичної сили, а саме із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня відповідного календарного року.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що у спірні періоди відповідач неправомірно визначав розміри посадового окладу та окладу за військовим званням позивача із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого станом на 01 січня 2018 року, тоді як після 29 січня 2020 року такі складові грошового забезпечення підлягали обчисленню із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня відповідного календарного року.

Врахувавши, що розмір посадового окладу та окладу за військовим званням є базою для визначення інших складових грошового забезпечення військовослужбовця, зокрема щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, премії та допомоги на оздоровлення, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем належними та допустимими доказами підтверджено понесення витрат на професійну правничу допомогу. Оцінивши подані докази, характер спірних правовідносин, складність справи, обсяг наданих адвокатом послуг, а також керуючись критеріями співмірності, розумності та обґрунтованості судових витрат, суд дійшов висновку про часткове задоволення заяви представника позивача та стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2000 грн.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Правові засади державної політики у сфері соціального і правового захисту військовослужбовців визначені Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-ХІІ).

Відповідно до частин першої - четвертої статті 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне та грошове забезпечення. До складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, а також одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, умов проходження служби та виплачується у розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України.

На виконання зазначених законодавчих приписів Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704).

Пунктом 4 Постанови №704 у первинній редакції було передбачено, що розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

21 лютого 2018 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №103, якою внесено зміни до пункту 4 Постанови №704 та встановлено застосування для визначення посадових окладів і окладів за військовими званнями прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року.

Разом із тим постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 пункт 6 Постанови №103 визнано протиправним та скасовано.

Оцінюючи правові наслідки зазначеного судового рішення, Верховний Суд у постановах від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21, від 12 вересня 2022 року у справі №500/1813/21, від 14 вересня 2022 року у справі №500/1886/21, від 22 вересня 2022 року у справі №500/3840/21, від 15 червня 2023 року у справі №380/13603/21, а також Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 17 лютого 2026 року у справі №520/5814/24 сформували правовий висновок про те, що після 29 січня 2020 року пункт 4 Постанови №704 підлягає застосуванню в частині, що не суперечить нормативно-правовим актам вищої юридичної сили, тобто із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня відповідного календарного року.

З огляду на наведене колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що після скасування пункту 6 Постанови №103 не відбулося автоматичного відновлення попередньої редакції пункту 4 Постанови №704. Такі доводи вже були предметом неодноразової оцінки Верховного Суду, який виходив із того, що після втрати чинності положеннями, якими було змінено механізм визначення посадових окладів та окладів за військовими званнями, застосуванню підлягають положення Постанови №704 у частині, що узгоджується з актами вищої юридичної сили. Саме такий підхід забезпечує дотримання принципів верховенства права, правової визначеності та ієрархії нормативно-правових актів.

Колегія суддів також враховує, що законами України про Державний бюджет України на 2020, 2021, 2022, 2023, 2024 та 2025 роки були встановлені нові розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Тому застосування після 29 січня 2020 року розрахункової величини у розмірі 1762 грн не відповідало нормативному регулюванню, чинному у відповідні роки.

Як установлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, у межах спірних правовідносин позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 у періоди з 29 січня 2020 року по 27 липня 2021 року та з 28 лютого 2022 року по 23 жовтня 2025 року. Під час нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення відповідач застосовував як розрахункову величину прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року у розмірі 1762 грн.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідач був зобов`язаний визначати посадовий оклад та оклад за військовим званням позивача із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня відповідного календарного року, а відтак здійснювати нарахування та виплату інших складових грошового забезпечення, розмір яких залежить від зазначених показників.

Колегія суддів відхиляє посилання апелянта на положення бюджетного законодавства, принцип збалансованості бюджету та необхідність здійснення виплат виключно в межах бюджетних асигнувань.

Обов`язок суб`єкта владних повноважень діяти відповідно до вимог закону та забезпечувати реалізацію гарантованих державою соціальних прав не може бути поставлений у залежність від обсягу бюджетного фінансування.

Недостатність бюджетних асигнувань не звільняє відповідача від виконання покладених на нього законом обов`язків та не може бути підставою для звуження обсягу прав військовослужбовців, гарантованих Законом №2011-ХІІ.

Аналогічний правовий підхід неодноразово висловлювався Верховним Судом, який наголошував, що реалізація гарантованих законом соціальних прав не може ставитися у залежність від бюджетного фінансування відповідного органу.

Колегія суддів також відхиляє доводи апелянта про те, що задоволення позовних вимог призводить до втручання суду у дискреційні повноваження Кабінету Міністрів України щодо визначення розмірів грошового забезпечення військовослужбовців.

Предметом розгляду у цій справі є не встановлення судом нових розмірів грошового забезпечення та не підміна повноважень Кабінету Міністрів України, а перевірка правомірності дій відповідача під час застосування чинного нормативного регулювання. Здійснюючи судовий контроль за діяльністю суб`єктів владних повноважень, адміністративний суд перевіряє відповідність їхніх рішень, дій чи бездіяльності вимогам закону, що відповідає завданням адміністративного судочинства, визначеним статтею 2 КАС України.

Не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і посилання апелянта на практику Конституційного Суду України, Верховного Суду та Європейського суду з прав людини, оскільки наведені у скарзі правові висновки зроблені за інших фактичних обставин та не стосуються безпосередньо порядку застосування пункту 4 Постанови №704 після скасування пункту 6 Постанови №103.

Посилання апелянта на те, що відповідач діяв відповідно до чинного нормативного регулювання, не спростовує встановленого судом факту застосування під час визначення розмірів грошового забезпечення розрахункової величини, яка не відповідала правовому регулюванню, що підлягало застосуванню у спірних правовідносинах з урахуванням правових висновків Верховного Суду.

Колегія суддів також враховує доводи апелянта щодо прийняття Кабінетом Міністрів України постанови від 12 травня 2023 року №481.

Разом із тим зазначені доводи не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 17 лютого 2026 року у справі №520/5814/24 сформувала правовий висновок щодо застосування пункту 4 Постанови №704 після прийняття Постанови №481 та відступила від раніше висловлених підходів Верховного Суду у подібних правовідносинах. Судова палата дійшла висновку, що при визначенні посадових окладів та окладів за військовими званнями підлягає застосуванню пункт 4 Постанови №704 у редакції, яка передбачає використання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Зазначений висновок сформульований Судовою палатою з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, а тому відповідно до принципу правової визначеності та єдності судової практики підлягає врахуванню судами нижчих інстанцій при вирішенні аналогічних правовідносин.

Отже, доводи апеляційної скарги про необхідність застосування під час нарахування грошового забезпечення виключно положень Постанови №481 не узгоджуються з актуальною правовою позицією Верховного Суду та не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди відповідача з усталеною практикою Верховного Суду та не свідчать про неправильне встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи чи неправильне застосування норм матеріального права.

Щодо додаткового рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2026 року колегія суддів зазначає, що апеляційна скарга не містить самостійних доводів щодо розміру, співмірності чи обґрунтованості витрат на професійну правничу допомогу, стягнутих судом першої інстанції.

Суд першої інстанції, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, дослідив подані позивачем докази понесення витрат на професійну правничу допомогу, перевірив їх співмірність, розумність та обґрунтованість і дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення відповідної заяви.

Оскільки підстав для скасування основного рішення суду першої інстанції колегією суддів не встановлено, відсутні також підстави для скасування додаткового рішення про розподіл судових витрат.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи, надав належну оцінку доказам та ухвалив законне й обґрунтоване рішення, а також ухвалив законне й обґрунтоване додаткове рішення.

Відповідно до статті 316 КАС України підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 березня 2026 року та додаткового рішення цього ж суду від 02 квітня 2026 року колегія суддів не вбачає.

З огляду на результат апеляційного перегляду справи підстави для нового розподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС України відсутні.

Керуючись ст. ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст.315, ст. ст. 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 березня 2026 року та додаткове рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2026 року у справі №400/12582/25 - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуючий: І.І. Тарновецький

Судді: А.В. Бойко

О.А. Шевчук