Постанова від 24 червня 2026 р. у справі №420/39144/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 червня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/39144/25

Головуючий в 1 інстанції: Бездрабко О.І.

Дата і місце ухвалення: від 29.01.2026 року., м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Тарновецького І.І.,

суддів: Бойка А.В.,

Шевчук О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової академії (м. Одеса) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 січня 2026 року у справі № 420/39144/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової академії (м. Одеса) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Військової академії (м. Одеса) щодо не здійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 07.03.2022 року по 19.05.2023 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум;

- зобов`язати Військову академію (м. Одеса) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 07.03.2022 року по 19.05.2023 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше проведених виплат.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 29 січня 2026 року адміністративний позов задоволено.

Не погодившись із зазначеним рішенням суду, Військова академія (м. Одеса) подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до прийняття незаконного рішення.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність у позивача права на перерахунок грошового забезпечення із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року.

На думку апелянта, скасування постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 не спричинило автоматичного відновлення дії пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 у первинній редакції. Відповідач вважає, що у спірний період розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями підлягали визначенню шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом станом на 01 січня 2018 року, на відповідні тарифні коефіцієнти.

Апелянт також посилається на положення пункту 32 Правил підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 06 вересня 2005 року №870, відповідно до яких визнання таким, що втратив чинність, акта Кабінету Міністрів України або його скасування не поновлює дію актів, які були ним скасовані або визнані такими, що втратили чинність.

З огляду на це відповідач вважає, що Кабінет Міністрів України не приймав нормативного акта, яким було б відновлено дію пункту 4 постанови №704 у редакції, чинній до внесення змін постановою №103.

Крім того, апелянт зазначає, що правові висновки Верховного Суду, викладені у справах щодо перерахунку пенсій військовослужбовців та видачі довідок про розмір грошового забезпечення, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, які стосуються виплати грошового забезпечення діючому військовослужбовцю.

Також відповідач вказує на пропуск позивачем встановленого законом строку звернення до суду з даним позовом та вважає, що зазначена обставина є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Посилаючись на наведені обставини, апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача заперечує проти її задоволення та просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, зазначаючи, що з 29 січня 2020 року після набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18 підлягає застосуванню пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 у первинній редакції, яка передбачає визначення посадових окладів та окладів за військовими званнями виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, а тому нарахування позивачу грошового забезпечення із застосуванням прожиткового мінімуму станом на 01 січня 2018 року є протиправним.

Також представник позивача посилається на усталену практику Верховного Суду щодо застосування положень постанови №704 та зазначає, що позивач звернувся до суду в межах установленого законом строку після отримання від відповідача інформації про порядок проведення нарахувань, у зв`язку з чим доводи апеляційної скарги вважає безпідставними та такими, що не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Справа призначена до розгляду у порядку письмового провадження у відповідності до п.3 ч.1 ст.311 КАС України.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 у період з 07.03.2022 року по 19.06.2024 року проходив військову службу у Військовій академії (м. Одеса).

10.10.2025 року представник позивача звернулася до начальника Військової академії (м. Одеса) із заявою про здійснення перерахунку грошового забезпечення позивача за період з 07.03.2022 року по 19.05.2023 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законами України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня відповідного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Листом від 15.10.2025 року №192/ВихЗВГ/1908 Військова академія (м. Одеса) повідомила про відсутність підстав для проведення такого перерахунку.

Вважаючи протиправною відмову відповідача у проведенні перерахунку грошового забезпечення, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив із того, що з 01 січня 2020 року положення пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення посадових окладів та окладів за військовими званнями прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня 2018 року, не відповідають актам вищої юридичної сили, якими на відповідні роки встановлювався інший розмір прожиткового мінімуму.

З огляду на це суд дійшов висновку, що у період з 07.03.2022 року по 19.05.2023 року відповідач повинен був здійснювати нарахування грошового забезпечення позивачу виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законами України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня відповідного року, а тому визнав протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення відповідного перерахунку та дійшов висновку про наявність підстав для зобов`язання відповідача здійснити перерахунок і виплату позивачу грошового забезпечення з урахуванням раніше проведених виплат.

Також суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав вважати пропущеним строк звернення позивача до суду з цим позовом.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до статті 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне та грошове забезпечення, а до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення.

На реалізацію зазначених положень Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 30 серпня 2017 року №704, якою визначено порядок формування та виплати грошового забезпечення військовослужбовцям.

Пунктом 4 Постанови №704 у первинній редакції було передбачено, що посадові оклади та оклади за військовими званнями визначаються шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 до пункту 4 Постанови №704 були внесені зміни, відповідно до яких для визначення посадових окладів та окладів за військовими званнями застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року.

Разом з тим постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 пункт 6 Постанови №103 визнано протиправним та скасовано.

Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, відповідно до яких з 29.01.2020 року положення пункту 4 Постанови №704 підлягають застосуванню в частині, що не суперечить актам вищої юридичної сили.

Верховний Суд у низці постанов, зокрема від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21, від 12 вересня 2022 року у справі №500/1813/21 та від 14 вересня 2022 року у справі №500/1886/21, дійшов висновку, що після 29 січня 2020 року при визначенні посадових окладів та окладів за військовими званнями підлягає застосуванню прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений законом на 01 січня відповідного календарного року.

Отже, відповідач у спірний період був зобов`язаний визначати посадовий оклад та оклад за військовим званням позивача із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня відповідного календарного року, а не прожиткового мінімуму станом на 01 січня 2018 року.

Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги щодо пропуску позивачем строку звернення до суду.

Відповідно до частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у редакції, чинній до набрання чинності Законом України від 01 липня 2022 року №2352-ІХ, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник мав право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01 липня 2022 року №2352-ІХ, який набрав чинності 19 липня 2022 року, статтю 233 КЗпП України викладено у новій редакції та встановлено тримісячний строк звернення до суду.

Разом із тим пунктом 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 карантин відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року.

Отже, під час виникнення спірних правовідносин положення статті 233 КЗпП України підлягали застосуванню з урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України, який передбачав продовження відповідних строків на період дії карантину.

З огляду на те, що спірні правовідносини охоплюють період з 07.03.2022 року по 19.05.2023 року та виникли під час дії карантину, а також враховуючи, що частина спірного періоду припадає на час дії редакції статті 233 КЗпП України, яка не обмежувала строк звернення до суду з вимогами про стягнення належних працівникові виплат, колегія суддів не вбачає підстав для застосування наслідків пропуску позивачем строку звернення до суду.

Наведені апелянтом правові висновки Верховного Суду не спростовують висновків суду першої інстанції та колегії суддів, оскільки при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до суду підлягають врахуванню конкретні обставини справи, а також особливості правового регулювання, встановлені статтею 233 КЗпП України та пунктом 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди апелянта з висновками суду першої інстанції та не спростовують правильності встановлених судом обставин і застосованих норм матеріального права.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи, надав належну оцінку доказам та ухвалив законне й обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 316 КАС України підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не вбачає.

З огляду на результат апеляційного перегляду справи підстави для нового розподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС України відсутні.

Керуючись ст. ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст.315, ст. ст. 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Військової академії (м. Одеса) залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 січня 2026 року у справі №420/39144/25 залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуючий: І.І. Тарновецький

Судді: А.В. Бойко

О.А. Шевчук