Постанова від 24 червня 2026 р. у справі №400/5091/21 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 червня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/5091/21

Перша інстанція: суддя Малих О.В.,

повний текст судового рішення

складено 26.02.2026, м. Миколаїв

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача – Тарновецького І.І.,

суддів – Шевчук О.А., Бойка А.В.,

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2026 р. по справі № 400/5091/21за позовною заявою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Миколаївській області , про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 25.03.21 р. № 00024500901,

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася з позовом до Головного управління ДПС у Миколаївській області , в якому просила визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 25.03.2021 року № 00024500901.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2026 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №00024500901 від 25.03.2021. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Миколаївській області на користь позивача судовий збір в сумі 908,00 грн.

Не погодившись із судовим рішенням, ГУДПС у Миколаївській області подано апеляційну скаргу, в якій, посилається на порушення норм матеріального права та вказує на ненадання належної оцінки доказам, судом першої інстанції при прийнятті рішення, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 26.02.26 по справі № 400/5091/21 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.

Позивач не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.

Колегія судів звертає увагу, що відповідно до частини першої статі 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Переглянувши справу за наявними доказами, перевіривши законність і обґрунтованість прийнятого рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, на підставі наказу Головного управління ДПС у Миколаївській області від 23.02.2021 року № 451-П проведено фактичну перевірку бару, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить суб`єкту господарювання ФОП ОСОБА_1 з питань додержання суб`єктами господарювання вимог, встановлених законодавством України, які є обов`язковими до виконання при здійсненні оптової і роздрібної торгівлі алкогольними напоями та/або тютюновими виробами, пальним.

Перевіркою встановлено наявність ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями терміном дії з 07.06.2020 року до 07.06.2021 року. Термін дії попередньої ліцензії, на думку податкової закінчився 05.06.2020 року (з 06.06.2019 до 06.06.2020). Позивач 06.06.2020 року здійснила реалізацію алкогольних напоїв без наявності відповідних ліцензій, чим порушено вимоги ст. 15 Закону № 481. На підтвердження факту порушення до акту додано Z-звіт від 06.06.2020 року № 0546.

Податковим повідомленням-рішенням від 25.03.2021 року № 00024500901 відповідачем застосовано до позивача штраф у сумі 17000 грн.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що підставою для проведення перевірки був наказ відповідача про проведення перевірки від 23.02.2021 № 451-п, прийнятий у відповідності до вимог ст. 81Податкового Кодексу, а отже у посадових осіб контролюючого органу були усі підстави для початку проведення фактичної перевірки позивача.

Під час перевірки відповідачем були досліджені ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями терміном дії з 06.06.2019 року до 06.06.2020 року та з 07.06.2020 року до 07.06.2021 року.

Спірним періодом, за який, на думку відповідача, позивач здійснила реалізацію підакцизних товарів без наявності ліцензії є 06.06.2020 року.

З врахуванням вимог Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального" від 19.12.95 № 481/95-ВР (що діяв на час виникнення спірних правовідносин) (далі Закон № 481/95-ВР) суд першої інстанції прийшов до висновку, що кінцева дата ліцензії є останнім днем терміну дії ліцензії та вважає позицію відповідача щодо закінчення терміну дії ліцензії 05.06.2020 року безпідставною.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема щодо порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України.

Положеннями п.п. 19і.1.14 п. 19і.1 ст. 19і Податкового кодексу України визначено, що контролюючі органи здійснюють контроль у сфері виробництва, обігу та реалізації підакцизних товарів, контроль за їх цільовим використанням, забезпечують міжгалузеву координацію у цій сфері.

Контролюючі органи здійснюють заходи щодо запобігання та виявлення порушень законодавства у сфері виробництва та обігу спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів та пального (п.п. 19і.1.16 п. 19і.1 ст. 19і Податкового кодексу України).

Контролюючі органи проводять роботу щодо боротьби з незаконним виробництвом, переміщенням, обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів та пального (п.п. 19і.1.17 п. 19і.1 ст. 19і Податкового кодексу України).

Як визначено приписами п.п. 20.1.4 п.20.1 ст.20 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Аналогічні положення містяться і в п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України, яким передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно до вимог п.п.75.1.3 п. 75.1 ст.75 Податкового кодексу України, фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Підстави визначення, обставини та порядок проведення перевірки визначено положеннями ст. 80 Податкового кодексу України.

Статтею 81 ПК України визначено умови та порядок допуску посадових осіб контролюючих органів до проведення документальних виїзних та фактичних перевірок.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що апелянт в апеляційній скарзі погоджується із висновком суду першої інстанції про правомірність прийняття податковим органом наказу про проведення перевірки № 451-п та достатності підстав для проведення фактичної перевірки.

Щодо встановленого відповідачем порушення - здійснення позивачем реалізації алкогольних напоїв без наявності ліцензії, суд зазначає, що на момент виникнення спірних правовідносин основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, спиртовими дистилятами, біоетанолом, алкогольними напоями, тютюновими виробами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, та пальним, забезпечення їх високої якості та захисту здоров`я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального на території України визначались Законом № 481/95-ВР .

Так, частиною 20 ст. 15 Закону № 481/95-ВР встановлено, що роздрібна торгівля алкогольними напоями (крім столових вин) або тютюновими виробами або пальним може здійснюватися суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) всіх форм власності, у тому числі їх виробниками, за наявності у них ліцензій на роздрібну торгівлю.

За визначенням ст. 1 Закону № 481/95-ВР ліцензія (спеціальний дозвіл) - документ державного зразка, який засвідчує право суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) на провадження одного із зазначених у цьому Законі видів діяльності протягом визначеного строку.

Згідно з ч. 2 ст. 17 Закону № 481/95-ВР до суб`єктів господарювання (у тому числі іноземних суб`єктів господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями та тютюновими виробами без наявності ліцензій (крім випадків, передбачених цим Законом), - 200 відсотків вартості отриманої партії товару, але не менше 17000 гривень.

Спірним періодом, за який, на думку відповідача, позивач здійснила реалізацію підакцизних товарів без наявності ліцензії є 06.06.2020 року.

Податковим органом, під час проведення перевірки встановлено наявність у позивача ліцензій на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями терміном дії з 06.06.2019 року до 06.06.2020 року та з 07.06.2020 року до 07.06.2021 року.

При цьому податковий орган виходив із того, що останнім днем ліцензії позивача на право здійснення роздрібної торгівлі алкогольними напоями та на право здійснення роздрібної торгівлі тютюновими виробами терміном дії з 06.06.2019 до 06.06.2020 слід уважати 05.06.2020.

Згідно з наведеними вище положеннями Закону №481/95-ВР ліцензія на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями видається повноваженим органом строком дії - один рік. При цьому на бланку ліцензії, на лицьовому боці зазначається, серед іншого її термін дії.

Як установлено судом, позивач отримав ліцензію на право здійснення роздрібної торгівлі алкогольними напоями, в якій зазначений термін дії ліцензій з 06.06.2019 по 06.06.2020.

Отже терміни дії даних ліцензій були особисто встановлені повноважним органом шляхом визначення конкретного календарного дня її початку та закінчення. При цьому дата закінчення поєднана з прийменником «до», у зв`язку з чим така прийменникова конструкція в українській мові прямо вказує на зазначення кінцевої календарної дати чинності або виконання чого-небудь.

Крім того, згідно з частиною першою статті 3 Європейської конвенції про обчислення строків від 16.05.1972 строки, обчислені у днях, тижнях, місяцях і роках починаються опівночі dies a quo і спливають опівночі dies ad quem.

За змістом статті 2 цієї Конвенції термін «dies a quo» означає день, з якого починається відлік строку, а термін «dies ad quem» означає день, у який цей строк спливає.

Відповідно до частини другої статті 4 Конвенції якщо строк обчислено у місяцях або роках, день dies ad quem є днем останнього місяця чи останнього року, дата якого відповідає dies a quo, або у разі відсутності відповідної дати - останнім днем останнього місяця.

З урахуванням наведеного граматичного аналізу вжиття в ліцензії її кінцевої дати дії «до 06.06.2020» та положень Конвенції, висновки суду першої інстанції щодо недопущення позивачем порушень вимог Закону №481/95-ВР під час здійснення роздрібного продажу алкогольних напоїв та тютюнових виробів в останній день чинності ліцензій - 06.06.2020 - є правильними.

Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.04.2019 у справі № 815/1871/16, від 22.05.2018 у справі № 815/1733/16, 06.05.2021 у справі № 820/6160/21.

Доводи апелянта викладені у апеляційній скарзі за змістом ідентичні наданим до адміністративного позову запереченням, зазначених висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні норм матеріального права.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, надав належну оцінку доказам та ухвалив законне й обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не вбачає.

З огляду на результат апеляційного перегляду справи підстави для нового розподілу судових витрат відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2026 року у справі №400/5091/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач І.І. Тарновецький

Судді О.А. Шевчук А.В. Бойко