Постанова від 24 червня 2026 р. у справі №420/659/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 червня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/659/26

Головуючий в 1 інстанції: Білостоцький О.В.

Дата ухвалення рішення: 25 лютого 2026 року

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Тарновецького І.І.,

суддів: Бойка А.В.,

Шевчук О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2026 року у справі №420/659/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

У січні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом, у якому просив:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, які полягають у застосуванні обмежувальних коефіцієнтів, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 №1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період дії воєнного стану», при нарахуванні та виплаті мені пенсії починаючи з 01 січня 2026 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити перерахунок моєї пенсії з 01 січня 2026 року без застосування обмежувальних коефіцієнтів, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 №1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період дії воєнного стану», без обмеження пенсії максимальним розміром, з виплатою різниці між фактично отриманою з 01 січня 2026 року та перерахованою сумою пенсії.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2026 року адміністративний позов ОСОБА_1 – задоволено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області подало апеляційну скаргу, яку обґрунтовано посиланням на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що, на думку апелянта, призвело до неправильного вирішення справи.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для виплати позивачу пенсії без обмеження її максимальним розміром. На думку апелянта, відповідно до статті 2 Закону України від 08.07.2011 року №3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» максимальний розмір пенсій, призначених відповідно до Закону України №2262-ХІІ, не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. При цьому апелянт наголошує, що зазначений Закон є чинним та неконституційним не визнавався.

Апелянт також вказує, що посилання суду першої інстанції та позивача на Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 року №7-рп/2016 є безпідставними, оскільки цим рішенням було визнано неконституційними положення частини сьомої статті 43 Закону України №2262-ХІІ у відповідній редакції, тоді як положення статті 2 Закону №3668-VI залишаються чинними та підлягають застосуванню. У зв`язку з цим відповідач вважає, що виплата пенсії позивачу в розмірі, який перевищує встановлене законом обмеження, суперечитиме вимогам чинного законодавства.

Крім того, апелянт зазначає, що з 01.01.2026 року виплата пенсій здійснюється з урахуванням положень статті 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» та постанови Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 року №1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану». На думку відповідача, зазначеними нормативно-правовими актами передбачено застосування обмежувальних коефіцієнтів до пенсій, розмір яких перевищує десять прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність, а тому Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області діяло у межах наданих законом повноважень та відповідно до чинного законодавства.

Апелянт звертає увагу, що постанова Кабінету Міністрів України №1778 від 30.12.2025 року станом на момент розгляду справи є чинною та у встановленому законом порядку незаконною чи неконституційною не визнавалася, а тому підлягала обов`язковому застосуванню органами Пенсійного фонду України. З огляду на викладене відповідач вважає, що перерахунок та виплата пенсії позивачу здійснювалися відповідно до вимог законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, а підстави для задоволення позову були відсутні.

У зв`язку з цим апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

ОСОБА_1 правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 КАС України.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області та отримує пенсію відповідно до Закону України від 09 квітня 1992 року №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

З 01.01.2026 року відповідачем під час виплати пенсії позивачу застосовано обмеження її максимальним розміром та коефіцієнти до відповідних сум перевищення, встановлені статтею 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» та постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 року №1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану».

Не погоджуючись із застосуванням до його пенсії зазначених обмежень та вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що положення статті 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» та прийнятої на її виконання постанови Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2025 року №1778 фактично змінюють умови пенсійного забезпечення осіб, яким пенсія призначена відповідно до Закону України №2262-ХІІ, шляхом запровадження додаткових обмежень виплати пенсії у вигляді застосування коефіцієнтів до відповідних сум перевищення понад десять прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність, тоді як відповідно до статті 1-1 Закону України №2262-ХІІ зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Суд зазначив, що ані Законом України №2262-ХІІ, ані іншими законами, які регулюють пенсійне забезпечення зазначеної категорії осіб, не передбачено можливості зменшення розміру призначеної пенсії шляхом застосування таких коефіцієнтів, а тому Кабінет Міністрів України не наділений повноваженнями встановлювати додаткові обмеження пенсійних виплат.

При цьому суд першої інстанції врахував правові позиції Конституційного Суду України щодо неприпустимості внесення законами про Державний бюджет України змін до інших законів та звуження змісту і обсягу існуючих соціальних гарантій, а також висновки Верховного Суду про те, що у правовідносинах щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсія призначена відповідно до Закону України №2262-ХІІ, застосуванню підлягають норми спеціального закону з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016, яким визнано неконституційним обмеження пенсії максимальним розміром.

З огляду на викладене суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для обмеження пенсії позивача максимальним розміром та застосування до неї коефіцієнтів до відповідних сум перевищення, встановлених постановою Кабінету Міністрів України №1778, у зв`язку з чим визнав оскаржувані дії відповідача протиправними та задовольнив позовні вимоги у повному обсязі.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог з огляду на таке.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 17 Конституції України встановлено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян обумовлена особливим характером виконуваних ними обов`язків щодо забезпечення суверенітету і територіальної цілісності України, а тому встановлені державою соціальні гарантії не можуть бути звужені без належного конституційного обґрунтування.

Абзацом третім преамбули Закону України від 09 квітня 1992 року №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визначено, що держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунку призначених пенсій у зв`язку зі збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій та вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.

Відповідно до частин першої та третьої статті 1-1 Закону №2262-ХІІ законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, базується на Конституції України і складається із цього Закону, Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до них. При цьому зміна умов і норм пенсійного забезпечення таких осіб здійснюється виключно шляхом внесення змін до Закону №2262-ХІІ та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Судом встановлено, що з 01.01.2026 року відповідачем при виплаті пенсії позивачу одночасно застосовано як обмеження пенсії максимальним розміром, так і коефіцієнти до відповідних сум перевищення, передбачені статтею 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» та постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2025 року №1778.

Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги щодо правомірності обмеження пенсії позивача максимальним розміром, колегія суддів зазначає таке.

Згідно зі статтею 2 Закону України від 08 липня 2011 року №3668-VІ «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» максимальний розмір пенсій, призначених відповідно до Закону №2262-ХІІ, не повинен перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Саме на зазначену норму посилається апелянт, обґрунтовуючи правомірність своїх дій.

Разом з тим рішенням Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України, положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-ХІІ, якими було встановлено максимальний розмір пенсії для осіб, пенсійне забезпечення яких здійснюється відповідно до цього Закону.

У подальшому Конституційний Суд України у рішенні від 12 жовтня 2022 року №7-р(ІІ)/2022 визнав такими, що не відповідають Конституції України, приписи статті 2 Закону №3668-VІ в частині поширення обмеження максимального розміру пенсії на осіб, пенсійне забезпечення яких здійснюється відповідно до Закону №2262-ХІІ.

Таким чином, на момент виникнення спірних правовідносин законодавче регулювання, яке б передбачало можливість обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону №2262-ХІІ, фактично було відсутнє.

Колегія суддів також враховує усталену практику Верховного Суду щодо недопустимості обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону №2262-ХІІ, після ухвалення рішень Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016 та від 12 жовтня 2022 року №7-р(ІІ)/2022.

Отже, доводи апеляційної скарги про те, що відповідач був зобов`язаний застосовувати до позивача обмеження, передбачені статтею 2 Закону №3668-VІ, не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції.

Щодо доводів апеляційної скарги стосовно правомірності застосування до пенсії позивача коефіцієнтів до відповідних сум перевищення, передбачених статтею 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» та постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2025 року №1778, колегія суддів зазначає таке.

Статтею 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» передбачено, що у 2026 році, в період дії воєнного стану, пенсії, призначені, зокрема, відповідно до Закону №2262-ХІІ, розмір яких перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів у розмірах та порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.

На виконання зазначених положень Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 30 грудня 2025 року №1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану», якою встановлено порядок застосування відповідних коефіцієнтів.

Разом із тим колегія суддів звертає увагу, що зазначені нормативні приписи фактично змінюють умови реалізації права на пенсійне забезпечення осіб, яким пенсія призначена відповідно до Закону №2262-ХІІ, оскільки передбачають виплату не повного розміру призначеної пенсії, а лише її частини шляхом застосування спеціального механізму зменшення пенсійної виплати.

При цьому Закон №2262-ХІІ не містить положень, які б передбачали можливість застосування таких коефіцієнтів або надавали Кабінету Міністрів України повноваження визначати додаткові підстави для зменшення розміру вже призначеної пенсії.

Конституційний Суд України у рішеннях від 09 липня 2007 року №6-рп/2007 та від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 наголосив, що законом про Державний бюджет України не можуть вноситися зміни до інших законів, зупинятися їх дія чи встановлюватися інше правове регулювання відносин, які вже врегульовані спеціальними законами.

Аналогічна правова позиція викладена у рішенні Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року №10-р/2020, у якому зазначено, що закон про Державний бюджет України має особливий предмет правового регулювання та не може використовуватися для зміни змісту прав і гарантій, установлених іншими законами.

Колегія суддів також враховує, що відповідно до статті 64 Конституції України право на соціальний захист, гарантоване статтею 46 Конституції України, не включене до переліку прав, обмеження яких прямо передбачене Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні».

Більше того, статтею 3 зазначеного Указу передбачено можливість тимчасового обмеження лише визначеного переліку конституційних прав, серед яких право на соціальний захист, гарантоване статтею 46 Конституції України, відсутнє.

Отже, сам факт запровадження воєнного стану не може розглядатися як самостійна та достатня підстава для звуження змісту та обсягу права на пенсійне забезпечення осіб, які отримують пенсію відповідно до Закону №2262-ХІІ.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що положення статті 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» та прийнятої на її виконання постанови Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2025 року №1778 не можуть бути підставою для зменшення розміру пенсії позивача, визначеної відповідно до Закону №2262-ХІІ.

Доводи апелянта про те, що постанова Кабінету Міністрів України №1778 є чинною та не визнана незаконною у встановленому законом порядку, не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки під час вирішення спору суд оцінює не питання чинності нормативно-правового акта, а питання його застосування до конкретних правовідносин з урахуванням принципу верховенства права, Конституції України та положень спеціального Закону №2262-ХІІ.

Доводи апеляційної скарги зводяться до необхідності застосування відповідачем положень статті 2 Закону №3668-VІ, статті 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» та постанови Кабінету Міністрів України №1778, однак не спростовують наведених висновків суду першої інстанції та не свідчать про неправильне застосування ним норм матеріального права.

Інших належних та переконливих доводів, які б свідчили про помилковість висновків суду першої інстанції або неправильне встановлення фактичних обставин справи, апеляційна скарга не містить.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, надав належну правову оцінку наявним доказам та ухвалив законне й обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до пункту 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Обсяг такого обґрунтування може змінюватися залежно від характеру рішення, складності справи та доводів, наведених учасниками процесу.

Колегія суддів вважає, що під час апеляційного перегляду справи перевірено всі доводи апеляційної скарги, які мають значення для правильного вирішення спору, однак вони не спростовують встановлених судом першої інстанції обставин та правильності зроблених ним правових висновків.

Інші доводи апеляційної скарги були предметом дослідження суду апеляційної інстанції, проте не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та не дають підстав для іншого вирішення спору.

Відповідно до статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин справи, підтверджених належними та допустимими доказами, дослідженими судом, із наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував фактичні обставини справи, правильно визначив характер спірних правовідносин, надав належну оцінку наявним у справі доказам та ухвалив законне й обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 316 КАС України апеляційна скарга Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області підлягає залишенню без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2026 року у справі №420/659/26 – без змін.

З огляду на результат апеляційного перегляду справи підстави для нового розподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС України відсутні.

Враховуючи, що справа розглянута за правилами спрощеного позовного провадження як справа незначної складності, постанова суду апеляційної інстанції відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України касаційному оскарженню не підлягає.

Керуючись статтями 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд апеляційної інстанції, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2026 року у справі №420/659/26 залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий: І.І. Тарновецький

Судді: А.В. Бойко

О.А. Шевчук