Суд: П'ятий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: звільнення з публічної служби, з них
Дата: 24 червня 2026 р.
Справа: №400/414/25
Суддя: Тарновецький І.І.
П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
————————————————————————
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
25 червня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/414/25
Головуючий в 1 інстанції: Малих О.В.
Дата і місце ухвалення: 27.01.2026 р., м. Миколаїв
П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Тарновецького І.І.,
суддів: Бойка А.В.,
Шевчук О.А.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу 4 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 січня 2026 року у справі №400/414/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до 4 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -
В С Т А Н О В И В :
У січні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив суд:
- визнати протиправними дії 5 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2020 року по 31.12.2020 року без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 року;
- зобов`язати 5 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2020 року по 31.12.2020 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше проведених виплат;
- визнати протиправними дії 5 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 року;
- зобов`язати 5 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше проведених виплат;
- визнати протиправними дії 5 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року;
- зобов`язати 5 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше проведених виплат;
- визнати протиправними дії 5 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2023 року по 19.05.2023 року без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року;
- зобов`язати 5 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2023 року по 19.05.2023 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше проведених виплат.
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 липня 2025 року замінено первісного відповідача - 5 Державний пожежно-рятувальний загін ГУ ДСНС у Миколаївській області - на його правонаступника, а саме 4 Державний пожежно-рятувальний загін ГУ ДСНС у Миколаївській області.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 січня 2026 року адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, 4 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області подав апеляційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що, на думку апелянта, призвело до неправильного вирішення справи.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції не врахував пропуск позивачем встановленого законом строку звернення до адміністративного суду, оскільки спірні правовідносини охоплюють період з 01.01.2020 року по 19.05.2023 року, тоді як із даним позовом позивач звернувся лише у січні 2025 року. На переконання апелянта, грошове забезпечення є щомісячним періодичним платежем, тому позивач був обізнаний про його розмір у момент отримання відповідних виплат та мав реальну можливість своєчасно звернутися до суду за захистом своїх прав. При цьому позивачем не подано заяви про поновлення строку звернення до суду та не наведено об`єктивних причин, які б перешкоджали такому зверненню у межах строків, визначених законодавством. У зв`язку із цим апелянт вважає, що позов підлягав залишенню без розгляду.
Крім того, апелянт зазначає, що позивач проходив службу цивільного захисту, а тому правовідносини щодо його грошового забезпечення регулюються Кодексом цивільного захисту України, постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 та відомчими нормативними актами МВС України. На думку апелянта, положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту не застосовуються, оскільки такі особи не є військовослужбовцями. Апелянт також стверджує, що у спірний період грошове забезпечення позивачу нараховувалося та виплачувалося відповідно до чинного законодавства, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого станом на 01.01.2018 року, а виплати здійснювалися у межах затверджених бюджетних асигнувань.
Також апелянт вказує, що скасування пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року №103 саме по собі не свідчить про відновлення дії пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 у попередній редакції та не створює для позивача правових підстав для перерахунку грошового забезпечення.
З огляду на викладене апелянт просить рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 січня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Позивач не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.
Справа призначена до розгляду у порядку письмового провадження у відповідності до п.3 ч.1 ст.311 КАС України.
Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 у період з 20 грудня 2004 року по 22 жовтня 2024 року проходив службу цивільного захисту в органах та підрозділах Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області на посадах осіб рядового та начальницького складу служби цивільного захисту.
У період проходження служби позивачу було присвоєно спеціальне звання «сержант внутрішньої служби». Після проведення організаційно-штатних змін підрозділ, у якому проходив службу позивач, було приєднано до 4 Державного пожежно-рятувального загону ГУ ДСНС України у Миколаївській області.
На адвокатський запит представника позивача відповідачем листом від 10.01.2025 року №5932-01-14/5932 надано інформацію щодо порядку нарахування та виплати грошового забезпечення позивачу. Із зазначеного листа вбачається, що посадовий оклад позивача визначався відповідно до схем тарифних розрядів за посадами осіб рядового і молодшого начальницького складу служби цивільного захисту, затверджених наказом МВС України від 06.03.2019 року №179, із застосуванням як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 1762 грн, установленого станом на 01 січня 2018 року.
Водночас із наданої відповідачем довідки про нараховане грошове забезпечення вбачається, що у період з 2020 по 2023 роки посадовий оклад, оклад за спеціальним званням та інші складові грошового забезпечення позивача обчислювалися виходячи із зазначеної розрахункової величини без урахування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законами України про Державний бюджет України на відповідні роки.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати грошового забезпечення без застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом за захистом своїх прав та інтересів.
Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що з 01 січня 2020 року положення пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення посадових окладів та окладів за спеціальними званнями прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом станом на 01 січня 2018 року, не відповідають нормативно-правовим актам вищої юридичної сили, якими на відповідні роки встановлено інші розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а тому при визначенні розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням у період з 01 січня 2020 року по 19 травня 2023 року підлягає застосуванню прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений законом на 1 січня відповідного календарного року. З огляду на правові висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постанові від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач при нарахуванні та виплаті позивачу грошового забезпечення безпідставно застосовував прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року, що призвело до заниження розміру належного позивачу грошового забезпечення, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до статті 101 Кодексу цивільного захисту України служба цивільного захисту є державною службою особливого характеру, яка покликана забезпечувати пожежну охорону, захист населення і територій від надзвичайних ситуацій, запобігання та реагування на них, ліквідацію їх наслідків у мирний час та в особливий період.
Згідно із частиною першою статті 125 Кодексу цивільного захисту України держава забезпечує достатнє грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту.
Частиною другою статті 125 Кодексу цивільного захисту України передбачено, що порядок та умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту встановлюються Кабінетом Міністрів України.
На реалізацію зазначених положень Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704), дія якої поширюється, зокрема, на осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту.
Постановою №704 затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, а також схеми тарифних коефіцієнтів за спеціальними званнями осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 Постанови №704 у редакції, чинній на момент її прийняття, було встановлено, що розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями визначаються шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.
21 лютого 2018 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», якою пункт 4 Постанови №704 було викладено у новій редакції.
Унаслідок внесених змін розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями почали визначатися шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом станом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Разом із тим постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 пункт 6 Постанови №103 визнано протиправним та скасовано.
Верховний Суд у постановах від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21, від 12 вересня 2022 року у справі №500/1813/21, від 14 вересня 2022 року у справі №500/1886/21, від 22 вересня 2022 року у справі №500/3840/21 та в інших справах сформував правовий висновок про те, що з 29.01.2020 року при визначенні посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями підлягають застосуванню положення пункту 4 Постанови №704 у частині, що не суперечить нормативно-правовим актам вищої юридичної сили, тобто із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
Колегія суддів враховує, що законами України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та «Про Державний бюджет України на 2023 рік» установлено інші розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб, ніж той, що діяв станом на 01 січня 2018 року, а тому застосування після 29.01.2020 року показника прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018 року не відповідало актам вищої юридичної сили.
Матеріалами справи підтверджується, що при нарахуванні та виплаті позивачу грошового забезпечення у період з 01 січня 2020 року по 19 травня 2023 року відповідач застосовував прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність дій відповідача щодо обчислення та виплати позивачу грошового забезпечення без урахування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року, та про наявність підстав для зобов`язання відповідача здійснити відповідний перерахунок.
Доводи апеляційної скарги про те, що правовідносини щодо грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту регулюються виключно Кодексом цивільного захисту України, не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки спір у даній справі стосується безпосередньо застосування положень Постанови №704, дія якої поширюється також на осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту.
Не заслуговують на увагу й доводи апеляційної скарги щодо відсутності правових наслідків скасування пункту 6 Постанови №103, оскільки зазначені доводи вже були предметом оцінки Верховного Суду, який сформував усталену практику щодо застосування пункту 4 Постанови №704 у спірних правовідносинах.
Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги щодо пропуску позивачем строку звернення до суду.
Як убачається з матеріалів справи, під час розгляду справи судом першої інстанції відповідач, реалізовуючи надані йому процесуальні права, не порушував питання щодо пропуску позивачем строку звернення до суду та не просив суд застосувати наслідки такого пропуску. Вказані доводи наведені відповідачем лише на стадії апеляційного перегляду справи.
Крім того, предметом спору у цій справі є правильність нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення за період проходження служби цивільного захисту.
На час виникнення спірних правовідносин частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України у редакції, чинній до внесення змін Законом України від 01 липня 2022 року №2352-ІХ, було передбачено право працівника звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Після набрання чинності Законом України №2352-ІХ статтею 233 КЗпП України встановлено тримісячний строк звернення до суду з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Разом із тим пунктом 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), було відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року.
При цьому матеріалами справи підтверджується, що про порядок нарахування складових грошового забезпечення та застосування відповідачем при їх обчисленні прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року позивач дізнався після отримання відповіді на адвокатський запит, оформленої листом від 10 січня 2025 року №5932-01-14/5932.
Саме після отримання зазначеної інформації позивач об`єктивно отримав можливість встановити обставини, які, на його думку, свідчать про порушення його права на належний розмір грошового забезпечення, та звернувся до суду з цим позовом.
Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що до отримання зазначеної відповіді позивачу було відомо про застосування відповідачем при визначенні посадового окладу та окладу за спеціальним званням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року як розрахункової величини.
За таких обставин колегія суддів не вбачає підстав для висновку про пропуск позивачем строку звернення до суду, а доводи апеляційної скарги у цій частині є необґрунтованими.
Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права.
За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив законне й обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до статті 316 КАС України підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не вбачає.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС України відсутні.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу 4 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 січня 2026 року у справі №400/414/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: І.І. Тарновецький
Судді: А.В. Бойко
О.А. Шевчук
Оригінал: reyestr.court.gov.ua