Рішення від 23 червня 2026 р. у справі №580/3741/26 — Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2026 року справа № 580/3741/26

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді – Кульчицького С.О.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у змішаній (паперовій та електронній) формі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу,

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач-1), Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач-2) в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 29.03.2026 “Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації на особливий період” в частині призову ОСОБА_1 на військову службу у зв`язку з мобілізацією, скасувати похідний наказ командира Військової частини НОМЕР_1 в частині зарахування ОСОБА_1 , до особового складу Військової частини НОМЕР_1

- зобов`язати командира Військової частини НОМЕР_1 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що був мобілізований шляхом застосування сили і примусу, в результаті чого був призваний на військову службу. Стверджує, що його було призвано для проходження військової служби по мобілізації та направлено до військової частини НОМЕР_1 для проходження військової служби під час мобілізації. При цьому позивач не мав порушень правил військового обліку та не перебував у розшуку, а також у нього були наявні підстави, для визнання непридатним до військової служби, було проведено процедуру ВЛК та наказ про проходження служби від 29.03.2026 року в один день, що є порушенням процедури. Крім того, у 2013 році позивача повинно було бути виключено з військового обліку по досягненню граничного віку перебування в запасі, з урахуванням того, що відповідно до п. 4 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (в редакції 2013 року) виключенню з військового обліку у районних (міських) військових комісаріатах підлягають громадяни України, які досягли граничного віку перебування в запасі. Також позивач зазначає, що йому не було надано можливості пройти ВЛК в повному обсязі, в результаті чого, його визнали повністю придатним до військової служби безпідставно. Відповідач фактично своїми діями спонукав позивача до проходження військово-лікарської комісії, що суперечить ст. 19 Конституції України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Крім того, позивачу було вручено направлення для встановлення придатності до проходження військової служби за станом здоров`я у Збройних Силах України відповідно до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого Наказом МО від 14.08.2008 № 402 (далі Положення) та не запропоновано пройти медичний огляд для визначення придатності до військової служби військово-лікарською комісією. За результатами проведеного медичного огляду військово-лікарською комісією зроблено висновок, що позивач придатний до військової служби, про що видано постанову. Проте, копію постанови позивачу не було вручено та не надано на огляд. Наголошує на той факт, що військово-лікарською комісією допущено формальну процедуру медичного огляду. Позивач категорично не погоджується із наказом про призов від 29.03.2026 р. Вказане послугувало підставою для звернення до адміністративного суду з даним позовом. ОСОБА_1 , вважає, що наказ відповідача від 29.03.2026 року є протиправним та належить до скасування. Звертає увагу, що наказ ІНФОРМАЦІЯ_1 від 29.03.2026 року є протиправним та таким, що порушує його законні права та інтереси.

Ухвалою суду від 20.04.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити провадження в адміністративній справі. Справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження суддею Черкаського окружного адміністративного суду Кульчицьким С.О. одноособово, без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Також, витребувано у Військової частини НОМЕР_1 наказ командира Військової частини НОМЕР_1 в частині зарахування, ОСОБА_1 , до особового складу Військової частини НОМЕР_1 . Витребувано в ІНФОРМАЦІЯ_1 копію наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 29.03.2026 року в частині призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 та копію довідки ВЛК від 29.03.2026 стосовно ОСОБА_1 .

На виконання ухвали від 20.04.2026 ІНФОРМАЦІЯ_3 22.04.2026 направив до суду витяг з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 29.03.2026 року № 2045 «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» та довідку військово – лікарської комісії від 29.03.2026 року № 2026-0329-1017-0029-3.

27.04.2026 на виконання ухвали від 20 квітня 2026 року представник ВЧ НОМЕР_1 надіслав витяг з наказу від 29.03.2026 №108 про зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу.

04.05.2026 від ВЧ НОМЕР_1 надійшов до суду відзив в якому представник просить відмовити в задоволенні позову. Вказує, що по прибуттю Позивача до в/ч НОМЕР_1 було надано рішенні ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_4 у формі довідки від 23.03.2026 №2026-0329-1017-0029-3 (копія - додається) згідно якого ОСОБА_1 визнано придатним до військової служби. Відповідно до витягу з наказу командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) №108 від 29.03.2026, Позивача призначено на посаду водія 1 артилерійського взводу 3 артилерійської батареї артилерійського дивізіону. ОСОБА_1 прибув до в/ч НОМЕР_1 з належними документами, на підставі яких був зарахований. Відповідно, є всі підстави вважати, що в діях в/ч НОМЕР_1 відсутні будь-які ознаки протиправності. Окрім того, Позивач не позбавлений права оскаржити рішення (довідку) військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_4 від 23.03.2026 №2026-0329- 1017-0029-3 у встановленому законом порядку до ВЛК регіонів або ЦВЛК надавши усі медичні документи для перевірки висновків ВЛК, зазначених у вказаній довідці, та у разі їх скасування звернутися з рапортом про звільнення з військової служби.

Позивач 07.05.2026 подав до суду відповідь на відзив в якому вказав, що посилання відповідача на те, що він не має повноважень перевіряти або скасовувати постанови ВЛК, жодним чином не знімає з нього обов`язку виконувати вимоги законодавства при зарахуванні особи до особового складу. Якщо первинний акт - наказ ТЦК та постанова ВЛК - є протиправними, то і всі наступні дії, вчинені на їх підставі, так само є протиправними. Протиправність первинного акта автоматично тягне за собою протиправність похідних актів і дій. У своєму відзиві Військова частина НОМЕР_1 посилається на довідку ВЛК №2026-0329- 1017-0029-3 від 23.03.2026 року як на підставу для призову. Водночас, згідно з фактичними обставинами справи, позивач був затриманий та доставлений до ІНФОРМАЦІЯ_2 лише 29.03.2026 року, де в той самий день нібито пройшов медичний огляд та був відправлений до військової частини. Зокрема, медичний огляд та відправлення позивача до військової частини були здійснені в один і той самий день — 29.03.2026, що є грубим порушенням встановленої процедури. Позивач зазначає, що відзив військової частини НОМЕР_1 є процесуально формальним документом, який не спростовує жодного із ключових доводів позовної заяви по суті та не підкріплений жодним належним доказом правомірності оскаржуваних дій. Наказ командира військової частини НОМЕР_1 №108 від 29.03.2026 в частині зарахування ОСОБА_1 до особового складу є прямим наслідком незаконного призову і так само є протиправним. Позивач наполягає на задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Відповідач ІНФОРМАЦІЯ_3 , належним чином повідомлений про розгляд справи, у встановлений судом строк відзив на позовну заяву не подав, причини неможливості подання відзиву суду не повідомив. Відповідно до ст. 162 ч. 6 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, суд зазначає, що відповідно до пункту 122 розділу VI “Перехідні положення” Положення №1845/0/15-21 до початку функціонування всіх підсистем (модулів) ЄСІТС справи можуть розглядатися (формуватися та зберігатися) в паперовій, електронній чи змішаній формі залежно від наявних у суді можливостей. Електронні документи та електронні копії паперових документів вносяться до АСДС та зберігаються в централізованому файловому сховищі. Документи, що надійшли до суду в електронній формі, за потреби можуть роздруковуватися та приєднуватися до матеріалів справи у паперовій формі.

Згідно з абзацом 21 пункту 1 розділу VII Формування і оформлення судових справ Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.08.2019 № 814 (у редакції наказу Державної судової адміністрації України від 17 жовтня 2023 року № 485) у випадку прийняття суддею (суддею-доповідачем), у провадженні якого перебуває судова справа, рішення щодо розгляду (формування та зберігання) судової справи (матеріалів кримінального провадження) в електронній чи змішаній (паперовій та електронній) формі, формування матеріалів судової справи здійснюється у відповідній(их) формі(ах) (паперовій та/або електронній).

Отже, процесуальне законодавство передбачає можливість розгляду справи у змішаній формі (паперовій та електронній) та прийняття рішення про такий розгляд суддею, у провадженні якого перебуває судова справа.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд вважає за доцільне здійснити розгляд справи у змішаній (паперовій та електронній) формі.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає таке.

Відповідно до довідки ВЛК №2026-0329-1017-0029-3 від 29.03.2026 ОСОБА_1 проведено медичний огляд ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_4 29.03.2026, відповідно до якого на підставі ст. 39В, 60в графи ІІ розкладу хвороб, графи ТДВ його визнано придатним до військової служби.

Згідно витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 29.03.2026 №2045 молодшого сержанта ОСОБА_1 , 1973р.н. призвано на військову службу під час мобілізації на особливий період та відправлено до ВЧ НОМЕР_1 .

З витягу з наказу №108 від 29.03.2026 командира ВЧ НОМЕР_1 вбачається, що сержанта ОСОБА_1 ( НОМЕР_2 ), призначеного на посаду водія 1 артилерійського взводу 3 артилерійської батареї артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_1 , який прибув з ІНФОРМАЦІЯ_2 , з "29” березня 2026 року зарахувати до списків особового складу, на всі види забезпечення і вважати таким, що з "29" березня 2026 року справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою з посадовим окладом згідно з тарифним розрядом 5 у сумі 2820 гривень на місяць, шпк “солдат". Зарахувати на продовольче забезпечення за загальновійськовою нормою (№ 1) з "30" березня 2026 року. Вислуга років у Збройних Силах України на 29.03.2026 становить: календарна - 01 роки 09 місяців 27 днів; пільгова - 00 років 00 місяців 00 днів; загальна - 01 роки 09 місяців 27 днів. Виплачувати щомісячну премію за особистий внесок у загальні результати служби в розмірі 523% місячного грошового забезпечення, щомісячну надбавку за особливості проходження служби в розмірі 65% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років. Підстава: поіменний список військовозобов`язаних, які були призвані ІНФОРМАЦІЯ_5 та СПі відправлені з командою «A5180» від 29.03.2026.

Позивач вважає наказ ТЦК про призов на військову службу під час мобілізації протиправним, та таким, що грубо порушує Конституцію України, закони про мобілізацію.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає таке.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає, що cпірні правовідносини врегульовані, зокрема, Законом України Про військовий обов`язок і військову службу від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі Закон №2232), Законом України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію від 21.10.1993 №3543-XII (далі Закон №3543) та Положенням про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затверджене Наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 №402, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.11.2008 за №1109/15800 (далі Положення 402).

Згідно з частинами 1, 2 статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

За змістом статті 1 Закону України "Про оборону України" від 06.12.1991 №1932-XII особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

У подальшому Указами Президента України воєнний стан продовжувався та на момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні триває.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII).

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок включає дотримання правил військового обліку (частина 3 статті 1 Закону №2232-XII).

Відповідно до частини 3 статті 1 Закону №2232-XII військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

За приписами частини 8 статті 2 Закону №2232-XII виконання військового обов`язку в запасі полягає в дотриманні військовозобов`язаними порядку і правил військового обліку, проходженні зборів для збереження та вдосконалення знань, навичок і умінь, необхідних для виконання обов`язків військової служби в особливий період.

Відповідно до частини 5 статті 33 Закону №2232-XII військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 №3543-XII (далі - Закон №3543-XII).

У статті 1 Закону №3543-XII визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Статтею 22 Закону №3543-XII визначені обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації, зокрема:

- з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду;

- проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.

Відповідно до абз. 3 ч. 5 ст. 22 Закону №3543 особливості проходження медичного обстеження військовозобов`язаними та резервістами під час мобілізації, на особливий період визначаються Міністерством оборони України спільно з Міністерством охорони здоров`я України.

Визначення придатності за станом здоров`я до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов`язаних, установлення причинного зв`язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначення необхідності і умов застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям врегульовано Положенням №402.

Згідно з пунктом 1.2 розділу І Положення №402 військово-лікарська експертиза це, зокрема, визначення ступеня придатності до військової служби.

Пунктом 2.1 розділу І Положення №402 передбачено, що для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (далі - ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі). Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (лікарсько-льотні комісії (далі - ЛЛК)) приймають постанови. Постанови ВЛК (ЛЛК) оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання штатної військово-лікарської комісії. Постанови ВЛК можуть бути відмінені або скасовані штатними ВЛК. Згідно з пунктом 2.2 розділу І Положення №402 штатні ВЛК є військово-медичними установами. Вони мають гербову печатку, кутовий штамп та утримуються за окремим штатом. До штатних ВЛК належать: Центральна військово-лікарська комісія (далі - ЦВЛК); ВЛК регіону. Штатні ВЛК комплектуються лікарями із клінічною підготовкою за однією з лікарських спеціальностей (терапія, хірургія, неврологія, психіатрія, оториноларингологія, офтальмологія, організація охорони здоров`я тощо), з досвідом роботи у військових частинах та закладах охорони здоров`я (установах).

Відповідно до п. п. 2.3.1, 2.3.4, 2.3.5 розділу І Положення №402 ЦВЛК є органом військового управління, який здійснює керівництво ВЛК регіонів у Збройних Силах України та є керівним органом із військово-лікарської експертизи в Збройних Силах України.

ЦВЛК має право, зокрема, розглядати, переглядати, скасовувати, затверджувати, не затверджувати, контролювати згідно з цим Положенням постанови будь-якої ВЛК (лікарсько-льотної комісії (далі - ЛЛК)) Збройних Сил України. Постанови ЦВЛК можуть бути оскаржені в судовому порядку. Згідно п. п. 2.4.2, 2.4.5, 2.4.6, 2.4.10 розділу І Положення №402 ВЛК регіону з питань військово-лікарської експертизи підпорядковуються усі позаштатні ВЛК регіону. ВЛК регіону має право, зокрема: приймати постанови згідно з Положенням, контролювати, розглядати, затверджувати, за наявності підстав не затверджувати, переглядати або скасовувати постанови підпорядкованих ВЛК. Рішенням штатної ВЛК може бути проведений повторний або контрольний медичний огляд. Постанова ВЛК регіонів може бути оскаржена у ЦВЛК або у судовому порядку. Відповідно до п. п. 2.8.1, 2.8.3 розділу І Положення №402, ВЛК ТЦК та СП створюється при районному (міському) ТЦК та СП. ВЛК ТЦК та СП Автономної Республіки Крим, областей, міста Києва мають право переглядати постанови ВЛК районного (міського) ТЦК та СП, крім постанов, які згідно з цим Положенням підлягають розгляду, контролю та затвердженню ЦВЛК, ВЛК регіону.

Згідно п. 2.8.4, 2.8.5 розділу І Положення №402, на ВЛК районного (міського) ТЦК та СП покладається огляд громадян відповідно до пункту 1.2 глави 1 розділу I, пункту 1.4 глави 1 розділу II цього Положення.

У порядку контролю на ВЛК ТЦК та СП Автономної Республіки Крим, області, міста Києва покладається огляд (переогляд) осіб відповідно до пункту 1.2 глави 1 розділу I, пункту 1.4 глави 1 розділу II цього Положення.

Відповідно до п. 3.3 розділу І Положення №402 скарги на дії (бездіяльність) чи постанови позаштатних ВЛК подаються до штатних ВЛК згідно з адміністративно-територіальними зонами відповідальності, наведеними у додатку 2 до наказу Міністерства оборони України від 16 листопада 2016 року №608 Про затвердження адміністративно-територіальних зон відповідальності закладів охорони здоров`я Збройних Сил України за організацію медичного забезпечення.

Штатні ВЛК перевіряють відповідність прийнятих позаштатними ВЛК постанов встановленому діагнозу та вимогам цього Положення, на підставі доданих до звернення оригіналів медичних документів або належним чином завірених їх копій, а також наявних медичних записів та висновків у відповідних реєстрах електронної системи охорони здоров`я.

Скарги на дії (бездіяльність) чи постанови ВЛК районних (міських) ТЦК та СП подаються за підпорядкованістю до ВЛК обласних ТЦК та СП, ТЦК та СП Автономної Республіки Крим. Дії (бездіяльність), рішення, постанови, прийняті ВЛК обласних ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , Автономної Республіки Крим, оскаржуються в штатних ВЛК. Дії (бездіяльність), рішення, прийняті за результатами розгляду звернень ВЛК регіону, оскаржуються в ЦВЛК.

Судом встановлено, що позивач не погоджуючись із діями лікарів медичної комісії, вважає, що військово-лікарською комісією допущено формальну процедуру медичного огляду, йому не було надано можливості пройти ВЛК в повному обсязі, в результаті чого, його визнали повністю придатним до військової служби безпідставно, визнаний комісією придатним до військової служби за наявності у нього захворювань, що є підставою для визнання його непридатним до військової служби.

Згідно з абзацом третім п. 63 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560, військовозобов`язані, у яких строк дії відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не завершився, на медичний огляд не направляються, крім випадків, коли військовозобов`язані приймаються на військову службу за контрактом, або були визнані обмежено придатними та не проходили повторний медичний огляд з метою визначення їх придатності до військової служби (за винятком тих, які визнані в установленому порядку особами з інвалідністю), або самостійно виявили бажання пройти медичний огляд.

Позивачем, під час дії воєнного стану у державі, з метою виконання конституційного обов`язку по захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, та на виконання приписів мобілізаційних законів та Порядку 560, в разі наявності статусу обмежено придатного у мирний час, не пройдено медичний огляд з метою визначення його придатності до військової служби. В той час як позивач був зобов`язаний виконати такий.

Відомостей про проходження позивачем ВЛК до 29.03.2026 позивачем не надано.

Надаючи оцінку діям Відповідача по направленню позивача на медичний огляд та визнання позивача придатним до військової служби, суд приходить до висновку, що відповідачем в період воєнного стану, враховуючи посилення мобілізаційних заходів з боку держави, на виконання приписів законодавства та постанов КМУ, вчинені правомірні дії щодо направлення позивача для проведення медичного огляду та визнання його придатним до військової служби.

Згідно з усталеною судовою практикою, при розгляді по суті спору у справах, у яких оспорюються рішення ВЛК, суд не може здійснювати власну оцінку підставності прийняття певної постанови (свідоцтва), оскільки суди не є спеціалізованими установами в медичній сфері і тому оцінка підставності постанови ВЛК виходить за межі необхідного дослідження в контексті застосування норм матеріального права. Отже, суди вправі перевіряти законність постанови ВЛК лише в межах дотримання процедури її прийняття.

Отже, розглядаючи спори у справах щодо оскарження рішень ВЛК, суд має право перевірити законність висновку ВЛК лише в межах дотримання процедури його прийняття. Однак він не може надавати власну оцінку підставності ухвалення певного висновку ВЛК оскільки суди не є спеціалізованими установами в медичній сфері, тож оцінка висновку ВЛК виходить за межі необхідного дослідження в контексті застосування норм матеріального права.

Отже, питання визначення наявності або відсутності певного діагнозу у позивача та його придатності (непридатності) до військової служби та причинного зв`язку захворювання за результатами медичного обстеження є дискреційними повноваженнями ВЛК і суд не має права делегувати їх собі.

Тобто у суді оскаржують тільки порушення порядку проведення ВЛК медогляду, а встановлений діагноз у ВЛК вищого рівня (регіональної або Центральної).

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у постановах від 13.06.2018 р. у справі № 806/526/16 та від 12.06.2020 р. у справі № 810/5009/18, в яких суд зазначив, що у межах адміністративного процесу суд не має права надавати оцінку професійним діям конкретних лікарів - членів ВЛК при застосуванні ними відповідних методів огляду позивача, дослідженні медичної документації, визначенні діагнозів та відповідності їх конкретній статті Розкладу хвороб, оскільки це потребує спеціальних знань у медичній галузі.

Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980 року, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто коли у межах, визначених законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обирати один з кількох варіантів рішення.

В той же час, у позовній заяві позивачем не наведено, а судом у ході розгляду справи не встановлено порушення відповідачем саме процедури прийняття Довідки ВЛК № 2026-0329-1017-0029-3 від 29.03.2026 про придатність до служби у військових частинах та дане рішення не є предметом адміністративного позову.

Додатково суд наголошує, що позивачем обраний хибний спосіб захисту права щодо визнання його придатним до військової служби в частині оскарження наказу відповідача про призов на військову службу, оскільки позивачем не оскаржується довідка ВЛК № 2026-0329-1017-0029-3 від 29.03.2026 про придатність до служби у військових частинах.

Крім того, обґрунтовуючи позов позивач висловлює незгоду із діями відповідача стосовно його призову на військову службу.

Разом з тим, жодних обгрунтувань наявності права на відстрочку або підстав, які звільняють позивача від призову під час мобілізації позивач не наводить.

Однак суд зазначає, що наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 в частині призову та направлення ОСОБА_1 для проходження військової служби за мобілізацією до військової частини - є індивідуальним правовим актом, який вичерпав свою дію фактом призову позивача на військову службу та зарахування останнього до складу військової частини.

Пунктом 19 частини 1 статті 4 КАС України визначено, що індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

За владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні.

Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних. Індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих суб`єктів; містять індивідуальні приписи, у яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі.

Так, в абзаці 4 пункту 1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 23.06.1997 №2-зп у справі №3/35-313 вказано, що за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.

У пункті 5 рішення Конституційного Суду України від 22.04.2008 №9-рп/2008 в справі №1-10/2008 зазначено про те, що при визначенні природи “правового акта індивідуальної дії” правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що “правові акти ненормативного характеру” стосуються окремих осіб, “розраховані на персональне застосування” і після реалізації вичерпують свою дію.

Відтак, рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 в частині призову та направлення ОСОБА_1 для проходження військової служби за мобілізацією до військової частини - вже реалізований, а тому визнання його протиправним не матиме наслідком звільнення позивача з військової служби.

Встановлені у справі обставини свідчать про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

За приписами ч. 1 та ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

На підставі вищенаведених вимог законодавства, які регулюють спірні правовідносини, та встановлених обставин, суд дійшов висновку, що позиція позивача зі спірних питань є помилковою та такою, що не відповідає положенням законодавства України, яке регулює спірні правовідносини в період воєнного стану у державі, та/або фактичним обставинам справи.

Частиною 1 ст. 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із частинами 1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 90 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Отже, системно проаналізувавши приписи законодавства України та надавши оцінку наявним у справі доказам та основним доводам сторін, суд дійшов висновку, що адміністративний позов задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 2, 90, 139-143, 242-246, 250, 255 КАС України, суд

вирішив:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Копію рішення направити особам, які беруть участь у справі.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду у строк, встановлений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Справу розглянуто з урахуванням щорічної відпустки головуючого судді з 08 червня 2026 по 23 червня 2026, у перший робочий день - 24.06.2026.

Суддя Сергій КУЛЬЧИЦЬКИЙ