Постанова від 24 червня 2026 р. у справі №569/22567/25 — Рівненський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 червня 2026 року

м. Рівне

Справа № 569/22567/25

Провадження № 22-ц/4815/830/26

Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого-судді – Шимківа С.С.,

суддів: – Боймиструка С.В., Ковальчук Н.М.,

секретар судового засідання – Хлуд І.П.,

учасники справи:

позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю "Аптеки Фармасіті",

відповідач – ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аптеки Фармасіті" на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 21 січня 2026 року (ухвалене у складі судді Кучиної Н.Г., повний текст рішення суду складено 27.01.2026 року) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аптеки Фармасіті" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, –

в с т а н о в и в :

У жовтні 2025 року ТОВ "Аптеки Фармасіті" звернулося до Рівненського міського суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позов обґрунтовувало тим, що 08 вересня 2025 року між ТОВ "Аптеки Фармасіті" та ОСОБА_1 було складено акт приймання-передачі матеріальних цінностей.

Відповідно до вказаного акта, відповідач отримала від позивача лікарські засоби (товарно-матеріальні цінності) на загальну суму 349 977,00 грн, із зобов`язанням повернути товар або грошові кошти в повній сумі, вказаній в акті, за отриманий товар у строк до 08.10.2025. Станом на 08.10.2025 року відповідачем повернуто лише частину вказаного в акті товару та грошових коштів на загальну суму 257 974 грн.

Відповідач фактично визнала наявність боргу, підписавши акт приймання-передачі, в якому прямо зазначено її обов`язок повернути товар або кошти направивши позивачу лист, де підтвердила отримання цінностей за актом на вказану в акті суму.

Акт є документом, що підтверджує виникнення зобов`язання відповідно до ст.ст. 11, 509, 526 ЦК України, а лист відповідача від 06.10.2025 року, в якому вона підтвердила отримання лікарських засобів на загальну суму 349 977,00 грн., підтвердженням з її боку наявності боргу.

Станом на дату звернення з позовом до суду, товари на суму в розмір 92 003,00 грн відповідачем не повернуті позивачу, сума за ці товари відповідачем не сплачена, отже у відповідача існує борг перед позивачем на суму 92 003,00 грн.

Разом з тим, оскільки відповідач у встановлений актом строк не виконала грошове зобов`язання, не неї покладається відповідальність, передбачена ст.625 ЦК України.

Просили суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Аптеки "Фармасіті" заборгованість в розмірі 92003,00 гривень основного боргу; стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Аптеки "Фармасіті" 3 (три) проценти річних у розмірі 90 (дев`яносто) гривень 61 копійки, нарахованих на суму боргу за період прострочення з 09 жовтня 2025 року по 20 жовтня 2025 року; стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Аптеки "Фармасіті" інфляційні втрати, нараховані на суму боргу за період прострочення з 09 жовтня 2025 року по 20 жовтня 2025 року (з обов`язковим поданням уточненого розрахунку після публікації індексу інфляції за жовтень 2025 року).

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 21 січня 2026 року в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Аптеки Фармасіті" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено.

Рішення мотивовано недоведеністю позовних вимог.

Не погоджуючись із рішенням місцевого суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Аптеки Фармасіті" оскаржило його в апеляційному порядку.

У поданій апеляційній скарзі покликається на доведеність факту виникнення зобов`язання щодо повернення коштів або товару.

Зазначає, що суд першої інстанції зробив помилковий висновок, що акт не є достатньою підставою для виникнення грошового зобов`язання, трактував акт тільки як первинний документ. Проте, акт від 08.09.2025 містить волевиявлення сторін, а саме: "зобов`язання повернути товар або грошові кошти в повній сумі".

Згідно практики Верховного Суду якщо позивач довів факт передачі товару, то обов`язок доведення факту його оплати в повному обсязі лежить саме на відповідачеві. Відповідно, якщо відповідачка стверджує, що певну суму вже оплатила або повернула товар, саме вона повинна це довести.

Покликається на надмірний формалізм суду першої інстанції.

Вказує, що станом на 06.10.2025 (дата листа відповідачки) вона підтвердила, що володіє товаром. Після 08.10.2025 (строк оплати) жодних коштів від неї не надходило. Позивач надав претензію № 59 від 09.10.2025, де чітко вказав суму залишку.

Відсутність заперечень відповідачки на цю претензію у розумний строк (постанова ВС у справі № 756/8056/19) свідчить про обґрунтованість вказаної суми.

За умовами акту, повернення товару мало відбутися до 08.10.2025. Якщо відповідачка не повернула товар і не надала обґрунтованої відмови у строк, це прирівнюється до безумовного його прийняття.

Просить суд скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове – про задоволення позову в повному обсязі.

07 квітня 2026 року ОСОБА_1 , через свого представника – адвоката Мельника А.В. подала відзив на апеляційну скаргу, у якому покликається на законність оскаржуваного рішення.

Вказує, що судова практика Верховного Суду, на яку покликався апелянт є не релевантною до спірних правовідносин. У жодній із вказаних апелянтом справ один лише акт приймання-передачі, без укладеного основного договору/правочину та без первинних фінансових документів, не визнавався судом достатньою підставою для стягнення конкретної суми заборгованості.

Як вірно встановив суд першої інстанції, позивачем не було надано жодного обґрунтованого розрахунку суми позову у розмірі 92 003,00 грн та жодного первинного бухгалтерського документа (копій журналів реєстрації касових документів або виписок по банківських рахунках, які б свідчили про "нестачу" чи "заборгованість").

Таким чином, позивач не довів самого факту виникнення боргу, що було правильно встановлено судом першої інстанції.

Обов`язок відповідача доводити факт повернення коштів виникає лише тоді, коли позивач належними та допустимими фінансовими документами (а не просто листами-претензіями) довів факт наявності непогашеного залишку. Оскільки ТОВ "Аптеки Фармасіті" не надало ані договору, що регулює порядок розрахунків, ані банківських виписок, ані касових ордерів підприємства (куди Відповідачка здавала готівку), ані актів звірки, то твердження про наявність боргу є голослівним.

Просить про залишення рішення без змін, а апеляційної скарги – без задоволення.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників процесу, апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що згідно акту приймання-передачі від 08 вересня 2025 року ТОВ "Апетеки "Фармсіті" (сторона 1) передало, а ОСОБА_1 (сторона 2) прийняла товари, відповідно до наведеної в акті таблиці, вартістю 349 977 грн (а.с. 6).

Відповідно до змісту вищезазначеного акту, Сторона 2 своїм підписом засвідчує та погоджується, що вона є матеріально-відповідальною особою щодо переданих їй товарів та цим зобов`язується в строк до 087 жовтня 2025 року повернути Стороні 1 непошкоджені вищевказані товари або повернути повністю суму вартості даних товарів, вказану в таблиці вище (а.с. 6).

Згідно претензії ТОВ "Аптеки "Фармасіті" вих. № 057 від 30.09.2025 року, яку воно надіслано ОСОБА_2 30.09.2025, вбачається, що станом на 30.09.2025 року залишок боргу по вказаному акту складає 92 003 грн (а.с. 7).

ОСОБА_2 07.10.2025 року направила ТОВ "Аптеки "Фармасіті" відповідь на вищезазначену претензію, у якій вказувала, що дійсно нею було підписано акт приймання-передачі від 08.09.2025 року, відповідно до якого вона отримала від підприємства лікарські засоби на суму 349 977 грн. В акті чітко вказано, що товар або кошти за отриманий товар повинна повернути не пізніше 08.10.2025 року. Тобто, станом на 30.09.2025 року вона не мала перед ТОВ "Аптеки "Фармасіті" будь-яких невиконаних зобов`язань, в тому числі заборгованості (а.с. 9).

09.10.2025 року ТОВ "Аптеки "Фармасіті" направило ОСОБА_2 претензію вих. № 059 від 09.10.2025 року, з вимогою у строк до 16 жовтня 2025 року включно сплатити суму в розмірі 92003 грн, мотивуючи її тим, що станом на 09.10.2025 року залишок боргу по акту приймання-передачі від 08 вересня 2025 року складає 92 003 грн (а.с. 12).

Оскільки, станом на вказану в акті приймання-передачі дату виконання зобов`язання з повернення товарів або сплати їх вартості, ОСОБА_1 повернуто лише частину коштів у розмірі 257 974, ТОВ "Аптеки "Фармасіті" звернулося, на підставі ст.ст. 509, 525, 526, 530 ЦК України, до суду з цим позовом про стягнення залишку боргу у розмірі 92003 грн, а також 3 % річних та інфляційних втрат за прострочення виконання зобов`язання.

Згідно з п.1 ч.2 ст.11 ЦК підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (ч. 4 ст. 202 ЦК України).

Згідно із ч.1 ст.509 ЦК зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 599 ЦК передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст.610 ЦК).

Відповідно до ст. 530 ЦК, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.612 ЦК).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України (ч.1 ст. 81 ЦПК України).

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України).

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч. 2 ст. 80 ЦПК України). Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч. 4 ст. 77 ЦПК України). Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч. 1 та ч. 2 ст. 89 ЦПК України).

Згідно правової позиції Верховного Суду, що висловлена ним у постанові Об`єднаної палати КГС ВС від 02.10.2020 у справі № 911/19/19 саме на позивача покладається обов`язок довести належними та допустимими доказами наявність і розмір заборгованості, а суд зобов`язаний перевірити правильність здійсненого розрахунку та оцінити докази, на яких він ґрунтується.

Оскільки позивачем не надано жодних доказів в обґрунтування розміру заборгованості ОСОБА_1 , первинних бухгалтерських документів, оформлених відповідно до вимог статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", з яких можливо було в встановити розмір грошового зобов`язання, період та розмір часткового погашення заборгованості тощо, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову.

Надані позивачем акт приймання-передачі, претензії та листування сторін, за відсутності розрахунку заборгованості, актів звірки, первинних бухгалтерських документів, не підтверджують наявність у відповідачки заборгованості та її розмір.

Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи та застосовано правові норми, які підлягали до застосування, в зв`язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, Рівненський апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аптеки Фармасіті" залишити без задоволення, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 21 січня 2026 року – без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий-суддя Шимків С.С.

Судді: Боймиструк С.В.

Ковальчук Н.М.