Рішення від 25 червня 2026 р. у справі №754/17788/24 — Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/140/26

Справа №754/17788/24

РІШЕННЯ

Іменем України

26 червня 2026 року Деснянський районний суд міста Києва в складі:

головуючого - судді - Сенюти В.О.,

секретаря судового засідання - Каба А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвест -Кредо» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

Представником позивача ТОВ «ФК «Інвест - Кредо» через систему «Електронний суд» до Деснянського районного суду міста Києва подано позовну заяву до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 15.06.2007 між ВАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 49.35/319/07-НВС на умовах якого надано кредит в розмірі 212000 доларів США строком до 15.06.2023. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 16.04.2010 у справі № 2-1383/10 стягнутоз ОСОБА_1 на користь ВАТ «Кредитпромбанк» заборгованість за кредитним договором в сумі 1 985 672,71 грн. В подальшому, 03.01.2014 ухвалою Печерського районного суду м. Києва у справі № 757/27353/13-ц було задоволено заяву ПАТ «Кредитпромбанк» про заміну сторони виконавчого провадження, замінено стягувача у виконавчому провадженні у справі № 2-1383/10 з ПАТ «Кредитпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк». 05.08.2020, між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Фінансова компанія Інвест-Кредо» було укладено Договір № 2299/К відступлення права вимоги за умовами якого, серед інших, було відступлено право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 49.35/319/07-НВС від 15.06.2007. Також, 16.04.2021 ухвалою Печерського районного суду м. Києва у справі № 757/51537/20-ц задоволено заяву ТОВ «Фінансова компанія Інвест-Кредо» про заміну сторони у виконавчому проваджені, замінено стягувача у виконавчому провадженні у справі № 2-1383/10 з ПАТ «Дельта Банк» на правонаступника - ТОВ «Фінансова компанія Інвест-Кредо». Станом на дату подання позову щодо ОСОБА_1 відкрито виконавче провадження ВП № НОМЕР_2, що перебуває на примусовому виконанні приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Іванюти І.М. Представник позивача вказує, що не зважаючи на триваючі виконавчі провадження сума заборгованості не погашається, а судове рішення залишається без виконання протягом тривалого періоду часу. Враховуючи вищевикладене, ТОВ «Фінансова компанія Інвест-Кредо» звертається з даною позовною заявою про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості, яка складається з 3% річних та інфляційного збільшення у порядку ст. 625 ЦК України.

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 20.12.2024 позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

24.12.2024 на виконання вказаної ухвали суду, представником позивача вказані недоліки усунуті.

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 25.12.2024 відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 31.03.2025 здійснено перехід з розгляду спрощеного провадження до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 23.04.2025, яка занесена до протоколу судового засідання закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, письмові матеріали справи містять клопотання про розгляд справи у відсутність представника позивача, проти ухвалення заочного розгляду справи не заперечує.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, про час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином, що підтверджується заявою про ознайомлення з матеріалами справи.

Крім того, від представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Цирулевського Р.О. надійшли письмові заперечення, відповідно до яких, відповідач заперечує проти її задоволення в повному обсязі, вважає такі вимоги безпідставними, оскільки борг за кредитним договором є натуральним зобов`язанням, а кредитор у такому зобов`язанні не має права на нарахування 3% річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому порядку. Вказує, що дійсно, 15.06.2007 між ВАТ «Кредитпромбанк» та відповідачем було укладено кредитний договір № 49.35/319/07- НВС на умовах якого надано кредит в розмірі 212000 доларів США строком до 15.06.2023. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 16.04.2010 у справі № 2-1383/10 стягнуто з відповідача заборгованість за кредитним договором на користь ВАТ «Кредитпромбанк» в сумі 1 985 672, 71 грн. В той же час, позивач не повідомляє суду, 15.07.2007 року, що в рахунок забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Котковою О.А., за реєстровим номером 2184. Так, в іпотеку було передано належну ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 . Станом на сьогодні Іпотекодержателем є позивач - ТОВ «Фінансова компанія «Інвест-Кредо». Крім того, представник відповідача заявив про застосування строку позовної давності.

Через неявку в судове засідання учасників справи, судом у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, 15.06.2007 між ВАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір № 49.35/319/07-НВС на умовах якого надано кредит в розмірі 212 000 доларів США строком до 15.06.2023.

Дані обставини встановлені заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 16.04.2010 у справі №2-1383/10.

Згідно вказаного рішення Печерського районного суду м. Києва від 16.04.2010, позов ВАТ«Кредитпромбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту № 49.35/319/07-НВС від 15.07.2007 - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ВАТ «Кредитпромбанк» заборгованість за кредитним договором в сумі 1 985 672,71 грн.(а.с.16-17).

15.07.2007 в рахунок забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, було укладено Договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Котковою О.А., за реєстровим номером 2184. Так, в іпотеку було передано належну ОСОБА_1 квартиру у АДРЕСА_2 . Запис про іпотеку було внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 15.06.2007 року.

16.04.2021 ухвалою Печерського районного суду м. Києва у справі № 757/51537/20-ц задоволено заяву ТОВ «Фінансова компанія Інвест-Кредо» про заміну сторони у виконавчому проваджені, замінено стягувача у виконавчому провадженні у справі № 2-1383/10 з ПАТ «Дельта Банк» на правонаступника - ТОВ «Фінансова компанія Інвест-Кредо» (а.с.18-19).

Станом на дату подання позову щодо ОСОБА_1 відкрито виконавче провадження ВП № НОМЕР_2, що перебуває на примусовому виконанні приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Іванюти І.М (а.с.20-21).

Вищевказане рішення суду відповідачем не виконане.

Отже, судом встановлено, що ТОВ «Фінансова Компанія Інвест-Кредо» має право на нарахування та стягнення з відповідача заборгованості у порядку ст. 625 ЦК України за період з 02.04.2017 по 23.02.2022.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За змістом ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

За правилами ст. ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору, 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

У пункті 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц зазначено, що: «у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань».

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У постанові Верховного Суду від 06.08.2018 по справі №361/7939/2015ц вказано, що суд в оцінці обґрунтованості вимог позивача виходить з того, що зволікання відповідача з виконанням рішення суду, що набрало законної сили, призвело до девальвації (знецінення) грошових коштів, стягнутих з нього судовим рішенням, та інших втрат, а отже, позивач вправі вимагати від відповідача сплати не тільки суми боргового зобов`язання, що набуло грошового виразу, а й з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі №127/15672/16-ц, від 23 червня 2020 року у справі № 536/1841/15-ц зроблено висновок, що внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

З огляду на викладені висновки Верховного Суду, які відповідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України враховуються судом щодо застосування норм права в подібних правовідносинах, суд приходить до висновку, що позивач вправі вимагати від відповідача застосування наслідків порушення виконання рішення у вигляді сплати штрафних санкцій, передбачених статтею 625 ЦК України.

У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 зроблено правовий висновок про те, що, враховуючи положення частини другої статті 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також 3 % річних є правом кредитора, яким він наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Отже, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Судом встановлено, що вищевказане рішення суду відповідач не виконав, заборгованість не виплатив, протилежного останнім жодними доказами спростовано не було.

Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

У частині другій статті 625 ЦК України зазначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Такий правовий висновок міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року №6-49цс12, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від такої позиції.

У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення.

Таким чином, при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні.

Позивач зазначає, що розраховані за період невиконання боржником грошового зобов`язання з 02.04.2017 по 23.02.2022 включно, враховуючи продовження строку позовної давності на час дії воєнного стану та карантину (з 02.04.2020), а також мораторію на ст. 625 ЦК України (з 24.02.2022), виходячи з розміру кредитної заборгованості, підтвердженої та стягнутої рішенням суду у справі № 2-1383/10.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін (індекс інфляції) - це показник, який характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Позивач зазначає, що у зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання з відповідача на його користь підлягає сума боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції в межах періоду з 02.04.2017 по 23.02.2022.

Грошове зобов`язання відповідача є невиконаним, ТОВ «Фінансова Компанія Інвест-Кредо» вважає, що з метою захисту його прав та інтересів Кредитора підлягають стягненню з відповідача сума інфляційного збільшення та 3% річних від простроченої суми у межах строку позовної давності, виходячи з розміру заборгованості по тілу кредиту та процентам, встановленої рішенням Печерського районного суду м. Києва від 16.04.2010 у справі № 2-1383/10, а саме: 3% річних з 02.04.2017 по 23.02.2022 - 283 439,05 грн.; інфляційне збільшення з 02.04.2017 по 23.02.2022 - 935 270,13 грн., що разом становить - 1 218 709, 18 грн.

Що стосується заяви відповідача про застосування строку позовної давності, суд вказує наступне.

За змістом письмових заперечень та заяви про застосування строку позовної давності, відповідач вважав позовну заяву необґрунтованою з огляду на: неправомірність нарахування інфляційних втрат щодо валютного кредиту, пропуск строку позовної давності на частину вимог.

Згідно ч. 3. ч. 4 ст. 267 ЦПК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до висновку викладеного у постанові Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц:вказано,що оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення; невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову .

Пункт 12 Перехідних і прикінцевих положень ЦК України щодо продовження під час карантину строків загальної і спеціальної позовної давності, передбачених статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, яким Цивільний Кодекс був доповнений Законом України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» та правову позицію по цьому Закону викладену в постанові КЦС ВС від 07.09.2022 у справі № 679/1136/21: «Виходячи із взаємозв`язку норм права, які були прийняті органом законодавчої влади в Україні під час дії карантину, введеного Урядом України у зв`язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID -19), цілей, з метою яких ці норми впроваджені, а також з метою недопущення безпідставного звуження прав учасників цивільних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що пункт 12 Перехідних і прикінцевих положень ЦК України щодо продовження під час карантину строків загальної і спеціальної позовної давності, передбачених статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, підлягає застосуванню і у тому випадку, коли тривалість строку позовної давності, визначена законом, була збільшена за домовленістю сторін на підставі статті 259 ЦК України. Врахувавши, що останнім днем звернення до суду з позовом у межах строку позовної давності було 26 вересня 2020 року, а Закон України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ щодо продовження строків позовної давності на час дії карантину набрав чинності 02 квітня 2020 року, з огляду на встановлений Кабінетом Міністрів України карантин з 12 березня 2020 року, вимоги банку про солідарне стягнення заборгованості з боржника разом із поручителем підлягають до часткового задоволення.»

Постанову Кабінету Міністрів України від 25.04.2023 №383, було продовжено карантин до 30 червня 2023 року.

Отже, в межах позовної давності будуть суми 3 % річних, що нараховуються на суму основного боргу після 2 квітня 2017 року, тому, що трирічний строк позовної давності на стягнення заборгованості по 3% річних, що виникла після 2 квітня 2017 року, продовжується до закінчення карантину на підставі Закону України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ щодо продовження строків позовної давності, який набрав чинності 02 квітня 2020 року.

Відповідачем не надано доказів щодо спростування заявленої суми заборгованості, в тому числі не здобуто таких доказів під час розгляду справи, при цьому відповідач був ознайомлений з матеріалами позовної заяви, що підтверджується заявою про ознайомлення від 06.03.2025.

На основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які посилався представник позивача у позовній заяві, як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Дослідивши розрахунок інфляційних втрат, наведеного позивачем, суд погоджується з розрахунком, який відповідає вимогам закону, а тому вважає, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача на його користь інфляційних втрат та 3% річних у сумі 1218709,18 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Частинами 1, 2, 3 та 4 ст. 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. В тому числі, суд враховує вимоги ст.80 ЦПК України, зокрема достатність доказів для вирішення справи, наданих до суду.

Щодо клопотання про надання розстрочення виконання рішення суд виходить з такого.

Відповідач просить розстрочити виконання рішення, обгрунтовуючи свою позицію тим, що оскільки на даний час діє воєнний час, тривають активні бойові дії, а військову агресію росії проти України визнано форс-мажорними обставинами, які в свою чергу спричинили негативні матеріальні наслідки для всього класу населення, у тому числі й для відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 267 ЦПК України, суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочення виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Згідно ч. ч. 1, 3, 4 ст. 435 ЦПК України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) щодо фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Розстрочка - спосіб виконання зобов`язання, при якому виконання проводиться не одночасно і в повному обсязі, а частинами і в строки, встановлені наперед.

Закон пов`язує можливість відстрочки та розстрочки виконання рішення лише з об`єктивними, тобто такими, що не залежать від волі боржника, обставинами, які носять винятковий характер і утруднюють виконання рішення суду у строк чи у встановлений судом спосіб.

Таким чином, розстрочка виконання рішення суду може бути надана у виняткових випадках, що обумовлюють об`єктивні ускладнення при виконанні судового рішення або наявність яких робить його виконання неможливим.

Пунктом 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами процесуальних питань, пов`язаних із виконанням судових рішень у цивільних справах» від 25.09.2015 року № 8 встановлено, що судам при вирішенні питання про розстрочку виконання рішення суду слід враховувати те, що розстрочкою виконання рішення є встановлення періоду, протягом якого рішення суду виконається частинами з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частини мають визначатись судом. Це стосується виконанням рішення суду щодо предметів, які діляться (грошей, майна тощо). Суди, задовольняючи заяви про розстрочку та відстрочку виконання рішень, не враховують що матеріальний стан боржника не є безумовною підставою для невиконання судових рішень, які набрали законної сили, та не є обставиною, що утруднює виконання рішень суду.

Всупереч ч. 1 ст. 81 ЦПК України сторона відповідача, звертаючись до суду із заявою про розстрочення виконання рішення суду, жодними доказами в розумінні ст. 76-80 ЦПК України обставини, що передбачені ч. 4 ст. 435 ЦПК України не підтвердила.

Саме лише посилання відповідача на воєнний стан не може бути безумовною умовою для застосування ч. 4 ст. 435 ЦПК України.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача підлягають стягненню витрати з оплати судового збору 14624,14 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. 2, 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263-265, 280-289, 354-355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвест-Кредо» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвест-Кредо» 3% річних в розмірі 283 439,05 грн. та інфляційних нарахувань в розмірі 935 270,13 грн., а всього 1 218 709,18 грн., а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 14624,14 грн.

Рішення може бути оскаржено протягом 30 днів з дня його проголошення/складання повного тексту шляхом подання безпосередньо до Київського апеляційного суду апеляційної скарги.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не подано.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвест-Кредо», код 39761587, адреса місцезнаходження - м.Київ, вул. Ярославів Вал, буд.13/2, літера «Б».

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації - АДРЕСА_2 .

Повний текст рішеннясуду складено - 26.06.2026.

Суддя В.О.Сенюта