Рішення від 25 червня 2026 р. у справі №420/6593/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/6593/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді – Завальнюка І.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із даним позовом, в якому просить суд визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 у виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень, передбаченої пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 , Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду у розмірі 1 млн. гривень, передбаченої пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач відмовив у виплаті, мотивуючи це призовом позивача на військову службу ще у 2020 році, тобто до введення воєнного стану. Проте сторона позивача наголошує, що у лютому 2022 року (під час дії воєнного стану) у віці 19 років ОСОБА_1 уклав новий контракт, що є належною правовою підставою для застосування норм Постанови № 153. За час служби позивач брав безпосередню участь у бойових діях та двічі отримав поранення під час захисту Батьківщини, внаслідок чого в листопаді 2025 року був звільнений за станом здоров`я, а згодом визнаний особою з інвалідністю II групи. Позивач підкреслює, що Постанова № 153 гарантує виплату в повному обсязі військовослужбовцям віком до 25 років, які отримали поранення, навіть якщо строк їхньої участі в бойових діях становить менше шести місяців. Будь-яке звужене тлумачення цієї норми (вимога підписання контракту виключно вперше) вважається дискримінаційним, протиправним та таким, що порушує принципи верховенства права і соціального захисту військовослужбовців.

Ухвалою від 16.03.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін згідно з ст. 262 КАС України.

20.03.2026 до суду від в/ч НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зазначивши, що позивач був призваний на військову службу та зарахований на посаду курсанта ще 18.08.2020, а відтак його військова служба розпочалася задовго до введення воєнного стану. Укладення позивачем контракту 28.02.2022 є лише зміною виду військової служби в межах безперервного процесу її проходження, який тривав з 2020 року. Оскільки абзац 2 пункту 4 Постанови КМУ № 153 чітко визначає коло отримувачів одноразової винагороди як осіб, котрі були прийняті або призвані на службу саме під час воєнного стану (після 24.02.2022), право на таку виплату у позивача не виникло. Ключове значення для призначення допомоги в розмірі 1 млн грн має безпосередня дата первинного призову чи прийняття на службу, а не факт подальшого підписання контракту.

23.03.2026 до суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, згідно з якою Постанова КМУ № 153 не містить обмежень щодо підписання контракту саме вперше для отримання виплати в 1 млн гривень. Змінами (Постанова КМУ № 942 від 30.07.2025 р.) законодавець усунув правові прогалини та чітко поширив право на винагороду на осіб, які до укладення контракту під час воєнного стану вже проходили строкову службу. Відтак, попередній призов позивача на навчання до коледжу у 2020 році не позбавляє його права на допомогу, оскільки визначальним фактором є укладення нового контракту у 2022 році (під час дії воєнного стану) у віці 19 років та отримання поранень у боях. Представник позивача зазначає, що звужене тлумачення норм урядової постанови є дискримінаційним і суперечить меті експериментального проєкту щодо підвищення мотивації молодих військовослужбовців.

Розгляд справи здійснюється без проведення судового засідання та по суті розпочатий через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його часткового задоволення, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 19 вересня 2020 року ОСОБА_1 був призваний ІНФОРМАЦІЯ_1 на військову службу та зарахований на посаду курсанта Відділення військової підготовки Фахового коледжу морського транспорту Національного університету «Одеська морська академія» (на момент призову йому було 17 років).

24 лютого 2022 року у зв`язку з повномасштабною військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 на території держави було введено правовий режим воєнного стану, який надалі неодноразово продовжувався та діє дотепер.

У зв`язку з подіями початку повномасштабного вторгнення та достроковим випуском з навчального закладу, між Міністерством оборони України та 19-річним ОСОБА_1 28 лютого 2022 року було укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб сержантського і старшинського складу.

Після підписання контракту 06 березня 2022 року ОСОБА_1 прийняв справи та посаду командира обробки інформації команди обробки інформації групи автоматизованих систем управління радіотехнічної бойової частини військової частини НОМЕР_3 для подальшого проходження військової служби.

У подальшому ОСОБА_1 проходив військову службу на посаді старшини команди зв`язку бойової частини штурманської, радіотехнічної та зв`язку Військової частини НОМЕР_2 (яка організаційно підпорядковується Військовій частині НОМЕР_1 ) у званні головного корабельного старшини.

23 липня 2022 року під час виконання завдань із захисту Батьківщини ОСОБА_1 отримав перше поранення, що підтверджується висновком (довідкою) гарнізонної військово-лікарської комісії (ВЛК) № 3912 від 08 вересня 2022 року.

У період з 20 грудня 2022 року по 31 грудня 2022 року ОСОБА_1 брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у районах ведення бойових дій, про що видано довідки від 09.01.2026 № 56, від 24.12.2025 № 436.

02 червня 2024 року під час участі у бойових діях внаслідок влучання ворожої ракети ОСОБА_1 вдруге отримав поранення, що було зафіксовано у довідці про обставини травми № 32/637 від 07.06.2024.

На підставі висновку військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку, наказом командира Військової частини НОМЕР_4 від 24.11.2025 ОСОБА_1 звільнено з військової служби.

09.12.2025 рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 235/25/3497/Р колишньому військовослужбовцю ОСОБА_1 було встановлено другу (ІІ) групу інвалідності внаслідок травм і поранень, одержаних під час захисту Батьківщини.

18.01.2026 ОСОБА_1 звернувся до Військової частини НОМЕР_2 та Військової частини НОМЕР_1 із заявою про виплату йому передбаченої Постановою № 153 від 11.02.2025 одноразової грошової винагороди в розмірі 1 мільйон гривень як особі, що уклала контракт під час воєнного стану у віці до 25 років та отримала важкі поранення.

За результатами розгляду цього звернення військова частина НОМЕР_1 листом від 26.01.2026 № 133 відмовила ОСОБА_1 у призначенні та виплаті грошової допомоги, обґрунтовуючи це тим, що він розпочав безперервну військову службу (вступив до коледжу) у 2020 році, тобто до моменту введення в Україні правового режиму воєнного стану.

Зважаючи на дискримінаційний підхід військових частин в питанні виплати мотиваційної одноразової грошової винагороди, позивач звернувся до суду із даним позовом з метою отримання гарантованої державної грошової винагороди у розмірі 1 млн грн.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв`язок у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги підлягаючими частковому задоволенню у зв`язку з наступним.

Відповідно до частин 1-3 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII), захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає у тому числі проходження військової служби.

Приписами частини 6 статті 2 Закону № 2232-XII передбачено такі види військової служби: базова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Частиною 1 ст. 9 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно з п. 2, 3 постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, розвідувальними органами, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією держави-терориста Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Одночасно, військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об`єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування постановлено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

В подальшому строк дії воєнного часу неодноразово продовжувався та триває на дату розгляду даної справи. Отже, як у спірний період, так і нас час розгляду даної справи на території України діє особливий період.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану» вирішено погодитись з пропозицією Міністерства оборони стосовно реалізації протягом двох років з дня, що настає за днем набрання чинності цією постановою, експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану (далі - постанова №153).

Пунктом 3 постанови №153 установлено, що учасниками експериментального проекту є громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил на посади рядового складу; Збройні Сили; Міністерство оборони; військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил.

Разом із тим, як роз`ясненням Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України від 04.06.2025 року, так і окремим дорученням Міністра оборони України від 20.02.2025року № 999/уд визначено, що постановою № 153 передбачено виплату двох окремих видів винагороди:

- одноразову грошову допомогу після укладення контракту на проходження військової служби у ЗСУ на посадах рядового складу;

- одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах.

Так, пунктом 4 постанови №153 визначено, що громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 року № 64, затвердженим Законом України Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень (абз.2);

- військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);

- військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до відповідача із відповідною заявою про виплату одноразової грошової винагороди за абз.4 п.4 постанови № 153, як такий що брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, у зв`язку із наявністю в нього поранення, одержаного під час захисту Вітчизни.

Суд зауважує, що перебування позивача станом на 24.02.2022 на військовій службі не впливає на набуття права на отримання одноразової грошової винагороди, передбаченої Постановою № 153, оскільки як в редакції на дату її прийняття, так і в подальшому з урахуванням внесених до неї змін, вказана Постанова не містить таких застережень та/або обмежень у виплаті спірної грошової винагороди щодо осіб, які до введення на території України воєнного стану вже проходили військову службу, а у подальшому під час воєнного стану, перебуваючи на військовій службі, знов уклали контракт про проходження військової служби, що не було враховано відповідачем при вирішенні заяви позивача від 18.01.2026.

Інше тлумачення абзацу 4 пункту 4 Постанови № 153, яке застосовує відповідач у відзиві на позов, є дискримінаційним відносно осіб, які перебуваючи на військовій службі до 24.02.2022, знов уклали контракт про проходження військової служби вже під час дії воєнного стану, а тому є неприйнятним.

Частинами 1, 2 статті 24 Конституції України визначено загальний стандарт рівності та заборони дискримінації, що є важливим елементом забезпечення верховенства права. Так, цими нормами визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Аналогічний підхід у своїх рішеннях використовує і Конституційний Суд України, вказуючи на те, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. У противному разі встановлення обмежень означало б дискримінацію (абзац 7 пункту 4.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004).

Завданням адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно, у випадку звернення зацікавленої особи з позовом до суду, адміністративний суд повинен надати правову оцінку діям суб`єкта владних повноважень при прийнятті того чи іншого рішення та перевірити його відповідність критеріям правомірності, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та які закріплені у статті 2 КАС України.

З огляду на вищевикладене суд приходить до висновку, що дії А0937 щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану" у зв`язку з призовом його на строкову військову службу 19.09.2020 є протиправними.

Укладення позивачем нового контракту 28.02.2022 (під час дії воєнного стану) у віці 19 років є належною правовою підставою для застосування норм Постанови КМУ № 153, а факт його перебування на військовій службі (навчанні) до 24.02.2022 не позбавляє його права на таку виплату винагороди.

Разом із тим, суд наголошує, що відмовляючи у задоволенні заяви позивача, відповідач не звернув увагу на укладення ним контракту 28.02.2022 та не надав оцінку іншим наданим позивачем документам та чи є такі достатніми для отримання позивачем одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах.

Тобто, інші обставини для призначення позивачу одноразової грошової винагороди, передбаченої пунктом 4 Постанови № 153 відповідачем не встановлювались.

При вирішенні спору суд бере до уваги правовий висновок, викладений Верховним Судом у постанові від 17.12.2018 по справі № 509/4156/15-а, у силу якого адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб`єктом владних повноважень для доведення правомірності (виправдання) свого рішення. Адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні.

Отже, суд перевіряє правомірність рішення суб`єкта владних повноважень виключно з підстав, зазначених у цьому рішенні. Суд не наділений повноваженнями підміняти суб`єкта владних повноважень та самостійно визначати інші підстави для прийняття рішення, ніж ті, що зазначені у спірному рішенні.

Зобов`язання судом відповідача виплатити одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн грн відповідно до п. 4 Постанови № 153 може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність інших підстав для відмови у призначенні та виплаті такої винагороди, які передбачені законом.

При цьому, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх названих підстав, у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки, а прийняття судом рішення про зобов`язання відповідача виплатити позивачеві винагороди, без перевірки наявності чи відсутності усіх підстав для відмови у її виплаті, може бути необґрунтованим.

У рішеннях у справах «Клас та інші проти Німеччини», «Фадєєва проти Росії», «Єрузалем проти Австрії» Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Якщо ж для вирішення питання орган влади повинен здійснити оцінку документів, перевірити їх відповідність, витребувати додаткові відомості, усунути розбіжності або використати інші інструменти, що належать до його компетенції, суд не вправі підміняти собою адміністративний орган, а має лише зобов`язати його розглянути заяву та ухвалити рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові по справі № 420/13975/24 від 08.12.2025.

Враховуючи те, що відповідач неправомірно відмовив позивачу у виплаті одноразової грошової винагороди, передбаченої пунктом 4 Постанови № 153, а також з огляду на відсутність доказів перевірки відповідачем на момент розгляду заяви позивача усіх обставин визначених цією постановою для здійснення відповідного призначення, суд дійшов висновку, що вимога позивача про зобов`язання в/ч НОМЕР_1 , в/ч НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду у розмірі 1 млн. гривень, передбаченої пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 задоволенню не підлягає.

Водночас, враховуючи визнання судом протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 у виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень, передбаченої пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153, порушені права позивача слід відновити шляхом зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву від 18.01.2026 щодо виплати одноразової грошової допомоги, передбаченої Постановою № 153, з урахуванням висновків, викладених у мотивувальній частині цього рішення та прийняти рішення відповідно до норм чинного законодавства України.

Перевіряючи обґрунтованість та законність дій та рішень суб`єкта владних повноважень, суд враховує наведене нормативне регулювання та вимоги частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Суд також враховує встановлений ст.3 Конституції України, ст. 6 КАС України принцип верховенства права, який в адміністративному судочинстві зобов`язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.

Вирішуючи спір, суд також враховує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії” (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Суд акцентує увагу на приписах ч. 2 ст. 77 КАС України, відповідно до якої в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його задоволення.

Судові витрати розподілити відповідно до ст. 139 КАС України.

На підтвердження понесених витрат в розмірі 16 590 грн (25300 грн з урахуванням знижки 30%) на професійну правничу допомогу, до позову додано копії договору про надання правничої допомоги № 44/26 від 16.01.2026, додаткової угоди № 1 від 17.01.2026, акт виконаних робіт № 1 від 06.04.2026.

Згідно з ч. 7 ст. 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Однак від відповідачів до суду клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, не надійшло.

Разом з тим, розмір понесених витрат на правничу допомогу входить до предмету доказування по справі.

При визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.

Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди мають досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Зазначена позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19 вересня 2019 року по справі № 810/2760/17.

При викладених обставинах, дослідивши матеріали даної справи, суд вважає заявлений представником позивача розмір витрат на правову допомогу неспівмірним зі складністю справи; часом, витраченим адвокатом; обсягом наданих послуг, ціною позову (позов немайнового характеру) і значенням справи для сторони, та, з урахуванням часткового задоволення позову, вважає достатнім і співмірним розмір витрат правничої допомоги в сумі 2000 грн.

При цьому суд враховує, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення, витрачених коштів, але і в певному сенсі спонукання суб`єкта владних повноважень утримуватися від подачі безпідставних заяв, скарг і своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних і юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин, про що зазначив Верховний Суд у постанові від 05.09.2019 по справі № 826/841/17.

Керуючись ст.ст. 139, 242-246, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_5 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ НОМЕР_6 ), Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ НОМЕР_7 ) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 у виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень, передбаченої пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути заяву від 18.01.2026 ОСОБА_1 щодо виплати одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень, передбаченої пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153, з урахуванням висновків суду.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 2000 грн (дві тисячі гривень).

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Суддя І.В. Завальнюк