Рішення від 25 червня 2026 р. у справі №400/2987/26 — Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 червня 2026 р. № 400/2987/26

м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Малих О.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,

до відповідачаВійськової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ,

провизнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі також – відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 у виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди у розмірі 1000000 грн, передбаченої пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 року № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану», оформлену листом (відповіддю на звернення) Військової частини НОМЕР_1 № 1231/р від 06.03.2026 року;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду у розмірі 1000000 грн, передбачену пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 року № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Ухвалою від 25.03.2026 року суд відкрив провадження у справі та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження відповідно до ст. 262 КАС України, без виклику сторін у судове засідання.

Ухвалою від 20.04.2026 року суд ухвали проводити розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

В обґрунтування позову зазначено, що відповідач неправильно розтлумачив положення Постанови № 153, не врахував норми КК України, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах. Така сукупність порушень призвела до неправомірного обмеження прав Позивача на отримання передбаченої законом Винагороди та свідчить про прийняття рішення з істотним відступом від вимог законодавства, принципів законності, обґрунтованості та справедливості.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позову з тих підстав, що відсутність інформації у Витязі з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості», про притягнення позивача до кримінальної відповідальності не спростовує факту що Вироком Дзержинського районного суду міста Харкова від 08.01.2024 року у справі № 638/197/24, який набрав законної сили 08.02.2024, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винним у вчиненні кримінальних проступків, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України, та на підставі ст. 70 КК України шляхом поглинання менш суворого покарання, більш суворим, остаточно призначено покарання у вигляді штрафу у розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) гривень Таким чином, оскільки позивач притягався до кримінальної відповідальності то він не має права на виплату йому грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 року № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Позивач подав відповідь на відзив, в якій просив позов задовольнити в повному обсязі та зазначає, що доказів того, що вирок 2024 року прямо позбавляє Позивача права на отримання спірної виплати. Натомість позивач надає офіційний витяг МВС України, який прямо підтверджує протилежне: відомості про наявність незнятої чи непогашеної судимості щодо нього відсутні. 05.03.2026 року позивач звернувся до відповідача з заявою про отримання одноразової грошової винагороди в розмірі одного мільйону гривень, передбаченої Постановою № 153. Звертаю увагу, що на момент звернення з рапортом судимість Позивача була погашена, правові наслідки судимості припинені, і особа юридично вважалася такою, що не мала судимості.

Суд розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

З`ясувавши усі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази у їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне:

Позивач у період з 08.11.2019 року по 17.12.2019 року проходив строкову службу у Військовій частині НОМЕР_2 . У період з 19.12.2019 року по 21.10.2020 року – проходив строкову службу у Військовій частині НОМЕР_3 . У період з 22.10.2020 року по 06.05.2021 року – проходив строкову службу у Військовій частині НОМЕР_4 .

13.01.2022 року позивач підписав контракт з Військовою частиною НОМЕР_1 .

У період з 13.01.2022 року по 09.09.2025 року позивач проходив військову службу за контрактом у Військовій частині НОМЕР_1 . 09.09.2025 року був звільнений з військової служби на підставі висновку ВЛК про непридатність до військової служби.

27.12.2023 року вступив на нову посаду у Військовій частині НОМЕР_1 під час дії правового режиму воєнного стану, що підтверджується записом у військовому квитку.

Позивач безпосередньо брав участь у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій, а саме: З 24.02.2022 року по 20.04.2022 року; з 04.05.2022 року по 29.09.2022 року; з 07.10.2022 року по 10.10.2022 року; з 26.02.2023 року по 09.04.2023 року; з 24.04.2023 року по 09.05.2023 року; з 26.05.2023 року по 02.10.2023 року; з 15.10.2023 року по 05.11.2023 року; з 28.11.2023 року по 22.04.2024 року; з 10.05.2024 року по 13.07.2024 року.

Сукупний термін моєї безпосередньої участі у бойових діях становить понад шість місяців.

Позивачем надана Довідка № 4828 від 24.10.2025 року, яка містить інформацію про участь особи в заходах, необхідних для забезпечення оборони України та підтверджує факт безпосередньої участі у бойових (спеціальних) завданнях.

Під час проходження служби позивач отримав поранення, а саме 14.07.2024 року, під час виконання бойового завдання в зоні ведення активних бойових дій, отримав термічні опіки голови, верхніх кінцівок, нижніх кінцівок, ВОСП нижніх кінцівок. Факт отримання поранення підтверджується довідкою про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) № 2564/р від 25.07.2024 року.

Відповідно до Витягу з інформаційно-аналітичної системи МВС України «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» № ФОВА-005533069 від 04.02.2026 року, виданим Департаментом інформатизації МВС України, в якому зазначено: відомості про притягнення мене до кримінальної відповідальності — відсутні; відомості про наявність незнятої або непогашеної судимості — відсутні; відомості про перебування у розшуку — відсутні.

Головним управлінням Національної гвардії України видано позивачу Посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_5 .

05.02.2026 року позивачем подано відповідачу заяву (рапорт) від 05.02.2026 року з вимогою здійснити виплату одноразової грошової винагороди в розмірі 1 000 000 грн згідно з Постановою № 153.

Відповідачем листом від 06.03.2026 року № 1231/р надано відповідь на заяву (рапорт) позивача, у якому зазначено, що у період проходження військової служби ОСОБА_1 не укладав однорічний (особливий) контракт на проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах рядового складу, відповідно до Постанови, не був прийнятий на службу в рамках експериментального проекту, що реалізується під час воєнного стану, не проходив службу у військових частинах, визначених переліком, затвердженим Генеральним штабом Збройних Сил, на одній із зазначених штатних посад (стрілець, старший стрілець, стрілець-снайпер, стрілець-санітар; помічник гранатометника, гранатометник, старший гранатометник; розвідник, старший розвідник). Також, Довідка, зазначена в Додатку 6 до Порядку надання та позбавлення статусу учасника бойових дій, містить інформацію про участь особи в заходах, необхідних для забезпечення оборони України. Проте, ця Довідка не є документом, що підтверджує безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових ) дій для цілей виплати Винагороди згідно з Постановою.

Зважаючи на це, як зазначив відповідач, періоди, вказані в Довідці, не можуть бути використані як підстава для нарахування Винагороди, оскільки вони включають як періоди безпосередньої участі у бойових діях, так і інші періоди, за які виплата не передбачена.

Не погоджуючись з підставами відмови у нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне:

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 року № 2232-XII (далі – Закон №2232-ХІІ), норми якого суд застосовує в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

За змістом ч. 1 та 3 ст. 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Частиною 6 ст. 2 Закону № 2232-XII визначені види військової служби, зокрема, строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також інші види.

Виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (ч. 14 ст. 2 Закону № 2232-XII).

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону 2232-ХІІ Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову (направлення) громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.

Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів, як це передбачено ч. 1 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року № 2011-XII (далі – Закон № 2011-XII).

За правилами ч. 2 ст. 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Частиною 4 ст. 9 Закону № 2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

11.02.2025 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану», пунктом 2 якої затверджений Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану та форму контракту про проходження громадянами України віком від 18 до 25 років військової служби у Збройних Силах України, Національній гвардії України та Державній прикордонній службі України на посадах осіб рядового складу (далі та раніше за текстом – Постанова № 153).

Пунктом 3 Постанови № 153, чинної станом на час виникнення спірних відносин установлено, що учасникам експериментального проекту є: громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу.

Відповідно до п. 4 Постанови № 153 особам рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. №64, затвердженим Законом України Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 р. №2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі – бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі – винагорода) у розмірі 1 млн. гривень;

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі;

військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони два або більше разів за сукупністю притягувалися до кримінальної відповідальності, адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується.

Отже, із аналізу норм Постанови №153, тобто станом на час проходження позивачем військової служби, слідує, що особам рядового, сержантського і старшинського складу, які у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу, зокрема, до Збройних Сил, проходять військову службу під час воєнного стану та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. грн.

У свою чергу, військовослужбовцям, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності Постановою №153, у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни винагорода виплачується в повному обсязі.

Таким чином, одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 000000 грн. виплачується військовослужбовцям рядового, сержантського та старшинського складу, які були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану у віці до 25 років, проходять службу, брали безпосередню участь у бойових діях не менше шести місяців.

У разі поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, винагорода виплачується в повному обсязі у разі, якщо військовослужбовець брав безпосередню участь у бойових діях строком менше шести місяців.

Варто зауважити, що така винагорода виплачується військовослужбовцям за умови, якщо вони не були притягнуті до кримінальної відповідальності, адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення.

Як встановлено судом, та не заперечується учасниками справи, Вироком Дзержинського районного суду міста Харкова від 08.01.2024 року у справі № 638/197/24, який набрав законної сили 08.02.2024 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винним у вчиненні кримінальних проступків, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України, та на підставі ст. 70 КК України шляхом поглинання менш суворого покарання, більш суворим, остаточно призначено покарання у вигляді штрафу у розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) гривень .

Відтак, у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності позивача, відповідачем відмовлено у встановленні та нарахуванні винагороди, передбаченої Постановою № 153.

Спірним у цій справі постає питання чи вважається позивач таким, що притягувався до кримінальної відповідальності, враховуючи, що правові наслідки судимості припинені.

Оцінюючи доводи представника позивача про те, що станом на момент звернення із рапортом судимість позивача була погашена, суд виходить із такого.

Дійсно, згідно ст. 89 КК України після закінчення встановлених законом строків особа вважається такою, що не має судимості, а правові наслідки судимості припиняються. Водночас спірні правовідносини у цій справі регулюються спеціальними положеннями підзаконного нормативно-правового акта, який пов`язує право на отримання одноразової грошової винагороди не зі станом судимості, а з фактом притягнення особи до кримінальної відповідальності. Отже, припинення судимості не впливає на застосування передбачених Постановою № 153 обмежень щодо виплати такої винагороди.

Системний аналіз абз. 5 п. 4 Постанови №153 у чинній редакції дає підстави для висновку, що Урядом як юридично значущий факт визначено саме «притягнення до кримінальної відповідальності». Вказане формулювання застосовано у минулому часі («притягувалися») та не містить будь-яких застережень щодо стану судимості на певний момент, її погашення чи зняття. Відтак, для застосування цієї норми вирішальним є сам факт притягнення особи до кримінальної відповідальності у минулому, незалежно від подальших кримінально-правових наслідків.

Суд враховує, що у первісній редакції Постанови № 153 підставою для невиплати винагороди була сукупність випадків притягнення до кримінальної відповідальності (два і більше разів), однак після внесення змін Постановою № 942 відповідну норму викладено у новій редакції, якою виключено вимогу повторності та передбачено, що достатнім є сам факт такого притягнення. Наведене свідчить про посилення встановлених умов, за яких особа втрачає право на отримання відповідної виплати.

Питання про наявність чи відсутність права на спірну виплату підлягає вирішенню з урахуванням законодавства, чинного на момент реалізації такого права та прийняття відповідного рішення уповноваженим органом. На момент розгляду рапорту позивача діяла редакція Постанови №153 зі змінами, внесеними Постановою № 942.

Аргументи представника позивача щодо протиправної бездіяльності відповідача, яка полягала у невжитті заходів щодо самостійного оформлення виплати, не впливають на правильність вирішення цього спору по суті, оскільки навіть за умови належного виконання відповідачем відповідних процедурних дій встановлений факт притягнення позивача до кримінальної відповідальності виключає можливість призначення такої винагороди.

Щодо доводів про порушення принципів рівності та недопустимості звуження прав, суд зазначає, що встановлення законодавцем однакових для всіх військовослужбовців умов і обмежень щодо отримання певного виду грошового забезпечення не є дискримінаційним, а є реалізацією його дискреційних повноважень у відповідній сфері правового регулювання.

Отже, з урахуванням установлених обставин справи, положень чинного законодавства України та оцінки доводів сторін, суд дійшов висновку, що сам факт притягнення позивача до кримінальної відповідальності є самостійною та достатньою підставою для відмови у виплаті йому винагороди, передбаченої Постановою № 153.

Оскільки, Кабінет Міністрів України конкретизував суб`єктів, на яких розповсюджуються указані приписи, а саме тих, які були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, тому у суду відсутні підстави для розширеного тлумачення вказаних приписів Постанови № 153, оскільки Кабінет Міністрів України безпосередньо визначив всі умови за яких надається винагорода у розмірі 1000000 гривень.

На момент виникнення спірних правовідносин, суд вважає, що відповідач, який зобов`язаний діяти лише на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, не мав законодавчих підстав для виплати позивачу спірної винагороди.

Також, відповідач позбавлений можливості на власний розсуд застосовувати Постанову № 153, у межах спірних правовідносин, шляхом її розповсюдження на осіб, які не підпадають під уже визначені умови.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» визначено, що дискримінація – ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі – певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Згідно ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У відповідності до ч. 1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягали задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2, 19, 77, 139, 241 – 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_7 ) про: визнання протиправною відмови Військової частини НОМЕР_1 у виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди у розмірі 1000000 грн, передбаченої пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 року № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану», оформлену листом (відповіддю на звернення) Військової частини НОМЕР_1 № 1231/р від 06.03.2026 року; зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду у розмірі 1000000 грн, передбачену пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 року № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» – відмовити

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 26.06.2026 року.

Суддя О.В. Малих