Рішення від 24 червня 2026 р. у справі №482/1657/25 — Новоодеський районний суд Миколаївської області

25.06.2026

Справа № 482/1657/25

Номер провадження 2/482/44/2026

РІШЕННЯ

Іменем України

25 червня 2026 року місто Нова Одеса

Новоодеський районний суд Миколаївської області в складі головуючого судді Кічули В.М., за участю секретаря судового засідання Алєксєєнко В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження в залі суду в м. Нова Одеса цивільну справу за позовом фізичної особи – підприємця « ОСОБА_1 » до ОСОБА_2 , третя особа: ПрАТ «Українська Страхова Компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп», про відшкодування збитків,-

встановив:

Фізична особа — підприємець « ОСОБА_1 » звернувся до суду із вказаним позовом.

Позовну заяву обґрунтовано тим, що 11.11.2022 року о 17 год. 10 хв. в Київській обл., м. Ірпінь, по вул. Тургенівській, 57-А, сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля Hyundai Elantra, номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 , та автомобіля Volkswagen Jetta, номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 , та який належить ОСОБА_4 , внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

При цьому транспортний засіб Hyundai Elantra, номерний знак НОМЕР_1 , був забезпечений полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземного транспорту в ПрАТ «Українська Страхова Компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп», транспортний засіб Volkswagen Jetta, номерний знак НОМЕР_2 — ПрАТ «СК «ВУСО».

16.01.2023 року постановою Ірпінського міського суду Київської області ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні вказаної дорожньо-транспортної пригоди.

В подальшому потерпіла особа звернулася до ПрАТ «СК «ВУСО» із заявою про виплату страхового відшкодування, за результатами чого їй було виплачено 23851,15 грн.

Визнаючи подію страховою, ПрАТ «Українська Страхова Компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» здійснило виплату страхового відшкодування на рахунок ПрАТ «СК «ВУСО», з урахуванням амортизаційного зносу та вирахування франшизи, у сумі 17305,94 грн.

26.12.2024 року між ПрАТ «СК «ВУСО» та фізичною особою — підприємцем « ОСОБА_1 » було укладено договір № 26/12/2024 про відступлення права вимоги, за яким до позивача перейшло право вимоги відшкодування у порядку регресу збитків у вигляді виплаченого страхового відшкодування за договором страхування наземного транспорту № 18372679-02-19-01 від 03.11.2021 року.

Посилаючись на викладене позивач просив суд про стягнення з відповідача 4035,21 грн. завданих збитків, що є різницею між страховою виплатою та страховим відшкодуванням.

Відповідачем було подано до суду відзив на позовну заяву, в якому він просив про відмову у задоволенні позову, посилаючись на те, що він жодним чином не ухилявся від відповідальності за вчинення даного правопорушення, не залишав місце ДТП, був присутній на судовому засіданні та вчиняв всі можливі дії для сприяння відшкодуванню шкоди, нанесеної ним.

Вказав, що договір, на який посилається позивач та який слугує основним документом до, зокрема, але не виключно: страхового акту від 13.01.2023 року № 2274591-1, договору відступлення права вимоги від 26.12.2024 року №26/12/2024 (в частині, що стосується цього начебто Договору) та інших документів, що додані до позовної заяви, як вбачається з належно засвідченої копії адвокатом Трипузом Д.Є. з відміткою «згідно з оригіналом» та датою засвідчення 23.06.2025 року є непідписаним в графі Підпису страхувальника, а саме відсутній підпис ОСОБА_4 .

Станом на день ДТП від 11.11.2022 року цивільно-правова відповідальність відповідача була застрахована в ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп», що підтверджується копією полісу № EP-207891571 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Строк дії Договору за даним полісом становив з 30.01.2022 року по 20.01.2023 року. Страховою сумою на одного потерпілого за шкоду, заподіяну майну було 130 000 грн. Розмір франшизи за даним полісом є сталим та визначеним та становив 2 600 грн. Після того, як сталась дорожньо-транспортна пригода з автомобілем під керуванням ОСОБА_3 , відповідач вживав всі необхідні дії, які від нього вимагались для відшкодування завданої шкоди. Зокрема, відповідачем було сплачено суму франшизи на рахунок ПрАТ «СК «ВУСО» у розмірі 2600 грн., що підтверджується квитанцією № KB22-K3B6-K585-739K від 13.01.2023 року, в якій зазначено призначення платежу «франшиза по 2 005 203 від 13.01.2023».

Відтак вважає, що з його боку ним вчинено всі дії, які від нього вимагались відповідно до полісу та законодавства України у даній ситуації. Оскільки, сумою збитків саме у вищевказаній ситуації позивач вважає 23 851 грн. 15 коп., та як свідчать матеріали справи, дана сума входить в страхову суму за полісом та не перевищує її.

Тому, сплативши франшизу за полісом, відповідач виконав умови полісу та в подальшому вимоги про стягнення начебто недоплачених коштів могли би і мали бути пред`явлені до страховика відповідача, а саме до ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп», тому визначення ОСОБА_2 відповідачем у даній справі є неналежним.

На підставі вищевикладеного, зважаючи на те, що договір, на який посилається позивач, як основний документ, є непідписаним страхувальником, а отже даний правочин визнається таким, що не був вчинений, тому всі подальші правовідносини не виникли, а також на те, що до матеріалів справи не долучено належних, достатніх, достовірних та допустимих доказів, які б підтверджували виникнення у відповідача обов`язку зі сплати грошових коштів, які позивач просить стягнути на його користь, відповідач просив відмовити у задоволенні позову.

Позивачем, в свою чергу було подано до суду відповідь на відзив, у якій зазначено, що аргументи відповідача про відсутність підпису на договорі добровільного страхування (КАСКО) та нібито недійсність цього правочину не мають правового значення для даного спору з таких причин. По-перше, право вимоги позивача виникло не з договору КАСКО як такого, а відповідно до ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування», у страховика, який здійснив виплату страхового відшкодування (ПрАТ «СК «ВУСО»), виникло право зворотної вимоги (суброгація) до особи, винної у завданні шкоди та на підставі договору відступлення права вимоги (цесії), укладеного відповідно до ст. 512, 514 ЦК України, це право законно перейшло від ПрАТ «СК «ВУСО» до позивача — ФОП ОСОБА_1 .

Посилання відповідача на те, що належним відповідачем у даній справі мав би бути виключно страховик, не відповідає вимогам закону і суперечить усталеній судовій практиці. У межах лімітів відповідальності, визначених договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (ОСЦПВ) та Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», відшкодування здійснює страховик; різницю між фактичним розміром завданої шкоди та виплаченою сумою ОСЦПВ (включно із франшизою та зменшенням через урахування зносу) зобов`язана компенсувати винна особа — власник або водій транспортного засобу, яким заподіяна шкода. Такий обов`язок прямо випливає зі ст. 1194 ЦК України.

Також зазначив, що ці обставини підтверджуються документально, зокрема: фактичний розмір збитку, визначений та виплачений ПрАТ «СК «ВУСО», становить 23 851,15 грн; страховик відповідача — ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» — виплатив за полісом ОСЦПВ лише 17 305,94 грн., різниця у розмірі 4 035,21 грн. залишилася непокритою і, згідно зі ст. 1194 ЦК України та практикою Верховного Суду, підлягає стягненню безпосередньо з винного водія — відповідача у справі.

Таким чином, відповідач є належним відповідачем у цій справі, а доводи про необхідність пред`явлення вимог лише до страхової компанії не мають правового підґрунтя і підлягають відхиленню.

Щодо заявленої відповідачем «сплати франшизи 2 600 грн», позивач зазначає, що відповідач посилається на квитанцію № KB22-K3B6-K585-739K від 13.01.2023 про нібито сплату франшизи у розмірі 2 600 грн. Однак такий доказ не може бути прийнятий судом як належний і достатній у межах даної справи. Цей розрахунок підтверджується матеріалами справи (страховим актом, платіжними документами, калькуляцією) і відповідає усталеній практиці Верховного Суду, зокрема правовому висновку у справі № 6-691цс15: з винного водія підлягає стягненню різниця між реальною вартістю ремонту транспортного засобу без зносу та сумою виплати ОСЦПВ, яка здійснюється із зносом та з урахуванням франшизи.

Ухвалою суду від 10.03.2026 року залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ПрАТ «Українська Страхова Компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп».

Позивач у судове засідання не з`явився, але надав до суду письмову заяву, в якій просив про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач у судове засідання не з`явився.

Представник третьої особи у судове засідання не з`явився.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Вивчивши доводи позову, відзиву, відповіді на відзив та дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

16.01.2023 року постановою Ірпінського міського суду Київської області по справі № 367/5082/22, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, а саме в тому, що «11.11.2022 року о 17 год. 10 хв. в Київській області, м. Ірпінь, по вул. Тургенівська, 57-А, водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем HYUNDAI ELANTRA, д.н.з. НОМЕР_1 , в порушення вимог п. 10.9 ПДР України, під час руху заднім ходом не переконався, що це буде безпечно, не створить перешкоди іншим учасникам дорожнього руху, не звернувся за допомогою до сторонніх осіб, внаслідок чого здійснив наїзд на припаркований поруч автомобіль VOLKSWAGEN JETTA, д.н.з. НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_3 (належить ОСОБА_4 ). В результаті ДТП обидва транспортні засоби отримали механічні пошкодження.».

Дана постанова суду набрала законної сили 27.01.2023 року.

У відповідності до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

В пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудні 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» роз`яснено, що відповідно до частини четвертої статті 61 ЦПК при розгляді справи про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок, що набрав законної сили, або постанову суду у справі про адміністративне правопорушення, цей вирок або постанова обов`язкові для суду лише з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Тому, розглядаючи позов, який випливає з кримінальної справи чи зі справи про адміністративне правопорушення, суд не вправі обговорювати вину відповідача, а може вирішувати питання лише про розмір відшкодування.

Таким чином, вина відповідача в дорожньо-транспортній пригоді додатковому доказуванню не підлягає.

15.11.2022 року оцінювачем (спеціалістом ПРАТ «СК «ВУСО»), в присутності представника ОСОБА_4 — ОСОБА_3 було складено акт (протокол) огляду ТЗ — заяву на виплату.

Відповідно до страхового акту № 2274591-1 від 13.01.2023 року за договором страхування наземного транспорту № 18373679-02-19-01 від 03.11.2021 року, ПрАТ «СК «ВУСО» було прийнято рішення про виплату страхового відшкодування ОСОБА_4 у сумі 23851,15 грн., на користь ФОП ОСОБА_5 , відповідно до наряду замовлення від 31.01.2023 року та рахунку № УКК3019259/0000042579 від 11.01.2023 року, щодо виконаних робіт з відновлювального ремонту автомобіля VOLKSWAGEN JETTA, д.н.з. НОМЕР_3 .

17.01.2023 року ПрАТ «СК «ВУСО» звернулося до ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» із заявою на виплату страхового відшкодування на суму 23851,15 грн.

25.01.2023 року ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» здійснило розрахунок суми страхового відшкодування до справи № 230000684645 на підставі рахунку № УКК3019259/0000042579 від 11.01.2023 року, відповідно до якого сума страхового відшкодування склала 17305,94 грн., які було сплачено на користь ПрАТ «СК «ВУСО» згідно платіжної інструкції № ЗР006629 від 25.01.2023 року.

Відповідно до полісу № ЕР-207891571 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, укладеного 26.01.2022 року між приватним акціонерним товариством «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» та ОСОБА_2 , розмір франшизи складає 2600,00 грн.

Відповідно до квитанції № КВ22-К3В6-К585-739К від 13.01.2023 року ОСОБА_2 сплатив на користь ПрАТ «СК «ВУСО» 2600,00 грн. з призначенням платежу: «франшиза по 2 005 203 від 13.01.2023 року.

26.12.2024 року між ПрАТ «СК «ВУСО» та фізичною особою — підприємцем « ОСОБА_1 » було укладено договір № 26/12/2024 про відступлення права вимоги, за яким до позивача перейшло право вимоги відшкодування у порядку регресу збитків у вигляді виплаченого страхового відшкодування, в тому числі, за договором страхування наземного транспорту № 18372679-02-19-01 від 03.11.2021 року.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною першою статті 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними діями майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 1187 ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Відповідно до ч. 1 ст. 1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Згідно з вимогами ст. 1192 ЦК України, розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Відповідно до ст. 1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (відшкодуванням).

За правилом п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України реальними збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Страхування - правовідносини щодо захисту страхових інтересів фізичних та юридичних осіб (страховий захист) при страхуванні ризиків, пов`язаних з життям, здоров`ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням, з володінням, користуванням і розпорядженням майном, з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі, у разі настання страхових випадків, визначених договором страхування, за рахунок коштів фондів, що формуються шляхом сплати страхувальниками страхових премій (платежів, внесків), доходів від розміщення коштів таких фондів та інших доходів страховика, отриманих згідно із законодавством (ст. 1 Закону України «Про страхування»).

Предметом договору страхування є передача страхувальником за плату ризику, пов`язаного з об`єктом страхування, страховику на умовах, визначених договором страхування або законодавством України.

Об`єктом страхування можуть бути: життя, здоров`я, працездатність та/або пенсійне забезпечення; майно на праві володіння, користування і розпорядження та/або можливі збитки чи витрати; відповідальність за заподіяну шкоду особі або її майну (ст. 980 ЦК України).

Відповідно до Закону України «Про страхування», страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку.

Згідно зі ст. 993 ЦК України, до страховика, який здійснив страхову виплату (відшкодування) за договором страхування майна, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхову виплату (відшкодування), має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 94 Закону України «Про страхування», договором страхування може передбачатися франшиза, яка може бути умовною та безумовною.

У разі зазначення в договорі страхування умовної франшизи страховик не відшкодовує частину збитку, яка не перевищує розмір франшизи, але відшкодовує збитки в повному обсязі, якщо збиток перевищує розмір франшизи.

У разі зазначення в договорі страхування безумовної франшизи страховик вираховує розмір франшизи при здійсненні страхової виплати за кожним страховим випадком.

Франшиза може встановлюватися у відсотках від страхової суми (страхової виплати), в абсолютному розмірі або в інших розрахункових одиницях, визначених договором страхування.

Вид та розмір франшизи зазначаються у договорі страхування.

Відповідно до ст. 108 Закону України «Про страхування», страховик, який здійснив страхову виплату за договором страхування майна, має право вимоги до особи, відповідальної за заподіяні збитки, у розмірі здійсненої страхової виплати та інших пов`язаних із нею фактичних витрат.

Якщо договором страхування майна не передбачено інше, до страховика, який здійснив страхову виплату, в межах такої виплати переходить право вимоги (суброгація), яке страхувальник або інша особа, визначена договором страхування або законом, що одержала страхову виплату, має до особи, відповідальної за заподіяні збитки.

Відповідно п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (чинного та діючого на момент укладення ОСОБА_2 з приватним акціонерним товариством «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» полісу № ЕР-207891571 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 26.01.2022 року), при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до статтей 28, 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, пов`язана з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу. У зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Верховний Суд України у своїй постанові від 27.03.1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», вказав, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особо, яка її завдала, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.

У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування, у тому числі, якщо він після дорожньо-транспортної пригоди за його участю самовільно залишив місце пригоди.

Такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18).

Крім того, п. 27 Постанови пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», роз`яснено, що при вирішенні спорів про право зворотної вимоги страховика суди повинні розрізняти поняття «регрес» та «суброгація». Наприклад, у випадку суброгації відбувається лише заміна осіб у вже наявному зобов`язанні (заміна активного суб`єкта) зі збереженням самого зобов`язання. У такому разі страхувальник передає свої права страховикові на підставі договору і сприяє реалізації останнім прийнятих суброгаційних прав. У випадку регресу одне зобов`язання замінює собою інше, але переходу прав від одного кредитора до іншого не відбувається.

При цьому регрес регулюється загальними нормами цивільного права (зокрема, статтею 1191 ЦК), а для суброгації відповідно до статті 993 ЦК встановлено особливий правовий режим.

При суброгації перебіг строку позовної давності починає обчислюватися з моменту виникнення страхового випадку, а при регресі - з того моменту, коли страховик виплатив страхове відшкодування. Розмір страхового відшкодування визначається за правилами, встановленими у договорі страхування. Страховик не має права вимагати від завдавача шкоди суму, яку він виплатив страхувальнику у зв`язку з порушенням умов договору страхування.

У постанові по справі № 6-691цс15 від 02.12.2015 року Верховний Суд України дійшов висновку, що правильним є стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням зміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фактичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов`язок відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).

Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 2 ЦПК України, змагальність сторін є однією з основних засада (принципів) цивільного судочинства.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини перша-четверта статті 12 ЦПК України).

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків (частина п`ята статті 12 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

За таких обставин, оцінивши наявні у справі докази, суд приходить до висновку, що позовна заява підлягає задоволенню частково, а саме з відповідача на користь позивача слід стягнути 3945,21 грн. завданих збитків, виходячи з наступного розрахунку: 23851,15 грн. (сума страхового відшкодування страховика потерпілої особи) — 17305,94 грн. (сума страхового відшкодування страховика відповідача) — 2600,00 (сума сплаченої франшизи) = 3945,21 грн. (різниця, яка підлягає стягненню, тобто залишилася не покритою страховими виплатами).

Твердження відповідача, викладені ним у відзиві на позов, спростовуються матеріалами справи та вищенаведеними нормами законодавства і судової практики.

Твердження представника позивача про неприйнятність квитанції № KB22-K3B6-K585-739K від 13.01.2023 року, якою відповідач обґрунтовує сплату франшизи в сумі 2 600 грн., не обґрунтовані належним чином, а тому суд вважає таку квитанцію належним та допустимим доказом по справі.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Щодо витрат на правничу допомогу.

Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин першої-третьої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до правової позиції Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, викладеної в постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

У постанові від 22 березня 2023 року у справі № 758/6113/19 Верховний Суд зазначив, «що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 137 ЦПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами третьою-п`ятою, дев`ятою статті 141 ЦПК України.

При цьому такий критерій, як обґрунтованість та пропорційність (співмірність) розміру витрат на оплату послуг адвоката до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, суд має враховувати як відповідно до пункту 4 частини третьої статті 137 ЦПК України (у разі недотримання - суд за клопотанням іншої сторони зменшує розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу), так і відповідно до пункту 2 частини третьої статті 141 цього Кодексу (у разі недотримання - суд за клопотанням сторони або з власної ініціативи відмовляє у відшкодуванні витрат повністю або частково при здійсненні розподілу)».

На підтвердження надання правничої допомоги представником позивача надано договір № 88 про надання правової «правничої) допомоги від 01.02.2024 року, додаткову угоду № 1 (акт приймання-передачі правової (правничої) допомоги) від 23.06.2025 року та квитанцію до прибуткового касового ордера від 23.06.2025 року, за якими вартість наданих послуг у даній справі складає 12793,30 грн.

Оцінюючи подані позивачем докази на підтвердження понесених ним витрат, суд встановив, що зазначені позивачем витрати на правничу допомогу включають в себе: вивчення матеріалів страхової (регресивної) справи та формування правової позиції, вартістю 1059,80 грн.; підготовка та направлення адвокатських запитів, вартістю 1059,80 грн.; підготовка позовної заяви та подача до суду, вартістю 6056,00 грн.; підготовка процесуальних документів та подача до суду, вартістю 1059,80 грн.; підготовка заяв та клопотань, в межах справи, вартістю 529,90 грн.; представництво інтересів позивача у суді, вартістю 3028,00 грн.

При цьому, вивчення матеріалів страхової (регресивної) справи та формування правової позиції, підготовка та направлення адвокатських запитів, підготовка процесуальних документів та подача до суду і представництво інтересів позивача у суді мають організаційний характер та зводяться до формування правової позиції позивача та є складовою підготовки позовної заяви і за своєю суттю не можуть бути віднесені до правової допомоги, як окремі послуги.

У цій справі суд, враховуючи положення пункту 2 частини третьої статті 141 ЦПК України та правові висновки щодо застосування цієї норми, які викладені у постанові Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 758/6113/19, з огляду на критерії обґрунтованості та пропорційності до предмета спору з урахуванням ціни позову, доходить висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 12793,30 грн. за складання типової позовної заяви у малозначному спорі не є співмірним, розумним та необхідним у межах розгляду цієї справи, оскільки ціна позову складає 4035,21 грн.

Тому, суд з огляду на критерій обґрунтованості та пропорційності до предмета спору вважає, що витрати на правничу допомогу мають бути відшкодовані у розмірі 6585,90 грн. за складання типової позовної заяви у малозначному спорі.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6585,90 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а відтак з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1184,18 грн. судового збору, що є пропорційним розміру задоволених позовних вимог (97,77%).

Керуючись статтями12, 13, 259, 263-265, 274-279 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Позов фізичної особи – підприємця « ОСОБА_1 » до ОСОБА_2 , третя особа: ПрАТ «Українська Страхова Компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп», про відшкодування збитків – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь фізичної особи — підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_2 ) 3945,21 (три тисячі дев`ятсот сорок п`ять гривень 21 копійка) завданих збитків.

У задоволенні решти позовних вимог — відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь фізичної особи — підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_2 ) 6585,90 (шість тисяч п`ятсот вісімдесят п`ять гривень 21 копійка) витрат на професійну правничу допомогу.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь фізичної особи — підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_2 ) 1184,18 (одна тисяча сто вісімдесят чотири гривні 18 копійок) судового збору.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Головуючий В.М. Кічула