Рішення від 23 червня 2026 р. у справі №127/19643/24 — Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/19643/24

Провадження № 2-др/127/91/26

ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2026 рокум. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі

головуючого судді Іщук Т. П.,

за участі секретаря судового засідання Коваленко Д. І.,

відповідача ОСОБА_1 , розглянувши заяву представника позивача про ухвалення додаткового рішення з питання розподілу судових витрат на правничу допомогу у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 12 червня 2026 року у справі №127/19643/24 задоволено позов ОСОБА_2 , усунено йому перешкоди у користуванні земельною ділянкою. Також було вирішено питання про розподіл судових витрат у виді судового збору.

При ухвалені цього рішення питання щодо розподілу інших судових витрат не вирішувалося.

15 червня 2026 року представником позивача подана заява про ухвалення додаткового рішення у справі щодо розподілу судових витрат, а саме витрат на проведення судової експертизи в сумі 10200,00 грн та 10650,00 грн витрат на правничу допомогу. Обґрунтовуючи заяву представник вказує, що у судовому засіданні 12 червня 2026 року ним було повідомлено про намір подання заяви про стягнення судових витрат, а також разом із даною заявою ним подано докази таких витрат, зокрема, квитанції, детальний опис робіт та договір про надання правничої допомоги.

17 червня 2026 року до суду надійшли заперечення ОСОБА_1 на заяву про ухвалення додаткового рішення, де вказує, що у судовому засіданні 12 червня 2026 року ані позивачем, ані його представником жодних заяв про стягнення судових витрат не було подано і про намір її подавати не заявлялося. Також позивачем не наведено обставин, які б свідчили про наявність поважних причин неподання доказів понесених витрат до закінчення судових дебатів та не доведено об`єктивну неможливість подання таких доказів під час розгляду справи, відповідно відсутні підстави для вирішення питання про розподіл судових витрат після ухвалення рішення суду. Вказує на необґрунтованість заявленого розміру витрат на правничу допомогу, оскільки послуга щодо підготовки заяви про зміну предмета позову та її надсилання стороні вказана двічі, а крім того акт приймання-передачі виконаних робіт не подано.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, однак подав заяву та просив розгляд заяви провести у його відсутність.

Відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні заперечувала щодо задоволення заяви позивача, подану його представником.

Відповідно до ч.1, 3 ст. 270 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, зокрема, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

Згідно ч. 4 ст. 270 ЦПК України у разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

Дослідивши заяву та надані докази, суд дійшов наступного.

Відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, є однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

Цей принцип впроваджено з метою забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Процесуальні питання розподілу судових витрат визначено ст. 141 ЦПК України.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України).

З матеріалів справи слідує, що позивач, звертаючись до суду, в прохальній частині просив стягнути з відповідача всі судові витрати. При цьому стороною позивача у судовому засіданні 12 червня 2026 року повідомлено, що докази на підтвердження судових витрат будуть надані суду у встановлені строки. Вказані обставини відображені і у рішенні суду від 12 червня 2026 року, що цілком спростовує аргументи відповідача про зворотне.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області в справі №127/19643/24 ухвалене 12 червня 2026 року, а отже п`ятиденний строк з дати ухвалення у цій справі спливає 17 червня 2026 року.

З клопотанням про ухвалення додаткового рішення у справі та доказами понесених судових витрат представник позивача звернувся 15 червня 2026 року, тобто у межах строку, встановленого ч. 8 ст. 141 ЦПК України.

Частина 1 ст. 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Так, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд враховує, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати, пов`язані із залученням експертів та проведенням експертизи (ч. 3 ст. 133 ЦПК України).

Частинами 2, 3 ст. 102 ЦПК України передбачено, що предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

Суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторони (сторона) не надали відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності (ч. 1 ст. 103 ЦПК України).

Частина 1 ст. 1 Закону України «Про судову експертизу» визначає, що судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

Підставою проведення судової експертизи є відповідне судове рішення чи рішення органу досудового розслідування, або договір з експертом чи експертною установою - якщо експертиза проводиться на замовлення інших осіб (ч. 1 ст. 7-1 цього Закону).

Пункт 1.8 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5, передбачає, що підставою для проведення експертизи відповідно до чинного законодавства є процесуальний документ про призначення експертизи, складений уповноваженою на те особою (органом), або договір з експертом чи експертною установою, укладений за письмовим зверненням особи у випадках, передбачених законом, в якому обов`язково зазначаються її реквізити, номер справи або кримінального провадження або посилання на статтю закону, якою передбачено надання висновку експерта, перелік питань, що підлягають вирішенню, а також об`єкти, що підлягають дослідженню.

Системний аналіз наведених положень процесуального законодавства дозволяє констатувати: (1) витрати, пов`язані із залученням експертів та проведенням експертизи, належать до судових витрат; (2) висновок експерта може бути підготовлений як на підставі ухвали суду про призначення експертизи, так і на замовлення учасника справи; (3) у разі подання учасником справи до суду висновку експерта, складеного на його замовлення, у такому висновку має бути зазначено, що його підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. При цьому інша сторона може подати до суду заяву про наявність підстав для відводу експерта, який підготував висновок на замовлення іншої особи, і в разі, якщо суд визнає наявність таких підстав, зазначений висновок не приймається судом до розгляду; (4) при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує не те, коли замовлено експертизу та отримано висновок експерта - до чи після звернення позивача до суду із позовом, а те, чи пов`язані безпосередньо ці витрати з розглядом справи.

ЄСПЛ неодноразово вказував, що початок «вирішення спору» щодо своїх «прав та обов`язків цивільного характеру» пов`язується з поданням цивільного позову (рішення від 21 червня 2007 року у справі «Редька проти України» (Redka v. Ukraine), заява № 17788/02, від 10 грудня 2009 року у справі «Васильчук проти України» (Vasilchuk v. Ukraine), заява № 31387/05).

Період, коли тривало провадження щодо процесуальних питань, має розглядатись як частина розгляду справи по суті та, відповідно, як частина вирішення спору щодо прав та обов`язків цивільного характеру (рішення ЄСПЛ від 01 березня 2018 року у справі «Літвінюк проти України» (Litvinyk v. Ukraine), заява № 55109/08).

Відшкодування витрат за проведення експертизи не обмежується випадком її призначення та проведення після відкриття провадження у справі. Відтак сторона, на користь якої ухвалено рішення, має право на відшкодування витрат за експертизу, якщо такі витрати пов`язані з розглядом справи, зокрема якщо судом враховано відповідний висновок експерта як доказ.

Відмова у відшкодуванні судових витрат за проведення експертизи стороні, на користь якої ухвалене судове рішення (особливо, якщо суд врахував відповідний висновок експерта як доказ), не відповідає вимогам розумності та правової визначеності, «підриває» конструкцію забезпечення передбачуваності застосування процесуальних норм, а тому не є такою, що відповідає верховенству права.

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 листопада 2023 року у справі №712/4126/22.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 17 вересня 2024 року у даній справі призначалася земельно-технічна експертиза витрати за проведення якої покладалися на позивача.

ОСОБА_2 здійснена оплата земельно-технічної експертизи в сумі 10400,00 грн, що підтверджується квитанцією до платіжної інструкції на переказ готівки від 15 травня 2025 року №520241001097031747296885 на суму 5200,00 грн та від 17 квітня 2025 року №520241001087781744882793 на суму 5200,00 грн.

Експертиза проведена та її висновок врахований судом як доказ.

Таким чином, витрати, здійснені позивачем за проведення земельно-технічної експертизи, є обґрунтованими, безпосередньо пов`язані із розглядом справи, а тому підлягають відшкодуванню.

Разом з тим, представник позивача просив стягнути витрати на проведення експертизи в сумі 10200,00 грн, тому оскільки суд обмежений вимогами диспозитивності цивільно-процесуального судочинства та не може вийти за межі вимог позивача на його користь з відповідача слід стягнути саме зазначену суму 10200,00 грн.

До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать також витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 вказаної статті Кодексу).

Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (ч. 1 ст. 60 ЦПК України).

За змістом ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», про що зазначено в ч. 4 ст. 62 ЦПК України.

За положеннями п. 4. ст. 1, ч. 3, 5 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Пунктом 9 ч. 1 ст. 1 України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis § 268 рішення ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Пунктами 1, 2, 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 137 та ч. 8 ст. 141 ЦПК України).

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18).

Визначаючись із розподілом витрат на правничу допомогу, суд враховує, що позивач скористався правничою допомогою адвоката, про що свідчить договір про надання правничої допомоги від 06 червня 2024 року №72, укладений із адвокатом Путіліним Є. В., та адвокат брав участь в судових засіданнях.

Зі змісту п.1 договору слідує, що виконавець приймає на себе зобов`язання щодо надання наступної правової допомоги замовнику – представлення інтересів замовника у судах усіх рівнів з приводу позову про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, що включає в себе: а) складання, підписання та подання процесуальних документів; б) надання запитів для одержання інформації; в) представництво і захист інтересів замовника з правами сторони та повноваженнями визначеними ЦПК України без обмежень.

За п. 3 договору передбачено, що розмір гонорару визначається за угодою сторін у розмірі співмірному складності справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часу, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягу наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи шляхом підписання акту виконаних робіт з розрахунку 40% прожиткового мінімуму для працездатних осіб за одну годину роботи адвоката на момент складання акту виконаних робіт. Замовник сплачує виконавцю аванс у розмірі 5000,00 грн.

Детальним описом робіт №ПЄ-00001 від 12 червня 2026 року здачі-приймання робіт (надання послуг) визначена загальна вартість наданих адвокатом послуг у сумі 10650,00 грн за 8 годин роботи з: підготовки позовної заяви та подання до суду – 1 год. 30 хв., підготовки заяви про витребування доказів – 20 хв., підготовки заяви про призначення судової експертизи – 20 хв., підготовки заяви про зміну предмета позову, направлення стороні та в суд – 45 хв., підготовка заяви на ознайомлення з експертизою та роздруківка висновку – 20 хв., підготовка заяви про зміну предмету позову та надсилання стороні – 45 хв., підготовка заяв процесуального характеру (проведення засідання без участі, надання копії судового рішення) – 30 хв., участь у судових засіданнях з урахуванням часу прибуття – 3 год., підготовка заяви про стягнення судових витрат, направлення стороні і в суд – 30 хв. Прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на день складення акту складає 3328,00 грн, 40% прожиткового мінімуму за 1 год. роботи складає 1331,20 грн.

ОСОБА_2 оплачені послуги адвоката в сумі 10650,00 грн, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера №120630 від 12 червня 2026 року.

Оцінюючи обґрунтованість заявленого відповідачем розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу за результатами розгляду справи, суд ураховує наступне.

Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).

Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

- має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 137 ЦПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони (подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21);

- з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені у частинах третій-п`ятій, дев`ятій статті 141 ЦПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами тощо) (близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21).

Подібні висновки викладено також у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2024 року у cправі № 910/615/14 (№ 910/5042/22), від 26 вересня 2024 року у cправі № 910/11903/23, від 25 січня 2025 року у справі № 369/849/18.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 червня 2024 року у справі №686/5757/23 виснувала, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на правничу допомогу або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені у частині третій статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу, або ж присудити такі витрати частково.

Як вказувалося, Велика Палата Верховного Суду в додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц вказувала, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Визначаючись з розподілом витрат на правничу допомогу та надаючи оцінку вищезазначеним доказам в їх сукупності, з огляду на ухвалене судом 12 червня 2026 року рішення про задоволення позову, суд вважає, що існують підстави для розподілу між сторонами витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем. При цьому слід врахувати, що розмір гонорару визначався сторонами в день ухвалення рішення та в цей же день здійснена оплата, що свідчить про узгодження сторонами його розміру.

Водночас суд звертає увагу, що визначаючи перелік наданих послуг двічі враховано підготовку заяви про зміну предмета позову та направлення її стороні і суду, тоді як заява представником подавалася у справі лише один раз, про що також вказує і відповідач, а тому такі витрати є необґрунтованими.

Тому, враховуючи складність справи та виконані роботи (надані послуги, час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг)), обсяг наданих адвокатом послуг, принципи співмірності та розумності судових витрат, а також результат розгляду справи, за вирахуванням вартості дубльованої послуги правничої допомоги, суд вважає обґрунтованими витрати позивача на правничу допомогу в розмірі 9652,00 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. 270, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Ухвалити додаткове рішення по цивільній справі №127/19643/24 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 10200,00 грн витрат на проведення експертизи та 9652,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ,

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .

Повний текст додаткового рішення складений 26.06.2026.

Суддя: