Рішення від 24 червня 2026 р. у справі №320/42559/23 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 червня 2026 року № 320/42559/23

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Діски А. Б., розглянувши в спрощеному позовному провадженні в приміщенні суду в місті Києві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним рішення, визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:

- визнати протиправним рішення командира військової частини НОМЕР_1 , що викладене у листі від 21.09.2023 № 1664/1/5/1396;

- визнати протиправною бездіяльність командира військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не проведені виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік з урахуванням компенсації частини втрати, доходів відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.01.2001 № 159;

- зобов`язати командира військової частини НОМЕР_1 провести виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік з урахуванням компенсації частини втрати моїх доходів відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.01.2001 № 159.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , яка перебувала на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_1 . На підставі наказу в/ч НОМЕР_2 від 14.12.2022 позивачу належить до виплати матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік у розмірі місячного грошового забезпечення, проте, відповідачем не будо проведено вказаної виплати. На звернення позивача, відповідач відмовив позивачу у задоволенні його заяви.

Ухвалою судді Київського окружного адміністративного суду Донцем В. А. відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечує та зазначає, що будь-яких документів, зокрема: наказів командира військової частини НОМЕР_2 на здійснення виплати позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, розрахунково-платіжних відомостей, реєстрів про перерахування коштів, для здійснення виплати МДСПП до військової частини НОМЕР_1 з військової частини НОМЕР_2 не надходило.

Також представник відповідача зазначив, що порядок виплати МДСПП встановлювався за рішенням Міністра оборони України, виходячи з фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України на бюджетний період 2022 року, який вже закінчився, виплата за рахунок фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України на 2023 рік не має правових підстав та може призвести до порушень бюджетного законодавства.

Відповідачем було подано до суду клопотання про залучення до розгляду справи третьої особи на стороні відповідача та про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

У зв`язку зі звільненням судді, в провадженні якого перебувала справа, остання передана на повторний автоматизований розподіл між суддями, за результатами якого для розгляду справи визначено суддю Діску А. Б.

Ухвалою судді Діски А. Б. прийнято справу до свого провадження, ухвалено її розгляд проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Цією ж ухвалою залучено до розгляду справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Військову частину НОМЕР_2 та відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

На виконання вимог вказаної ухвали про витребування доказів військовою частиною НОМЕР_2 надано до суду письмові пояснення, в яких зазначено, що на підставі рапорту позивача та ще 507-ми рапортів військовослужбовців військової частини командиром в/ч НОМЕР_2 було видано 14.12.2022 наказ № 281 "Про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік".

З метою реалізації, наказ № 281 разом із розрахунковими відомостями було наручно передано до фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_1 посадовими особами в/ч НОМЕР_2 , оскільки іншого порядку не передбачено.

Причини не реалізації зазначеного наказу невідомі, проте неофіційною причиною є відсутність коштів, хоча всі рапорти і сам наказ від 14.12.2024 № 281 був ініційований та погоджений військовою частиною НОМЕР_1 , як вищим органом, що здійснює фінансове забезпечення.

Суд, перевіривши наявні матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи та об`єктивно оцінивши докази у їх сукупності, зазначає наступне.

У період з березня 2022 року по дату звернення до суду позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , яка перебувала на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_1 , що не є спірним у цій справі та не заперечується учасниками справи.

14.12.2022 командиром військової частини НОМЕР_2 було видано наказ № 281 про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, зокрема, начальнику штабу - першому заступнику командира полковнику ОСОБА_1 у сумі 23309 грн на підставі його рапорту від 05.12.2022.

На звернення позивача командир в/ч НОМЕР_1 повідомив, що будь-яких документів, а саме: наказу військової частини НОМЕР_2 на здійснення даної виплати, розрахунково-платіжної відомості, реєстрів про перерахування коштів, для здійснення виплати МДСПП з військової частини НОМЕР_2 не надходило.

Також представник відповідача зазначив, що порядок виплати МДСПП встановлювався за рішенням Міністра оборони України, виходячи з фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України на бюджетний період 2022 року, який вже закінчився, виплата за рахунок фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України на 2023 рік не має правових підстав та може призвести до порушень бюджетного законодавства.

Не погоджуючись із такою відповіддю представника відповідача та вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення йому виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, позивач звернувся з цією позовною заявою до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що склалися між сторонами, суд виходить з наступного.

На виконання частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" № 2232-ХІІ від 25 березня 1992 року (далі - Закон України № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Основні засади соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України № 2011-XII від 20.12.1991 «Про правовий та соціальний статус військовослужбовців та членів їх сімей».

Згідно з частиною першою статті 9 Закону № 2011 держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частиною четвертою статті 9 Закону № 2011 визначено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Відповідно до п.п. 3 п. 5 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі - Постанова № 704) надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам, визначає Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 № 260, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (далі - Порядок № 260).

Виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань регламентована розділом ХХІV Порядку № 260.

Так, згідно з пунктом 1 розділу ХХІV Порядку № 260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.

Відповідно до пункту 7 розділу ХХІV Порядку № 260 розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.

Абзацом четвертим пункту 7 розділу XXIV Порядку № 260 визначено, що під час виплати зазначеної допомоги військовослужбовцям, які перебувають у розпорядженні, та тим, які на день підписання наказу про надання цієї допомоги звільнені від посад, усунені або відсторонені від виконання службових обов`язків, відсторонені від виконання повноважень на посаді, до місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються оклад за військовим званням, посадовий оклад, надбавка за вислугу років і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) з урахуванням зміни вислуги років і норм грошового забезпечення, які отримували військовослужбовці за останніми займаними посадами.

Згідно з пунктом 9 розділу XXIV Порядку № 260 виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) - наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги.

Аналіз викладених норм дає підстави для висновку, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення військовослужбовців і входить до його складу.

Цей вид грошового забезпечення надається військовослужбовцям у межах асигнувань, за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника).

Суд звертає увагу на те, що Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не визначено порядку та розміру виплати військовослужбовцям матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, а частиною четвертою статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" повноваження щодо визначення порядку виплати грошового забезпечення, в тому числі матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, надано Міністру оборони України.

Окрім цього, постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 та Порядком № 260 встановлено лише верхній, граничний розмір виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, який повинен не перевищує місячного грошового забезпечення. Також право керівників державних органів надавати військовослужбовцям матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань обмежене розміром асигнувань, що виділяються на утримання таких державних органів.

Таким чином, Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 делеговано Міністру оборони України повноваження щодо визначення порядку виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, які обмежені лише граничним розміром такої виплати та розміром виділених асигнувань на утримання військовослужбовців.

Суд також звертає увагу на те, що 31.01.2022 Міністерством оборони України прийнято наказ № 30 «Про бюджетну політику Міністерства оборони України на 2022 рік».

Відповідно до пункту 6 наказу Міністерства оборони України від 31.01.2022 року № 30 «Про бюджетну політику Міністерства оборони України на 2022 рік» матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань виплачувати військовослужбовцям, які отримують грошове забезпечення, в розмірі одного окладу за їх військовими званнями.

Виплату матеріальної допомоги військовослужбовцям для вирішення соціально- побутових питань у розмірі місячного грошового забезпечення здійснювати виключно за наявності таких підстав:

смерть військовослужбовця та/або його дружини (чоловіка), дітей, батьків;

у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, отриманої внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), пов`язаного із захистом Батьківщини;

порушення стану здоров`я військовослужбовця, перебування його на лікуванні, реабілітації, що підтверджено відповідними медичними документами (виписний епікриз, довідка про захворювання, постанова військово-лікарської комісії), а саме: онкологічне захворювання (хірургічне лікування, променева та (або) хіміотерапія);

захворювання на туберкульоз, ВІЛ/СНІД, вірусний гепатит В, С;

безперервне перебування на лікуванні, реабілітації або у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою (сумарно більше 30 днів поспіль) внаслідок травм, захворювань нервової, серцево-судинної систем, опорно-рухового апарату та інших захворювань органів і систем з тяжким перебігом або наслідками, що потребують проведення багатоетапного хірургічного лікування, протезування втраченої кінцівки (кінцівок), ендопротезування, трансплантації органів, індивідуального догляду, протирецидивного лікування з довготривалим застосуванням дорогих лікарських засобів, які пов`язані з захистом Батьківщини.

Накази про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань військовослужбовцям Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту у випадках, визначених в абзацах п`ятому - сьомому цього пункту, видавати після погодження рапортів: військовослужбовців, які проходять військову службу у військових частинах, підпорядкованих видам (родам) військ (сил), та командуваннях видів (родів) військ (сил), - з командувачами видів (родів) військ (сил) Збройних Сил України.

Як встановлено судом, позивач подав рапорт, яким просив клопотання перед вищим командуванням про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у розмірі місячного грошового забезпечення.

Вказаний рапорт було розглянуто командиром в/ч НОМЕР_2 та видано відповідний наказ від 14.12.2022 № 281, про виплату позивачу такої допомоги, який у встановленому законом порядку було погоджено помічником командира з фінансово-економічної роботи – начальником служби та начальником штабу – першим заступником командира в/ч.

Водночас, військовою частиною НОМЕР_1 , на фінансовому утриманні якої у спірний період перебувала в/ч НОМЕР_2 , вищевказаний наказ, в частині виплати позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, не було реалізовано та позивачу не виплачено таку допомогу.

При цьому, суд звертає увагу учасників справи, що згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21.11.2018 у справі №824/166/15-а, держава не може відмовляти у здійсненні особі певних виплат у разі чинності законодавчої норми, яка їх передбачає та відповідності особи умовам, що ставляться для їх отримання. Відсутність бюджетних коштів також не може бути причиною невиконання державою взятих на себе зобов`язань.

Європейський Суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), у рішенні по справі «Кечко проти України» від 08.11.2005 р. зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними. органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань (див. mutatis mutandis, рішення у справі «Бурдов проти Росії» №59498/00, пар. 35, ECHR 2002-III) (пп. 23, 26).

На думку суду, військовою частиною НОМЕР_1 було допущено протиправну бездіяльність щодо невиплати позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, а належним та достатнім способом захисту прав позивача є зобов`язання військової частини НОМЕР_1 виплатити позивачу таку допомогу в сумі 23309,00 грн, відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 14.12.2022 № 281.

При цьому, суд зазначає, що позовні вимоги щодо визнання протиправним рішення командира військової частини НОМЕР_1 , що викладене в листі від 21.09.2023 не підлягають задоволенню, оскільки порушення прав позивача відбулось саме внаслідок не реалізації відповідачем наказу в/ч НОМЕР_2 від 14.12.2022, а лист командира в/ч НОМЕР_1 носить суто інформаційний характер.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої матеріальної допомоги, суд зазначає наступне.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" №2050-ІІІ (далі по тексту - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159.

Відповідно до положень статті 1 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

За визначенням частини 1 статті 2 Закону № 2050-ІІІ, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі необхідно розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші (ч. 2 ст. 2 Закону № 2050-III).

Відповідно до статті 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно зі ст. 4 Закону № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З метою реалізації Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 21.02.2001 № 159, якою затверджено Порядок № 159.

Пунктом 2 Порядку № 159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.

Згідно з пунктом 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів.

За такої умови варто зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи і пов`язані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Суд звертає увагу, що використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або такий, який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1- 3 вказаного Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Наведені висновки узгоджуються із позицією, висловленою Верховним Судом, зокрема, у постановах від 29.10.2020 у справі № 0840/3175/18(пр/280/36/18), від 30.09.2020 у справі №280/676/19, від 22.09.2020 у справі №280/1447/19, від 26.10.2023 у справі № 280/6445/19.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи наявність факту невиплати позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, позивач має право на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків її виплати, а належним способом захисту прав позивача, про захист яких він просить, є зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої в строки матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік за весь час затримки виплати.

Щодо стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 15000 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч. 3 ст. 132 КАС України).

Частинами 1, 2 ст. 134 КАС України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. При цьому даною статтею передбачено цілі розподілу, визначення розміру та розмір судових витрат.

Так, згідно з ч. 3 ст. 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Водночас частинами 4, 5 ст. 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу надано наступні докази, а саме: копію угоди про надання юридичних послуг від 01.08.2023, укладеного між позивачем та адвокатом Суховерко Олександром Васильовичем, копію акта приймання-передачі наданих юридичних послуг від 10.11.2023, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю та платіжну інструкцію про оплату позивачем правничої допомоги в розмірі 15000 грн.

Водночас, суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі Схід/Захід Альянс Лімітед проти України (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, а також у постанові Верховного Суду від 21.01.2021 по справі № 280/2635/20.

Дослідивши надані позивачем документи, суд враховує ту обставину, що справа є не складною, а спірні правовідносини не новими у судовій практиці. Отже, підготовка до вказаної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, а також не потребувала значних витрат часу та коштів, які заявлені позивачем як витрати на правову допомогу, про що свідчать зміст та обсяг позовної заяви.

З урахуванням досліджених судом доказів щодо витрат на професійну правничу допомогу, суд вважає заявлені витрати неспівмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг, враховуючи критерії необхідності та доцільності понесених витрат, обсяг наданих послуг, часткове задоволення позовних вимог, а також значення справи для позивача, суд дійшов висновку про можливість відшкодування за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу в сумі 4000,00 грн.

Відповідно до норм Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору, тому питання щодо розподілу судових витрат у даній справі щодо судового збору не вирішується.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246, 251 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

в и р і ш и в:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа – військова частина НОМЕР_2 про визнання протиправним рішення, бездіяльності та зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , і.н. НОМЕР_4 ) матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік в сумі 23309,00 грн, відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 14.12.2022 № 281.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , і.н. НОМЕР_4 ) компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої в строки матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, за весь час затримки виплати.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , і.н. НОМЕР_4 ) за рахунок бюджетних асигнувань військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) витрати на правову допомогу в розмірі 4000 грн.

Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Діска А.Б.