Рішення від 25 червня 2026 р. у справі №280/3600/26 — Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

26 червня 2026 року Справа № 280/3600/26 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі – відповідач), в якій позивач просить суд:

- визнати протиправними дії (бездіяльність) відповідача, що полягає у невнесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних і резервістів відомостей про відсутність порушення позивачем правил військового обліку;

- зобов`язати відповідача внести зміни до даних, що містяться в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних і резервістів про порушення правил військового обліку позивачем , шляхом виключення таких відомостей про всі наявні порушення позивачем правил військового обліку.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору та витрати на правничу допомогу.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивачем в особистому кабінеті у застосунку «Резерв+» виявлено запис про порушення ним правил військового обліку. Позивач вважає такі дії ТЦК та СП протиправними, оскільки відповідачем не виносилося щодо позивача жодних постанов про вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 210 КУпАП. Відтак, на переконання позивача, у відповідача відсутні підстави щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів даних про порушення позивачем правил військового обліку. З огляду на вказане, позовну заяву происть задовольнити.

Ухвалою судді від 27 квітня 2026 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі №280/3600/26, розгляд справи призначено без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання та витребувано у відповідача докази по справі.

04 травня 2026 року від представника відповідача на адресу суду надійшов відзив на позов, який містить заперечення проти задоволення позову з огляду на те, що 24 грудня 2025 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 на адресу позивача направлено засобами поштового зв`язку, повістку № 6186058 з викликом прибути 30 жовтня 2025 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_3 ) для уточнення даних. Повістка була скерована засобами почтового зв`язку через оператора «Укрпошта». Разом з тим, ані 30 жовтня 2025 року, ані в інший день позивач не з`явився до ІНФОРМАЦІЯ_1 . Про поважні причини, які визначені чинним законодавством, не прибуття за викликом (повісткою) особисто або через представника до районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки не повідомив, підтверджуючи документи не надав. Таким чином позивач порушив правила військового обліку та вчинив адміністративне правопорушення відповідальність за яке передбачена частиною 3 статті 210-1 КУпАП. За таких обстави, 11 листопада 2025 року посадова особа ІНФОРМАЦІЯ_1 звернулась в установленому законом порядку до органів Національної поліції (звернення Е3883772) щодо доставлення до районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки позивача, як такого який вчинив адміністративне правопорушення, для складання протоколу про адміністративне правопорушення. У задоволенні позову просить відмовити.

08 травня 2026 року від представника позивача на адресу суду надійшла відповідь на відзив, у якій останній спростовує факт напарвлення та вручення позивачу повістки.

21 травня 2026 року від представника позивача на адресу суд надійшли копії наступних документів: витяг з облікового запису електронного кабінету Запорізької міської ради на сайті АТ «УКРПОШТА» з реквізитами поштового відправлення персональної повістки на адресу громадянина ОСОБА_1 ; копії розписки до повістки №2784910955 з вказанням контактних даних громадянина ОСОБА_2 ; витяг з розділу «Інформація про порушення ВО» облікового запису громадянина ОСОБА_2 у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів з вказанням реквізитів звернення від 11 листопада 2025 року №E3883772 про доставлення осіб, які ухиляються від виконання військового обов`язку, направленого засобами електронної взаємодії між державними реєстрами до Запорізького районного управління поліції.

На підставі матеріалів справи суд установив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що громадянин України ОСОБА_1 ., є військовозобов`язаним, який перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_2 та прожиаває за адресою: АДРЕСА_1 .

У 2026 році з військово-облікового документу «Резерв+» позивачу стало відомо про порушення ним правил військового обліку та розшук ТЦК та СП з 11 листопада 2025 року у зв`язку із неприбуттям до ТЦК та СП за повісткою, у зв`язку із чим представник позивача звернувся із адвокатським запитом щодо підстав включення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів даних про порушення правил військового обліку ОСОБА_1 .

У відповідь на вказаний адвокатський запит відповідач листом від 07 квітня 2026 року за № 2203 повідомив представника позивача про те, що на адресу ОСОБА_1 надіслано персональну повістку №2784910955 з вимогою прибути до ІНФОРМАЦІЯ_3 30 жовтня 2025 року. У вказані у повістці дату та час громадянин ОСОБА_3 до територіального центру не прибув, поважних причин неприбуття не надав, чим порушив правила військового обліку, законодавство про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію та скоїв правопорушення, передбачене статтею 210 КУпАП. На підставі цього до відповідного підрозділу Національної поліції України засобами електронної взаємодії надіслано звернення про осіб, які ухиляються від призову на військову службу у зв`язку із необхідністю доставлення громадянина ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Окрім того, 08 квітня 2026 року предстаник позивача звернувся до відповідача із заявою про виключення відомостей з Єдиного електронного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Оберіг» про розшук гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ., РНОКПП – НОМЕР_1 .

Проте, листом від 15 квітня 2026 року № 2462 відповідач відмовив у задоволенні вищезазначеної заяви, з Єдиного електронного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Оберіг» відомості про розшук гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ., РНОКПП – НОМЕР_1 не вилучив.

Вважаючи, що відповідач безпідставно вніс до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів дані про порушення гр. ОСОБА_1 правил військового обліку протиправними, представник позивача звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, строк дії режиму воєнного стану неодноразово продовжувався та діє на час розгляду справи.

Статтею 1 Закону України від 06 грудня 1991 року №1932-XII "Про оборону України" передбачено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України від 21 жовтня 1993 року №3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (далі - Закон №3543-XII).

Відповідно до статті 1 Закону №3543-ХІІ мобілізація це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Відповідно до частини 3 статті 22 Закону №3543-XII під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися, зокрема, військовозобов`язані та резервісти, які приписані до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними повістках або мобілізаційних розпорядженнях.

У разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов`язаний з`явитися у зазначені у ній місце та строк.

Поважними причинами неприбуття громадянина у строк, визначений у повістці, які підтверджені документами відповідних уповноважених державних органів, установ та організацій (державної та комунальної форм власності), визнаються: перешкода стихійного характеру, хвороба громадянина, воєнні дії на відповідній території та їх наслідки або інші обставини, які позбавили його можливості особисто прибути у визначені пункт і строк; смерть його близького родича (батьків, дружини (чоловіка), дитини, рідних брата, сестри, діда, баби) або близького родича його дружини (чоловіка).

У разі неприбуття громадянин зобов`язаний у найкоротший строк, але не пізніше трьох діб від визначених у повістці дати і часу прибуття до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, повідомити про причини неявки шляхом безпосереднього звернення до зазначеного у повістці територіального центру комплектування та соціальної підтримки або в будь-який інший спосіб з подальшим його прибуттям у строк, що не перевищує сім календарних днів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №560 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі - Порядок №560).

Згідно з пунктом 21 Порядку №560 за викликом районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (Центрального управління або регіонального органу СБУ, відповідного підрозділу розвідувальних органів) резервісти та військовозобов`язані зобов`язані з`являтися у строк та місце, зазначені в повістці, для взяття на військовий облік, уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки), проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби.

Пунктом 28 Порядку №560 передбачено, що виклик громадян до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки чи їх відділів, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ під час мобілізації здійснюється шляхом вручення (надсилання) повістки (додаток 1).

Відповідно до пункту 34 Порядку №560 повістка про виклик резервіста або військовозобов`язаного до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ може бути надіслана зазначеними органами військового управління (органами) засобами поштового зв`язку рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення з повідомленням про вручення на адресу його місця проживання після завершення 60 днів, відведених законодавством на уточнення своїх облікових даних, у тому числі адреси місця проживання.

У разі коли резервіст або військовозобов`язаний уточнив свої облікові дані після завершення 60 днів, відведених законодавством на уточнення своїх облікових даних, повістка може надсилатися на адресу місця проживання, зазначену резервістом або військовозобов`язаним під час уточнення облікових даних.

У разі неуточнення протягом 60 днів резервістом або військовозобов`язаним своєї адреси місця проживання повістка може надсилатися на його адресу зареєстрованого/задекларованого місця проживання.

За правилами пункту 41 Порядку №560 належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов`язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є:

1) у разі вручення повістки - особистий підпис про отримання повістки, відеозапис вручення повістки або ознайомлення з її змістом, у тому числі відеозапис доведення акта відмови від отримання повістки (додаток 2), а також відеозапис відмови резервіста або військовозобов`язаного у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати повістки;

2) у разі надсилання повістки засобами поштового зв`язку:

день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора;

день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних;

день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України від 16 березня 2017 року №1951-VIII Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Закон №1951-VIII) єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Реєстр) це інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.

Основними завданнями Реєстру є: 1) ідентифікація призовників, військовозобов`язаних, резервістів та забезпечення ведення військового обліку громадян України; 2) інформаційне забезпечення комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань особовим складом у мирний час та в особливий період; 3) інформаційне забезпечення громадян України, у тому числі осіб, звільнених з військової служби, які мають право на пенсію, та членів сімей загиблих військовослужбовців відомостями щодо виконання ними військового обов`язку (частина перша статті 2 Закону №1951-VIII).

За приписами частин восьмої, дев`ятої статті 5 Закону №1951-VIII органами ведення Реєстру є районні (об`єднані районні), міські (районні у місті, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України. Органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних.

Отже, із аналізу наведених приписів чинного законодавства слідує, що відповідач є органом ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів та повинен забезпечувати актуалізацію бази даних, які до Реєстру вносяться, обробляються та зберігаються в базі даних Реєстру такі відомості: 1) персональні дані призовників, військовозобов`язаних та резервістів; 2) службові дані призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

У свою чергу, пункт 20-1 частини першої статті 7 Закону №1951-VIII передбачає що до персональних даних призовника, військовозобов`язаного та резервіста належать: відомості про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (дата, номер, короткий зміст протоколу та/або постанови про адміністративне правопорушення).

Відповідно до статті 235 КУпАП України територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).

Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Приписами частини першої статті 27 Закону № 3543-ХІІ визначено, що у разі невиконання під час мобілізації громадянином обов`язків, передбачених частинами першою, третьою статті 22 цього Закону, та вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 210-1 КУпАП, керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки звертається до органів та підрозділів, що входять до системи поліції, щодо здійснення адміністративного затримання та доставлення такого громадянина до територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Аналізуючи наведені норми законодавства у сукупності із встановленими обставинами справи, суд вважає за необхідне надати оцінку правомірності дій відповідача щодо формування та направлення позивачу повістки.

Форма повістки затверджена Додатком 11 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1487 від 30 грудня 2022 року. Зазначена форма передбачає обов`язкове зазначення мети виклику, що кореспондує із вимогами законів України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію та Про військовий обов`язок і військову службу.

Після номера повістки у її тексті вказується, що громадянин зобов`язаний з`явитися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки відповідно до вимог частини десятої статті 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" та частини першої статті 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" з конкретно визначеною метою.

Частина 10 статті 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" встановлює обов`язок громадян з`являтися за викликом до ТЦК та СП для здійснення визначених законом дій, а саме:

оформлення військово-облікових документів;

взяття на військовий облік;

проходження медичного огляду;

направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності;

призову на військову службу;

проходження зборів військовозобов`язаних та резервістів.

Аналогічні приписи містяться у частині першій статті 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", якою передбачено, що громадяни зобов`язані з`являтися за викликом до ТЦК та СП у строк і місце, зазначені в повістці, для здійснення дій у межах мобілізаційних заходів, зокрема:

для взяття на військовий облік у період мобілізації;

визначення призначення на особливий період;

проходження медичного огляду.

Додатково слід врахувати приписи пункту 32 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1487.

Відповідно до цього пункту, оповіщення громадян про необхідність явки для виконання дій, пов`язаних із веденням військового обліку, здійснюється шляхом вручення повісток. Цей пункт передбачає, що виклик може здійснюватися лише для конкретно визначених законом дій:

оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, визначення призначення на особливий період, призову на військову службу, участі у підготовці, проходження зборів військовозобов`язаних та резервістів.

Отже, пункт 32 Порядку №1487 узгоджується з частиною 10 статті 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" та частиною першою статті 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", конкретизуючи механізм виклику та підтверджуючи, що повістка може бути оформлена лише для реалізації визначених законом цілей.

Крім того, підпункт 2 пункту 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (Додаток №2 до Порядку №1487) покладає на призовників, військовозобов`язаних та резервістів обов`язок з`являтися за викликом лише для здійснення дій, прямо визначених законом, а саме:

для взяття на військовий облік або перереєстрації за новим місцем проживання;

для оформлення або ведення військово-облікових документів;

для проходження медичного огляду згідно з рішенням відповідних комісій;

для направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності;

для призову на військову службу;

для участі у навчальних (перевірочних) та спеціальних зборах;

для визначення призначення на особливий період у межах мобілізаційних заходів.

Також суд враховує, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №560 "Питання проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період" передбачені окремі випадки, у яких військовозобов`язані та резервісти можуть бути викликані до територіального центру комплектування та соціальної підтримки саме з метою уточнення своїх персональних або військово-облікових даних.

Так, пункт 21 постанови встановлює обов`язок резервістів та військовозобов`язаних з`являтися за викликом до ТЦК та СП, зокрема, для уточнення персональних даних та відомостей військово-облікового документа, а також для проходження медичного огляду та інших процедур, пов`язаних з веденням військового обліку.

Пункт 22 визначає, що протягом 60 днів з моменту оголошення мобілізації громадяни повинні самостійно уточнити свої облікові дані, зокрема адресу місця проживання, засоби зв`язку та інші персональні відомості, у тому числі шляхом звернення до центру надання адміністративних послуг, електронного кабінету або до ТЦК та СП.

Пункт 27 передбачає, що під час мобілізації виклик до ТЦК та СП може здійснюватися з метою уточнення персональних даних та даних військово-облікового документа, а також для взяття на облік, проходження медичного огляду, призову та відправлення для проходження військової служби.

Отже, Постанова №560 дійсно встановлює можливість виклику громадянина для уточнення персональних та військово-облікових даних, а також покладає на нього обов`язок здійснити таке уточнення у встановлений строк. Водночас, виклик має здійснюватися у формах і з дотриманням вимог, визначених законодавством, зокрема із зазначенням конкретної мети явки, яка усе ж повинна відповідати визначеним законом підставам.

Повертаючись до обставин справи.

За даними електронного військово-облікового документа позивача, дата народження – ІНФОРМАЦІЯ_5 , перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_2 , звання – рядовий, адреса проживання: АДРЕСА_4 , дата уточнення даних – 20 травня 2024 року, наявний запис - «Порушення правил військового обліку».

Причина звернення до органів Національної поліції - не прибули за повісткою до ТЦК та СП, дата звернення – 11 листопада 2025 року.

Відтак, внесення відомостей до Єдиного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів пов`язано саме з неявкою позивача за повісткою.

Матеріали справи містять копію повістки № 2784910955 про виклик ОСОБА_1 до ТЦК та СП на 30 жовтня 2025 року на 08 год. 00 хв. для уточнення даних.

Відповідач на підтвердження направлення вищезазначеної повістки разом із відзивом на позов надав суду квитанцію з АТ «Укрпошта» згідно якої позивачу направлено засобами поштвого зв`язку поштове відправлення № 6900600248130.

При цьому, на підтвердження факту направлення вищезазначеної повістки надає до суду роздруківку про повернення на адресу відповідача поштового відправлення із іншим номером, а саме № 0505389422830.

Також, суд враховує, що у відзиві на позов представник відповідача вказує про неявку позивача за повісткою № 6186058, в той час як представнику позвиача у якості додатків до відповіді на адвокатський запит листом від 07 квітня 2026 року надає копію повістки із номером № 2784910955.

З вищевикладеного вбачається, що з наданих представником відповідача до суду документів не вбчаєаться за можливе встановити повістка із яким номером (чи інший документ) направлялись позивачу засобами поштового зв`язку поштовоими відправленнями № 0505389422830. Опису вкладення документів, які направлялись позивачу засобами поштвого зв`язку представником відповідача до суду не надано.

Також, суд враховує, що надана роздруківка про повернення на адресу відповідача поштового відправлення із номером № 0505389422830 причин повернення не містить. В той час, як перелік причин повернення повіски, які дають можливість вважати особу належним чином повідомленою про необхідність прибуття до ТЦК та СП чітко визначений Постановю № 560.

Отже у суду відстуні правові підстави вважати, що позивач у розумінні Постанови № 560 є належним чином повідомлений про необхідність прибуття до ТЦК та СП на 30 жовтня 2025 року на 08 год. 00 хв.

Отже, суд зазначає, що в спірних правовідносинах відповідачем не доведено наявності підстав для внесення до Реєстру відомостей про порушення позивачем правил військового обліку у зв`язку із неприбуттям до ТЦК та СП за повісткою.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що дії відповідача щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про позивача як про особу, що порушила правила військового обліку, є протиправними.

Відтак наявні правові підстави для зобов`язання відповідача вилучити відповідні відомості з Реєстру.

Відповідно до абзацу сімнадцятого пункту 79 Порядку №1487, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки: повідомляють Національну поліцію про відсутність підстав для адміністративного затримання та доставлення призовників, військовозобов`язаних та резервістів, щодо яких надсилалося звернення відповідно до вимог абзацу третього пункту 56 цього Порядку.

Таке повідомлення має містити прізвище, власне ім`я та по батькові (за наявності), адресу задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), дату народження, інші дані (за наявності), а також унікальний вихідний номер та кваліфікований електронний підпис уповноваженої особи.

Отже, обов`язок вилучити відомості з Реєстру у відповідача наявний та підлягає виконанню.

Оскільки звернення територіального центру комплектування та соціальної підтримки було сформоване за відсутності ознак складу правопорушення, передбаченого статтею 210-1 КУпАП, відкликанню підлягає і саме звернення ТЦК як таке, що не має законного підґрунтя.

Водночас суд враховує, що внесення таких відомостей об`єктивно створює для позивача стан правової невизначеності, а також може спричинити обмеження його особистої свободи шляхом можливого затримання з боку органів Національної поліції. За цих умов побоювання позивача щодо можливості застосування примусових заходів поза належною правовою процедурою є обґрунтованими і підлягають судовому захисту.

Разом з тим, суд вважає за необхідне вказати, що сам по собі механізм застосування заходів адміністративного примусу у вигляді затримання та доставлення особи до територіального центру комплектування та соціальної підтримки може бути правомірним, за умови дотримання вимог закону. Відповідно до частини першої статті 27 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", таке звернення до органів Національної поліції можливе лише за наявності одночасно двох умов:

невиконання громадянином обов`язків, передбачених статтею 22 зазначеного Закону;

вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 210-1 КУпАП.

Отже, рішення про ініціювання адміністративного затримання та доставлення приймається саме керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки як спеціально уповноваженою посадовою особою, виключно за наявності підтверджених ознак правопорушення, передбаченого статтею 210-1 КУпАП, та належно зафіксованої підстави для такого звернення.

Разом з цим, застосування заходів адміністративного примусу в кожному конкретному випадку не є обов`язковим, а має здійснюватися лише у разі, коли без їх застосування неможливо забезпечити належний розгляд справи про адміністративне правопорушення або притягнення особи до відповідальності.

Процедура адміністративного затримання та доставлення призовників, військовозобов`язаних і резервістів під час дії воєнного стану спрямована виключно на забезпечення складання і розгляду матеріалів про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 210-1 КУпАП. Такий захід не є видом відповідальності, не має каральної мети і не може бути використаний як інструмент примусового призову або мобілізації особи.

Інститут адміністративного затримання не наділяє ні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, ні органи Національної поліції повноваженнями щодо фактичного обмеження свободи особи поза межами часу, необхідного для складання матеріалів справи та передачі її для розгляду. У свою чергу, ухилення від мобілізації є кримінально караним діянням згідно зі статтею 336 Кримінального кодексу України, тому будь-які заходи примусового фізичного доставлення з метою мобілізації виходять за межі адміністративно-правової процедури та суперечать принципам, встановленим статтями 19 Конституції України та статей 260-263 КУпАП.

Отже, адміністративне затримання може застосовуватися виключно для забезпечення розгляду справи про адміністративне правопорушення, але не для примусового направлення особи до проходження військової служби, здійснення мобілізаційних заходів або виконання наказів військового командування. Використання такого заходу з іншою метою є протиправним.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що у процесуальному законодавстві діє принцип jura novit curia ("суд знає закон"), який означає, що суд:

самостійно встановлює зміст норм права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, незалежно від того, чи посилаються на них сторони;

не пов`язаний правовою кваліфікацією, яку надають спірним відносинам учасники процесу;

застосовує норму права до встановлених судом фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus).

Активна роль суду проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні саме тих норм права, що регулюють відповідні правовідносини, та всебічному з`ясуванні обставин, які сторони наводять як підставу своїх вимог і заперечень.

Отже, при вирішенні спору суд, діючи в межах наданих йому процесуальних повноважень та в межах заявлених позовних вимог, самостійно визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до встановлених фактичних обставин.

Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при розгляді справи зобов`язаний вживати всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин справи, а також для захисту прав, свобод та інтересів особи.

З огляду на зазначене, суд, виходячи із встановлених у справі фактичних обставин, принципу jura novit curia та обов`язку суду забезпечити ефективний захист прав особи, вважає за необхідне надати правильну правову кваліфікацію діям відповідача, оцінити їх відповідність вимогам законодавства у сфері мобілізаційної підготовки, а також перевірити, чи були підстави для застосування до позивача заходів адміністративного примусу та внесення відомостей про його "розшук" до відповідних інформаційних систем.

Отже, позовна заява підлягає задоволенню наступним шляхом:

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , що полягають у внесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів даних про порушення правил військового обліку ОСОБА_1 у зв`язку із неявкою за повісткою до ТЦК та СП на 30 жовтня 2025 року;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_6 виключити відомості з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів даних про порушення правил військового обліку ОСОБА_1 у зв`язку із неявкою за повісткою до ТЦК та СП на 30 жовтня 2025 року.

За змістом положень частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не надано доказів на доведення правомірності своїх дій у спірних правовідносинах.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Таким чином, позов підлягає задоволенню.

Щодо відшкодування витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини 1 статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини 3 статті 132 КАС України).

У постанові Верховного суду від 05 травня 2026 року по справі № 160/32215/24 колегія суддів зазначає, що «питання застосування частини сьомої статті 139 КАС України щодо доведеності розміру витрат на правничу допомогу з метою їх розподілу неодноразово було предметом дослідження у Верховному Суді, зокрема у постановах від 29 жовтня 2020 року у справі №686/5064/20 (на яку посилається скаржник у касаційній скарзі), від 16 березня 2021 року у справі № 520/12065/19, у яких сформульовано правовий висновок, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Таке правозастосування випливає з нової процедури відшкодування витрат на професійну правову допомогу, імплементованої у КАС України з 15 грудня 2017 року.

Наведений підхід щодо визнання фактично здійсненими витрат за відсутності їх оплати застосовується й Європейським судом з прав людини. Так, у рішенні по справі «Бєлоусов проти України» (Заява №4494/07) Суд дійшов висновку, що витрати, які мають бути сплачені за договором адвокату, слід розглядати як фактично понесені, зазначивши наступне: «...хоча заявник ще не сплатив адвокатський гонорар, він має сплатити його згідно із договірними зобов`язаннями. Отже, представник заявника має право висувати вимоги щодо сплати гонорару згідно з договором. Відповідно Суд вважає витрати за цим гонораром «фактично понесеними»».

В обґрунтування понесених витрат на професійну правничу допомогу представником позивача до суду подано: договір про надання професійної правничої допомоги №30/03 від 30 березня 2026 року; перелік та вартість послуг за договором від 17 квітня 2026 року; акт надання послуг від 19 квітня 2026 року.

Згідно Акту надання послуг від 19 квітня 2026 року адвокатом надані послуги:

1. Консультація щодо можливості та доцільності вирішення Справи у судовому порядку, у тому числі: проведення двох зустрічей з Клієнтом, попереднє вивчення та аналіз наданих Клієнтом документів, добірка та аналіз норм чинного законодавства щодо спірних правовідносин, вивчення судової практики Верховного Суду (ч. 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»: «Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права»), формування висновку щодо можливості захисту прав Клієнта у судовому порядку-5 год-4000,00грн;

2. Складання двох адвокатських запитів - 3000,00 грн;

3. Складання двох заяв – 2000,00 грн.;

4. Складання позову5 годин .- 5000,00 грн;

5. Підготовка до подачі позову до канцелярії Суду через підсистему «Електронний суд», у тому числі: роздрукування позову, добірка та сканування письмових доказів для додавання до позову, завіряння копій документів-1 год. 3000,00 грн.

5. Представництво інтересів Клієнта у Суді-3000,00 грн.

Всього: 20500,00 грн.

Суд зазначає, що відповідно до розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 5 статті 134 КАС України).

Такі послуги (роботи), як консультація щодо можливості та доцільності вирішення Справи у судовому порядку та складання адвокатського запиту, підготовка до подачі позову до канцелярії Суду через підсистему «Електронний суд», у тому числі: роздрукування позову, добірка та сканування письмових доказів для додавання до позову, завіряння копій документів не є правничою допомогою за своєю природою входять до надання послуг зі складання позовної заяви, що передбачає вивчення та опрацювання необхідної кількості документів, аналіз законодавства та судової практики, підготовка правової позиції та узгодження її з Клієнтом, у зв`язку із чим стягненню не підлягають.

Також не підлягають задоволенню витрати на представництво інтересів Клієнта у Суді, оскільки справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Суд зазначає, що відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «East/West Alliance Limited» проти України»», оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), № 34884/97).

Суд також зазначив, що підприємство-заявник уклало договір з юридичною фірмою щодо її гонорару, який можна порівняти з угодою про умовний адвокатський гонорар. Така угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (рішення у справі «Ятрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), № 31107/96).

Суд вважає, що в даному випадку, зважаючи на предмет спору, незначну складність адміністративної справи, сталість судової практики Верховного Суду зі спірного питання, суд дійшов висновку, що витрати на правничу допомогу в розмірі 20 000,00 грн. є неспівмірними з обсягом наданих послуг, у зв`язку з чим підлягають зменшенню.

За таких обставин, з урахвуванням застсоування спвімірності, складності категорії справи, суд дійшов висновку, що на користь позивача підлягають відшкодуванню витрати на правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн., які стягується, відповідно до статті 139 КАС України, на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем по справі.

Враховуючи вищезазначене, та керуючись статтями 2, 9, 139, 241-243, 254-262 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , що полягають у внесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів даних про порушення правил військового обліку ОСОБА_1 у зв`язку із неявкою за повісткою до ІНФОРМАЦІЯ_7 на 30 жовтня 2025 року.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_6 виключити відомості з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів даних про порушення правил військового обліку ОСОБА_1 у зв`язку із неявкою за повісткою до ТЦК та СП на 30 жовтня 2025 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1064,96 грн. та витрати на правову допомогу у сумі 3 000,00 грн. (три тисячі гривень).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 26 червня 2026 року.

Суддя Д.В. Татаринов