Вирок від 24 червня 2026 р. у справі №448/888/26 — Мостиський районний суд Львівської області

Єдиний унікальний номер 448/888/26

Провадження № 1-кп/448/167/26

В И Р О К

Іменем України

25.06.2026 року Мостиський районний суд Львівської області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

при секретарі судового засідання ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в м.Мостиська у режимі відеоконференції матеріали кримінального провадження за №12026100100001055 від 27 квітня 2026 року про обвинувачення:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м.Кривий Ріг, зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , українки, громадянки України, з професійно-технічною освітою, розлученої, раніше не судимої,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.332 КК України,

за участю: прокурора ОСОБА_4 ,

обвинуваченої ОСОБА_3 ,

та її захисника - адвоката ОСОБА_5 ,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 пред`явлено обвинувачення в тому, що вона у 2021 році, більш точної дати не встановлено, помітила в Інтернеті оголошення одного приватного підприємства про пошук осіб, які бажають отримати додатковий заробіток, шляхом участі в програмі комерційного сурогатного материнства. Надалі, ОСОБА_3 вирішила дізнатися про таку програму більш детально та приблизно влітку 2021 року прибула до одного приватного підприємства за адресою: м.Харків, вул.Тобольська, 45. Прибувши у зазначене місце, ОСОБА_3 зустріли працівники одного приватного підприємства, де ОСОБА_3 повідомила, що бажає отримати додаткову інформацію щодо умов участі в програмі комерційного сурогатного материнства, довівши до відома, що єдиним мотивом участі у такій програмі є бажання отримати кошти.

У подальшому, працівники одного приватного підприємства розповіли ОСОБА_3 про умови та порядок участі у такій програмі, звернувши при цьому увагу ОСОБА_3 на те, що загальна вартість наданих у майбутньому ОСОБА_3 послуг становитиме приблизно 12 000 - 14 000 Євро, виплати відбуватимуться наступним чином: в перші чотири місяці по 250 Євро в місяць, потім 1100 Євро разова виплата, у подальшому 250 євро в місяць та 9100 євро після народження дитини, підписання необхідних документів на виїзд дитини за кордон та передачі дитини сімейній парі. В свою чергу, ОСОБА_3 погодилась на умови участі у програмі ДРТ «Сурогатне материнство» та висловила свою згоду на участь у програмі.

Після проходження ОСОБА_3 медичного обстеження та отримання відповідних медичних показань, які дозволяли участь у програмі ДРТ «Сурогатне материнство» направилась до одного приватного підприємства, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , де було проведено культивування ембріонів in vitro (техніка виконання експерименту чи інших маніпуляцій у спеціальному лабораторному посуді або у контрольованому середовищі поза живим організмом), а медичними працівниками одного приватного підприємства - із порушенням вимог п.6.1. та п.6.2. наказу Міністерства охорони здоров`я від 09.09.2013 № 787, проведено ембріотрансфер одного розмороженого ембріона від замовника програми - громадянина Французької республіки ОСОБА_6 ( ОСОБА_7 ) в порожнину матки ОСОБА_3 , отриманого методом екстракорпорального запліднення, в результаті чого в подальшому було діагностовано вагітність, тобто ОСОБА_3 стала сурогатною матір`ю.

З початком повномасштабного вторгнення рф до України, 24.02.2022 року ОСОБА_3 , яка проживала на території м.Харкова на прохання громадянина Французької республіки ОСОБА_6 ( ОСОБА_7 ), який був замовником програми ДРТ «Сурогатне материнство» переїхала до м.Львова, де проживала до самих пологів.

У подальшому, 06.05.2022 року ОСОБА_3 в результаті участі у програмі ДРТ «Сурогатне материнство» народила дівчинку Леотод Ізе, яку в подальшому передала замовнику - громадянину Французької Республіки ОСОБА_8 , за що отримала грошову винагороду в розмірі 9,000 євро. Під час реєстрації дитини у ІНФОРМАЦІЯ_2 у заяві про народження дитини вказала у графі «батько» громадянина Французької республіки ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який був замовником програми ДРТ «Сурогатне материнство», а у графі «мати» вказала - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , хоча фактично такою не являючись відповідно до ст.ст. 123, 126 Сімейного кодексу України, та отримала свідоцтво про народження №357.

В подальшому, з ОСОБА_3 зв`язалась особа - юрист (матеріали відносно якого знаходяться у кримінальному провадженні №12024100050003796 та якого викриває ОСОБА_3 ) та попросила ОСОБА_3 вивезти народжену нею дитину 06.05.2022 року, Леотоде Ізе до Польщі, де остання має передати її замовнику - громадянину Французької Республіки ОСОБА_6 ( ОСОБА_7 ), щоб під час перетину ним державного кордону України не виникло проблем, що два чоловіки, а саме: ОСОБА_7 та його партнер, який прибув разом з ним до України на ім`я ОСОБА_10 вивозять дитину за межі України, без будь - яких документів, які би посвідчували особу дитини та надавали ОСОБА_8 право вивозити народжену ОСОБА_3 дитину за межі України.

В цей момент у ОСОБА_3 винник протиправний умисел спрямований на незаконне переправлення осіб через державний кордон України, вчиненому за попередньою змовою групою осіб.

Реалізуючи свій протиправний умисел, спрямований на незаконне переправлення осіб через державний кордон України, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, ОСОБА_3 , виконуючи вказівки та інструкції особи - юриста (матеріали відносно якого знаходяться у кримінальному провадженні №12024100050003796 та якого викриває ОСОБА_3 ), згідно яких ОСОБА_3 повинна була позиціонувати себе як біологічну матір, народженої нею внаслідок участі у програмі ДРТ «Сурогатне материнство», дитини ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та у разі вимоги військовослужбовців ДПСУ надати свідоцтво про народження дитини, де вона була вказана в якості біологічної матері, незаконно вивезла через державний кордон України, 27.05.2022 року о 10:45 год., через пункт пропуску «Мостиська», який розташований на ділянці державного кордону між Україною та Польщею у м.Мостиська, Мостиського району, Львівської області, малолітню ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , до Республіки Польща, де в подальшому того ж дня передала народжену нею дитину замовнику - громадянину Французької республіки ОСОБА_8 . Після чого 28.05.2022 року ОСОБА_3 повернулась до України.

Дії обвинуваченої ОСОБА_3 органом досудового розслідування кваліфіковано за ч.2 ст.332 КК України, - незаконне переправлення осіб через державний кордон України, вчинене за попередньою змовою групою осіб.

08.05.2026 року між прокурором Шевченківської окружної прокуратури м.Києва ОСОБА_4 , якому на підставі ст.36 КПК України надані повноваження прокурора у даному кримінальному провадженні з одного боку та обвинуваченою ОСОБА_3 з другого боку, з участю захисника - адвоката ОСОБА_5 , укладена угода про визнання винуватості.

Згідно з умовами угоди обвинувачена ОСОБА_3 повністю визнала свою винуватість у вчиненому кримінальному правопорушенні, передбаченому ч.2 ст.332 КК України і зобов`язується беззастережно визнати обвинувачення в повному обсязі підозри у судовому провадженні. Також, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення (у відповідності до ст.12 КК України відноситься до тяжкого злочину), даних про особу обвинуваченої, яка вперше притягається до кримінальної відповідальності, виключно позитивно характеризується, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, обставини, що пом`якшують покарання, а саме: щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, беззастережне визнання нею (обвинуваченою) своєї вини та відсутність обставин, що обтяжують покарання, і наслідків вчинення злочину у кримінальному провадженні, а саме те, що відсутній потерпілий і вчиненим обвинуваченою кримінальним правопорушенням шкода не завдана, цивільний позов у даній справі не заявлявся та заявлятись не буде, та взято до уваги інтереси суспільства щодо забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування та судового розгляду з тим, щоб кожний хто вчинив кримінальне правопорушення був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, що в сукупності істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, сторони узгодили про призначення ОСОБА_3 покарання за ч.2 ст.332 КК України у виді 5-ти років позбавлення волі, з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади та місцевого самоврядування, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій на строк 1 рік. Згідно ст.75 КК України сторони вважають, що виправлення ОСОБА_3 можливе без її ізоляції від суспільства, зі звільненням такої від відбування призначеного основного покарання з випробуванням, встановленням іспитового строку та покладенням на неї обов`язків, передбачених ст.76 КК України.

В підготовчому судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_3 заявила, що розуміє зміст наданих їй законом прав, розуміє наслідки укладення та затвердження зазначеної угоди, характер пред`явленого обвинувачення та вид покарання, який до неї буде застосований в результаті затвердження угоди про визнання винуватості. Просить суд затвердити угоду про визнання винуватості.

Захисник обвинуваченої - адвокат ОСОБА_5 підтримав позицію своєї підзахисної та наполягав на затвердженні вказаної угоди, оскільки жодних порушень закону під час її підписання не було, вказана угода укладена добровільно без будь-якого примусу, міра покарання відповідає тяжкості скоєного та особі обвинуваченої, наслідки її укладання та затвердження були роз`ясненні всім учасникам провадження.

Прокурор ОСОБА_4 не заперечив проти укладення угоди про визнання винуватості, розуміє наслідки укладення та затвердження даної угоди, підтвердив в суді, що обвинувачена ОСОБА_3 беззаперечно визнала обвинувачення в повному обсязі та погодилася на призначення вказаного покарання.

Розглядаючи питання про затвердження угоди про визнання винуватості суд виходить з наступного.

Згідно статті 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

У відповідності до статті 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Згідно статті 26 КПК України сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом.

Як відомо із змісту п.1 ч.3 ст.314 КПК України при прийнятті рішення у підготовчому судовому засіданні суд має право, зокрема, затвердити угоду.

У відповідності до п.2 ч.1 ст.468 КПК України у кримінальному провадженні може бути укладена угода між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості.

Частиною 4 ст.469 КПК України передбачено, що угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо: кримінальних проступків, нетяжких злочинів, тяжких злочинів. Угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена щодо кримінальних проступків, злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам. Укладення угоди про визнання винуватості у кримінальному провадженні щодо уповноваженої особи юридичної особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, у зв`язку з яким здійснюється провадження щодо юридичної особи, а також у кримінальному провадженні щодо кримінальних правопорушень, внаслідок яких шкода завдана державним чи суспільним інтересам або правам та інтересам окремих осіб, у яких беруть участь потерпілий або потерпілі, не допускається, крім випадків надання всіма потерпілими письмової згоди прокурору на укладення ними угоди.

Оцінюючи зміст угоди та суб`єктивне сприйняття угоди сторонами, суд бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, висловлену у справі «Natsvlishvili тa Togonidze проти Грузії» за заявою №9043/05 від 29 квітня 2014 року. Зокрема, у рішенні Суд зазначає, що «угоди про визнання вини, що призводять до засудження, без винятку є предметом перегляду компетентним судом і у цьому сенсі суди зобов`язані перевіряти, чи були досягнуті угоди про визнання вини відповідно до чинних процесуальних і матеріальних норм, чи уклав підсудний угоду добровільно і свідомо, чи існують докази, які підтверджують визнання підсудним вини в угоді, і чи є умови угоди відповідними» (п.66). Національний суд, який розглядає таке питання, як правило, зобов`язаний вивчити матеріали справи, перш ніж вирішити, чи затвердити або відхилити угоду про визнання вини.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.332 КК України, який у відповідності до ст.12 КК України відноситься до тяжкого злочину.

Свою винуватість у вчиненні даного кримінального правопорушення обвинувачена ОСОБА_3 визнала беззастережно.

У даному кримінальному провадженні потерпілий участі не бере.

При цьому судом з`ясовано, що обвинувачена ОСОБА_3 цілком розуміє права, передбачені п.1 ч.4 ст.474 КПК України, наслідки укладення та затвердження угоди про визнання винуватості, передбачені ч.2 ст.473 КПК України, характер обвинувачення та вид покарання, а також інші заходи, які будуть застосовані до неї у разі затвердження угоди судом.

Суд переконався, що укладення угоди сторонами є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз, або наслідком обіцянок чи дій будь-яких інших обставин ніж ті, що передбачені угодою про визнання винуватості.

Також судом перевірено угоду про визнання винуватості на відповідність вимогам КПК України, в тому числі щодо змісту та порядку її укладення, та КК України, в тому числі щодо узгодженої міри покарання, підстав для відмови в її затвердженні не встановлено.

З огляду на вищенаведене, заслухавши думку сторін про можливість затвердження угоди, суд приходить до висновку, що угоду про визнання винуватості, укладену 08.05.2026 року між прокурором Шевченківської окружної прокуратури м.Києва ОСОБА_4 та обвинуваченою ОСОБА_3 у присутності захисника - адвоката ОСОБА_5 , слід затвердити і призначити обвинуваченій узгоджену сторонами міру покарання, яка визначена із врахуванням загальних засад призначення покарання, передбачених ст.65 КК України, а саме покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років, з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади та місцевого самоврядування, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій на строк 1 рік, що буде необхідним і достатнім для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Щодо питання встановлення іспитового строку та покладення обов`язків із числа регламентованих ст.76 КК України, то суд враховує, що статтею 75 того ж Кодексу передбачено, що суд приймає рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням у випадку затвердження угоди про примирення або про визнання вини, якщо сторонами угоди узгоджено покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, позбавлення волі на строк не більше п`яти років, а також узгоджено звільнення від відбування покарання з випробуванням. У випадках, передбачених частинами першою, другою цієї статті, суд ухвалює звільнити засудженого від відбування призначеного покарання, якщо він протягом визначеного іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов`язки. Тривалість іспитового строку та обов`язки, які покладаються на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням, визначаються судом.

З огляду на наведене, з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винної та обставин, що пом`якшують покарання, суд вважає за необхідне визначити ОСОБА_3 іспитовий строк тривалістю в 1 рік із покладенням на неї обов`язків, регламентованих п.п.1, 2 ч.1 ст.76 КК України, а саме - періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; - повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання, що буде необхідним і достатнім для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень як обвинуваченою, так і іншими особами.

Цивільний позов по справі не заявлено.

Речові докази та процесуальні витрати відсутні.

Запобіжний захід щодо обвинуваченої ОСОБА_3 не обирався, прокурор з клопотанням про обрання запобіжного заходу обвинуваченій до суду не звертався, підстав для обрання обвинуваченій запобіжного заходу до набрання вироком законної сили суд не вбачає.

Керуючись ст.ст.314, 369-371, 373-376, 474, 475, ч.15 ст.615 КПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Затвердити угоду про визнання винуватості у кримінальному провадженні №12026100100001055 від 27 квітня 2026 року, укладену 08 травня 2026 року між прокурором Шевченківської окружної прокуратури м.Києва ОСОБА_4 та підозрюваною ОСОБА_3 , у присутності захисника - адвоката ОСОБА_5 .

ОСОБА_3 визнати винуватою у пред`явленому обвинуваченні за ч.2 ст.332 КК України та призначити узгоджене сторонами покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі, з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади та місцевого самоврядування, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій на строк 1 (один) рік.

Відповідно до ст.75 КК України звільнити ОСОБА_3 від відбування основного покарання з випробуванням на іспитовий строк 1 (один) рік, якщо вона протягом встановленого іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на неї обов`язки.

Згідно п.п.1, 2 ч.1 ст.76 КК України покласти на ОСОБА_3 такі обов`язки:

- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;

Запобіжний захід до набрання вироком суду законної сили ОСОБА_3 - не обирати.

У разі невиконання угоди про визнання винуватості прокурор має право звернутися до суду, який затвердив таку угоду, з клопотанням про скасування вироку.

Вирок суду на підставі угоди між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим про визнання винуватості може бути оскаржений: обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання, суворішого ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених частиною четвертою, шостою, сьомою, статті 474 КПК України, в тому числі не роз`яснення йому наслідків укладення угоди; а також прокурором виключно з підстав: призначення судом покарання, менш суворого ніж узгоджене сторонами угоди; затвердження судом угоди у провадженні, в якому згідно з частиною четвертою статті 469 цього Кодексу угода не може бути укладена, - протягом 30 днів з дня проголошення вироку суду до Львівського апеляційного суду через Мостиський районний суд.

Вирок, якщо інше не передбачено цим Кодексом (Кримінальним процесуальним кодексом України), набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення.

Суддя ОСОБА_1