Рішення від 24 червня 2026 р. у справі №280/3594/26 — Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2026 року Справа № 280/3594/26 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Максименко Л.Я., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовною заявою ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі – відповідач), відповідно до якої позивач просить суд:

визнати дії військової частини НОМЕР_1 протиправними щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошове забезпечення у розмірі 2 918,54 гривень недоплачену за період 29.01.2020 по 10.02.2021 всупереч рішенню Запорізького окружного адміністративного суду від 11.12.2023 по справі №280/8304/23;

визнати протиправними дії військової частина НОМЕР_1 щодо безпідставного утримання з ОСОБА_1 суму військового збору (3,5%) з донарахованого на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 11.12.2023 по справі №280/8304/23 грошового забезпечення;

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів за період з 29.01.2020 по 27.03.2026 у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 31.12.2020, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2020 та грошового забезпечення за період з 01.01.2021 по 10.02.2021, грошової допомоги на оздоровлення за 2021 рік, грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2020 та 2021 рік у кількості 90 календарних днів, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2021 рік у кількості 98 календарних днів, виплаченої 27.03.2026 на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 11.12.2023 по справі №280/8304/23;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення у розмірі 2 918,54 гривень недоплачене за період 29.01.2020 по 10.02.2021 із одночасним відрахуванням 1,5 % військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходу фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходу фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 недоотримане на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 11.12.2023 по справі №280/8304/23 грошове забезпечення на суму 4393,77 гривень у вигляді військового збору у розмірі 3,5% із одночасною компенсацією сум податку з доходу фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходу фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів за період з 29.01.2020 по 27.03.2026 у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 31.12.2020, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2020 та грошового забезпечення за період з 01.01.2021 по 10.02.2021, грошової допомоги на оздоровлення за 2021 рік, грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2020 та 2021 рік у кількості 90 календарних днів, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2021 рік у кількості 98 календарних днів, виплаченої 27.03.2026 на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 11.12.2023 по справі №280/8304/23, із одночасним відрахуванням 1,5 % військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходу фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходу фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що 27.03.2026 військовою частиною НОМЕР_1 на виконання судового рішення від 11.12.2023 в адміністративній справі №280/8304/23 нараховано 125 536,27 грн. та виплачено 119 259,46 грн. (відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 26.03.2026 №18/од). Вказує, що відповідно до розрахунку у графі «індексація» за період з 29.01.2020 по 31.12.2020 позивачу недоплачено 2468,76 грн., за період з 01.01.2021 по 10.02.2021 позивачу недоплачено 449,78 грн., разом 2918,54 грн. та була застосована ставку військового збору 5% замість 1,5%. Також вказує, що відповідачем в порушення статті 4 Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати” від 19 жовтня 2000 року №2050-III не виплачено на користь позивача компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. Вважає протипрввними дії відповідача. З огляду на викладене, просить задовольнити позов.

Відповідач у відзиві на позовну заяву вх. № 25785 від 11.05.2026 вказав, що Законом України від 10.10.2024 №4015-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у період дії воєнного стану» внесено зміни до Податкового кодексу України, зокрема щодо військового збору. Тобто від 01.12.2024 набули чинності зміни щодо встановлення норми про підвищення військового збору з 1,5% до 5% для платників податку, зазначених у підпункті 1 підпункту 1.1 цього пункту, - 5 відсотків від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1 підпункту 1.2 цього пункту, а саме: фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи; Ставка військового збору з виплат у розмірі 1,5% стосується лише діючих, на момент розрахунку, військовослужбовців. Вважає, що протиправних дій зі сторони військової частини НОМЕР_1 щодо встановлення ставки військового збору 5% замість 1,5% не передбачається. Також вказує, що питання проходження служби військовослужбовцями і виплати їм грошового забезпечення регулюється окремим законодавством і на них не поширюється норми статей 116 і 117 КЗпП. Просить відмовити у позові..

Ухвалою суду від 27.04.2026 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі №280/3594/26.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно з п. 10 ч.1 ст. 4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та був звільнений наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 18.01.2021 №27 відповідно до пункту другого частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у запас за підпунктом «б» (за станом здоров`я) та виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 10.02.2021 на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 10.02.2021 №27.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 11 грудня 2023 року у справі №280/8304/23, зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення з 29.01.2020 по 31.12.2020, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік та грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначено шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Держаний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, на відповідний тарифний коефіцієнт визначений в додатках 1 та 14 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходу фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходу фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення з 01.01.2021 по 10.02.2021, грошової допомоги на оздоровлення за 2021 рік, грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2020 та 2021 рік у кількості 90 календарних днів, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2021 рік у кількості 98 календарних днів з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначено шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Держаний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, на відповідний тарифний коефіцієнт визначений в додатках 1 та 14 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходу фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходу фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.»

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 11.12.2023 року в адміністративній справі №280/8304/23 набрало законної сили 18.09.2024.

На виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 11.12.2023 в адміністративній справі №280/8304/23, військовою частиною НОМЕР_1 нараховано 125 536,27 грн. та виплачено 119 259,46 грн.

Вважаючи неправомірними дії відповідача щодо недоплати грошового забезпечення на виконання рішення суду, встановлення ставки військового збору 5% замість 1,5% від виплаченої суми, не погоджуючись із бездіяльністю щодо невиплати компенсації втрати частини доходів та з вимогою зобов`язати відповідача вчинити певні дії, позивач звернувся із вказаною позовною заявою до суду.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між Державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України “Про військовий обов`язок і військову службу” від 25.03.1992 № 2232-XII.

Згідно з частиною першою статті 2 цього Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносин у цій галузі визначено Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон України №2011-XII).

Відповідно до статті 1 Закону України №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

За приписами частини першої статті 9 Закону України №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до частини 2 статті 9 Закону №2011-XII, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Як установлено абзацом першим пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України, тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.

Згідно з підпунктом 1 підпункту 1.1 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України платниками збору є, зокрема, особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу.

Такими особами є, зокрема, фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи (підпункт 162.1.1 пункту 162.1 статті 162 ПК України).

За змістом підпункту 1.2 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 163.1.1 пункту 163.1 статті 163 ПК України об`єктом оподаткування резидента є: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

До загального місячного (річного оподатковуваного) доходу платника податку включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту) (підпункт 164.2.1 пункту 164.2 статті 164 ПК України).

Як передбачено підпунктами 1.4 та 1.5 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України, нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються в порядку, встановленому розділом IV цього Кодексу, з урахуванням особливостей, визначених підрозділом 1 цього розділу, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту. Відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору до бюджету є особи, визначені у статті 171 цього Кодексу.

Особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку (пункт 171.1 статті 171 ПК України).

Підпункт 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України установлював ставку збору - 1,5 відсотка від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.

За приписами підпунктів 1 та 4 підпункту 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України в редакції Закону України від 10 жовтня 2024 року №4015-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у період дії воєнного стану» (чинний з 01 грудня 2024 року; далі Закон №4015-IX) ставка збору становить:

для платників, зазначених у підпункті 1 підпункту 1.1 цього пункту, - 5 відсотків від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1 підпункту 1.2 цього пункту, крім доходів, які оподатковуються за ставкою, визначеною підпунктом 4 цього підпункту (абзац другий підпункту 1.3);

для військовослужбовців та працівників Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Головного управління розвідки Міністерства оборони України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної спеціальної служби транспорту - 1,5 відсотка від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1 підпункту 1.2 цього пункту (абзац п`ятий підпункту 1.3).

Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №4015-IX обумовлено, що доходи платників військового збору - осіб, визначених пунктом 162.1 статті 162 Податкового кодексу України, нараховані за наслідками податкових періодів до набрання чинності цим Законом, оподатковуються за ставкою військового збору, що діяла до набрання чинності цим Законом, незалежно від дати їх фактичної виплати (надання), крім випадків, прямо передбачених Податковим кодексом України.

Надалі Законом №4113-IX (набрав чинності 01 січня 2025 року, а окремі положенні 26 грудня 2024 року) у підпункті 1.3 абзац другий доповнено словами і цифрою «крім доходів, які оподатковуються за ставкою, визначеною підпунктом 4 цього підпункту»; абзац п`ятий викладено в такій редакції: «4) для військовослужбовців та працівників Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Головного управління розвідки Міністерства оборони України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної спеціальної служби транспорту України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань - 1,5 відсотка з доходу, одержаного у вигляді грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, які здійснюються відповідно до законодавства України (за винятком доходів, які звільняються від оподаткування військовим збором відповідно до підпункту 1.7 цього пункту)».

Відповідно до підпункту 1.7 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України у період дії правового режиму воєнного стану не підлягають оподаткуванню військовим збором доходи у вигляді грошового забезпечення працівників правоохоронних органів, військовослужбовців та працівників Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, осіб рядового, начальницького складу, військовослужбовців, працівників Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та інших осіб на період їх безпосередньої участі в здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації.

Таким чином, до доходів (їх частини), які нараховані (виплачені, надані) платникам податку у вигляді заробітної плати за податкові періоди до 01 грудня 2024 року застосовується ставка військового збору 1,5 відсотків незалежно від дати їх фактичної виплати (надання), а після вказаної дати - для платників, зазначених у підпункті 1 підпункту 1.1 цього пункту, - 5 відсотків. Натомість для військовослужбовців ставка податку залишається на рівні 1,5 відсотка з доходу, одержаного у вигляді грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, які здійснюються відповідно до законодавства України (крім доходів, які звільняються від оподаткування військовим збором відповідно до підпункту 1.7 цього пункту).

Як встановлено судом, виконуючи рішення суду у справі №280/8304/23, відповідач донарахував ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 29.01.2020 по 10.02.2021, Однак відповідач безпідставно застосував ставку військового збору на 3,5 відсотки більшу, ніж належало (тобто 5 відсотків замість 1,5 відсотка).

За таких обставин суд дійшов висновку, що відповідачем вчинено протиправні дії щодо утримання (відрахування) військового збору в розмірі 5 відсотків з донараховного ОСОБА_1 на виконання судового рішення у справі №280/8304/23 грошового забезпечення, а отже Військову частину НОМЕР_1 необхідно зобов`язати повернути позивачу кошти у сумі 4393,77 грн. у вигляді надлишково утриманого військового збору в розмірі 3,5 відсотка грошового забезпечення, нарахованого на виконання судового рішення у справі №140/2783/25, що є належним та ефективним способом захисту прав позивача у цьому спорі.

Водночас, зайво утриманий військовий збір не підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб, так як сам є сумою надмірно сплаченого податку (збору). Тож, відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині нарахування та виплати утриманого військового збору із одночасною компенсацією сум податку з доходу фізичних осіб.

Щодо позовних вимог про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів, суд зазначає наступне.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом №2050-ІІІ та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок № 159).

Статтею 1 Закону № 2050-ІІІ визначено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно із статтею 2 Закону № 2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Відповідно до норм статей 3, 4 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З метою реалізації Закону № 2050-ІІІ Кабінетом Міністрів України прийнято Порядок № 159, відповідно до пункту 2 якого компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Як визначено в пункті 3 Порядку № 159, компенсації підлягають грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, в тому числі, заробітна плата (грошове забезпечення).

Згідно з пунктом 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

З системного аналізу правових норм слід зробити висновок, що основними умовами для виплати компенсації є: 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (в тому числі одноразової грошової допомоги) та 2) виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статті 1-3 Закону № 2050-ІІІ, окремих положень Порядку № 159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Разом з тим, Судова палата у постанові від 02 квітня 2024 року у справі №560/8194/20 дійшла висновку, що умовами для виплати суми компенсації у справі, що розглядається, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів - пенсії та нарахування доходів (у тому числі, за рішенням суду). А виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості.

При цьому норми Закону № 2050-ІІІ і Порядку № 159 не покладають на особу, якій несвоєчасно виплатили компенсацію втрати частини доходів, обов`язку додатково звертатися до органу за виплатою такої компенсації.

Крім того, Судова палата вважає, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону №2050-ІІІ не обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.

Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв`язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись у місяці, в якому проведено виплату заборгованості.

Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням.

Суд зазначає, що основною умовою для виплати позивачеві компенсації, передбаченої статтею 2 Закону №2050-ІІІ, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів і компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Судом встановлено, що 27.03.2026 відповідачем, на виконання рішення суду у справі № 280/8304/23, перераховано грошове забезпечення з 29.01.2020 по 31.12.2020, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік та грошова допомога на оздоровлення за 2020 рік, грошове забезпечення з 01.01.2021 по 10.02.2021, грошова допомога на оздоровлення за 2021 рік, грошова компенсація за невикористану щорічну основну відпустку за 2020 та 2021 рік у кількості 90 календарних днів, грошова компенсація за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2021 рік у кількості 98 календарних днів.

З урахуванням викладеного, позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

При цьому, суд вважає недоцільним зазначати конкретний період нарахування та виплати компенсації, оскільки в даному спорі позивачу було несвоєчасно виплачено різні види грошового забезпечення за різні періоди, а згідно алгоритму, встановленого Законом № 2050-ІІІ та Порядком № 159, вказана компенсація нараховується окремо за кожен період порушення строків виплати починаючи з моменту, коли такі суми мали бути виплачені, що має бути здійснено відповідачем.

Слід також зазначити, що Порядком № 44 передбачена щомісячна грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ) у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби.

Відповідно до абз.1 п.2 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Відповідно до пункту 4 Порядку № 44 виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Аналіз наведених положень Порядку № 44 дає підстави для висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, а також особами, звільненими із служби, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Разом з тим, кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення є компенсаторною складовою доходу у вигляді заробітної плати працівника.

Аналогічна правова позиція відображена Верховним Судом у постановах від 05.05.2022 у справі № 380/8976/21, від 29.11.2023 у справі № 560/11895/23, від 14.12.2023 у справі № 600/4606/23-а.

Питання щодо того, чи є компенсація втрати частини доходів частиною заробітної плати працівника була викладена в постанові Верховного Суду від 06.02.2025 у справі № 380/6777/24.

Отже, спір у цій справі стосується грошового забезпечення позивача, що в силу вищенаведених правових положень дає йому право на отримання компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку № 44, при виплаті недоотриманого грошового забезпечення у вигляді компенсації втрати частини доходів.

Крім того, пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 10.10.2024 року № 4015-ІХ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у період дії воєнного стану" встановлено, що доходи платників військового збору - осіб, визначених пунктом 162.1 статті 162 Кодексу, нараховані за наслідками податкових періодів до набрання чинності Законом, оподатковуються за ставкою військового збору, що діяла до набрання чинності цим Законом, незалежно від дати їх фактичної виплати (надання), крім випадків, прямо передбачених Кодексом.

Враховуючи викладене, до доходів (їх частини), які нараховані (виплачені, надані) податковими агентами платникам податку у вигляді заробітної плати за податкові періоди до 01 грудня 2024 року застосовується ставка військового збору 1,5% незалежно від дати їх фактичної виплати (надання).

Тож, виплата позивачу компенсації втрати частини доходів має бути здійснена із одночасним відрахуванням 1,5 % військового збору.

Щодо позовних вимог щодо недоплати ОСОБА_1 грошового забезпечення у розмірі 2 918,54 грн. на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 11.12.2023 по справі №280/8304/23 суд зазначає, що згідно зі статтею 382 Кодексу адміністративного судочинства України визначаються спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, зокрема, до них належать: зобов`язання суб`єкта владних повноважень надати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу за невиконання судового рішення та інше.

Відповідно до вимог статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що особа-позивач на користь якої ухвалено постанову суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такої постанови суду або порушення прав позивача, підтверджених такою постановою суду.

Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов`язати відповідача належним чином виконати рішення суду.

Суд звертає увагу, що вищезазначені норми Кодексу адміністративного судочинства України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.

Наявність у Кодексу адміністративного судочинства України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.

Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.

Зазначені висновки суду узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, висловленою в постанові від 06.08.2024 у справі № 560/4755/20, від 14.08.2024 у справі №580/5660/22, від 19.09.2024 у справі № 400/3650/24.

За вказаних обставин, суд приходить до висновку, що позивач у цій справі обрав спосіб захисту шляхом подання позову з вимогою щодо виконання судового рішення в іншій справі №280/8304/23.

Проте, спірні правовідносини між сторонами вже вирішені судом та перейшли до стадії виконання судового рішення.

Проаналізувавши наведене, суд дійшов висновку про наявність у спірних правовідносинах обставин, з якими стаття 383 Кодексу адміністративного судочинства України пов`язує наявність підстав для визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень-відповідачем на виконання рішення суду.

Відповідно, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушуються його права, свободи чи інтереси, то він мав звертатись до суду в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України з відповідною заявою, а не пред`являти новий адміністративний позов.

Відтак, вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судових рішень, в окремому судовому провадженні не розглядаються, отже відсутні правові підстави для задоволення позову в цій частині.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 28.02.2024 у справі №400/3416/20, від 06.08.2024 у справі № 560/4755/20, від 14.08.2024 у справі №580/5660/22, від 21.08.2024 у справі № 200/63/23, від 23.10.2024 у справі №320/25216/23.

Згідно з частиною 1 та 2 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.

У зв`язку із тим, що позивач звільнений від сплати судового збору за даним позовом, розподіл судових витрат на підставі ст. 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 2, 77, 139, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов`язання вчинити дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо утримання (відрахування) військового збору в розмірі 5 відсотків з донараховного ОСОБА_1 на виконання судового рішення у справі №280/8304/23 грошового забезпечення.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) повернути ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) кошти у сумі 4393 (чотири тисячі триста дев`яносто три) грн. 77 коп., у вигляді зайво утриманого військового збору в розмірі 3,5 відсотка грошового забезпечення, нарахованого на виконання судового рішення у справі №280/8304/23.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та грошової допомоги на оздоровлення, грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, які були виплачені на виконання рішення суду у справі № 280/8304/23 – 27.03.2026.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та грошової допомоги на оздоровлення, грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, які були виплачені на виконання рішення суду у справі № 280/8304/23 – 27.03.2026, відповідно до Закону України від 19.10.2000 №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159, із одночасним відрахуванням 1,5 % військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходу фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходу фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.

В іншій частині позовних вимог, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 25 червня 2026 року.

Суддя Л.Я. Максименко