Рішення від 25 червня 2026 р. у справі №160/9135/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2026 рокуСправа №160/9135/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПрудника С.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

13.04.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована 10.04.2026 року через систему “Електронний суд” позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, за період з 01.12.2015 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення 31.03.2026 року на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.10.2023 року у справі №160/15403/23;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення 31.06.2026 року на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.10.2023 року у справі №160/15403/23.

Означені позовні вимоги вмотивовані тим, що відповідач, будучи суб`єктом владних повноважень, не виконав покладений на нього законом обов`язок щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, чим допустив протиправну бездіяльність, яка триває до моменту звернення до суду.

За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.04.2026 року зазначена вище справа розподілена та 14.04.2026 року передана судді Пруднику С.В.

17.04.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито провадження в адміністративній справі, призначено розгляд за правилами спрощеного провадження без виклику учасників справи.

21.04.2026 року від військової частини НОМЕР_1 до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог та вказав на їх необґрунтованість і передчасність. В обґрунтування своєї правової позиції відповідач зазначив, що підстави для задоволення позову відсутні, оскільки, на його думку, позивач не дотрималась передбаченого законодавством порядку досудового звернення до уповноваженого органу із заявою про виплату компенсації втрати частини доходів у порядку Закону України №2050-III та Порядку №159, а отже, відсутнє рішення про відмову у виплаті такої компенсації, що, на переконання відповідача, виключає наявність порушеного права та свідчить про передчасність звернення до суду.

26.06.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду продовжено строк розгляду даної справи на 30 днів.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 , у період з 30.10.2006 по 14.02.2017 проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та перебувала у статусі військовослужбовця, у зв`язку з чим перебувала у правовідносинах щодо проходження військової служби та отримання грошового забезпечення, яке є складовою державних гарантій матеріального забезпечення військовослужбовців.

У зазначений період позивач отримувала грошове забезпечення відповідно до норм чинного законодавства, яке регулює проходження військової служби та порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям.

Водночас із наданих суду доказів та встановлених у межах розгляду справи обставин убачається, що у період проходження служби у військовій частині НОМЕР_1 позивачу не було забезпечено повної та своєчасної виплати складових грошового забезпечення, зокрема не нараховано та не виплачено індексацію грошового забезпечення, яка є обов`язковою складовою грошового забезпечення та має компенсаційний характер, спрямований на підтримання реальної купівельної спроможності грошових доходів.

З матеріалів справи також вбачається, що позивач зверталась до суду за захистом своїх порушених прав, у результаті чого рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.10.2023 у справі №160/15403/23 було встановлено обов`язок відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за відповідний період із визначенням базового місяця - січень 2008 року.

На виконання зазначеного судового рішення 31.03.2026 року відповідачем здійснено виплату належних сум індексації грошового забезпечення, що свідчить про фактичне визнання наявності заборгованості за відповідний період та підтверджує факт несвоєчасного виконання обов`язку щодо повного та своєчасного розрахунку з позивачем.

Разом із тим встановлено, що у зв`язку з порушенням строків виплати належних позивачу сум грошового забезпечення у відповідача виник обов`язок щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів відповідно до Закону України №2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», який відповідачем виконано не було.

Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Зазначений конституційний принцип є імперативним та визначає межі дискреції суб`єкта владних повноважень, виключаючи можливість його свавільної поведінки або ухилення від виконання прямо передбачених законом обов`язків.

Спірні правовідносини у даній справі виникли у зв`язку з невиконанням відповідачем обов`язку щодо нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення (індексації), а відтак регулюються спеціальним Законом України від 19.10.2000 №2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі – Закон №2050-III) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі – Порядок №159).

Відповідно до статті 1 Закону №2050-III, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у разі порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Отже, обов`язок щодо здійснення такої компенсації є імперативним та не залежить від розсуду суб`єкта владних повноважень.

Згідно зі статтею 2 Закону №2050-III, компенсація втрати частини доходів здійснюється у разі затримки виплати грошових доходів на один і більше календарних місяців. При цьому законодавець не пов`язує виникнення права на компенсацію з будь-якими додатковими умовами, окрім факту несвоєчасної виплати належних громадянину доходів.

Пунктом 2 Порядку №159 конкретизовано, що компенсація проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам починаючи з 1 січня 2001 року. Таким чином, нормативне регулювання охоплює всі випадки несвоєчасної виплати грошового забезпечення, незалежно від причин такої затримки.

Відповідно до пункту 3 Порядку №159, компенсації підлягають грошові доходи, що мають регулярний характер, у тому числі заробітна плата (грошове забезпечення), а також суми індексації, які є складовою частиною грошового доходу. Отже, індексація грошового забезпечення прямо віднесена до об`єктів компенсації у разі порушення строків її виплати.

Згідно з пунктом 4 Порядку №159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) та приросту індексу споживчих цін (інфляції), поділеного на 100. Індекс споживчих цін визначається шляхом множення відповідних щомісячних індексів за період невиплати доходу, при цьому індекс за місяць виплати до розрахунку не включається.

Аналіз наведених норм свідчить, що законодавець встановив чіткий, імперативний та математично визначений механізм компенсації втрати частини доходів, який не передбачає дискреції органу щодо вирішення питання про її виплату. Наявність чи відсутність попереднього окремого нарахування відповідних сум не впливає на виникнення права на компенсацію, оскільки визначальним є сам факт порушення строків виплати належного грошового доходу.

Таким чином, правове значення для вирішення спору має встановлення юридичного факту несвоєчасної виплати грошового забезпечення (включно з індексацією), що у свою чергу породжує обов`язок відповідача здійснити компенсацію втрати частини доходів у порядку, визначеному Законом №2050-III та Порядком №159.

Вказаний підхід узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 14.05.2020 у справі №816/379/16, від 30.09.2020 у справі №280/676/19, від 13.09.2021 у справі №639/3140/17 та від 15.10.2020 у справі №240/11882/19, відповідно до яких компенсація втрати частини доходів підлягає нарахуванню незалежно від того, чи були відповідні суми попередньо нараховані або встановлені судовим рішенням.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, що забезпечує єдність судової практики та правову визначеність.

Отже, з урахуванням системного аналізу наведених норм права та усталеної судової практики, суд доходить висновку, що у відповідача виник обов`язок щодо нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, а його невиконання є протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26.06.2014 Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п. 53 рішення у справі «Ковач проти України», п. 59 рішення у справі «Мельниченко проти України», п. 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» тощо).

Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Суди повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).

Тож, залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення.

Зазначене вище в сукупності свідчить про обґрунтованість доводів позивача про наявність правових підстав для задоволення заявлених вимог.

Беручи до уваги зазначене суд вважає, що відповідачем, за час розгляду справи, на виконання вимог частини 2 статті 77 КАС України, не було доведено правомірності прийнятого ним оскаржуваного рішення.

Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем, всупереч вимогам КАС України, не доведено правомірності своїх дій, в той час як позивачем позовні вимоги підтверджені належними та допустимими доказами, а тому заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, то підстави для застосування положень статті 139 КАС України у суду відсутні.

Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, за період з 01.12.2015 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення 31.03.2026 року на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.10.2023 року у справі №160/15403/23.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення 31.06.2026 року на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.10.2023 року у справі №160/15403/23.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С. В. Прудник