Рішення від 25 червня 2026 р. у справі №160/201/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2026 рокуСправа №160/201/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бондар М.В. розглянувши у спрощеному (письмовому) провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі – ВЧ НОМЕР_1 НГУ, відповідач), в якій позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення у повному розмірі, а саме: збільшеної до 100 000 гривень додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 №168 за період його військової служби з 02.05.2022 до 25.08.2022, з 01.09.2022 до 31.10.2022;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України донарахувати та виплатити ОСОБА_1 , збільшеної до 100 000 гривень додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 №168 за період його військової служби з 02.05.2022 до 25.08.2022, з 01.09.2022 до 31.10.2022;

- зобов`язати військову частину військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, а саме додаткової грошової винагороди за період з 02.05.2022 до 25.08.2022, з 01.09.2022 до 31.10.2022 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час воєнного стану» за весь час затримки виплати грошового забезпечення у повному обсязі за період з 02.05.2022 до 25.08.2022, з 01.09.2022 до 31.10.2022 року, і по дату виплати, розрахувавши її розмір за методикою відповідно до статті 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» № 2050-III.

В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_1 перебував на військовій службі у ВЧ НОМЕР_1 НГУ до 20.06.2023. Позивач зазначає, що у періоди з 02.05.2022 до 25.08.2022, з 01.09.2022 до 31.10.2022 ОСОБА_1 приймав безпосередню участь у бойових діях або забезпечував здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, що прямо є підставою для отримання додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час воєнного стану» (далі – Постанова №168). Позивач вказує, що незважаючи на вказані обставини, виплата додаткової винагороди здійснювалася у зменшеному розмірі без належних правових підстав. Позивач звертає увагу, що відповідно до довідки про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення за інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України від 22.05.2023 №1168, ОСОБА_1 у період з 26.08.2022 до 27.11.2022, з 14.12.2022 до 26.12.2022, з 26.12.2022 до 22.02.2023 безпосередньо брав участь здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та в період здійснення зазначених заходів смт. Золочів Харківської області, ОУВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Харківської області, ОТУ «Соледар» Донецької області. Проте, відпоаідачем не було сплачено ОСОБА_1 збільшеної до 100 000 гривень додаткової винагороди відповідно до Постанови №168 у періоди з 02.05.2022 до 25.08.2022, з 01.09.2022 до 31.10.2022. 08.12.2025 представник позивача звернувся з відповідним адвокатським запитом до ВЧ НОМЕР_1 НГУ з проханням нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду у розмірі, збільшеної до 100 000 гривень, відповідно до Постанови №168 за час безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, а саме, у періоди з 04.05.2022 до 31.08.2022, з 01.09.2022 до 30.09.2022. Разом з цим, не проведено відповідне нарахування та не здійснено виплату додаткової винагороди. Позивач вважає бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати грошового забезпечення в повному обсязі протиправною, у зв`язку із чим звернувся до суду із даним позовом.

Ухвалою суду від 12.01.2026 прийнято позовну заяву та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України; витребувано додаткові документи.

02.02.2026 до суду від представника ВЧ НОМЕР_1 НГУ надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти задоволення позову заперечує, зазначаючи, що згідно з пунктом 1 Постанови №168 (в редакції, чинній на момент спірних правовідносин), додаткова винагорода збільшується до 100 000 грн лише тим військовослужбовцям, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів. За періоди червень-серпень та вересень-жовтень 2022 позивач був включений до наказів на виплату винагороди, збільшеної до 100 000 грн у розрахунку на місяць пропорційно дням участі у бойових діях або заходах, що підтверджується довідкою №25/52/17-2333-2026 від 28.01.2026. Так, за травень 2022 позивач не був включений до наказів на виплату винагороди, збільшеної до 100 000 грн, оскільки військова частина не отримувала відповідних бойових донесень та рапортів від його командирів, які б підтверджували його «безпосередню участь» у бойових діях або забезпеченні здійсненні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів. Відповідач наголошує, під терміном «безпосередня участь військовослужбовця Національної гвардії України у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії у період здійснення зазначених заходів» слід розуміти виконання військовослужбовцем визначених завдань за конкретним переліком. Отже, хоча позивач у визначений період і перебував в зоні, визначеній як район ведення бойових дій, що підтверджується витягами з наказів командира ВЧ НОМЕР_1 НГУ (по стройовій частині) про відрядження, але у травні 2022 ОСОБА_1 не брав безпосередньої участі у відповідних бойових діях або заходах. Щодо компенсації втрати частини доходів, відповідач зазначає, що сутність «компенсації» полягає у відшкодуванні за несвоєчасне отримання вже належних сум. Оскільки право позивача на отримання 100 000 грн за вказані періоди є спірним і не визнаним військовою частиною, відсутнім є факт «затримки».

Також, у відзиві на позовну заяву відповідач зазначає про пропуск позивачем строку звернення до суду.

З приводу строків звернення до суду, суд зазначає таке.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України публічною службою є, діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Спірні правовідносини виникли у зв`язку з не нарахуванням та не виплатою позивачу грошового забезпечення в належному розмірі.

Таким чином, за характером спірних правовідносин і їх суб`єктним складом цей спір є публічно-правовим спором з приводу проходження та звільнення з публічної служби, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.

Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Водночас нормами Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено інші строки звернення до суду за захистом порушеного права.

Відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП України в редакції, чинній до 19.07.2022, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01.07.2022 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Характерною особливістю спірних правовідносин є те, що позовні вимоги стосуються періоду, який охоплює часові проміжки як до, так і після внесення змін до статті 233 КЗпП України [19.07.2022].

У постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23 Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду при вирішенні питання щодо застосування статті 233 КЗпП України, в частині строку звернення до суду з вимогами про нарахування та виплату грошового забезпечення дійшов висновку, що правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).

Повертаючись до обставин цієї справи, застосовуючи наведені висновки, суд зазначає таке.

Предметом спору у цій справі є перерахунок грошового забезпечення позивача з 02.05.2022 до 25.08.2022, з 01.09.2022 до 31.10.2022.

Суд зазначає, що спірний період умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» [19.07.2022] та після цього.

Період з 02.05.2022 до 18.07.2022 регулюється положеннями статті 233 КЗпП України, у редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яка визначає право особи на звернення до суду із позовом про перерахунок грошового забезпечення без обмеження будь-яким строком.

Проте період з 19.07.2022 до 25.08.2022, з 01.09.2022 до 31.10.2022 регулювався редакцією статті 233 КЗпП України, яка передбачала тримісячний строк звернення до суду з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23 зробив висновок (пункт 77), що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову [у частині вимог за період з 19.07.2022] слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, у цій справі, відбулося шляхом вручення грошового атестату (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).

Суд зазначає, що матеріали справи не містять будь-яких належних й допустимих доказів на підтвердження дати отримання позивачем грошового атестату або іншого письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні.

Відповідачем не подано доказів, які б спростовували зазначені обставини, у зв`язку з чим вони вважаються судом доведеними.

Також, суд звертає увагу, що Рішенням Конституційного Суду України від 11.12.2025 №1-р/2025 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат; частина перша статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, визнана неконституційною, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Отже, з огляду на Рішення Конституційного Суду України від 11.12.2025 № 1-р/2025, частина перша статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку звернення працівника до суду з вимогами про стягнення заробітної плати та інших належних виплат втратила чинність з дня ухвалення цього Рішення.

Відтак, починаючи з 11.12.2025, обмеження права працівника на судовий захист зазначеним строком не підлягає застосуванню.

Згідно з частиною 1 статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про визнання поважними причин пропуску позивачем строку звернення до суду з цим позовом та поновлення відповідного строку.

Дослідивши матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 , виданого 23.03.2023 та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – учасників бойових дій.

З долученої до матеріалів справи копії військового квитка позивача серії НОМЕР_3 від 08.06.1999 вбачається, шо ОСОБА_1 у період з 06.04.2022 до 20.06.2023 проходив військову службу за мобілізацією у ВЧ НОМЕР_1 НГУ.

Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 (по стройовій частині) від 20.06.2023 №185 ОСОБА_1 виключено із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 20.06.2023 та направлено до ІНФОРМАЦІЯ_3 .

08.12.2025 представник позивача звернувся до командира ВЧ НОМЕР_1 НГУ з адвокатським запитом, в якому просив нарахувати та виплатити збільшену до 100 000 грн грошову додаткову винагороду ОСОБА_1 за 02.05.2022 до 25.08.2022, з 01.09.2022 до 31.10.2022.

У відповідь на зазначений адвокатський запит, 15.12.2025 ВЧ НОМЕР_1 НГУ надано лист №25/52/12-А-46-Аз, яким відмовлено у здійсненні нарахування та виплати збільшеної до 100 000 грн додаткової винагороди за спірні періоди, оскільки сам факт проходження військової служби під час дії воєнного стану, навіть у районах ведення бойових дій, без виконання конкретних бойових завдань, не створює підстав для виплати додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн. Зважаючи на те, що у запитувані позивачем періоди (04.05.2022-30.09.2022) ОСОБА_1 не виконував жодних з вищезазначених завдань, підстави для включення військовослужбовця до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 грн відсутні.

Не погоджуючись з такою бездіяльністю відповідача, яка виразилась у нарахуванні додаткової грошової винагороди не в повному обсязі та вважаючи її протиправною, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ).

Згідно з абзацом 1 частини 1 статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частинами 2, 3 статті 9 Закону №2011-XII визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Відповідно до абзацу 1 частини 4 статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Абзацом 2 частини 4 статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану» у зв`язку з військовою агресією російської федерації в Україні введений воєнний стан з 24.02.2022, який неодноразово продовжувався Указами Президента України та триває до теперішнього часу.

На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію» Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову №168, яка набрала чинності 28.02.2022 та застосовується з 24.02.2022.

Пунктом 1 Постанови №168 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) було установлено, що а період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми “єПідтримка”, виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Суд наголошує, що виплата збільшеної додаткової винагороди пов`язується не лише з фактом проходження військової служби під час воєнного стану, а й з наявністю належного документального підтвердження безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях або заходах та виданням відповідного наказу уповноваженого командира.

Як було зазначено вище, з долученої до матеріалів справи копії військового квитка позивача серії НОМЕР_3 від 08.06.1999 вбачається, шо ОСОБА_1 у період з 06.04.2022 до 20.06.2023 проходив військову службу за мобілізацією у ВЧ НОМЕР_1 НГУ.

Спірним у цій справі питанням є ненарахування та невиплата позивачу в повному обсязі додаткової винагороди, збільшеної до 100 000 грн, за періоди військової служби з 02.05.2022 до 25.08.2022, з 01.09.2022 до 31.10.2022.

Позивач вказує, що вказані вище періоди він брав безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення за інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

В свою чергу, відповідач наголошує, що за періоди червень-серпень та вересень-жовтень 2022 позивач був включений до наказів на виплату винагороди, збільшеної до 100 000 грн у розрахунку на місяць пропорційно дням участі у бойових діях або заходах. Хоча позивач у спірні періоди перебував в зоні, визначеній як район ведення бойових дій, що підтверджується витягами з наказів командира ВЧ НОМЕР_1 НГУ (по стройовій частині) про відрядження, але у травні 2022 ОСОБА_1 не брав безпосередньої участі у бойових діях або заходах.

Згідно з наказом командира ВЧ НОМЕР_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 (по стройовій частині) від 04.05.2022 уважається таким, що вибув у службове відрядження сержант ОСОБА_1 (Г-130492), командир НОМЕР_5 стрілецького відділення 2-го стрілецького взводу НОМЕР_6 стрілецької роти НОМЕР_5 стрілецького батальйону до АДРЕСА_1 для здійснення заходів із захисту Батьківщини та відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, з 04.05.2022. Підстава: бойове розпорядження НЦТУ НГУ від 29.04.2022 № 6/2/1- 1633т, посвідчення про відрядження №1166.

Відповідно до наказу командира ВЧ НОМЕР_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 (по стройовій частині) від 25.08.2022 уважається таким, що прибув із службового відрядження сержант ОСОБА_1 із м. Харків, 25.08.2022. Підстава: наказ командира частини по с/ч від 04.05.2022 №114, посвідчення про відрядження №1166.

Згідно з наказом командира ВЧ НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 від 26.08.2022 уважаються таким, що вибув у службове відрядження сержант ОСОБА_1 до м. Харків для здійснення заходів із захисту Батьківщини та відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, з 26.08.2022. Підстава: бойове розпорядження НЦТУ НГУ від 29.04.2022 №6/2/1-1633т, бойове розпорядження ОУВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 19.08.2022 № 2587т, посвідчення про відрядження №2481.

Відповідно до наказу командира ВЧ НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 (по стройовій частині) від 27.11.2022 №339 уважається таким, що прибув із службового відрядження сержант ОСОБА_1 із м. Харків, 27.11.2022. Підстава: наказ командира частини по с/ч від 26.08.2022 №236, посвідчення про відрядження №2481.

Довідкою №25/52/17-2333-2026 від 28.01.2026 ВЧ НОМЕР_1 НГУ підтверджено, що ОСОБА_1 за період з 02.05.2022 до 31.10.2022 виплачувалась додаткова грошова винагорода у наступних розмірах:

за травень 2022 у червні 2022: тип виплати – 30 000,00 грн, кількість днів – 31; нараховано – 30 000,00 грн; утримано податків – 450,00 грн; виплачено – 29 550,00 грн;

за червень 2022 у липні 2022: тип виплати – 30 000,00 грн, кількість днів – 30; нараховано – 30 000,00 грн; утримано податків – 450,00 грн; виплачено – 29 550,00 грн;

за червень 2022 у серпні 2022: тип виплати – доплата до 100 000,00 грн, кількість днів – 4; нараховано – 9 333,33 грн; утримано податків – 140,00 грн; виплачено – 9 193,33 грн;

за липень 2022 у серпні 2022: тип виплати – 30 000,00 грн, кількість днів – 31; нараховано – 30 000,00 грн; утримано податків – 450,00 грн; виплачено – 29 550,00 грн;

за липень 2022 у листопаді 2022 (прильоти): тип виплати – доплата до 100 000,00 грн, кількість днів – 3; нараховано – 6 774,19 грн; утримано податків – 101,61 грн; виплачено – 6 672,58 грн;

за серпень 2022 у вересні 2022: тип виплати – 30 000,00 грн, кількість днів – 30; нараховано – 30 000,00 грн; утримано податків – 450,00 грн; виплачено – 29 550,00 грн;

за серпень 2022 у листопаді 2022 (прильоти): тип виплати – доплата до 100 000,00 грн, кількість днів – 5; нараховано – 11 290,32 грн; утримано податків – 169,35 грн; виплачено – 11 120,97 грн;

за вересень 2022 у жовтні 2022: тип виплати – 30 000,00 грн, кількість днів – 30; нараховано – 30 000,00 грн; утримано податків – 450,00 грн; виплачено – 29 550,00 грн;

за вересень 2022 у жовтні 2022: тип виплати – доплата до 100 000,00 грн, кількість днів – 26; нараховано – 60 666,67 грн; утримано податків – 10,00 грн; виплачено – 59 756,67 грн;

за жовтень 2022 у листопаді 2022: тип виплати – 30 000,00 грн, кількість днів – 31; нараховано – 30 000,00 грн; утримано податків – 450,00 грн; виплачено – 29 550,00 грн;

за жовтень 2022 у листопаді 2022: тип виплати – доплата до 100 000,00 грн, кількість днів – 31; нараховано – 70 000,00 грн; утримано податків – 1 050,00 грн; виплачено – 68 950,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що у періоди червень-серпень та вересень-жовтень 2022 позивач був включений до наказів на виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100 000 грн на місяць пропорційно дням участі у бойових діях або відповідних заходах, що підтверджується довідкою №25/52/17-2333-2026 від 28.01.2026.

Разом із тим, з урахуванням пояснень ВЧ НОМЕР_1 НГУ, викладених у відзиві на позовну заяву, встановлено, що у травні 2022 позивач не був включений до наказів на виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100 000 грн, у зв`язку з відсутністю у військової частини відповідних бойових донесень та рапортів командирів, які б підтверджували безпосередню участь позивача у бойових діях або у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, із перебуванням безпосередньо в районах здійснення таких заходів.

Суд наголошує, що хоча позивач у спірний період, зокрема, у травні 2022, перебував у зоні, визначеній як район ведення бойових дій, що підтверджується витягами з наказів командира ВЧ НОМЕР_1 НГУ про його відрядження, сам по собі факт такого перебування не є достатньою підставою для нарахування додаткової грошової винагороди у підвищеному розмірі.

Водночас, судом встановлено, що у травні 2022 ОСОБА_1 не брав безпосередньої участі у бойових діях або заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії у розумінні вимог чинного нормативного регулювання. Належних та допустимих доказів, які б підтверджували протилежне, позивачем суду не надано.

При цьому суд зазначає, що за травень 2022 позивачу виплачено додаткову грошову винагороду у розмірі 30 000,00 грн відповідно до Постанови №168.

Відтак, в межах спірних правовідносин ВЧ НОМЕР_1 НГУ при нарахуванні додаткової грошової винагороди у відповідності вимог Постанови №168 ОСОБА_1 протиправної бездіяльності не було допущено.

Тому, вимоги про нарахування та виплату позивачу додаткової винагороди не підлягають задоволенню.

Вимога про компенсацію втрати частини доходів є похідною від основної позовної вимоги та залежить від результату її розгляду. Оскільки суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення основних позовних вимог, підстави для задоволення вимоги про компенсацію втрати частини доходів також відсутні.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

З урахуванням відмови у задоволенні позовних вимог, розподіл судових витрат не здійснюється.

На підставі викладеного, керуючись статтями 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_7 ) до Військової частини НОМЕР_8 Національної гвардії України (адреса: АДРЕСА_3 ; ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: НОМЕР_9 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя М.В. Бондар